Постанова

від 17.05.2016 по справі 2а-1870/7109/11

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоГриціва М.І., суддів:Волкова О.Ф., Кривенди О.В., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» (далі - ПАТ) до державної податкової інспекції у м. Суми (далі - ДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановила:

У жовтні 2011 року ПАТ звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від

12 квітня 2011 року № 00003823/0/29034 .

На обґрунтування позову послалося на те, що відповідач безпідставно донарахував йому зобов'язання з податку на прибуток внаслідок зменшення суми валових витрат на 16 000 000 грн, оскільки ПАТ відповідно до

підпункту 12.1.1 пункту 12.1 статті 12 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 334/94-ВР) віднесло до складу валових витрат суми безнадійної заборгованості за господарськими операціями з продажу векселів товариству з обмеженою відповідальністю «Хімічні інженерні технології» (далі - ТОВ), емітованих відкритою акціонерною компанією «Акціонерна компанія «Свема» (далі - ВАТ).

Суди встановили, що ДПІ провела документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2008 року по 30 червня 2009 року, за результатами якої склала акт перевірки від 24 березня 2011 року № 1925/2314/03352432/27, і на його підставі прийняла (надіслала) податкове повідомлення-рішення від 12 квітня 2011 року № 00003823/0/29034 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на 3 822 746 грн (у тому числі 3 058 197 грн - основний платіж та

764 549 грн - штрафні (фінансові) санкції).

Під час перевірки були виявлені порушення платником податку

пункту 1.25 статті , підпункту 5.2.8 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті , підпунктів 7.9.1, 7.9.2 пункту 7.9 статті , підпункту 12.1.1 пункту 12.1 статті 12 Закону № 334/94-ВР, що призвел о до неправильного віднесення до валових витрат суми безнадійної заборгованості ТОВ у розмірі 16 000 000 грн.

Зокрема, було встановлено, що позивач у 2001 році постачив природний газ та надав послуги з його транспортування ВАТ, у зв'язку з чим ця господарська операція в податковому обліку була відображена як валовий дохід у розмірі 41 000 000 грн. У рахунок погашення заборгованості за постачений газ та надані послуги на зазначену суму ВАТ видало ПАТ прості векселі, що підтверджується актом приймання-передачі векселів від 29 листопада

2001 року.

У подальшому на підставі договору купівлі-продажу боргових зобов'язань (векселів) від 2 квітня 2002 року, укладеного між позивачем і TOB, та акта приймання-передачі векселів від 2 квітня 2002 року позивач передав у власність TOB сорок векселів загальною номінальною вартістю 40 000 000 грн, емітованих ВАТ.

Відповідно до додаткових угод № 1 та № 2 до названого договору TOB прийняло на себе зобов'язання щодо сплати вартості придбаних векселів у розмірі 40 відсотків від їх загальної номінальної вартості, тобто 16 000 000 грн.

Господарську операцію з продажу TOB векселів, емітованих ВАТ, відповідно до пункту 7.6 статті 7 Закону № 334/94 -ВР ПАТ відобразило в додатку «Б» декларації з податку на прибуток за 2002 рік як операцію з цінними паперами.

Компенсації за відчужені векселі ПАТ не отримало, що стало підставою для його звернення до господарського суду міста Києва з позовом до TOB про стягнення заборгованості за договором від 2 квітня 2002 року. Цей суд рішенням від 6 травня 2008 року позов задовольнив: постановив стягнути на користь позивача суму основного боргу в розмірі 16 000 000 грн.

З огляду на неотримання відшкодування суми позову ПАТ включило зазначену заборгованість як безнадійну до складу валових витрат шляхом відображення в декларації з податку на прибуток підприємства за 2008 рік у рядку 05.2 «самостійно виправлені помилки».

Сумський окружний адміністративний суд постановою від 16 січня

2012 року в задоволенні позову відмовив.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 24 травня 2012 року постанову окружного суду скасував і ухвалив нове рішення - про задоволення позову, у якому зазначив, що прості векселі виступали не як товар, а як цінні папери, що засвідчує заборгованість ВАТ перед позивачем, тому віднесення до складу валових витрат за 2008 рік як безнадійної заборгованості вартості простих векселів, не оплаченої ТОВ за договором купівлі-продажу боргових зобов'язань, є правомірним.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 10 вересня 2015 року скасував постанову суду апеляційної інстанції й залишив без змін рішення окружного суду.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ПАТ звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України пункту 7.6 статті 7, підпункту 12.1.1 пункту 12.1 статті 12 Закону № 334/94-ВР у подібних правовідносинах.

На підтвердження неоднакового застосування зазначених норм права послалося на рішення Вищого адміністративного суду України від 2 листопада 2006 року, 9 грудня 2014 року (справи №№ К-6760/06, К/9991/12843/12 відповідно).

В аспекті заявленого неоднакового правозастосування, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про таке.

У справі, про перегляд рішення суду касаційної інстанції в якій подано заяву, йдеться про те, що позивач не надав документів, які підтверджують наявність дебіторсько-кредиторської заборгованості через їх знищення у зв'язку зі спливом терміну зберігання. Відображенням витрат по господарських операціях з продажу векселів ТОВ за правилами підпункту 12.1.1 пункту 12.1 статті 12 Закону № 334/94-ВР позивач фактично ухилився від віднесення цих витрат до складу валового доходу за цією ж господарською операцією, оскільки, реалізуючи векселі ТОВ, розглядав їх як цінні папери, а на стадії формування витрат за рахунок віднесення їх до складу безнадійної заборгованості розглядав як товар у розумінні пункту 1.5 статті 1 Закону

№ 334/94-ВР.

У постанові від 2 листопада 2006 року Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що позивач зобов'язаний був збільшити валові доходи на суму непогашеної заборгованості у податковому періоді, на який припадає 30-й календарний день від постановлення господарським судом рішення про визнання і стягнення вексельної заборгованості позивача перед кредитором.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 9 грудня 2014 року йдеться про те, що з огляду на дату звернення за погашенням (оплатою) векселів (25 липня та 21 серпня 1997 року) та період віднесення безнадійної заборгованості до валових витрат (І півріччя 2001 року та 2002 рік) минув строк позовної давності по цих зобов'язаннях, у зв'язку із чим у позивача немає жодних підстав відносити до валових витрат вартість таких векселів.

Правозастосовні висновки суду касаційної інстанції, які містяться у наданих для порівняння судових рішеннях, за змістом і значенням відрізняються від висновку суду касаційної інстанції, який міститься у рішенні, про перегляд якого подано заяву. Втім неоднакове застосування касаційним судом норм матеріального права зумовлено тим, що зазначені судові рішення ухвалено у правовідносинах, які не є подібними, що унеможливлює їх порівняння, визначення правомірності чи незаконності оскарженого рішення та формулювання висновку про правильне застосування норми матеріального закону щодо спірних правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність неоднакового застосування касаційним судом однієї й тієї самої норми права в подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень, є підставою для відмови в задоволенні заяви.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Гриців Судді: О.Ф. Волков О.В. Кривенда П.В. ПанталієнкоО.Б. Прокопенко І.Л. СамсінО.О. Терлецький