Постанова

від 08.06.2016 по справі 911/4684/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2016 року Справа № 911/4684/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М. суддівБарицької Т.Л. Картере В.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рено" на рішення від та на постанову відГосподарського суду Київської області 21.12.2015 Київського апеляційного господарського суду 06.04.2016 у справі Господарського суду№ 911/4684/14 Київської області за позовомПублічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Рено" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрохолдинг" прозвернення стягнення на предмет іпотеки у судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Бахмут Л.М.; Гаріна О.А.; - відповідача - третьої особи Оксимчук А.О.; повідомлений, але не з'явився; ВСТАНОВИВ:

03.11.2014 Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рено" про звернення стягнення на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки за іпотечним договором № 6711/0807 від 20.08.2007, та яке складається з будівлі та споруди (льох-овочесховище та побутове приміщення), загальною площею 573,1 кв.м., разом із земельною ділянкою загальною площею 1,3968 га (кадастровий номер 3210945900:01:048:0046), що розташовані у Київській області, м. Ірпінь, смт. Гостомель, вул. Радгоспна, 34, шляхом визнання права власності за Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит", в рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохолдинг" за кредитними договорами на загальну суму 17 194 676, 83 доларів США та 151 902, 26 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 21.12.2015 у справі № 911/4684/14 (суддя Конюх О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2016 (колегія суддів у складі: Кропивна Л.В. - головуючий суддя, судді Дідиченко М.А., Чорна Л.В.), звернуто стягнення на нерухоме майно шляхом визнання права власності Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" на нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Рено" за ціною, визначеною на підставі висновку експерта № 671/15-42/18154/18155/15-42 від 27.11.2015, яка становить 15 140 625, 00 грн., та складається із: будівлі та споруди (льох-овочесховище та побутове приміщення), загальною площею 573,1 кв. м., разом із земельною ділянкою загальною площею 1, 3968 га (кадастровий номер 3210945900:01:048:0046), що розташовані у Київській області, м. Ірпінь, смт. Гостомель, вул. Радгоспна, 34, в рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохолдинг" за кредитними договорами № 44-01-07 від 20.08.2007, № 45-01-07 від 20.08.2007, № 02-01-10 від 01.04.2010 на загальну суму 17 194 676, 83 доларів США та 151 902, 26 грн.; припинено право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Рено" на нежитлові будівлі та споруди: льох-овочесховище, літ. К, площею 422,2 кв. м.; побутове приміщення, літ. Б, площею 150,9 кв. м., загальною площею 573, 1 кв. м.; земельну ділянку загальною площею 1, 3968 га (кадастровий номер 3210945900:01:048:0046), цільове призначення земельної ділянки - обслуговування нежитлових будівель та споруд, що розташовані за адресою: Київська обл., м. Ірпінь, смт. Гостомель, вул. Радгоспна, 34.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Рено" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 21.12.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2016 у справі № 911/4684/14, та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи, між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрохолдинг" було укладено кредитні договори № 44-01-07 від 20.08.2007, № 45-01-07 від 20.08.2007, № 02-01-10 від 01.04.2010.

20.08.2007, в забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "Агрохолдинг" за кредитними договорами № 44-01-07 від 20.08.2007, № 45-01-07 від 20.08.2007, № 02-01-10 від 01.04.2010, між позивачем та відповідачем було укладено іпотечний договір № 6711/0807.

В подальшому, сторонами вносились зміни та доповнення до договору іпотеки, шляхом укладення договорів про внесення змін до нього № 1 від 01.02.2008, № 2 від 18.02.2008, № 3 від 11.08.2008, № 4 від 29.12.2008, № 5 від 24.07.2009, № 6 від 31.03.2010, від 18.09.2012, від 16.09.2013, від 07.11.2013.

Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 6711/0807 від 20.08.2007 шляхом визнання права власності за позивачем та припинення права власності відповідача на предмет іпотеки.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на те, що ТОВ "Агрохолдинг" не виконало основне зобов'язання (кредитні договори № 44-01-07 від 20.08.2007, № 45-01-07 від 20.08.2007, № 02-01-10 від 01.04.2010) у зв'язку із чим іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 564 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За приписами ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з ст. 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Частиною 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частинами 1 та 3 ст. 36 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 цього Закону.

Згідно із ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Отже, передбачений вищевказаною нормою договір про задоволення вимог іпотекодеожателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, повинні відповідати загальним положенням про договір, установленим розділом II книги п'ятої ЦК України. При дотриманні цих умов іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки з дотриманням умов звернення стягнення та порядку реалізації, передбачених Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрації обтяжень".

Таким чином, у разі встановлення такого способу звернення стягнення у договорі іпотекодержатель, на підставі ч. 2 ст. 16 ЦК України, має право вимагати застосування його судом. Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 26.12.2011 у справі № 4/1, від 19.08.2014 у справі № 5011-32/10471-2012, яка згідно з ст. 111 28 ГПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Приписи статей 4 7 , 43 ГПК України зобов'язують господарський суд з'ясувати усі обставини справи, що входять до предмету доказування в ній та мають значення для її розгляду.

В пункті 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" роз'яснено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом .

Суди попередніх інстанцій задовольняючи даний позов погодилися із доводами позивача про те, що обраний ним спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки сторонами передбачено у п. 11.3.1 договору іпотеки .

Однак, як вбачається із матеріалів справи п. 11.3.1 відсутній як у іпотечному договорі № 6711/0807 від 20.08.2007 так і в договорах про внесення змін до нього № 1 від 01.02.2008, № 2 від 18.02.2008, № 3 від 11.08.2008, № 4 від 29.12.2008, № 5 від 24.07.2009, № 6 від 31.03.2010, від 18.09.2012, від 16.09.2013, від 07.11.2013, що враховуючи суть спору, свідчить про не з'ясування судами всіх обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору, оскільки саме від встановлення судами факту встановлення такого способу звернення стягнення шляхом набуття права власності у договорі, іпотекодержатель, на підставі ч. 2 ст. 16 ЦК України, має право вимагати застосування його судом.

Отже, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 4 7 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 111 10 ГПК України є підставою для скасування судового рішення у справі.

Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 111 7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рено" задовольнити частково.

Скасувати рішення Господарського суду Київської області від 21.12.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2016 у справі № 911/4684/14.

Справу № 911/4684/14 передати на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

В.І. КАРТЕРЕ