Ухвала

від 13.06.2016 по справі 802/881/16-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

м. Вінниця

13 червня 2016 р. Справа № 802/881/16-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Сало Павло Ігорович, розглянувши матеріали:

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Струм-сервіс"

до Державної фіскальної служби України

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

10.06.2016 р. до Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Струм-сервіс" до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішення № 000505 від 20.01.2016 р. про застосування фінансових санкцій в сумі 3 570 270 грн.

Разом з позовною заявою позивачем подано клопотання про розстрочення сплати судового збору за подання вищевказаного позову, яке обґрунтовується тим, що у підприємства відсутні кошти, необхідні для сплати судового збору, розмір якого є значним. Дана обставина підтверджується довідкою про відкриті банківські рахунки ТОВ "Струм-сервіс" та банківськими виписками, згідно з якими залишок коштів на рахунках підприємства станом на 09.06.2016 р. складає 32 грн. Відтак для забезпечення принципу рівності сторін перед законом, а також права на доступ до суду, гарантованого Конституцією України та Європейською конвенцією з прав людини, позивач просить розстрочити сплату судового збору, а саме врахувати вже сплачений підприємством судовий збір в розмірі 1378 грн. відповідно до платіжного доручення ПАТ "Укрсоцбанк" № 4 від 02.03.2016 р., а решту суми, яку належить сплатити за подання цього позову (52 176,05 грн.), розстрочити до ухвалення судового рішення у справі.

Позовна заява ТОВ "Струм-сервіс" відповідає вимогам, передбаченим статтею 106 КАС України. Підстав для повернення позовної заяви, залишення позову без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі немає.

Вирішуючи заявлене позивачем клопотання про розстрочення сплати судового збору, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України (справа громадянки ОСОБА_1 щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи) від 25.11.1997 р. частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді. Такі скарги підлягають безпосередньому розгляду в судах незалежно від того, що прийнятим раніше законом міг бути встановлений інший порядок їх розгляду (оскарження до органу, посадової особи вищого рівня по відношенню до того органу і посадової особи, що прийняли рішення, вчинили дії або допустили бездіяльність).

Зміст вищевказаної конституційної норми відображений і у частині 1 статті 6 КАС України, якою передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Крім того, відповідно до ч. 3, 4 ст. 8 КАС України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Право на справедливий суд та доступ до суду закріплене також і в пункті 1 статті 6 Європейської Конвенції з прав людини. В цьому контексті доцільно звернутись до практики Європейського суду з прав людини, яка згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права та повинна враховуватись судами України при розгляді справ.

Так, в пункті 53 рішення від 8 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням. У випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично, таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. рішення у справі "Ашинґдейн проти Сплученого Королівства" від 28 травня 1985 року, п. 57). Суд підкреслює, що у сфері тлумачення національного законодавства, зокрема процесуальних правил, що застосовуються у судовому провадженні, його роль обмежується перевіркою того, чи результати такого тлумачення національними органами влади, особливо судами, відповідають Конвенції (див. рішення у справі "Звольський та Звольська проти Чеської Республіки", п. 46).

Крім того, в рішенні від 28.02.2008 р. у справі "Церква села Сосулівка проти України" Судом було констатовано порушення права заявника на доступ до суду у зв'язку з відмовою національних судів розглянути його скаргу по суті. При цьому Судом наголошено, що для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (див. "Беллет проти Франції" (Bellet v. France), п. 36).

Конвенційні стандарти стосовно доступу до суду викладено Європейським судом з прав людини і у багатьох інших рішеннях (справи "Ґолдер проти Сполученого Королівства", "Кутіч проти Хорватії", "Балацький проти України" тощо).

Судом встановлено, що ТОВ "Струм-сервіс" з аналогічними позовними вимогами про скасування рішення Державної фіскальної служби України № 000505 від 20.01.2016 р. вже неодноразово зверталось до Вінницького окружного адміністративного суду.

Ухвалами суду від 09.03.2016 р. у справі № 802/180/16-а, від 22.04.2016 р. у справі № 802/420/16-а та від 07.06.2016 р. у справі № 802/725/16-а позовні заяви товариства повернуто у зв'язку з несплатою судового збору.

За таких обставин відмова у задоволенні клопотання позивача про розстрочення (відстрочення) сплати судового збору у цій адміністративній справі може розцінюватись як порушення права особи на доступ до суду.

Крім того, суд враховує і те, що у справі № 802/410/16-а за позовом Державної фіскальної служби України до ТОВ "Струм-сервіс" про стягнення штрафних санкцій у розмірі 3 570 270 грн., яка на сьогодні перебуває в провадженні Вінницького окружного адміністративного суду, судом було задоволено клопотання позивача - суб'єкта владних повноважень та відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення у справі.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 7, ст. 10 КАС України правосуддя в адміністративних судах здійснюється за принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.

В низці рішень Європейського суду з прав людини, в тому числі у рішенні від 15.08.2008 р. у справі "Надточій проти України" (п. 26), Суд зазначає, що принцип рівності сторін є одним із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду та передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Тому відмова у задоволенні клопотання позивача про розстрочення (відстрочення) сплати судового збору у цій адміністративній справі може свідчити також і про порушення принципу рівності сторін перед законом та судом.

В силу положень ч. 1 ст. 88 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Заявлене позивачем клопотання визнається судом обґрунтованим і таким, що підтверджується належними доказами, які вказують на важкий фінансовий стан підприємства та неможливість сплати ним судового збору за подання адміністративного позову. Відтак суд доходить висновку про наявність достатніх правових підстав для задоволення цього клопотання.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, частину судового збору у розмірі 1378 грн. позивачем сплачено відповідно до платіжного доручення ПАТ "Укрсоцбанк" № 4 від 02.03.2016 р. Отже, сплату решти суми судового збору за подання даного адміністративного позову, а саме 52 176,05 грн. (3 570 270х1,5/100- 1378) необхідно відстрочити (а не розстрочити, як помилково просить позивач) до ухвалення судового рішення у цій справі.

З огляду на викладене і враховуючи те, що в порядку підготовки справи до судового розгляду проведені необхідні підготовчі дії суд приходить до переконання про можливість закінчення підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду.

Керуючись ст.ст. 24, 88, 106, 107, 165, 254 КАС України,

УХВАЛИВ:

1. Клопотання позивача про розстрочення сплати судового збору задовольнити частково та відстрочити сплату несплаченої суми судового збору у розмірі 52 176,05 грн. до часу постановлення судом рішення у цій справі.

2. Відкрити провадження в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Струм-сервіс" до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішення № 000505 від 20.01.2016 р. про застосування фінансових санкцій в сумі 3 570 270 грн.

3. Закінчити підготовче провадження і призначити справу до судового розгляду в судовому засіданні 01 липня 2016 р. о 10:00 год. в залі судових засідань № 6 Вінницького окружного адміністративного суду, що знаходиться за адресою: м. Вінниця, вул. Брацлавська, 14.

4. Запропонувати відповідачу до 30.06.16 року через відділ прийому суду подати письмові заперечення проти позову та докази, які у нього є.

5. Зобов'язати позивача надати власні письмові підтвердження того, що в провадженні цього або іншого суду немає справи зі спору між такими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а також про відсутність у таких справах прийнятих по суті рішень.

6. Витребувати у осіб, які беруть участь у справі, та зобов'язати їх надати суду наступні документи та матеріали:

позивача: оригінали доказів в підтвердження позовних вимог, які вказані в додатку до позовної заяви (для огляду в судовому засіданні); всі інші докази в обґрунтування позовних вимог, які матимуть значення при вирішенні спору.

відповідача: докази в обґрунтування своїх доводів чи заперечень, які матимуть значення при вирішенні спору.

7. Зобов'язати відповідача у разі наявності у нього заперечень проти позову надати суду у зазначений вище термін всі матеріали, що були або мали бути взяті ним до уваги при прийнятті рішення, що є предметом оскарження у даній справі; власні письмові підтвердження того, що в провадженні цього або іншого суду немає справи зі спору між такими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а також про відсутність у таких справах прийнятих по суті рішень.

8. На підставі положень ч. 1 ст. 24 КАС України розгляд справи здійснювати колегією у складі трьох суддів.

9. Копію ухвали невідкладно надіслати особам, які беруть участь у справі, разом з витягом про їхні процесуальні права і обов'язки.

10. Відповідачу надіслати також копії позовної заяви і доданих до неї документів.

Ухвала оскарженню не підлягає. Відповідно до ч.6 ст. 254 КАС України ухвали суду, які не можуть бути оскаржені, набирають законної сили з моменту постановлення.

Суддя Сало Павло Ігорович