Ухвала
від 01.06.2016 по справі 2а-2042/12/1070
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" червня 2016 р. м. Київ К/800/22314/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А., суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П., при секретарі: Корецькому І.О.,

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області (правонаступник Тетіївської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби) (ОДПІ)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013

у справі № 2а-2042/12/1070 Київського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Верона ЛТД»

до Тетіївської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 06.11.2012 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013 постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено: скасовані податкові повідомлення-рішення від 30.03.2012 № 0000072310 та № 0000082310.

У касаційній скарзі ОДПІ просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення позивачу сум грошових зобов'язань із податку на прибуток, ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 06.03.2012 № 00061/23/35402522. Згідно з цим актом товариство порушило норми пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР), пункту 138.2 ст. 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139, пункту 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (ПК): завищило валові витрати на загальну суму 11675475,00 грн. у податковому обліку за 4-й квартал 2010 року, 1-й , 2-й, 3-й квартали 2011 року за нікчемними правочинами з ТОВ «КПТ МІГ», ТОВ «Альседо», ТОВ «Сомаленд», ТОВ «Компанія «Авертус»», ТОВ «Астана К», ТОВ «Монтарія», ТОВ «ГМФ», ТОВ «Техноторг-Ком» та ТОВ «Дельта плюс Юг», а також завищив податковий кредит за березень 2011 року на 125536,00 грн. за нікчемним правочином з ТОВ «Сомаленд», у результаті чого занижено податок на прибуток на 2854177,00 грн. у податковому обліку за 4-й квартал 2010 року, 1-й , 2-й, 3-й квартали 2011 року та ПДВ на 125536,00 грн. за березень 2011 року. Висновки про нікчемність правочинів між позивачем та цими постачальниками обґрунтовано відсутністю у них основних фондів (складських приміщень, транспортних засобів тощо) та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для здійснення господарської діяльності, а також посиланням на письмові пояснення директора та засновника ТОВ «ГМФ» - ОСОБА_6, в яких він заперечила своє відношення до господарської діяльності товариства та вказав про реєстрацію його за винагороду.

За наслідками перевірки МДПІ стосовно позивача прийняті податкові повідомлення-рішення від 30.03.2012р.: № 0000072310 - про збільшення грошового зобов'язання із податку на прибуток на 2854177,00 грн. за основним платежем та 527555,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000082310 - про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 125536,00 грн. за основним платежем та 1,00 за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку позивачу від ТОВ «КПТ МІГ», ТОВ «Альседо», ТОВ «Сомаленд», ТОВ «Компанія «Авертус», ТОВ «Астана К», ТОВ «Монтарія», ТОВ «ГМФ», ТОВ «Техноторг-Ком» та ТОВ «Дельта плюс Юг» товарів (послуг) сторони підписали акти здачі-прийняття робіт (послуг), від імені цих постачальників виписані податкові накладні, на підставі яких позивач сформував валові витрати, витрати та податковий кредит у податкових деклараціях із податку на прибуток, ПДВ за вищевказані податкові звітні періоди.

Відповідно до пункту 5.1 ст.5 Закону № 334/94-ВР (втратив чинність з 1 квітня 2011 року, за винятком деяких положень, у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно з підпунктом 5.2.1 цієї статті, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 ПК (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків у яких виник спір) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 цієї статті).

Згідно із підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі, в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (в редакції до внесення змін Законом України від 04.07.2013 № 408-VІ).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення в податковому обліку сум валових витрат (витрат) та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).

Заперечуючи проти адміністративного позову та обґрунтовуючи правомірність зменшення у податковому обліку позивача сум валових витрат, витрат та податкового кредиту, ДПІ у судовому процесі посилається на обставини, які спростовують реальний характер операцій з поставки позивачу від ТОВ «КПТ МІГ», ТОВ «Альседо», ТОВ «Сомаленд», ТОВ «Компанія «Авертус»», ТОВ «Астана К», ТОВ «Монтарія», ТОВ «ГМФ», ТОВ «Техноторг-Ком» та ТОВ «Дельта плюс Юг» товарів (послуг), позбавляють документи, підписані з посилання на правочини з цими контрагентами, значення доказів правомірності формування валових витрат, витрат та податкового кредиту з огляду на не достовірність зафіксованої в них інформації. Так, МДПІ вказує на виявлені під час здійснення заходів податкового контролю обставини щодо відсутності у вказаних постачальників основних фондів (складських приміщень, транспортних засобів тощо) та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для здійснення господарської діяльності; письмові свідчення громадян ОСОБА_5, ОСОБА_4 (засновники згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (ЄДР)) ТОВ «Компанія «Авертус»» та ТОВ «Монтарія» відповідно), ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 (керівники та засновники згідно з даними ЄДР ТОВ «ГМФ», ТОВ «Астана К» та ТОВ «Техноторг-Ком» відповідно) про їхню не причасність до створення та діяльності цих товариств.

Суд першої інстанції, на відміну від апеляційного суду, оцінюючи докази, надані сторонами щодо здійснення поставок від ТОВ «КПТ МІГ», ТОВ «Альседо», ТОВ «Сомаленд», ТОВ «Компанія «Авертус»», ТОВ «Астана К», ТОВ «Монтарія», ТОВ «ГМФ», ТОВ «Техноторг-Ком» та ТОВ «Дельта плюс Юг» товарів (послуг), зокрема видаткових та податкових накладних, виписок по банківському рахунку позивача, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) слушно звернув увагу на те, що акти не містять інформації, яка б у повній мірі розкривала зміст операцій з поставки послуг (акти містять лише загальну назву послуги); не доведення зв'язку витрат на придбання послуг із господарською діяльністю позивача; відсутність у позивача доказів щодо фактичної передачі позивачу від цих постачальників товарів (результатів послуг): рахунків, заявок про надання послуг, звітів про їх виконання, товарно-транспортних накладних на транспортування товару, доказів про використання результатів наданих послуг тощо. З огляду на не підтвердження в судовому процесі цих обставин відповідними доказами суд першої інстанції, врахувавши надані МДПІ докази про відсутність у вказаних постачальників матеріально-технічної можливості здійснювати господарську діяльність, докази невиконання ними податкового обов'язку, ухилення осіб, які діють від їх імені, від податкового контролю та використання цих суб'єктів підприємницької діяльності в схемах незаконної податкової мінімізації, про що свідчать, зокрема і пояснення вище зазначених громадян, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність реального характеру поставки позивачу від ТОВ «КПТ МІГ», ТОВ «Альседо», ТОВ «Сомаленд», ТОВ «Компанія «Авертус»», ТОВ «Астана К», ТОВ «Монтарія», ТОВ «ГМФ», ТОВ «Техноторг-Ком» та ТОВ «Дельта плюс Юг» товарів (послуг), а отже і про неправомірне формування позивачем валових витрат, витрат та податкового кредиту з посиланням на господарські операції із цими постачальниками.

Висновки суду першої інстанції відповідають правовій позиції Верховного Суду України, висловленій в постанові від 27.03.2012 у справі за позовом Приватного підприємства «Ангара» до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетного відшкодування, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568 (далі - Правила № 363), товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу.

Основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля (пункт 11.1 Правил № 363).

Як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця так і у продавця, безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару. При цьому, однак, такі товарно-транспортні накладні повинні містити всю інформацію, яка б давала можливість здійснити облік транспорту, який здійснював перевезення, водія, який керував транспортом, товару, який перевозився, його якісних та кількісних характеристик (маса, кількість, найменування тощо)

Відповідно до частини 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 цієї статті).

З огляду на викладене, у суду апеляційної інстанції не було законних підстав, встановлених ст. 202 КАС України, для скасування постанови суду першої інстанції.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Тетіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області задовольнити, скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 06.11.2012 - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: ПідписЄ.А. Усенко Судді: ПідписО.А. Веденяпін підписМ.П. Зайцев

СудВищий адміністративний суд України
Дата ухвалення рішення01.06.2016
Оприлюднено17.06.2016
Номер документу58374810
СудочинствоАдміністративне

Судовий реєстр по справі —2а-2042/12/1070

Ухвала від 12.09.2016

Адміністративне

Верховний Суд України

Прокопенко О.Б.

Ухвала від 27.04.2016

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Усенко Є.А.

Ухвала від 01.06.2016

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Усенко Є.А.

Ухвала від 26.04.2013

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Усенко Є.А.

Постанова від 28.03.2013

Адміністративне

Київський апеляційний адміністративний суд

Ганечко О.М.

Постанова від 06.11.2012

Адміністративне

Київський окружний адміністративний суд

Журавель В.О.

Ухвала від 22.10.2012

Адміністративне

Київський окружний адміністративний суд

Журавель В.О.

Ухвала від 25.09.2012

Адміністративне

Київський окружний адміністративний суд

Журавель В.О.

Ухвала від 04.09.2012

Адміністративне

Київський окружний адміністративний суд

Журавель В.О.

Ухвала від 23.05.2012

Адміністративне

Київський окружний адміністративний суд

Журавель В.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні