Ухвала

від 25.05.2016 по справі 2а-1870/5143/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2016 року м. Київ К/800/10397/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Шевчук П.О.,

за участю:

представників позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сумах Сумської області Державної податкової служби

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2012 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2013 року

у справі № 2а-1870/5143/12

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_3

до Державної податкової інспекції у місті Сумах

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Сумах (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень: від 07 червня 2012 року № 0001691701/20898 про нарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 198917,50 грн., в тому числі: 159134,00 грн. - за основним платежем, 39783,35 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; від 07 червня 2012 року № 0001701701/20899 про нарахування грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 132232,27 грн., в тому числі: 119351,02 грн. - за основним платежем, 12881,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (в редакції заяви про уточнення (зменшення) позовних вимог від 25 червня 2012 року).

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2012 року позов був задоволений. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Сумах від 07 червня 2012 року № 0001691701/20898, яким нараховано грошове зобов'язання фізичній особі - підприємцю ОСОБА_3 з податку на додану вартість в сумі 198917,50 грн. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Сумах від 07 червня 2012 року № 0001701701/20899, яким нараховано грошове зобов'язання фізичній особі - підприємцю ОСОБА_3 з податку на доходи фізичних осіб в сумі 132232,27 грн.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2013 року постанову Сумського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2012 року було залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у м. Сумах Сумської області ДПС, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2013 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У запереченні на касаційну скаргу фізична особа - підприємець ОСОБА_3, посилаючись на те, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2012 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2013 року є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у м. Сумах Сумської області ДПС провела документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_3 за період з 01 липня 2010 року по 31 грудня 2011 року, за результатами якої був складений акт № 1119/17-1016/2668612514/93 від 29 травня 2012 року.

За висновками акта перевірки позивачем були порушені: вимоги статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», підпункту 9.12.2 пункту 9.12 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пункту 164.1 статті 164, пункту 167.1 статті 167, пунктів 177.1, 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано до сплати в бюджет податку на доходи фізичних осіб в сумі 119351,02 грн., в тому числі: за 2010 рік - 67826,02 грн., за 2011 рік - 51525,00 грн.; вимоги підпункту 3.1.1 пункту 3.1. статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано до сплати в бюджет податку на додану вартість в сумі 159513,00 грн., у тому числі: за липень 2010 року - 35030,00 грн., за серпень 2010 року - 23859,00 грн., за вересень 2010 року - 26212,00 грн., за жовтень 2010 року - 5333,00 грн., за липень 2011 року - 379,00 грн., за вересень 2011 року - 34200,00 грн. та за жовтень 2011 року - 34500,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що фізична особа - підприємець ОСОБА_3 неправомірно сформував валові витрати (витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування) та податковий кредит відповідного податкового періоду по господарських операціях з придбання товарів (щебеню) у ТОВ «Партнерінвестбуд» (згідно договору купівлі-продажу гранітної продукції від 08 лютого 2010 року № 08/02-2010) та у фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 (згідно договору постачання від 14 березня 20101 року № 1403/2), оскільки: документи на підтвердження транспортування товару від ТОВ «Партнерінвестбуд» до позивача на перевірку надані не були, а в наданих документах на перевезення вантажу залізничним транспортом було зазначено, що постачальником щебеню є не ТОВ «Партнерінвестбуд», а Хлистунівське Кар'єроуправління ДП «УПП УЗ»; ТОВ «Партнерінвестбуд» не задекларувало податкові зобов'язання з податку на додану вартість по господарських операціях з позивачем; зустрічну звірку з ТОВ «Партнерінвестбуд» по взаємовідносинах з позивачем провести не можливо, у зв'язку з тим, що фактична адреса товариства не встановлена; в акті перевірки Кременчуцької ОДПІ від 06 лютого 2011 року № 618/17-311/НОМЕР_1 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 за період з 01 вересня 2011 року по 31 жовтня 2011 року» було вказано, що відповідно до баз даних ДПС, податкової звітності та інших документів, наданих для перевірки, було встановлено укладання та виконання фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 цивільно-правових відносин з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, а саме з підприємством, яке має ознаки фіктивності - ТОВ «Інтекссервіс-2011», у якого відсутні необхідні умови для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів; місцезнаходження товариство не встановлено. Також, у акті перевірки було вказано, що позивач неправомірно вдруге включив до складу податкового кредиту липня 2011 року податок на додану вартість у сумі 379,00 грн., за податковою накладною, виписаною у червні 2011 року, податок на додану вартість за якою вже був включений позивачем до складу податкового кредиту червня 2011 року (вказане порушення позивачем не оспорюється).

07 червня 2012 року ДПІ у м. Сумах на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0001691701/20898, яким згідно з підпунктами 54.3.2, 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, абзацом 1 пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України збільшила фізичній особі - підприємцю ОСОБА_3 суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на 199391,25 грн., у тому числі: 159513,00 грн. - за основним платежем, 39878,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

07 червня 2012 року ДПІ у м. Сумах на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0001701701/20899, яким згідно з підпунктами 54.3.2, 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, абзацом 1 пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України збільшила фізичній особі - підприємцю ОСОБА_3 суму грошового зобов'язання за платежем: податок на доходи фізичних осіб на 132232,27 грн., у тому числі: 119351,02 грн. - за основним платежем, 12881,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що податковий орган дійшов неправомірного висновку про безтоварність операцій між позивачем та ТОВ «Партнерінвестбуд» і фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5, оскільки реальність господарських операцій підтверджена належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, виписаними належним чином зареєстрованими особами та платниками податку на додану вартість, продукція придбавалась з метою використання у власній господарській діяльності. Також, суд виходив з того, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання складається не за результатами проведення зустрічної звірки чи перевірки суб'єкта господарювання, а у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, з огляду на що зазначений акт може бути лише носієм інформації щодо наявності фактів, які унеможливлюють проведення зустрічної звірки та не може містити інформацію щодо фінансово-господарських відносин суб'єктів господарювання.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Згідно з частиною 2 статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

Відповідно до частини 3 статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Отже, для цілей визначення оподатковуваного доходу фізичної особи від зайняття підприємницькою діяльністю законодавством передбачено, що до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до пункту 5.1. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачає, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом 3 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 44.1 статті 44, абзацу 1 пункту 44.2 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 4 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.

Пунктом 177.1 статті 177 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно з пунктом 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

За приписами пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що витрати операційної діяльності включають, зокрема: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно положень абзацу 1 пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За визначенням, наведеним у підпункту 14.1.26 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За приписами абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Тобто, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. І тільки за повної відсутності таких документів, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), валові витрати (витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування) та податковий кредит можуть вважатися не підтвердженими.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг), яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення таких витрат до складу валових витрат (витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування), а податку на додану вартість - до складу податкового кредиту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, поставка щебеню від ТОВ «Партнерінвестбуд» (постачальника) до позивача (покупця) здійснювалась на підставі договору купівлі-продажу гранітної продукції №08/02-2010 від 08 лютого 2010 року (т.1 арк. справи 63-66), відповідно до умов якого поставка продукції постачальником здійснювалась залізничним транспортом за умовами DDP (Інкотермс-2000) станція Суми Південної залізниці.

Відповідно до положень Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2000 року) термін DDP (… named place of destination) (поставка зі сплатою мита (... назва місця призначення)) означає, що продавець здійснює поставку покупцю товару, який пройшов митне очищення для імпорту, без розвантаження з будь-якого прибулого транспортного засобу в названому місці призначення. Продавець несе всі витрати та ризики, пов'язані з доставкою товару до цього місця, включаючи (у відповідних випадках) будь-які «мита» (під словом «мито» тут розуміється відповідальність за виконання та ризики виконання дій з проходження митних процедур, а також оплата витрат митного очищення, податків, митних і інших зборів) на імпорт до країни

На підтвердження виконання умов зазначеної угоди позивачем надано до суду: податкові накладні, видаткові накладні, залізничні накладні, паспорти на відвантаження ТОВ «Партнерінвестбуд» щебеню гранітного, платіжні доручення на оплату поставленого щебеню гранітного, відомості надходження та вибуття щебеню гранітного, акту звірки взаємних розрахунків між позивачем та ТОВ «Партнерінвестбуд» (т.1 арк. справи 67-176).

Посилання податкового органу в акті перевірки на те, що постачальником щебеню є Хлистунівське кар'єроуправління були правомірно відхилені судами попередніх інстанцій як безпідставні, оскільки в залізничних накладних вказано, що Хлистунівське кар'єроуправління є відправником щебеню, а не постачальником, тоді як на зворотній стороні накладних вказано, що власником вантажу є ТОВ «Партнерінвестбуд».

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, з яким погоджується суду касаційної інстанції, що позивач правомірно сформував валові витрати та податковий кредит по господарських операціях з придбання щебеню у ТОВ «Партнерінвестбуд».

Також, суди попередніх інстанцій правомірно відхилили як безпідставні посилання податкового органу на обставини, викладені в акті про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Партнерінвестбуд», оскільки в силу положень пункту 4.4 розділу 4 Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом ДПА України № 236 від 22 квітня 2011 року (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ не пізніше двох робочих днів від дати надходження запиту складає Акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання (далі - Акт) (додаток 3), реєструє його у Журналі реєстрації довідок про результати проведення зустрічної звірки (актів про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, неявки для підписання, відмови від писання Довідки про результати проведення зустрічної звірки) (далі - Журнал реєстрації довідок/актів) (додаток 4) та вживає відповідних заходів, передбачених актами ДПС України.

З наведеного слідує, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання складається не за результатами проведення зустрічної звірки чи перевірки суб'єкта господарювання, а у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, з огляду на що зазначений акт може бути лише носієм інформації щодо наявності фактів, які унеможливлюють проведення зустрічної звірки та не може містити інформацію щодо фінансово-господарських відносин суб'єктів господарювання.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, поставка щебеню від фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 (продавця) до позивача (покупця) здійснювалась на підставі договору постачання товару №1403/2 від 14 березня 2011 року, відповідно до умов якого поставка продукції (каменево-щебеневої продукції) здійснюється залізничним транспортом.

На підтвердження виконання умов зазначеної угоди позивачем надано до суду: залізничні накладні, податкові та видаткові накладні, платіжні доручення, акт звірки взаємних розрахунків між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 та позивачем, відомості надходження та вибуття щебеневої продукції (т.1 арк. справи 177-230).

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, з яким погоджується суду касаційної інстанції, що позивач правомірно сформував витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податковий кредит по господарських операціях з придбання щебеневої продукції у фізичної особи - підприємця ОСОБА_5.

Посилання податкового органу в акті перевірки на матеріали позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - підприємця ОСОБА_5, проведеної Кременчуцькою ОДПІ (акт від 06 лютого 2011 року), якою підприємцю зменшено податковий кредит по операціях з ТОВ «Інтекссервіс-2011» були правомірно відхилені судами попередніх інстанцій як безпідставні, оскільки викладені обставини не стосуються правовідносин між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 та позивачем. Крім іншого, обставини, викладені у цьому акті перевірки, досліджувався у справі №2а-1670/787/12 за позовом ПП «Граніт» до Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області, за результатами розгляду якої постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2012 року позовні вимоги ПП «Граніт» були задоволені. Зокрема, в мотивувальній частині цієї постанови було вказано, що викладені в акті судження податкового органу про вчинення платником податків порушень закону ґрунтуються лише на мотивах складеного органом державної податкової служби акту про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента (т.2 арк. справи 13-15).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у м. Сумах Сумської області ДПС підлягає залишенню без задоволення, а постанова Сумського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2012 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2013 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сумах Сумської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Л.І. Бившева

Судді:

---

А.М. Лосєв

---

Т.М. Шипуліна