Постанова

від 15.06.2016 по справі 922/6343/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2016 р. Справа № 922/6343/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пуль О.А. , суддя Білоусова Я.О. , суддя Крестьянінов О.О.;

при секретарі Марченко В.О.,

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, дов. б/н від 20.01.2016

відповідача - ОСОБА_2, директор,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю В«Агрофірма В«ВладиславВ» (вх.№746Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 08.02.2016 року у справі № 922/6343/15,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю В«Торговий дім В«Нафта-ОптВ» , с. Шубіне, Харківського району, Харківської області,

до Товариства з обмеженою відповідальністю В«Агрофірма В«ВладиславВ» , с. Глибоке, Харківського району, Харківської області,

про стягнення 394622,93 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2016 року ТОВ В«Торговий дім В«Нафта-ОптВ» звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до ТОВ В«Агрофірма В«ВладиславВ» про стягнення 394622,93 грн., з яких: основний борг у розмірі 172517,38 грн., штраф у розмірі 94442,69 грн., річні у розмірі 127662,86 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки №23-07/14-01 від 22.07.2014р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 08.02.2016р. у справі №922/6343/15 (суддя Новікова Н.А.) позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "Агрофірма "Владислав" на користь ТОВ "Торговий дім "Нафта-Опт" заборгованість за договором поставки № 23-07/14-01 від 23.07.2014 р. у розмірі 172517,38 грн., штраф у розмірі 94442,69 грн., річні у розмірі 127662,86 грн. та судовий збір у розмірі 5919,34 грн.

Відповідач з рішенням господарського суду Харківської області частково не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення в частині стягнення з відповідача штрафу у розмірі 94442,69 грн. скасувати та зменшити стягнення річних відсотків до 7723,60 грн., прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог частково, стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки у розмірі 172517,38 грн. та річних у розмірі 7723,60 грн. Судовий збір покласти на сторони по справі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги, що сплата ріних за договором поставки кваліфікується як пеня, оскільки п.4.2 договору зазначено - у випадку несвоєчасної оплати покупцем поставленого товару постачальник має право змінити ціну на відвантажений і своєчасно неоплачений товар з урахуванням пені згідно з п.п.7.2, 7.3 даного договору. Апелянт зазначає, що даний пункт дає право розуміти положення пунктів 7.2 та 7.3 договору як положення, що встановлюють пеню. На думку апелянта, сплата пені два рази за одну й ту саму заборгованість є недопустимою. Крім того, посилаючись на положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», апелянт, здійснивши розрахунок річних відсотків, просить суд зменшити стягнення річних відсотків до 7723,60 грн.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 14.03.2016р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 06.04.2016р.

01.04.2016р. від позивача до суду надійшов відзив (вх.№3522) на апеляційну скаргу, в якому проти доводів, викладених в апеляційній скарзі заперечує, вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права та при всебічному дослідженні обставин справи, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.04.2016р. розгляд справи відкладено на 25.04.2016р. об 11:30 год.

Відповідно до розпорядження керівника апарату суду від 25.04.2016р. та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.04.2016р. у зв'язку із хворобою судді-доповідача ОСОБА_3 для розгляду даної справи сформовано колегію суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Пуль О.А., суддя Крестьянінов О.О., суддя Білоусова Я.О.

25.04.2016р. позивач на виконання ухвали суду від 06.04.2016р. надав акт звіряння взаєморозрахунків за період з 01.08.2014р. по 08.02.2016р. та витяг з ЄДРПОУ.

У судовому засіданні 25.04.2016р. оголошено перерву до 16.05.2016р. до 10:30 год.

Відповідно до розпорядження керівника апарату суду від 13.05.2016р. та протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 13.05.2016р. у зв'язку із відпусткою судді Білоусової Я.О. для розгляду даної справи сформовано колегію суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Пуль О.А., суддя Крестьянінов О.О., суддя Тарасова І.В.

У судовому засіданні 16.05.2016р. оголошено перерву до 01.06.2016р. до 12:00 год.

31.05.2016р. відповідач звернувся до суду з клопотанням (вх.№3542) про долучення документів до матеріалів справи.

У судовому засіданні 01.06.2016р. оголошено перерву до 15.06.2016р. о 09:30 год.

Відповідно до розпорядження керівника апарату суду від 13.06.2016р. та протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 13.06.2016р. у зв'язку із відпусткою судді Тарасової І.В. для розгляду даної справи сформовано колегію суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Пуль О.А., суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О.

Представник апелянта у судовому засіданні 15.06.2016р. вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі.

Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечував з підстав, зазначених у відзиві (вх.№3522) на апеляційну скаргу. Просв суд рішення господарського суду Харківської області від 08.02.2016р. у справі №922/6343/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

23.07.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Нафта-Опт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Владислав" укладено договір поставки № 23-07/14-01, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується у порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність покупцеві паливно-мастильні матеріали (далі за текстом - В«товарВ» ) партіями, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та своєчасно оплатити цей товар.

Відповідно до п. 1.2 договору ціна, асортимент, кількість (об'єм) та порядок поставки кожної партії товару погоджується сторонами та відображається у рахунку фактурі, видаткових накладних.

Згідно з п.1.3 договору доказом факту поставки товару є оформлені належним чином видаткові документи (товарно-транспортні накладні та/або видаткові накладні, та/або додаткові угоди до договору, довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей, та/або акти приймання-передачі товару).

Пунктом 3.1 договору сторони погодили, що загальна ціна договору складається з сум поставок, указаних у видаткових накладних, на кожну партію товару, які було складено за час дії цього договору.

Відповідно до п. 4.1 договору покупець зобов'язаний здійснювати оплату вартості кожної партії товару на поточний рахунок постачальника у день поставки.

Згідно з п.4.2 договору у випадку несвоєчасної оплати покупцем поставленого товару, постачальник має право змінити ціну на відвантажений і своєчасно неоплачений товар з урахуванням пені згідно з п.п. 7.2. 7.3., про що постачальник повідомляє покупця шляхом надання йому розрахунку зміненої ціни.

Пунктом 7.2 договору сторони передбачили, що у випадку прострочення оплати поставленого товару покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника штраф у розмірі:

- 5 % - за прострочення від одного до десяти календарних днів;

- 10%- за прострочення від одинадцяти до двадцяти календарних днів;

- 15 % - за прострочення від двадцяти одного до тридцяти календарних днів;

- 20 % - за прострочення від тридцяти одного до шістдесяти календарних днів;

- 30 % - за прострочення понад шістдесят днів.

Пунктом 7.3 договору сторони погодили, що у випадку прострочення виконання зобов'язань з оплати товару, якщо відстрочка не передбачена відповідною додатковою угодою, покупець зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 2 (два) проценти від суми боргу за кожен день прострочення платежу, що є обрахованим за кожен день прострочення річних, які збільшені, порівняно з розміром, встановлений у ст. 625 ЦК України, на підставі частини 2 цієї статті.

Відповідно до п.7.5 договору за прострочення поставки товару покупцеві постачальник сплачує пеню у розмірі 0,5% від вартості невідвантаженого товару за кожний день просторочення.

Пунктом 9.1 сторони погодили, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2014 року. У разі відсутності письмової заяви жодної зі сторін про припинення дії цього договору, поданої до моменту припинення дії договору, останній вважається продовженим на один календарний рік. Кількість разів продовження дії цього договору є необмеженою.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу паливно-мастильні матеріали на загальну суму 759038,22 грн., що підтверджується матеріалами справи, а саме: видатковими накладними №116 від 02.09.2014р. на суму 122539,50 грн., №189 від 17.09.2014р. на суму 120190,50 грн., № 352 від 16.10.2014р. на суму 122069,70 грн., №531 від 20.11.2014р. на суму 16483,44 грн., № 758 від 13.07.2015р. на суму 126297,90 грн., №1024 від 20.08.2015 р. на суму 72765 грн., накладною №0003 від 24.07.2014 р. на суму 106174,80 грн., та рахунками на оплату № 3 від 24.07.2014 р. на суму 106174,80 грн., №109 від 02.09.2014р. на суму 122539,50 грн., №181 від 17.09.2014р. на суму 120190,50 грн., №338 від 16.10.2014 р. на суму 122069,70 грн., №507 від 20.11.2014р. на суму 16483,44 грн., №742 від 13.07.2015р. на суму 126297,90 грн., № 1006 від 20.08.2015 р. на суму № 72765,00 грн., № 1153 від 09.09.2015 р. на суму 72517,38 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання за спірним договором. Проте відповідач зобов'язання за спірним договором не виконав, у зв'язку з чим утворилась основна заборгованість перед позивачем у розмірі 172517,38 грн.

Господарський суд Харківської області, надаючи правову оцінку заявленим вимогам позивача та фактичним обставинам справи, виходив з наступного.

На підставі ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочини. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюються або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Згідно зі статтею 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з п.1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Факт отримання відповідачем товару за договором поставки №23-07/14-01 від 23.07.2014р. не спростовано. Доказів погашення боргу відповідачем матеріали справи не містять, такі докази відповідач суду не надав. Крім того, акт звіряння взаємних розрахунків підтверджує заборгованість.

За таких підстав, господарський суд Харківської області дійшов правомірного висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 172517,38 грн.

Щодо стягнення з відповідача 94442,69 грн. штрафу колегія суддів виходить з наступного.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В силу ст.611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежного виконання зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Умовами договору, а саме: п. 7.2 сторони передбачили, що за прострочення оплати поставленого товару покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника штраф у розмірі:

- 5 % - за прострочення від одного до десяти календарних днів;

- 10%- за прострочення від одинадцяти до двадцяти календарних днів;

- 15 % - за прострочення від двадцяти одного до тридцяти календарних днів;

- 20 % - за прострочення від тридцяти одного до шістдесяти календарних днів;

- 30 % - за прострочення понад шістдесят днів.

З огляду на те, що відповідач не виконав передбачені договором зобов'язання по оплаті товару у строк визначений у договорі та, враховуючи встановлену у договорі відповідальність за невиконання договірних зобов'язань у вигляді штрафу, перевіривши розрахунок позивача щодо суми штрафу, який відповідає умовам договору та чинному законодавству, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про задовлення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 94442,69 грн. штрафу.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

З приводу стягнених з відповідача річних відсотків за прострочення виконання грошового зобов'язання у сумі 127662,86 грн. колегія суддів вважає, що судом першої інстанції у відповідності до норм чинного законодавства було стягнуто річні, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Пунктом 7.3 договору сторони погодили, що у випадку прострочення виконання зобов'язань з оплати товару, якщо відстрочка не передбачена відповідною додатковою угодою, покупець зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 2 (два) проценти від суми боргу за кожен день прострочення платежу, що є обрахованим за кожен день прострочення річних, які збільшені, порівняно з розміром, встановлений у ст. 625 ЦК України, на підставі частини 2 цієї статті.

Також, колегія суддів зазначає, що окремим пунктом договору, а саме: п.7.5 встановлено нарахування пені у розмірі 0,5% від вартості невідвантаженого товару за кожний день просторочення.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто стаття 625 ЦК України надає можливість кредитору боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, встановити інший ніж 3% річних розмір процентів, який і було визначено сторонами у пункті 7.3. договору поставки, а саме: 2 (два) проценти від суми боргу за кожен день прострочення платежу, що фактично становить 730 % річних за рік (365 х 2).

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно застосував п.7.3 договору, задовольнивши позовні вимоги в частині стягнення з відповідача річних у розмірі 127662,86 грн з огляду на встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати за поставлений товар, а доводи апелянта про те, що у п.4.2 договору визначена відповідальність за несвоєчасне виконання умов договору у вигляді штрафу та річних, які відповідач розуміє пенею, є необґрунтованими.

Стосовно вимоги апелянта про зменшення до 7723,60 грн. заявлених до стягнення річних відсотків колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 ст.20 ГК України встановлено, що права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються, зокрема, шляхом застосування штрафних санкцій, іншими способами, передбаченими законом.

Встановлене частиною 2 ст.625 ЦК України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, передбачені названою статтею 3% процентів річних є платою за користування чужими грошовими коштами, правова природа яких є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, тобто вони не є мірою відповідальності (штрафними санкціями, передбаченими ст.230 ГК України), а тому на них не поширюються положення ч.1 ст.233 ГК України, ч.3 ст.551 ЦК України та ст.83 ГПК України щодо зменшення розміру штрафних санкцій.

Враховуючи приписи ст.625 Цивільного кодексу України, перевіривши нарахування вказаної суми річних відсотків, судова колегія зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача річних відсотків у розмірі 127662,86 грн . є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Враховуючи те, що відповідачем не надані докази на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 172517,38 грн., колегія суддв погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову щодо стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості за поставлений товар у повному обсязі.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, і не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення по даній справі, рішення господарського суду Харківської області від 08.02.2016 у справі № 922/6343/15 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю В«Агрофірма В«ВладиславВ» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 08.02.2016 року у справі №922/6343/15 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 17.06.2016 року.

Головуючий суддя О.А.Пуль

Суддя Я.О.Білоусова

Суддя О.О.Крестьянінов