Рішення

від 16.06.2016 по справі 134/1316/15-ц

ТОМАШПІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 134/1316/15-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

"16" червня 2016 р. Томашпільський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого-судді Пилипчука О.В.

з участю секретаря Бойко Т.Є.,

представників ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт Томашпіль цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Сільгосптехніка» про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації втрати частини заробітної плати, моральних збитків,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Томашпільського районного суду Вінницької області на розгляді знаходиться дана цивільна справа за позовом ОСОБА_3, в якому останній просить стягнути з відповідача на його користь заробітну плату в сумі 47996,93 гривень, компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в сумі 24484,67 гривень, моральну шкоду в сумі 5000,00 гривень.

Даний позов обґрунтовано наступним.

12 серпня 2010 року ОСОБА_3 прийнято на посаду сторожа до товариства з обмеженою відповідальністю «Сільгосптехніка».

З того часу і по дату подання позову позивач виконує обов'язки сторожа відповідно до встановлених графіків виходу на роботу разом з двома іншими сторожами.

30 листопада 2012 року керівник ТОВ «Сільгосптехніка» запропонував позивачу написати заяву на звільнення мотивуючи тим, що він буде продовжувати роботу, але отримувати більшу заробітну плату. На цю пропозицію позивач погодився і 30 листопада 2012 року йому було видано на руки трудову книжку без проведення розрахунку. Після цього ОСОБА_3 продовжував виконувати свої трудові обов'язки відповідно встановлених графіків чергувань та виконує їх по даний час.

Посилаючись на п.4 ст. 24 КЗпП, позивач вважає, що трудовий договір відповідача з ним слід вважати укладеним на умовах, що не суперечить чинному законодавству, з 1 грудня 2012 року.

Позивач ОСОБА_3 вказує, що в порушення ст.. 24 Закону України «Про оплату праці» відповідач виплачував йому заробітну плату дуже рідко і в незначних розмірах, тому станом на 1 січня 2013 року заборгував заробітну плату на суму 11843,74 гривні.

Проводячи розрахунок заробітної плати, відповідно ст.. 95 КЗпП (мінімальна заробітна плата), Законів України «Про державний бюджет», ст.. 108 КЗпП (робота у нічний час), ст.. 107 КЗпП (робота у святковий і неробочий день), ст.. 115 КЗпП, ст.ст. 2-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», із врахуванням фактичних виходів на роботу та розрахунок компенсації втрати частини доходу в зв'язку з їх невиплатою, індексів інфляції, станом на 1 серпня 2015 року роботодавець заборгував ОСОБА_3 заробітної плати в розмірі 47996,93 гривні, компенсації за затримку виплати заробітної плати в розмірі 24484,67 гривень.

Оскільки дана ситуація триває понад три роки, позивач вважає, що зазнав і моральної шкоди, яку він оцінює в сумі 5000,00 гривень.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_3 позовні вимоги підтримав за обставин, зазначених у ньому, попросив позов задовольнити та доповнив, що заяву про звільнення за власним бажанням він писав на пропозицію ОСОБА_4 Трудову книжку отримав на руки, однак повний розрахунок при звільненні з ним не був проведений до кінця. Після офіційного його звільнення він продовжував так і працювати в даному ТОВ «Сільгосптехніка», виконуючи обов'язки охоронника, як і по трудовій книжці. Разом з ним охоронниками також без трудових книжок і без трудових договір працювали ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Працювали всі згідно графіка, який висів на стіні в кімнаті охоронників. Хто його виготовив та повісив, йому не відомо, однак вважає, що це було з вказівки керівництва. З графіком його офіційно ніхто не ознайомлював і під розписку його ніхто ні про що не попереджав. В журналі виходу на роботу ставились підписи при прийомі та здачі зміни. В обов'язки позивача входило охорона території та майна, яке на ній розташоване, а також наглядати, щоб була закрита брама. На момент звільнення в листопаді 2012 року заборгованість по його заробітній платі складала приблизно одинадцять тисяч гривень. Періодично, починаючи з 2013 року, ОСОБА_4 платив йому гроші в різних сумах. Позивач вважав, що це йому платили заробітну плату за роботу охоронником, а коли в серпні 2015 року він звільнився, то дізнався про заборгованість по заробітній платі.

Представник позивача-адвокат ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, посилаючись на обставини зазначені в позові та доповнив, що після звільнення 30 листопада 2012 року ОСОБА_3 за домовленістю з ОСОБА_4 продовжував виконувати трудові обов'язки відповідно до встановлених графіків чергувань, тобто його фактично було допущено до роботи, як це передбачає ст.24 КЗпПУ. Виконував він свої обов'язки до звільнення, а саме до серпня місяця 2015 року. Заробітну плату ОСОБА_4 платив не щомісячно, тому її виплата була різними сумами в межах тисячі гривень.

Відповідач ОСОБА_4 позовні вимоги визнав частково, а саме визнав суму 2777,74 грн, яку він не виплатив ще на даний час по заборгованості по заробітній платі позивача на 30 листопада 2012 року, тобто на момент його звільнення, в решті позов не визнав та попросив в його задоволенні відмовити як заявленому безпідставно та пояснив, що ОСОБА_3 був звільнений з посади охоронника за власним бажанням. Йому на руки відразу була видана трудова книжка. Також з ним мали відразу провести повний розрахунок по заробітній платі, однак, так як ОСОБА_3 не погоджувався з нарахованими йому сумами, тому і виникла заборгованість по її виплаті на момент звільнення в сумі 11843,74 грн. Після звільнення, фактично ОСОБА_3 до роботи допущено не було, оскільки позивач в ТОВ «Сільгосптехніка» не працював взагалі і ніякої між ними домовленості не було. Згідно штатного розпису в ТОВ «Сільгосптехніка» з 1 грудня 2012 року посада охоронника відсутня. Диспетчер та бухгалтер також звільнені. Фактично вже декілька років ОСОБА_4 працює сам. Що то за графік та журнал виходу на роботу, на який вказує позивач та його представник, відповідач не знає. Замків на вхідних дверях, де була прохідна, не має, а лише замок на дверях, де знаходиться його кабінет. За територією дивився сам і вдень, і вночі. Якщо на територію з його дозволу заїжджали якійсь автомобілі, то їх охороняли самі власники або водії. Охоронниками у нього ніхто не працює. Про гроші, які вказав позивач, що періодично йому виплачувались як він вважав заробітна плата, пояснив, що це виплачувалась згідно платіжних відомостей та видаткових касових ордерів позивачу заборгованість по заробітній платі, яка була за момент звільнення 30 листопада 2012 року, залишок якої на даний час становить 2777,74 грн.

Представник відповідача ОСОБА_4- адвокат ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_3 не визнав, вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з тих підстав, що позивач був звільнений з посади охоронника за власним бажанням. Заборгованість по заробітній платі була утворена з вини самого ОСОБА_3, оскільки він не погоджувався з сумою виплати, яка йому була нарахована. Щодо письмових доказів, на яких посилається сторона позивача, то це не офіційні документи, вони без підписів, печаток та інших реквізитів, не відповідають вимогам чинного законодавства. В штатному розписі посади охоронника не має, крім цього в період роботи охоронника як зазначає позивач, він працював ще водієм в 2014 році в дитячому санаторію «Зелена Діброва», де отримував заробітну плату. Щодо виплати заборгованості по заробітній платі в сумі 2777,74 грн, то просив застосувати тримісячну позовну давність звернення з даною вимогою, згідно ПВСУ «Про оплату праці».

Свідок ОСОБА_5 суду пояснив, що працює він охоронником в ТОВ «Сільгосптехніка» без трудової книжки. Разом з ним постійно працював і позивач, який звільнився в 2015 році. Зарплату платили свідку не щомісяця. Зміну охоронники здавали по журналу. Хто завів даний журнал та графік чергувань охоронників, йому не відомо.

Суд, вислухавши надані пояснення у судовому засіданні сторін у справі, їх представників, свідка, повно і всебічно з'сувавши обставини справи, дослідивши матеріали справи та письмові докази у їх сукупності та співставленні, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст.11 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цивільно-процесуального Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст.ст. 57, 58 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Судом установлено, що згідно наказу № 13 від 12 серпня 2010 року ОСОБА_3 прийнято на роботу на посаду сторожа згідно штатного розпису, згідно наказу № 18 від 30 листопада 2012 року ОСОБА_3 звільнено з роботи за власним бажанням відповідно ст.. 38 КЗпПУ, що підтверджується копією трудової книжки позивача (а.с.9-10).

Згідно штатного розкладу з 1.12.2012 року в ТОВ «Сільгосптехніка» рахуються посади прибиральниця ОСОБА_7 та посада різноробочого. Посада охоронника відсутня. (а.с.164)

На момент звільнення перед ОСОБА_3 по заробітній платі рахувалась заборгованість в сумі 11843,74 грн, яка до моменту пред'явлення позивачем позову була частково виплачена, що підтверджується особовими рахунка по нарахуванню заробітної плати, розрахунково-платіжними відомостями та видатковими касовими ордерами (а.с. 132-165).

На даний час залишилась невиплачена заборгованість по заробітній платі в сумі 2777,74 грн, що й визнав в судовому засіданні керівник ТОВ «Сільгосптехніка» ОСОБА_4

Також встановлено, що в період з 02.06.2014 року по 08.08.2014 року згідно записів у трудовій книжці ОСОБА_3 працював водієм в ТОВ дитячий санаторій «Зелена діброва», де йому була нарахована та виплачена заробітна плата, що підтверджується довідкою про заробіток від 07.06.2016 року №12 (а.с.179)

Як зазначив у своїй позовній заяві та підтвердив у судовому засіданні позивач ОСОБА_3, він продовжував виконувати свої трудові обов'язки відповідно трудового договору згідно п.4 ст. 24 КЗпП, оскільки його фактично було допущено до роботи, хоча наказу чи розпорядження на те не було.

На підтвердження даних відомостей позивачем долучено до позовної заяви копії графіків чергувань та копії журналів прийому та здачі чергувань.

Відповідно до ч.2 ст. 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору на підприємстві, установі, організації

Відповідно до частини 1 статті 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частина 1 статті 24 КЗпП України визначає, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі, та містить випадки, коли додержання письмової форми є обов'язковим, в тому числі: при організованому наборі працівників; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі.

Згідно статті 24 ч.1 п.6 КЗпП України трудовий договір може бути укладений як в усній так і в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим при укладені трудового договору з фізичною особою.

Згідно ч.. 2-3 ст. 24 КЗпП України при укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст.. 48 ч.1,2 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітника чи службовця.

Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців, які працюють на підприємстві, в установі організації понад п'ять днів, у тому числі на сезонних та тимчасових працівників. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників, при умові, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Згідно з положеннями ч.4 зазначеної статті до трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації.

Записи про причини звільнення в трудовій книжці повинні робитися у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю закону.

Позивач у своїй позовній заяві як на підставу наявності між ним та відповідачем у період з 1 грудня 2012 року по даний час трудових відносин посилається на ч. 4 ст. 24 КЗпП України, яка встановлює, що трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Суд вважає, що позивачем у відповідності до положень ст. 60 ЦПК України не доведено належними доказами наявність трудових відносин з відповідачем у період з 1 грудня 2012 року по день пред»явлення позову, а саме те, що він працював в ТОВ «Сільгосптехніка» на посаді сторожа та виконував трудові функції та що відповідач має перед ним заборгованість по заробітній платі за вказаний період.

Надані позивачем копії, як він стверджує графіків виходу на роботу охоронців, де значиться його прізвище, а також копії журналів прийому та здачі чергувань охоронців ТОВ «Сільгосптехніка», де мається його підпис, суд не може прийняти до уваги як доказ того, що відповідач був прийнятий на роботу в ТОВ «Сільгосптехніка», оскільки надані документи не є офіційними, оскільки не містять ні підписів, ні печаток, ні інших необхідних реквізитів, з ними позивача ніхто не ознайомлював і хто їх виготовив, йому не відомо, що й ним було визнано в судовому засіданні, і такі графіки та журнали не є тими документами, які підтверджують прийом на роботу та звільнення з роботи відповідно до вимог трудового законодавства, якими є трудові книжки, трудові угоди, накази про прийом та звільнення з роботи, відомості на виплату заробітної плати. Показання допитаного свідка не є належним доказом виникнення трудових відносин.

Крім цього, судом встановлено, що перед ОСОБА_3 на даний час мається заборгованість по заробітній платі за період його роботи з 12 серпня 2010 року по 30 листопада 2012 року в ТОВ «Сільгосптехніка» на посаді охоронця в сумі 2777,74 грн.

Вимога представника відповідача - адвоката ОСОБА_1 про застосування тримісячного строку позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки ст.233 ч 2 КЗпПУ вказує, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації втрати частини заробітної плати підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно з п.п. 9, 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» за № 4 від 31 березня 1995 р., розмір відшкодування моральної шкоди визначається в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеню вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що також не підлягають задоволенню вимоги позивача про відшкодування йому моральної шкоди, оскільки, відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, така шкода відшкодовується, якщо були порушені законні права працівника, проте порушення цих прав позивача відповідачем у вказаний позивачем період з 01.12.2012 по день пред'явлення позову судом не встановлено.

Згідно ч. 1, п. 1, 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), судові витрати складаються з судового збору.

Згідно п. 1, 2 ч. 3 ст. 81 ЦПК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), не підлягають оплаті при зверненні до суду і покладаються на сторони після розгляду справи судом витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про: поновлення на роботі; стягнення заробітної плати, компенсацій працівникам, вихідної допомоги, відшкодування за затримку їх виплати.

Згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору в даній категорії розгляду справ, позовні вимоги ОСОБА_3 задовольняються частково, а тому судовий збір суд вважає за необхідне віднести за рахунок держави..

На підставі викладеного, керуючись статями 40, 43, 237-1 КЗпП України, статями 10, 11, 15, 57-64, 79-81, 84, 88, 209, 212-215, 217-218, 294, 367 ЦПК України суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Сільгосптехніка» про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації втрати частини заробітної плати, моральних збитків задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Сільгосптехніка» (код ЄДРПОУ 30685168, юридична адреса смт Крижопіль вул.Куйбишева, 74 Вінницької області) на користь ОСОБА_3 заробітну плату в сумі 2777,74 гривень (дві тисячі сімсот сімдесят сім гривень 74 копійки), нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано у строк, встановлений ст. 294 ЦПК України . У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Вінницької області через Томашпільський районний суд Вінницької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текс рішення виготовлено 21 червня 2016 року.

Суддя: ОСОБА_8