Постанова

від 11.04.2018 по справі 134/1316/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 134/1316/15-ц

провадження № 61-6919св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Журавель В. І., Коротуна В. М., Крат В. І., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Сільгосптехніка ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Сільгосптехніка на рішення апеляційного суду Вінницької області від 06 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Матківської М. В., Денишенко Т. О., Сопруна В. В.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Сільгосптехніка (далі - СТОВ Сільгосптехніка ) про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації втрати частини заробітної плати і моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що він працював на посаді сторожа в товаристві з 12 серпня 2010 року. 30 листопада 2012 року керівник товариства запропонував йому написати заяву на звільнення, але продовжувати працювати, мотивувавши це тим, що у такому випадку він буде продовжувати виконувати цю ж роботу, але буде отримувати більшу заробітну плату. Він написав таку заяву і 30 листопада 2012 року відповідач видав йому трудову книжку. Розрахунку при звільненні з ним не провів, оскільки він продовжував працювати у відповідача - виконував свої трудові обов'язки відповідно до встановленого графіка чергувань. Станом на 01 січня 2013 року відповідач заборгував йому заробітну плату в сумі 11 843,74 грн. У подальшому він працював, але відповідач виплачував йому заробітну плату раз у кілька місяців і не повністю. Станом на 01 серпня 2015 року відповідач заборгував йому заробітну плату в сумі 47 996,93 грн, яку він просив стягнути на його користь. Також просив стягнути компенсацію за затримку виплати заробітної плати в сумі 24 484,67 грн, передбачену Законом України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати , і моральну шкоду в сумі 5 000 грн, спричинену відповідачем порушенням його законного права на вчасне отримання заробітної плати. Протягом трьох років він змушений ходити і просити відповідача виплатити хоч щось, аби мати можливість задовольнити свої потреби і потреби своєї сім'ї в найнеобхіднішому.

Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 16 червня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з СТОВ Сільгосптехніка на користь ОСОБА_1 заробітну плату в сумі 2 777,74 грн, нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.

У решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що перед ОСОБА_1 в СТОВ Сільгосптехніка є заборгованість по заробітній платі за період його роботи на посаді сторожа з 12 серпня 2010 року по 30 листопада 2012 року. Разом з цим позивач не довів що в період з 01 грудня 2012 року по день пред'явлення позову, він працював у СТОВ Сільгосптехніка на посаді сторожа та що відповідач має перед ним заборгованість із заробітної плати за вказаний період. Відмовляючи в задоволенні позову в частині моральної шкоди, суд виходив з того, що законні права працівника у вказаний період, з 01 грудня 2012 року по день пред'явлення позову, судом не встановлено.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 06 жовтня 2016 року рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 16 червня 2016 року скасовано і ухвалено нове рішення.

Позов задоволено частково.

Стягнуто зі СТОВ Сільгосптехніка заробітну плату за період з 01 грудня 2012 року по 31 липня 2015 року в сумі 22 286,00 грн, заборгованість по заробітної плати, яка виникла станом на 01 грудня 2012 року, у сумі 11 843,74 грн, компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в сумі 21 362,21 грн і моральну шкоду в сумі 1 000 грн.

Вирішено питання про стягнення судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що починаючи з вересня 2010 року до дня звернення до суду з цим позовом позивачу своєчасно не виплачувалася заробітна плата за весь період його роботи на підприємстві. А враховуючи затримку у виплаті заробітної плати, зростання індексу цін та зазначені вимоги закону, стягненню на користь позивача підлягає компенсація втрати частини заробітної плати. Відповідно до статті 237№ КЗпП України суд, установивши порушення трудових прав позивача, дійшов висновку що є підстави для покладення на роботодавця відповідальності за завдану працівникові моральну шкоду.

У листопаді 2016 року СТОВ Сільгосптехніка подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду Вінницької області від 06 жовтня 2016 року та залишити в силі рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 16 червня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права .

Касаційна скарга мотивована тим, що надані позивачем графіки чергування та журнал прийому-здачі чергувань не містять реквізитів на їх приналежність саме відповідачу, складені з порушенням вимог чинного законодавства та не свідчать про наявність трудових відносин між позивачем та відповідачем. Що стосується платіжних відомостей щодо виплати ОСОБА_1 заробітної плати в період після звільнення, то це заборгованість із заробітної плати, яка була наявна на час звільнення позивача.

У січні 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення, в якому просить залишити без задоволення касаційну скаргу, а рішення апеляційного суду Вінницької області від 06 жовтня 2016 року залишити без змін.

Заперечення мотивоване тим, що зміст платіжних відомостей і видаткових касових ордерів, оформлених підприємством після 30 листопада 2012 року не містять даних, що це виплачується саме заборгованість із заробітної плати, а не поточна заробітна плата. Матеріали касаційної скарги містять аргументи, які стосуються оцінки наявних у справі доказів та доведеності обставин.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, ЦПК України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

05 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП Українитрудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з статтею 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.

Судом встановлено, що згідно з наказом від 12 серпня 2010 року № 13 ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду сторожа згідно зі штатним розписом, згідно з наказом від 30 листопада 2012 року № 18 ОСОБА_1 звільнено з роботи за власним бажанням відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), що підтверджується копією трудової книжки позивача.

Згідно з штатного розкладу з 01 грудня 2012 року в СТОВ Сільгосптехніка посада осторожа відсутня, рахуються посади прибиральниця та посада різноробочого.

На момент звільнення перед ОСОБА_1 рахувалась заборгованість по заробітній платі у сумі 11 843,74 грн, яка до моменту пред'явлення позивачем позову була частково виплачена, що підтверджується особовими рахунками по нарахуванню заробітної плати, розрахунково-платіжними відомостями та видатковими касовими ордерами.

На цей час залишилась невиплачена заборгованість із заробітної плати в сумі 2 777,74 грн, що й визнав у судовому засіданні керівник ТОВ Сільгосптехніка Величко В. Д.

Суд апеляційної інстанції встановив, що позивач продовжував виконувати свої трудові обов'язки відповідно трудового договору згідно з пунктом 4 статті 24 КЗпП України, його фактично було допущено до роботи, хоча наказу чи розпорядження не було.

На підтвердження цих відомостей позивачем долучено до позовної заяви копії графіків чергувань та копії журналів прийому та здачі чергувань.

Слід зазначити, що, виходячи із характеру спірних правовідносин, тягар доведення фактичних обставин справи лежить на підприємстві.

Відповідно до статтей 94, 115 КЗпП України та Законом України Про оплату праці регулюються питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття 60 ЦПК України , у редакції, чинній станом на момент розгляду справи).

Апеляційний суд повно, всебічно і обКјєктивно перевірив доводи позивача та встановив, що після звільнення з роботи за власним бажанням, отримання на руки трудової книжки, ОСОБА_1 продовжував працювати на попередній посаді у відповідача.

За таких умов апеляційний суд зробив правильний висновок пронеобхідність стягнення з ТОВ Сільгосптехніка на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період з 01 грудня 2012 року по 31 липня 2015 року в сумі 22 286,00 грн, заборгованість по заробітній платі станом на 01 грудня 2012 року в сумі 11 843,74 грн, компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в сумі 21 362,21 грн відповідно до Закону України Про оплату праці .

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст. ст. 3, 4, 11, 31 ЦПК України).

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237 1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Колегія погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про стягнення моральної шкоди, враховуючи конкретні обставини, а саме неправомірні дії відповідача, які завдали позивачу моральну шкоду, заробітна плата виплачувалась з порушенням і строків і порядку її виплати, врахувавши тяжкість і істотність вимушених змін у житті коли він працював і не отримував зароблене, ним та зусиль вжитих для захисту своїх трудових прав.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою , яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Оскільки апеляційним судом повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, постановлено законне і обґрунтоване рішення, подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Сільгосптехніка залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Вінницької області від 06 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: В. І. Журавель В. М. Коротун В. І. Крат В. П. Курило