Ухвала

від 30.05.2016 по справі 826/4161/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2016 року м. Київ К/800/31785/15

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.05.2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2015 року

у справі № 826/4161/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія-97»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві,

треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю «Діслав»,

Товариство з обмеженою відповідальністю «Перес»,

Товариство з обмеженою відповідальністю «Монтаж-Систем-Груп»,

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергія-97» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.05.2015 року у справі № 826/4161/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2015 року, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 02.03.2015 року № 0000732204 та № 0000742204.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної виїзної позапланової перевірки ТОВ «Енергія-97» щодо документального підтвердження господарських відносин із постачальниками ТОВ «Діслав», ТОВ «Перес», ТОВ «Монтаж-Систем-Груп» за жовтень, листопад 2014 року, відповідачем складено акт від 16.02.2015 року № 182/26-53-22-04-21/13670891, яким встановлено порушення п. 135.4 ст. 135, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2014 рік всього у сумі 653 066, 00 грн.; п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 453 962, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 02.03.2015 року № 0000732204, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем у розмірі 453 962, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 226 981, 00 грн.; № 0000742204, у зв'язку з чим занижено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток за основним платежем у сумі 653 066, 00 грн. та 163 266, 00 за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу щодо неправомірного формування позивачем даних податкового обліку у зв'язку із відсутністю реально вчинених господарських операцій.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що матеріалами справи підтверджується фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Так, судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що між позивачем та ТОВ «Діслав» укладено договір підряду (виконання робіт). На підтвердження виконання договірних зобов'язань позивачем надано договірні ціни, локальні кошториси на будівельні роботи, акти передачі обладнання в монтаж, акти приймання виконаних будівельних робіт, податкові накладні, платіжні доручення, виписки з особового рахунку.

На підтвердження виконання договірних зобов'язань з ТОВ «Перес» позивачем надано договір підряду, локальні кошториси на будівельні роботи, акти приймання виконаних будівельних робіт, податкові накладні, платіжні доручення, виписки з особового рахунку у банку.

Матеріалами справи підтверджується реальне виконання господарських відносин із ТОВ «Монтаж-Систем-Груп» щодо поставки товару, а саме: рахунками-фактурами, податковими накладними, платіжними дорученнями, виписками по особовому рахунку.

На момент здійснення господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень. Так, судами встановлено, що операції з виконання контрагентами ТОВ «Діслав» та ТОВ «Перес» підрядних будівельно-монтажних робіт, а також операції з поставки ТОВ «Монтаж-Систем-Груп» товару фактично виконані та їх проведення підтверджується документально.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.05.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2015 року у справі № 826/4161/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук