Рішення

від 24.06.2016 по справі 219/1228/16-ц

АРТЕМІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 219/1228/16-ц

Провадження № 2/219/1255/2016

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2016 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі: судді Харченко О.П.,

при секретарі Лісановій М.В.

за участі представника Департаменту охорони здоров'я Донецької обласної державної адміністрації: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Комунального лікувально - профілактичного закладу Центральна міська лікарня м. Жданівка Донецької області про встановлення факту звільнення з посади , стягнення компенсації за невикористану відпустку, заборгованості по заробітній платі та компенсації заборгованості середнього заробітку за час затримки заробітної плати ,треті особи на стороні відповідача ОСОБА_3 охорони здоров'я України , Департамент охорони здоров'я Донецької обласної державної адміністрації -

встановив:

10.02.2016 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою, , яку в подальшому 09.03.2016 року уточнив (а.с.18-19), посилаючись на те, що він працював в лікарем-психіатром по основному місцю роботи в Кіровській центральній лікарні та за сумісництвом в КЛПЗ Центральна міська лікарня м. Жданівка Донецької області . З основного місця роботи - Кіровської центральної лікарні він був звільнений 08.09.2014 року і знову прийнятий з печаткою ДНР 01.10.2014 року , а також звільнений за угодою сторін 20.01.2015 року, що підтверджує копією трудової книжки з печаткою ДНР. Робота за сумісництвом в КЛПЗ ЦРЛ м.Жданівка не фіксується в трудовій книжці ,але зафіксована в індивідуальних відомостях про застраховану особу форми ОК-7,номер облікової картки НОМЕР_1 під індивідуальним кодом юридичної особи 01991300. Оскільки, натепер, м. Жданівка находиться під контролем незаконних військових формувань невизнаної ДНР, то він має статус переміщеної особи з 11.06.2015 року. Позивач вказує, що згідно листа ОСОБА_3 соціальної політики України №349/06/186/14 від 14.10.2014 року він мав право бути відсутнім на роботі у зв'язку з загрозою його життю та здоров'ю , але він був присутнім на роботі по сумісництву КЛПЗ ЦРЛ м. Жданівка до 05.03.2015 року , де йому при звільненні 05.03.2015 року було надано відпускну записку табельний номер 207 , дільниця 16 зовнішні сумісники. Позивач звертався до суду з заявою про встановлення факту звільнення з посади лікаря-психіатра КЛПЗ ЦРЛ м. Жданівка в окремому провадженні , але йому було відмовлено у відкритті провадження. Період, за який позивач просить стягнути заборгованість по заробітній платі , позивач вказує : з 05.03.2015 року по 05.02.2016 року за 12 місяців з врахуванням його середнього заробітку за період з листопада 2013 р по червень 2014 року, який складає 1819 грн. і цей розрахунок він зробив на підставі відомостей з державногореєстру Форми ОК-7-3 та додатку № 2, а саме : (1813,13+1765,26+1765,26+1959,13+1765,26+2336,3+2760,6+385,46):8=1919 грн.09 коп. і за 12 місяців це складає 1819,09х12=21829 грн.08 коп. Компенсація заборгованості середнього заробітку з врахуванням індексу інфляції згідно розрахунку позивача складає 21829 грн.08коп.х110,8х114,0х102,2х100,4х102,3х102,0х100,7х100,9=31252 грн.73 коп..Компенсація нарахованої позивачем,але не виплаченої заробітної плати та відпускних на думку позивача складає 11398,23х х110,8х114,0х102,2х100,4х102,3х102,0х100,7х100,9=16333,67грн..

Позивач просив суд: встановити факт звільнення ОСОБА_2, лікаря-психіатра психіатричного кабінету поліклініки Комунальної лікувально-профілактичної установи центральної міської лікарні м. Жданівка з посади 05 березня 2015 року, встановити факт невиплати йому відповідачем заробітної плати та компенсації за 51 день невикористаної відпустки в сумі 11398,23грн., стягнути з КЛПЗ ЦРЛ м. Жданівка Донецької області на користь позивача нараховану, але не виплачену заробітну плату з урахуванням індексу інфляції у сумі 31252 грн.73 коп.,а всього стягнути грошових коштів на загальну суму 47586 грн.40 коп. та судовий збір .

27.05.2016 року третя особа на стороні відповідача - МОЗ України надало пояснення у яких вказало, що згідно чинного законодавства у населених пунктах донецької та Луганської областей,на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження відповідно порядку ,виплати з державного бюджету , у тому числі щодо виплати заробітної плати ,будуть здійснюватися лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади.

У судовому засіданні представник третьої особи на стороні відповідача- Департаменту охорони здоров'я Донецької обласної адміністрації суду пояснив, що він просить відмовити у задоволенні позову на тій підставі, що відповідач - КЛПЗ ЦРЛ м. Жданівка є комунальною власністю територіальної громади м.Жданівка Донецької області , підпорядкована Жданівській міській раді та фінансується із місцевого бюджету м. Жданівка, позивач не перебував у трудових стосунках з департаментом.

Позивач до суду не з 'явився, надав суду заяву, у якій підтримав позов та просив суд слухати справу у його відсутності .

Представник відповідача - КЛПЗ ЦРЛ м. Жданівка у судове засідання не з ' явився, про день час та місце слухання був повідомлений належним чином.

Заслухавши пояснення представника третьої особи на стороні відповідача - Департаменту охорони здоров'я Донецької обласної державної адміністрації , вивчивши матеріали справи суд приходить до висновку, що заявлені вимоги задоволенню не підлягають за наступними підставами.

Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України та іншими нормативними актами.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною 4 ст. 10 ЦПК України установлено, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

За змістом положень норм чинного трудового законодавства обов'язок ведення кадрової та бухгалтерської документації покладено саме на роботодавця і саме він у розумінні ст. ст. 10, 57- 60 ЦПК України може надати такі документи в якості доказів у справі.

Судом встановлено, що згідно наданої позивачем форми ОК-7 ,виданої ПФУ ОСОБА_2 номер облікової картки НОМЕР_1 (а.с.1) працював у КЛПЗ ЦРЛ м. Жданівка (код 01991300) і цим лікувальним закладом як страхувальником надавались відомості щодо помісячного нарахування йому сум заробітку за період 01.01.2011 року по 01.07.2014 року (а.с.26,27 ) .

Звертаючись до суду за захистом своїх прав позивач не вказує з якого часу він працював за сумісництвом у КЛПЗ ЦРЛ м. Жданівка , але посилається на ту обставину, що він був присутнім на роботі по сумісництву у КЛПЗ ЦРЛ м. Жданівка до 05.03.2015 року та просить суд встановити факт його звільнення у цей день. Разом з тим, суд виходить із тієї обставини, що встановлення факту звільнення з роботи не передбачене чинним законодавством, оскільки це питання вирішується згідно встановленого КЗпП України порядком, оформлюється наказом по підприємству, чи установі та відповідним записом у трудовій книжці і лише у разі відмови у вчиненні таких дій ,або порушення такого порядку ,це може бути оскаржене у судовому порядку. За таких обставин заявлені позивачем вимоги щодо встановлення факту його звільнення з КЛПЗ ЦРЛ м. Жданівка саме 05.03.2015 року не ґрунтуються на законі і не підлягають задоволенню.

Позивач також просив суд встановити факт невиплати йому відповідачем заробітної плати та компенсації за 51 день невикористаної відпустки в сумі 11398,23грн., стягнути з КЛПЗ ЦРЛ м. Жданівка Донецької області на користь позивача нараховану, але не виплачену заробітну плату з урахуванням індексу інфляції у сумі 31252 грн.73 коп.,а всього стягнути грошових коштів на загальну суму 47586 грн.40 коп. та судовий збір. Період, за який позивач просить стягнути заборгованість по заробітній платі позивач вказує : з 05.03.2015 року по 05.02.2016 року за 12 місяців, тобто після дати, коли , як він вказує, він вже не працював та просив суд встановити факт його звільнення. Заборгованості по заробітній платі за період до вказаної позивачем дати звільнення 05.03.2015 року , позивач не зазначає. Позивач посилається на наявність заборгованості лише за 51 день невикористаної ним відпустки , не вказуючи при цьому за який саме період він нарахував ці дні відпустки,а суд не може вийти за межі заявлених позивачем вимог та не може обґрунтовувати своє рішення припущеннями.

При вирішенні позовних вимог у цій частині суд враховує, що робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою жодних обмежень обсягу трудових прав працівників (ч. 3 ст. 56 КЗпП України). А оскільки всі громадяни, які перебувають у трудових відносинах з підприємством, мають право на відпустку (ст. 2 Закону України «Про відпустки»), сумісники також мають право на щорічну відпустку. Тобто сумісник має право отримати щорічну відпустку і за основним місцем роботи, і за неосновним місцем роботи (сумісництвом). При цьому як щорічна відпустка за основним місцем роботи, так і щорічна відпустка, що надається за сумісниц-твом, підлягає оплаті.

Тривалість відпустки за сумісництвом така сама, як і тривалість відпустки за основним місцем роботи, і не може бути меншою за 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору за сумісництвом.

Як правило, відпустка на підприємстві, де працівник працює за сумісництвом, надається в той самий час, коли працівник йде у відпустку за основним місцем роботи.

Згідно з чинним законодавством, сумісник може по-різному брати свої щорічні відпустки за обома місцями праці.

Позивач стверджує, що відповідач не виплатив йому компенсацію саме за 51 день відпустки за сумісництвом і це складає заборгованість відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, за положеннями ст. 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладання на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Указом Президента України «Про рішення ОСОБА_1 національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 року № 405/2014 на території Донецької та Луганської областей розпочато антитерористичну операцію.

Судом встановлено і не оспорюється позивачем , що Комунальний лікувально - профілактичний закладу Центральна міська лікарня м. Жданівка Донецької області зареєстровано в ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто на території, тимчасово непідконтрольній владі.

Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно частина перша статті 9 ЦК України кореспондується з вищевказаною статтею КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.

З огляду на неврегульованість трудовим законодавством відносин з приводу відшкодування майнової шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці відносини.

Враховуючи позовні вимоги у даній справі, зокрема, вимоги щодо виплати компенсації за невикористану відпустку ,середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, що регулюється главою 82 ЦК України, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.(Така правова позиція викладена в постановах ВСУ 6-2159цс15; 6-364цс16;6-365цс16).

Загальновідомим фактом, який не потребує доказування є те, що терористичні акти, диверсії, захоплення будівель і споруд, захоплення заручників, блокування і пошкодження об'єктів транспортної системи, відсутність ефективного контролю органів державної влади України в населеному пункті- м.Жданівка Донецької області, де знаходиться Комунальний лікувально - профілактичний закладу Центральна міська лікарня м. Жданівка , станом на травень 2014 року-лютий 2016 року (в межах заявленого періоду) і до теперішнього часу унеможливлюють виконання зобов'язань, зокрема, розрахунки по оплаті праці.

Вирішуючи спір, суд звертає увагу на ситуацію, яка склалася та відсутність вини відповідача у затримці виплати належних сум при звільненні, і зокрема-компенсації за невикористану відпустку позивача, у зв'язку із настанням з квітня 2014 року обставин непереборної сили, що об'єктивно унеможливлювали виконання зобов'язань, передбачених умовами договору обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами. Так як лікарня знаходиться в зоні антитерористичної операції, на території, тимчасово непідконтрольній владі, про що свідчить витяг із реєстру, то затримка виплати належних позивачеві сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, відбулася не з вини відповідача, а через настання обставин непереборної сили, а тому відсутні передбачені законом підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Таким чином, оскільки не доведено вини установи-відповідача в затримці виплат позивачеві належних при звільненні сум, то і відсутні передбачені трудовим законодавством підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку. За таких обставин суд вважає за необхідне ухвалити рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з підстав наявності форс-мажорних обставин.

До того ж суд враховує, що п. 2. Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ ,здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам та організаціям Донецької та Луганської областей ,затвердженим постановою КМУ від 07.11.2014 №595 із наступними змінами встановлено ,що у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження (далі - тимчасово неконтрольована територія), видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади. Казначейське обслуговування місцевих бюджетів за видатками та кредитуванням у населених пунктах на тимчасово неконтрольованій території здійснюється після повернення такої території під контроль органів державної влади.

Окрім цього суд зазначає,що Постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 р. N 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей» зобов'язано міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації забезпечити до 1 грудня 2014 р. переміщення бюджетних установ, підприємств та організацій, що належать до сфери їх управління, з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження (далі - тимчасово неконтрольована територія), в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.

Як убачається з матеріалів справи, установа відповідача не перемістилася із зони проведення АТО в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі і не передала наявну у неї документацію, тож суд не має змогу витребувати та перевірити необхідні для розгляду трудового спору відомості ,які відсутні у позивача .

Достовірність наданих позивачем довідок викликає сумнів і не може бути перевірена у зв'язку із тим, що установа - відповідач не перемістилася в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження. За таких обставин суд дійшов висновку що надані позивачем довідки ,завірені ДНР не можуть бути належним та допустимим доказом для задоволення позовних вимог.

До того ж в довідках зазначено право позивача на виплату компенсації за невикористану відпустку, але суду не надано на підтвердження нарахованої суми та причин невикористання відпусток належних та допустимих доказів. Також позивачем не надано жодних відомостей чи доказів того , що заборгованість по виплатам існувала саме у вказаних ним розмірах та у вказаний ним період і не була йому виплачена та з яких саме причин , крім проведення АТО.

Проаналізувавши усі наявні докази по справі суд приходить до висновку щодо повної відмови з у задоволенні заявлених позивачем вимог з причини їх необґрунтованості.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 8, 10, 11, 15, 57,60, 61, 88, 209, 212, 214, 215, 218, 256 ЦПК України,ст.ст.9, 263,617 ЦК України, Законом України «Про відпустки», ст. ст.4,56,116,117 КЗпП України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Комунального лікувально - профілактичного закладу Центральна міська лікарня м. Жданівка Донецької області про встановлення факту звільнення з посади , стягнення компенсації за невикористану відпустку, заборгованості по заробітній платі та компенсації заборгованості середнього заробітку за час затримки заробітної плати ,треті особи на стороні відповідача ОСОБА_3 охорони здоров'я України , Департамент охорони здоров'я Донецької обласної державної адміністрації - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення через Артемівський міськрайонний суд . Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О.П.Харченко