Ухвала

від 16.08.2016 по справі 219/1228/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 219/1228/16-ц Номер провадження 22-ц/775/1586/2016

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 серпня 2016 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

Головуючого - судді Курило В.П. ,

Суддів Будулуци М.С., Космачевської Т.В.

За участю секретаря Марченко Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального лікувально - профілактичного закладу Центральна міська лікарня м. Жданівка Донецької області про встановлення факту звільнення з посади , стягнення компенсації за невикористану відпустку, заборгованості по заробітній платі та компенсації заборгованості середнього заробітку за час затримки заробітної плати, треті особи на стороні відповідача Міністерство охорони здоров'я України , Департамент охорони здоров'я Донецької обласної державної адміністрації -

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 24 червня 2016 року,-

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 24 червня 2016 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального лікувально - профілактичного закладу Центральна міська лікарня м. Жданівка Донецької області про встановлення факту звільнення з посади , стягнення компенсації за невикористану відпустку, заборгованості по заробітній платі та компенсації заборгованості середнього заробітку за час затримки заробітної плати, треті особи на стороні відповідача Міністерство охорони здоров'я України , Департамент охорони здоров'я Донецької обласної державної адміністрації відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про задоволення його позовних вимог. Вважає, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Розглядаючи справу, суд першої інстанції не врахував, що на час звільнення відповідач не провів з ним розрахунків, не сплативши компенсацію за дні невикористаної відпустки. Тому мав відшкодувати йому середній заробіток за час затримки розрахунку. Він надав суду письмові докази - довідки, відпускну записку, завірені новою владою міста Жданівка і печаткою «ДНР». Але суд безпідставно їх не прийняв до уваги, чим порушив його конституційні права, безпідставно зайняв позицію відповідача і незаконно відмовив у задоволені його позовних вимог.

В засідання апеляційного суду сторони не прибули, про час та місце розгляду справи повідомлені телефонограмами. Про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до статті 305 ЦПК України неявка в судове засідання сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом. Тому апеляційний суд розглядає справу у відсутність сторін.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи і перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що воно ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального законів.

Апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального законів.

Звертаючись в суд з вказаним вище позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що він працював лікарем-психіатром по основному місцю роботи в Кіровській центральній лікарні та за сумісництвом в КЛПЗ Центральна міська лікарня м. Жданівка Донецької області . З основного місця роботи - Кіровської центральної лікарні він був звільнений 08.09.2014 року і знову прийнятий з печаткою ДНР 01.10.2014 року , а також звільнений за угодою сторін 20.01.2015 року, що підтверджує копією трудової книжки з печаткою ДНР.

Робота за сумісництвом в КЛПЗ ЦРЛ м. Жданівка не фіксується в трудовій книжці, але зафіксована в індивідуальних відомостях про застраховану особу форми ОК-7,номер облікової картки НОМЕР_1 під індивідуальним кодом юридичної особи 01991300.

Оскільки, натепер, м. Жданівка находиться під контролем незаконних військових формувань невизнаної ДНР, то він має статус переміщеної особи з 11.06.2015 року. Позивач вказує, що згідно листа Міністерства соціальної політики України №349/06/186/14 від 14.10.2014 року він мав право бути відсутнім на роботі у зв'язку з загрозою його життю та здоров'ю , але він був присутнім на роботі по сумісництву КЛПЗ ЦРЛ м. Жданівка до 05.03.2015 року , де йому при звільненні 05.03.2015 року було надано відпускну записку табельний номер 207 , дільниця 16 зовнішні сумісники. Позивач звертався до суду з заявою про встановлення факту звільнення з посади лікаря-психіатра КЛПЗ ЦРЛ м. Жданівка в окремому провадженні , але йому було відмовлено у відкритті провадження. Період, за який позивач просить стягнути заборгованість по заробітній платі , позивач вказує : з 05.03.2015 року по 05.02.2016 року за 12 місяців з врахуванням його середнього заробітку за період з листопада 2013 р по червень 2014 року, який складає 1819 грн. і цей розрахунок він зробив на підставі відомостей з державного реєстру Форми ОК-7-3 та додатку № 2, а саме : (1813,13+1765,26+1765,26+1959,13+1765,26+2336,3+2760,6+385,46):8=1919 грн.09 коп. і за 12 місяців це складає 1819,09х12=21829 грн.08 коп. Компенсація заборгованості середнього заробітку з врахуванням індексу інфляції згідно розрахунку позивача складає 21829 грн.08коп.х110,8х114,0х102,2х100,4х102,3х102,0х100,7х100,9=31252 грн.73 коп..Компенсація нарахованої позивачем,але не виплаченої заробітної плати та відпускних на думку позивача складає 11398,23х х110,8х114,0х102,2х100,4х102,3х102,0х100,7х100,9=16333,67грн..

Позивач просив суд: встановити факт звільнення ОСОБА_1, лікаря-психіатра психіатричного кабінету поліклініки Комунальної лікувально-профілактичної установи центральної міської лікарні м. Жданівка з посади 05 березня 2015 року, встановити факт невиплати йому відповідачем заробітної плати та компенсації за 51 день невикористаної відпустки в сумі 11398,23грн., стягнути з КЛПЗ ЦРЛ м. Жданівка Донецької області на користь позивача нараховану, але не виплачену заробітну плату з урахуванням індексу інфляції у сумі 31252 грн.73 коп.,а всього стягнути грошових коштів на загальну суму 47586 грн.40 коп. та судовий збір .

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вони не доведені і не ґрунтуються на законі.

Вказаний висновок суду є правильним.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

В матеріалах справи є копія трудової книжки позивача ніким не завірена. Проте, в цій книзі відсутні відомості про трудові правовідносини між ОСОБА_1 та КЛПЗ ЦРЛ м. Жданівка. В матеріалах справи відсутні накази лікувального закладу про прийняття позивача на роботу в ЦРЛ м. Жданівка лікарем-психіатром за сумісництвом.

На аркуші справи 26-29 міститься форма ОК-7 «Індивідуальні відомості про застраховану особу» Пенсійного фонду України, з якої видно, що протягом з січня 2011 року по червень 2014 року комунальний лікувально-профілактичний заклад «Центральна міська лікарня м. Жданівка» з кодом 01991300 була страхувальником позивача ОСОБА_1, що свідчить про те, що вони дійсно перебували у трудових відносинах.

З цієї ж форми ОК-7 також видно, що за період з січня 2011 року по червень 2014 року лікарня нараховувала та виплачувала позивачу заробітну плату, з якої був сплачений єдиний внесок.

Відомості про нарахування позивачу заробітної плати за період з липня 2014 року в матеріалах справи відсутні.

Звертаючись до суду за захистом своїх прав позивач не вказує з якого часу він працював за сумісництвом у КЛПЗ ЦРЛ м. Жданівка , але посилається на те, що працював в лікарні за сумісництвом до 05.03.2015 року. Просить суд встановити факт його звільнення у цей день.

Такі позовні вимоги ОСОБА_1 не ґрунтуються на законі.

Судом встановлено, що з 2014 року місто Жданівка захоплене незаконними збройними формуваннями і на території міста органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження.

На цей випадок Постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 р. N 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей» зобов'язано міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації забезпечити до 1 грудня 2014 р. переміщення бюджетних установ, підприємств та організацій, що належать до сфери їх управління, з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження (далі - тимчасово неконтрольована територія), в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.

Як убачається з матеріалів справи, медична установа - КЛПЗ ЦРЛ м. Жданівка не перемістилася із зони проведення АТО в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі і не передала наявну у неї документацію. Тому суд не має можливості витребувати та перевірити необхідні для розгляду трудового спору відомості, які відсутні у позивача .

Як видно із змісту статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається як правило в письмовій формі і оформлюється розпорядженнями або наказами. Відповідно до частини 1 статті 21 КЗпП України

Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Отже, враховуючи положення Закону, трудовий договір може бути розірваний лише у спосіб, передбачений трудовим законодавством розпорядженням або наказом керівника підприємства, установи, організації. Встановлення судом факту звільнення з роботи законодавством не передбачено. Тому у суду першої інстанції не було підстав для задоволення вказаних позовних вимог ОСОБА_1

Заявляючи позовні вимоги про встановлення факту звільнення з роботи 5 березня 2015 року, стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористані відпустки позивач надав суду для обґрунтування своїх вимог копію наказу від 5 березня 2015 року № 15-к, завірену інспектором по кадрам центральної міської лікарні міста Жданівка так званого «міністерства охорони здоров'я» так званої «ДНР», тобто незаконних збройних формувань (а.с. 10). З цього наказу видно, що ОСОБА_1 «співпрацював» до 5 березня 2015 року саме з цим закладом здоров'я, а ні з комунальним лікувально-профілактичним закладом центральна міська лікарня міста Жданівка. (а.с.10). Також на підтвердження позовних вимог надана «відпускна записка» завірена «головним бухгалтером» лікарні незаконних збройних формувань (а.с.11).

Вказані «докази» підтверджують, що на час звільнення ОСОБА_1 з роботи 5 березня 2015 року лікарня, з якою він був у трудових відносинах йому заборгувала компенсацію за 51 день невикористаної відпустки в сумі 11398 грн. 23 коп.

Відомості про те, що лікувальний заклад держави України має заборгованість по виплаті позивачу будь якої грошової компенсації, або невиплаченої заробітної плати, в матеріалах справи відсутні. Вказані докази позивач не надав суду. Отримати їх від відповідача суд позбавлений можливості через те, що на території, що контролюється українською владою, лікувальний заклад не перереєструвався. А вся документація щодо працівників лікарні українській владі не передавалась. Крім того, в матеріалах справи відсутні будь які відомості, чи дійсно позивач за час роботи у відповідача не використовував відпустки, якої тривалості і відомості про середній заробіток для розрахунку компенсації.

Доводи позивача про те, що суд мав в основу рішення суду покласти надані ним докази, посвідчені лікувальними закладами незаконних збройних формувань не ґрунтуються на законі.

За таких умов у суду першої інстанції не було підстав для стягнення на користь позивача будь якої грошової суми.

Не ґрунтуються на законі вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції правильно зробив висновок про те, що для стягнення з роботодавця на користь працівника середнього заробітку за час затримки розрахунку має бути встановлена вина підприємства у не проведенні розрахунку і факт звільнення працівника з роботи.

В суді не доведений факт звільнення позивача з роботи за сумісництвом комунальним лікувально-профілактичним закладом центральна міська лікарня міста Жданівка. Як і не доведений факт наявності будь якої заборгованості цієї лікарні перед ОСОБА_1 у вигляді компенсації за дні невикористаної відпустки. Тому у суду першої інстанції не було підстав, передбачених законом, для задоволення і цієї частини позовних вимог.

Рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального законів. І підстав для його скасування не має.

Доводи скарги про те, що суд при розгляді справи мав покладатися на рішення суду по іншій цивільній справі у даному випадку не ґрунтуються на законі.

Усі доводи апеляційної скарги були предметом дослідження суду першої інстанції і правильно визнані судом безпідставними. Вони не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального законів, що призвело, або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. 303-315 ЦПК України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 24 червня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з часу її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Судді: