Постанова

від 18.07.2018 по справі 219/1228/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 липня 2018 року

м. Київ

справа № 219/1228/16-ц

провадження № 61-9990св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,

СтупакО. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Комунальний лікувально-профілактичний заклад Центральна міська лікарня м. Жданівка Донецької області,

треті особи: Міністерство охорони здоров'я України, Департамент охорони здоров'я Донецької обласної державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 24 червня 2016 року у складі судді Харченко О. П. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 16 серпня 2016 року у складі колегії суддів: Курило В. П., Будулуци М. С., Космачевської Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Комунального лікувально-профілактичного закладу Центральна міська лікарня м. Жданівка Донецької області (далі - КЛПЗ Центральна міська лікарня м. Жданівка Донецької області), треті особи: Міністерство охорони здоров'я України, Департамент охорони здоров'я Донецької обласної державної адміністрації, про встановлення факту звільнення з посади, стягнення компенсації за невикористану відпустку, заборгованості із заробітної плати та компенсації заборгованості середнього заробітку за час затримки заробітної плати.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_3 працював лікарем-психіатром за основним місцем роботи в Кіровській центральній лікарні та за сумісництвом - у КЛПЗ Центральна міська лікарня м. Жданівка Донецької області. З основного місця роботи - Кіровської центральної лікарні він був звільнений 08 вересня 2014 року і знову прийнятий з 01 жовтня 2014 року вже так званою ДНР, що підтверджується печаткою ДНР, а також звільнений за угодою сторін 20 січні 2015 року, що підтверджує копією трудової книжки з печаткою ДНР. Робота за сумісництвом в КЛПЗ Центральна міська лікарня м. Жданівка не записана в трудовій книжці позивача, але зафіксована в індивідуальних відомостях про застраховану особу форми ОК-7. Натепер м. Жданівка знаходиться під контролем незаконних військових формувань невизнаної ДНР, а ОСОБА_3 з 11 червня 2015 року має статус переміщеної особи. Позивач вказував, що згідно з листом Міністерства соціальної політики України від 14 жовтня 2014 року № 349/06/186/14 він мав право бути відсутнім на роботі у зв'язку із загрозою його життю та здоров'ю, але він був присутнім на роботі за сумісництвом в КЛПЗ Центральна міська лікарня м. Жданівка до 05 березня 2015 року, де йому при звільненні, 05 березня 2015 року, було надано відпускну записку, табельний номер 207, дільниця 16, зовнішні сумісники. На момент звільнення позивачу не було виплачено заборгованість із заробітної плати та компенсацію за невикористану щорічну відпустку.

У зв'язку з вищенаведеним ОСОБА_3 просив встановити факт його звільнення з посади лікаря-психіатра психіатричного кабінету поліклініки КЛПЗ Центральна міська лікарня м. Жданівка 05 березня 2015 року; встановити факт невиплати йому відповідачем заробітної плати та компенсації за 51 день невикористаної відпустки в сумі 11 398,23 грн, стягнути з КЛПЗ Центральна міська лікарня м. Жданівка Донецької області на свою користь нараховану, але не виплачену заробітну плату з урахуванням індексу інфляції у сумі 31 252,73 грн, а всього стягнути грошових коштів на загальну суму 47 586, 40 грн та судовий збір.

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 24 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 16 серпня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги ОСОБА_3 не доведені та не ґрунтуються на законі, а тому не підлягають задоволенню.

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 24 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 16 серпня 2016 року, в якій просить скасувати указані судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що на час звільнення позивача з роботи відповідач не провів з ним розрахунків, не сплативши компенсацію за дні невикористаної відпустки, тому мав відшкодувати йому середній заробіток за час затримки розрахунку; заявник надав суду письмові докази: довідки, відпускну записку, завірені новою владою міста Жданівка і печаткою ДНР , але суд безпідставно їх не взяв до уваги, чим порушив його конституційні права, безпідставно зайняв позицію відповідача і незаконно відмовив у задоволенні його позовних вимог.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказану цивільну справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей 213, 214, 315 ЦПК України (у редакції станом на час ухвалення судових рішень у справі) щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, що з 2014 року місто Жданівка Донецької області захоплене незаконними збройними формуваннями і на території міста органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595 Про деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей зобов'язано міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації забезпечити до 1 грудня 2014 року переміщення бюджетних установ, підприємств та організацій, що належать до сфери їх управління, з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження (далі - тимчасово неконтрольована територія), в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. Переміщення здійснюється лише тих бюджетних установ, підприємств та організацій, що у разі зміни місцезнаходження зможуть забезпечити провадження своєї діяльності.

Медична установа - КЛПЗ Центральна міська лікарня м. Жданівка Донецької області не перемістилася із зони проведення антитерористичної операції (далі - АТО) в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження у повному обсязі, і не передала наявну у неї документацію.

У матеріалах справи є копія трудової книжки позивача, яка ніким не завірена, при цьому в ній відсутні відомості про трудові відносини ОСОБА_3 із КЛПЗ Центральна районна лікарня м. Жданівка Донецької області, а також в матеріалах справи відсутні накази про прийняття позивача на роботу в цю лікарню лікарем-психіатром за сумісництвом.

Проте із довідки форми ОК-7 Індивідуальні відомості про застраховану особу , видану Пенсійним фондом України, яка міститься в матеріалах справи, вбачається, що з січня 2011 року по червень 2014 року КЛПЗ Центральна міська лікарня м. Жданівка була страхувальником позивача, що підтверджує той факт, що останній перебував у трудових відносинах із КЛПЗ Центральна міська лікарня м. Жданівка, при цьому відомості про нарахування позивачу заробітної плати з липня 2014 року в матеріалах справи відсутні.

Звертаючись до суду із указаним позовом за захистом своїх прав, позивач не зазначає, з якого часу він працював за сумісництвом у КЛПЗ Центральна міська лікарня м. Жданівка, а посилається лише на те, що працював у цій лікарні за сумісництвом до 05 березня 2015 року, а тому просить встановити факт його звільнення саме у цей день, а також встановити факт невиплати йому відповідачем заробітної плати та компенсації за 51 день невикористаної відпустки в сумі 11 398, 23 грн, а також стягнути з КЛПЗ Центральна міська лікарня м. Жданівка Донецької області на свою користь нараховану, але не виплачену заробітну плату з урахуванням індексу інфляції у сумі 31 252, 73 грн.

На обґрунтування заявлених позовних вимог позивач надав копію наказу від 05 березня 2015 року № 15-к, завірену інспектором по кадрам Центральної міської лікарні міста Жданівка так званого міністерства охорони здоров'я ДНР, тобто незаконних збройних формувань. Із цього наказу видно, що ОСОБА_3 співпрацював до 05 березня 2015 року саме з так званою Центральною міської лікарнею м. Жданівка ДНР , а не з КЛПЗ Центральна міська лікарня м. Жданівка.

Також на підтвердження позовних вимог надана відпускна записка завірена головним бухгалтером Центральної міської лікарня м. Жданівка ДНР .

Тобто документи, надані позивачем на підтвердження заявлених позовних вимог, видані та завірені посадовими особами, так званої ДНР, тобто посадовими особами незаконних збройних формувань.

Відповідно до статті 57, частини першої статті 58 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 131, 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Документи, видані органами та установами, що знаходяться на тимчасово окупованій території України, можуть братись до уваги судом, однак оцінюватися разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв'язку.

Доказів про те, що лікувальний заклад держави Україна, який є відповідачем у цій справі, має заборгованість із виплати позивачу будь-якої грошової компенсації або невиплаченої заробітної плати, позивачем не надано, не доведено також, що останній за час роботи у відповідача не використав відпустки, а також відсутні відомості про середній заробіток позивача у КЛПЗ Центральна міська лікарня м. Жданівка для розрахунку компенсації. При цьому докази, надані позивачем, підтверджують лише факт перебування останнього у трудових відносинах із так званою Центральною міською лікарнею міста Жданівка ДНР .

Статтями 116, 117 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, проте в даному випадку позбавлений можливості витребувати у відповідача докази, необхідні для вирішення цієї справи, оскільки медична установа - КЛПЗ Центральна міська лікарня м. Жданівка Донецької області не перемістилася із зони проведення антитерористичної операції в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження, і не передала наявну у неї документацію щодо працівників своєї лікарні.

Відповідно до частини четвертої статті 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем не доведений факт його звільнення з роботи за сумісництвом із КЛПЗ Центральна міська лікарня м. Жданівка, а також не доведений факт наявності будь-якої заборгованості цієї лікарні перед ним у вигляді компенсації за дні невикористаної відпустки.

Доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки зводять до переоцінки доказів та не підтверджені документально, а відповідно до статті 400 ЦПК України Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 24 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 16 серпня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г. І.Усик