Постанова

від 04.04.2007 по справі 11/216-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

11/216-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

04 квітня 2007 р.                                                                                   № 11/216-06  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:                                Кравчука Г.А.

суддів:                                Мачульського Г.М.

                               Шаргала В.І.

розглянувши у відкритомусудовому засіданні

касаційну  скаргу Закритого акціонерного товариства “Криворізький завод гірничого обладнання”

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду

від                                                     13.09.2006р.

у справі господарського суду № 11/216-06Дніпропетровської області

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробничого підприємства “Укрекологія”

доЗакритого акціонерного товариства “Криворізький завод гірничого обладнання”

про стягнення суми

за участю представників

- позивача:Пшеничного О.В. (довіреність №186 від 03.04.2007р.)

- відповідача:

Смирного О.С. (довіреність №01-59 від 09.01.2007р.), -

В С Т А Н О В И В:

          Оскарженою постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.09.2006р. (колегія суддів у складі: головуючого –судді Виноградник О.М., суддів Коршуна А.О., Науменко І.М.) залишено без змін рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.07.2006р. (суддя Мельниченко І.Ф.), яким позов задоволено частково, постановлено стягнути з Закритого акціонерного товариства “Криворізький завод гірничого обладнання” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробничого підприємства “Укрекологія” 9 414, 73 грн. боргу, 260, 68 грн. пені, 96, 75 грн. держмита, 30, 68 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в решті позовних вимог постановлено відмовити.

          В своїй касаційній скарзі відповідач просить скасувати зазначені рішення і постанову та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме: ст. 530 Цивільного кодексу України, Інструкції "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", затвердженої постановою правління Національного банку України №22 від 21.01.2004р., ст.ст. 1, 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України.

          Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

          Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

          Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 26.02.2004р. між сторонами укладений договір №79, на виконання умов якого позивач в період з березня 2004р. по грудень 2005р. здійснював поставку визначеного договором товару відповідачеві. Строк дії договору було встановлено до 31.12.2005р., а згодом продовжено до 31.03.2006р. Згідно умов договору відповідач повинен був здійснювати оплату товару, зазначеного в специфікаціях, згідно рахунку, виставленого позивачем, протягом 20 банківських днів з моменту отримання товару на склад відповідача, форма оплати –в гривнях по безготівковому розрахунку. За порушення строків оплати було передбачено майнову відповідальність відповідача –0,4 % за кожен день прострочення оплати, але не більше 8% від вартості товару. Внаслідок проведення розрахунків за поставлену продукцію не в повному обсязі, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість, стягнення якої, разом з нарахованою пенею, послужило причиною звернення з відповідним позовом до господарського суду.

          Крім того, як встановлено судами, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2006р. порушено справу №Б29/64/06 про банкрутство відповідача і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

          Місцевий господарський суд приймаючи рішення виходив з того, що згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в строки, встановлені відповідно до вказівок закону, договору; розрахунки за товар відповідачем здійснені не в повному обсязі та з порушенням строків, встановлених договором; доказів погашення заборгованості на суму 9 414, 73 грн. відповідач не надав, а відтак місцевий господарський суд дійшов до висновків про наявність правових підстав для примусового стягнення цієї суми та задоволення позову в цій частині. Крім того, як також зазначено в рішенні місцевого господарського суду, розрахунок пені, що підлягає стягненню, здійснено позивачем без врахування приписів Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оскільки згідно п.4 ст. 12 цього Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а згідно ст. 3 цього ж Закону розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, а відтак місцевий господарський суд дійшов до висновків, що вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню, а саме –за період з 15.05.2005р. по 05.04.2006р. в розмірі, який після перерахування, з врахуванням вимог вказаного Закону, складає 260, 68 грн.

          Апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого господарського суду, зазначивши в своїй постанові, що господарським судом зроблено правильний висновок щодо обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення заборгованості, та обґрунтовано задоволено вимоги в частині стягнення пені за період з 15.06.2005р. по 05.04.2006р. (враховуючи дату звернення з позовом 15.06.2006р.), та з урахуванням вимог ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, ст.ст.258 ч.2, 267 ч.4, 546 ч.1, 548, 549 ч. 3, 551 ч.2 Цивільного кодексу України та ч.6 ст.231 Господарського кодексу України. Також як зазначено в оскарженій постанові факт неотримання відповідачем рахунків-фактур не доведений належними доказами в розумінні ст.ст.32, 33, 36 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п.1 ст.1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, якщо постанова господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

З матеріалів справи вбачається що суд апеляційної інстанції в порядку ст. ст.43, 47, 43, 101 ГПК України у їх сукупності, дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази.

Залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду апеляційний господарський суд виходив з того, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в строки, встановлені відповідно до вказівок закону, договору однак відповідач їх належним чином не виконав. Вказані висновки суду узгоджуються з приписами ст.ст.258 ч.2, 267 ч.4, 526, 546 ч.1, 548, 549 ч. 3, 551 ч.2 Цивільного кодексу України та ч.6 ст.231 Господарського кодексу України.

Доводи особи що подала касаційну скаргу стосовно того, що ним не було отримано рахунки на оплату, спростовані судом апеляційної інстанції тим, що рахунки №№ 75, 98 були частково оплачені та на них є посилання відповідача у платіжних документах при проведенні оплат в цільовому призначенні платежу, а також тим, що відповідно до п.4.7 р.4 договору одночасно з відвантаженням товару “постачальник” зобов'язаний був передавати “покупцеві” рахунки-фактури, транспортні накладні, податкові накладні, сертифікати якості. Суд апеляційної інстанції відзначив, що отримавши товар, що не заперечувалось у судових засіданнях судів, відповідач також отримав і вказані документи, до того ж, як зазначено вище вказані рахунки були частково оплачені, що підтверджується платіжними документами.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та частково зводяться до необхідності додатково перевірити докази, досліджені судами, що, відповідно до приписів ст.111-7 ч.2 ГПК України, суд касаційної інстанції не має права зробити.

За вказаних обставин постанова суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою, а тому підстав для її скасування немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства “Криворізький завод гірничого обладнання” залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.09.2006р. у справі №11/216-06 Господарського суду Дніпропетровської області –без змін.

Головуючий суддя                                                                 Г.А. Кравчук

С у д д і                                                                                     Г.М. Мачульський

                                                                                                                                                                                                                                            В.І. Шаргало