Постанова

від 30.06.2016 по справі 905/483/16

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

30.06.2016р. справа №905/483/16

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 секретар судового засідання ОСОБА_4 за участю представників сторін: від позивача: не з'явився; від відповідача: не з'явився. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуКостянтинівського державного науково-виробничого підприємства «Кварсит», м. Костянтинівка Донецької області на рішення господарського суду Донецької області від 14.04.2016р. (повний текст підписано 19.04.2016р.) по справі№905/483/16 (судя ОСОБА_5Ю.) за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Сана-груп», м.Миколаїв до Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «Кварсит», м. Костянтинівка Донецької області про стягнення заборгованості, інфляційних нарахувань, 3 % річних та пені у загальному розмірі 140221,71грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сана-груп», м. Миколаїв (Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «Кварсит», м. Костянтинівка Донецької області (Відповідач) про стягнення заборгованості за договорами безвідсоткової фінансової допомоги б/н від 18.05.2015р. та б/н від 26.05.2015р. в розмірі 140221,71грн., з якої: основної заборгованості в розмірі 117000,00грн. 3% річних в розмірі 1670,31грн., пені в розмірі 20322,00грн. та інфляційних втрат в розмірі 1229,40грн.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 14.04.2016р. (повний текст підписано 19.04.2016р.) по справі №905/483/16 після здійснення перерахунку розміру заявлених позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Сана-груп», останні були задоволені частково, стягнуто з Відповідача - основної заборгованості в розмірі 117000,00грн., 3% річних в розмірі 1668,00грн., пені в розмірі 20295,00грн. та інфляційних втрат в розмірі 1229,40грн.

Рішення місцевого суду було вмотивоване доведеністю факту неналежного виконання Відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором безвідсоткової фінансової допомоги б/н від 18.05.2015р. та б/н від 26.05.2015р.

Костянтинівське державне науково-виробниче підприємство «Кварсит», не погодившись з прийнятим рішенням, звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 14.04.2016р. та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог в частині стягнення 3% річних в розмірі 1668,00грн., пені в розмірі 20295,00грн. та інфляційних втрат в розмірі 1229,40грн. Окрім того, апелянт просить відстрочити виконання рішення суду строком на один рік.

Підставою для скасування рішення суду першої інстанції апелянт зазначає не дослідження судом в повному обсязі всіх обставин справи, оскільки в оскаржуваному рішенні відсутній стислий виклад клопотань/заяв Відповідача та доводи, за якими їх було відхилено. Окрім того, апелянт зазначає, що неналежне виконання Відповідачем своїх зобов'язань сталося внаслідок заборони експорту продукції військового призначення до Російської Федерації та тривалим строком розгляду Державною службою експортного контролю України заяв Спецекспортерів (з якими Відповідачем було укладено договори комісії на реалізацію продукції військового призначення, що виготовляється підприємством) на дозвіл експорту продукції військового призначення, виготовленої Костянтинівським державним науково-виробничим підприємством «Кварсит», що підтверджується висновком Донецької торгово-промислової палати №ЮО-28/12-12/03 від 27.05.2014р. та виключає вину останнього. Між тим, апелянт також просить відстрочити виконання судового рішення строком на один рік, посилаючись при цьому на забору експорту продукції військового призначення до Російської Федерації - єдиного ринку збуту зазначеної продукції, фінансовий рівень якої (продукції) складає 98% від загальної номенклатури виготовляємої продукції та на заборгованість по заробітній платі, податкам та зборам пов'язаних з виплатою заробітної плати, яка станом на 01.03.2016р. становить 7 099 558,57грн.

За результатами автоматизованого розподілу справи сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий (суддя-доповідач) Попков Д.О., судді Радіонова О.О. і ОСОБА_6

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 02.06.2016р. було порушено апеляційне провадження із призначенням розгляду скарги на 30.06.2016р. об 15.00 год.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 29.06.2016р., у зв'язку з перебування судді Зубченко І.В. у відпустці, її було замінено у складі судової колегії на суддю Марченко О.А.

Фіксація судового засідання апеляційної інстанції здійснювалась у протоколі судового засідання у порядку розгляду апеляційної скарги, встановленому ст.ст. 4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Представник Заявника у судове засідання 30.06.2016р., попри належне повідомлення (а.с.131) не з'явився, про причини неявки не повідомив.

Представник Позивача у судове засідання 30.06.2016р., попри належне повідомлення (а.с.130) також не з'явився, про причини неявки не повідомив, надав через канцелярію суду відзив на апеляційну скаргу (а.с.а.с.136-138)

Враховуючи належну обізнаність сторін про судовий розгляд, доведення своєї позиції до відома суду у письмовому вигляді, невизнання явки їх представників обов'язковою, та достатність наявних матеріалів справи для надання правової оцінки переглядуваному рішенню, судова колегія не вбачає підстав для відкладання розгляду справи по суті.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне:

Як було встановлено місцевим судом та вбачається із матеріалів справи, 18.05.2015р. та 26.05.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сана-груп» (Позикодавець) та Костянтинівським державним науково-виробничим підприємством «Кварсит» (Позичальник) було укладено договори поворотної безвідсоткової фінансової допомоги б/н від 18.05.2015р. та б/н від 26.05.2015р. (Договір 1 - а.с.а.с.13,14 та Договір 2 - а.с.а.с.15,16), відповідно до п. 1.1 яких, в порядку та на умовах, визначених Договором, Позикодавець передає Позичальнику у власність грошові кошти, в порядку та на умовах передбачених даним договором, а Позичальник зобов'язується повернути Позикодавцеві грошові кошти у визначений цим договором строк.

В п.1.2. зазначених договорів сторони узгодили, що Позикодавець надає Позичальнику фінансову допомогу на безоплатній основі - без сплати процентів за користування позикою.

Строк дії означених договорів, відповідно до п.5.1 становить - з моменту передавання грошей Позичальникові, що визначені в п.2.1. договорів і діє до моменту виконання Позичальником своїх зобов'язань щодо повернення фінансової допомоги достроково або до 30.07.2015р. відносно Договору 1 та до 15.08.2015р. відносно Договору 2.

Відповідно до п.2.1 Договору 1, сторони встановили, що сума поворотної безвідсоткової фінансової допомоги за даним договором становить 27000,00 грн., а за Договором 2 - 90000,00грн.

В свою чергу, Позичальник зобов'язаний протягом 3 (трьох) календарних днів, з моменту досягнення всіх істотних умов за договором (в даному випадку договорами) та його підписання, надати Позичальнику поворотну безвідсоткову фінансову допомогу, яка становить грошову суму коштів, визначену п.2.1 договорів, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Позичальника, що зазначений в умовах цих договорів. Позичальник, який отримав від Позикодавця за цим договором фінансову допомогу в повному обсязі, зобов'язаний протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту отримання такої фінансової допомоги, надати Позикодавцю довідку про отримання грошових коштів, розмір якої визначено п.2.1 договорів. (п.п.2.2,2.3 договорів)

В п.3.1 договорів передбачено, що строк надання фінансової допомоги становить один місяць з моменту передання грошей, та вона повинна бути повернута за Договором 1 до 30.07.2015р., а за Договором 2 до 15.08.2015р., з дати настання якої Позичальник зобов'язується повернути Позикодавцеві фінансову допомогу, передбачену п.2.1. даного договору. Строк, вказаний у п.3.1 може бути продовжений за згодою сторін, шляхом укладання додаткової угоди до цього договору, яка підписується обома сторонами (п.3.2)

Відповідно до п.4.1 договорів, сума фінансової допомоги може бути повернена Позичальником Позикодавцю достроково у будь-який час, протягом строку дії договорів, але не пізніше строку, вказаного в п.3.1, з моменту настання якого у Позичальника виникає обов'язок повернути Позикодавцю суму фінансової допомоги.

Як вбачається з матеріалів справі, Позикодавцем (Позивачем) на виконання умов укладених договорів 18.05.2015р., відповідно до платіжного доручення №19 (а.с.17) було переховано на поточний рахунок Позичальника (Відповідача) суму позики у розмірі 27000,00грн. та 26.05.2015р., відповідно до платіжного доручення №24 (а.с.18) - 90000,00грн.

Таким чином, враховуючи п.3.1 укладених договорів, строк повернення фінансової допомоги по договору б/н від 18.05.2015р. на суму 27000,00грн. сплив 30.07.2015р. та по договору б/н від 26.05.2015р. на суму 90000,00грн. - 15.08.2015р., проте повернення коштів Позичальником здійснено не було, на підставі чого Товариство з обмеженою відповідальністю «Сана-груп» звернулось до Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «Кварсит» з претензією №2312-49 від 23.12.2015р. (а.с.19) про сплату останнім заборгованості у розмірі 117000,00грн. та нарахованих на неї інфляційних втрат, пені та 3% річних.

Згідно з п.6.2 договорів, порушення Позичальником строків повернення Позикодавцю фінансової допомоги або її частини, встановлених п.3.1, тягне за собою цивільно-правову відповідальність Позичальника у вигляді неустойки (пені) в розмірі 0,1% від суми наданої фінансової допомоги чи частини неповернутої фінансової допомоги, за кожний день прострочення до моменту виконання зобов'язань в повному обсязі. Розмір пені має бути розрахований з урахуванням обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою НБУ.

Враховуючи, що Позичальником (Відповідачем) наразі сума позики повернута не була, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сана-груп» звернулось до суду з вимогою про стягнення заборгованості за договорами безвідсоткової фінансової допомоги б/н від 18.05.2015р. та б/н від 26.05.2015р. в розмірі 140221,71грн., з якої: основної заборгованості в розмірі 117000,00грн. 3% річних в розмірі 1670,31грн., пені в розмірі 20322,00грн. та інфляційних втрат в розмірі 1229,40грн.

З матеріалів справи вбачається, що Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву №1-121 від 29.03.2016р.(а.с.а.с.48-50) звернувся до суду з клопотанням про відстрочення виконання рішення суду строком на один рік з моменту набрання ним законної сили, посилаючись при цьому на тяжкий фінансовий стан та статус підприємства в контексті його значення для економіки та безпеки держави. Окрім того, Відповідач звертався до суду з заявою №1-140 від 05.04.2016р. (а.с.а.с.54,55), в якій клопотав суд витребувати від Державного Концерну «Укроборонпром» письмові докази, підтверджуючі, або спростовуючи факт погодження отримання Костянтинівським державним науково-виробничим підприємством «Кварсит» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Сана-груп» короткострокової позики у вигляді поворотної безвідсоткової фінансової допомоги та укладання відповідних договорів поворотної безвідсоткової фінансової допомоги.

Між тим, враховуючи доведеність факту неналежного виконання Відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором безвідсоткової фінансової допомоги б/н від 18.05.2015р. та б/н від 26.05.2015р. та перерахувавши розмір заявлених позовних вимог, місцевий суд частково задовольнив позовні вимоги Позивача, стягнувши з Відповідача - основної заборгованості в розмірі 117000,00грн., 3% річних в розмірі 1668,00грн., пені в розмірі 20295,00грн. та інфляційних втрат в розмірі 1229,40грн.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне:

Виходячи із приписів ст.1 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у Позивача певного захищуваного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку Відповідача та належність (передбаченість законодавством та адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст.ст.173, 174 Господарського кодексу України та ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України укладені між сторонами договори безвідсоткової фінансової допомоги б/н від 18.05.2015р. та б/н від 26.05.2015р. є належними підставами для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків.

Беручи до уваги правову природу укладених договорів, кореспондуючі права та обов'язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з позики передбачені § 1 Глави 71 Цивільного кодексу України, між тим, апеляційний суд зазначає, що безпідставне посилання місцевим судом на ст.827 Цивільного кодексу України, яка передбачає правовідносини з позички, само по собі не призвело до винесення судом першої інстанції неправомірного рішення.

В свою чергу, сутність заявлених позовних вимог полягає у стягненні коштів з Відповідача отриманих в якості поворотної безвідсоткової фінансової допомоги відповідно до договорів б/н від 18.05.2015р. та б/н від 26.05.2015р. та не повернутих всупереч п.3.1 означених договорів у розмірі 117000,00грн., що також узгоджується з положеннями ст.1049 Цивільного кодексу України та нарахованих на означену суму пені, 3% річних та інфляційних втрат у відповідності із положеннями ст.1050 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Доводи апелянта щодо відсутності вини останнього у невиконанні грошового зобов'язання, внаслідок заборони експорту продукції військового призначення до Російської Федерації - єдиного ринку збуту зазначеної продукції та тривалого розгляду Державною службою експортного контролю України заяв Спецекспортерів на дозвіл експорту продукції військового призначення виготовленої Відповідачем, що підтверджується висновком Донецької торгово-промислової палати №ЮО-28/12-12/03 від 27.05.2014р. та унеможливлює застосування до нього відповідальності у розумінні ст.614 Цивільного кодексу України, відхиляються апеляційним господарським судом з огляду на наступне:

- посилання заявника на висновок Донецької торгово-промислової палати №ЮО-28/12-12/03 від 27.05.2014р. по форс-мажору у відношенні контракту з резидентом Російської Федерації не зв'язаний з обставинами виконання позики в тій достатній очевидній залежності, яка б впливала на можливість звільнення від відповідальності за невиконання грошових зобов'язань в розумінні ст.617 Цивільного кодексу України, окрім того, ст. 625 означеного кодексу закріплює правило, яке забороняє звільнення боржника від відповідальності у разі неможливості виконання ним грошового зобов'язання, що напряму кореспондується зі ст.617 Цивільного кодексу України та ст.218 Господарського кодексу України, відповідно до яких відсутність коштів у боржника або невиконання перед ним зобов'язань його контрагентів не вважається випадком або обставною непереборної сили, тоді як Відповідач самостійно несе всі ризики господарської діяльності згідно положень ст.42 Господарського кодексу України та встановлення обмежень на співробітництво з підприємствами Російської Федерації не може ототожнюватися із забороною господарської діяльності на інших ринках;

- за змістом викладеної Верховним судом України правової позиції в постанові №6-38цс11 від 24.10.2011. нарахування інфляційної індексації та 3% річних як особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання не залежить від наявності вини боржника.

Таким чином, з огляду на викладене та відсутність в матеріалах справи доказів погашення Відповідачем заборгованості, невиконання грошових зобов'язань було правомірно кваліфіковано судом першої інстанції як їх порушення у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам Відповідач вважається таким, що прострочив їх виконання у розумінні ч.1 ст.612 цього Кодексу, що є підставою для правомірного стягнення з останнього 117000,00грн.

Відповідно до ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України та ст.ст.216-218 Господарського кодексу України наслідком прострочення виконання грошового зобов'язання є право кредитора вимагати, зокрема, сплати заборгованості, з нарахованими впродовж періоду прострочення на неї 3% річних, інфляційної індексації та пені, передбаченої п.6.2 означених договорів.

Таким чином, перевіривши розрахунки позовних вимог, які були надані Позивачем на підтвердження права вимоги (а.с.4) та розрахунки суду першої інстанції, апеляційний суд погоджується з правомірністю стягнення з Відповідача інфляційної індексації в загальному розмірі 1229,40грн., 3% річних в загальному розмірі 1668,00грн. та пені в загальному розмірі 20295,00грн.

Окрім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що місцевим господарським судом в порушення норм процесуального права не було відображено у своєму рішенні результати розгляду поданих Відповідачем клопотань, а саме:

- клопотання про витребування від Державного Концерну «Укроборонпром» письмових доказів, підтверджуючих або спростовуючих факт погодження отримання Відповідачем від Позивача короткострокової позики у вигляді поворотної безвідсоткової фінансової допомоги та укладання відповідних договорів поворотної безвідсоткової фінансової допомоги.

- клопотанням про відстрочення виконання рішення суду строком на один рік з моменту набрання ним законної сили.

Проте, за висновком судової колегії, означені порушення можуть бути виправлені під час апеляційного перегляду без скасування оскаржуваного судового рішення, враховуючи вимоги ч.2 ст.104 Господарського процесуального кодексу України, оскільки:

- з матеріалів справи не вбачається, у відповідності до ст.38 Господарського процесуального кодексу України, неможливість Відповідача самостійно отримати від Державного Концерну «Укроборонпром» відомості (звернення на отримання та відмова в останньому) у відношенні господарських операцій самого Відповідача. Крім того, отримання передбачених п.6.1 статуту Відповідача погоджень, відноситься виключно до взаємовідносин самого Відповідача та Державного Концерну «Укроборонпром» та не перебуває в залежності від Позивача. Таким чином, в контексті розглядуваного спору зазначені обставини не можуть бути підставами для покладання на Позивача негативних наслідків можливого (не доведеного) порушення заявником власного статуту в контексті гарантій «мирного володіння своїм майном», встановленим ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р. При цьому, апеляційний суд зазначає, що Відповідач не позбавлений можливості довести незаконність договорів позики шляхом пред'явлення відповідного позову до суду.

- не відстрочення місцевим судом виконання оскаржуваного рішення строком на один рік, навіть при наявності відповідних доказів - є виключно правом, а не обов'язком суду, в свою чергу, посилання Відповідача на неможливість виконання зобов'язання у зв'язку з тяжким фінансовим становищем останнього не підтверджено доказово, а сам по собі статус Відповідача, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №83 від 04.03.2015р, як об'єкта державної власності, що має стратегічне для економіки та безпеки держави значення, не є підставою для надання переваг в розглядуваних правовідносинах з огляду на рівність суб'єктів спірних правовідносин за визначенням ч.1 ст.1 Цивільного кодексу України. В свою чергу, при наявності відповідних доказів, Відповідач також не позбавлений можливості подати заяву до суду в порядку ст.121 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на відсутність будь-яких інших обставин, передбачених ст.104 Господарського процесуального кодексу України, для скасування чи зміни переглядуваного рішення, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «Кварсит» підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, що згідно із ст. 49 Господарського процесуального кодексу України має наслідком віднесення на рахунок Скаржника витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «Кварсит», м. Костянтинівка Донецької області на рішення Господарського суду Донецької області від 14.04.2016р. (повний текст підписано 19.04.2016р.) по справі №905/483/16 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Донецької області від 14.04.2016р. (повний текст підписано 19.04.2016р.) по справі №905/483/16 залишити без змін.

3.Постанова апеляційної інстанції набирає сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя: Д.О. Попков

Судді: О.О. Радіонова

ОСОБА_3

Надруковано: 5 прим. 1. Позивачу; 2. Відповідачу; 3 у справу; 4 ДАГС; 5 ГСДО