Постанова

від 29.06.2016 по справі 909/1327/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" червня 2016 р. Справа № 909/1327/15

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Бонк Т. Б.

суддів Бойко С.М.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання І.Борщ

за участю представників сторін:

від позивача (скаржник) - ОСОБА_2 (представник), ОСОБА_2А.(директор),

від відповідача 1 - ОСОБА_3, ОСОБА_4 (представник за довіреністю)

від відповідача 2 - не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства В«Золото КарпатВ» від 25.02.2016 року

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 09.02.2016р. (головуючий суддя Фанда О.М.)

у справі № 909/1327/15

за позовом: Приватного підприємства "Золото Карпат", вул. І.Франка 19/1, смт. Вигода, Долинський район, Івано-Франківська область, 77552,

до відповідача -1: ОСОБА_5 Держгеокадастру у Долинському районі Івано-Франківської області, вул. Пушкіна 12, м. Долина, Івано-Франківська область, 77503,

до відповідача -2: Державної казначейської служби України, м.Київ,

про стягнення 50 000 грн.00 коп. - моральної шкоди та 3 000 грн. 00 коп. - судові витрати на надання правової допомоги

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 09.02.2016р. у справі №909/1327/15 в позові Приватного підприємства "Золото Карпат" до ОСОБА_5 Держземагентства у Долинському районі Івано-Франківської області про стягнення 50 000 грн. 00 коп. - моральної шкоди та 2 000 грн. 00 коп. - витрат за надання правової допомоги в адміністративному суді - відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що, звертаючись з вимогою про відшкодування моральної шкоди, позивач не надав суду доказів, які б свідчили про приниження ділової репутації позивача або наявності втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням його ділової репутації, вчинення дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до діяльності позивача. Посилання позивача на протиправність дій відповідача, що встановлена адміністративним судом, не доводить причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та спричиненням шкоди. Позивачем не представлено доказів в обґрунтування розміру заподіяння моральної шкоди в сумі 50 000грн. 00 коп. Крім того, позивач не був позбавлений можливості заявляти про відшкодування витрат на суму 2000 грн. за надання правової допомоги під час розгляду справи в адміністративному суді.

В апеляційній скарзі позивач просить дане рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задоволити, мотивуючи це тим, що 13.11.2014 року відповідач повернув позивачу без погодження всі проекти землеустрою та технічні документації із землеустрою, які направлялись відповідачу з вересня 2014 року. 14.04.2015 року Івано-Франківський окружний адміністративний суд визнав протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні висновків про погодження або про відмову в погодженні проектів землеустрою та технічної документації із землеустрою, одержаних від ПП «Золото Карпат» до 31.12.2014 року та зобов'язав надіслати висновки ПП «Золото Карпат». Відтак, скаржник вважає, що саме внаслідок незаконних і протиправних дій відповідача ПП «Золото Карпат» в повній мірі і вчасно не змогло виконати взяті на себе договірні зобов'язання перед замовниками, що негативно вплинуло на авторитет скаржника та на зменшення кількості замовників, і, відповідно, на прибуток підприємства. Зазначає, що начальник відділу Держземагенства у Долинському районі особисто повідомляв усіх сільських спеціалістів по землевпорядкуванню про те, що ПП «Золото Карпат» не має відповідної ліцензії і співпраця з цим підприємством є неможливою. Дані трактування призвели до того, що велика кількість сільських рад району, перестали співпрацювати з позивачем. Все це, на думку позивача, завдало удару по діловій репутації позивача, що дає підстави для стягнення з відповідача моральної шкоди. Більшість договорів із замовниками були укладені позивачем з терміном виконання робіт до кінця грудня 2014 року, а з 2015 року згідно законодавчих приписів позивач вже б не міг виконувати договірні зобов'язання. Таким чином, позивачем були пропущені строки саме з вини відповідача, що вплинуло на заниження ділової репутації позивача, зниження кількості замовлень. Позивачу довелось повторно та безоплатно переробляти 54 проекти із землеустрою.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить оскаржуване рішення залишити без змін, мотивуючи це тим, що насправді ОСОБА_5 були надані висновки, які зареєстровані у журналі реєстрації висновків, такі висновки були надані на клопотання ПП «Золото Карпат» в період червня-листопада 2014 року, що не було взято до уваги адміністративним судом. Зазначає, що судом першої інстанції було правильно встановлено те, що позивач не надав жодних належних та допустимих доказів в обґрунтування наявності та розміру моральної шкоди.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду у даній справі відповідачем - 2 було залучено Державну казначейську службу України у зв'язку з тим, що позовна вимога про стягнення коштів спрямована до органу державної влади.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві, заслухавши пояснення представників сторін у судових засіданнях, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу скаржника Приватного підприємства В«Золото КарпатВ» слід частково задоволити; рішення господарського суду Івано-Франківської області від 09.02.2016р. у справі № 909/1327/15 частково скасувати з наступних підстав.

Судом встановлено, що Приватне підприємство "Золото Карпат" на підставі Ліцензії серії АВ №440185, виданої Державним комітетом України із земельних ресурсів (строк дії з 02.03.09 по 01.03.14) з 05 березня 2009 року займається проведенням робіт із землеустрою.

13 листопада 2014 року ОСОБА_5 Держемагенства у Долинському районі направив позивачу лист №281/11 (а.с. 32 Т.4) про повернення документації із землеустрою, виготовленої ПП «Золото Карпат». Даним листом ОСОБА_5 відмовив позивачу у погодженні проектів землеустрою, посилаючись на те, що:

- ліцензія ПП "Золото Карпат" АВ №440185 на проведення робіт із землеустрою діяла з 02.03.2009 року по 01.03.2014 року, а господарська діяльність у сфері землеустрою до 01.01.2015 року проводиться на основі діючих ліцензій та за наявності сертифікованого інженера-землевпорядника, який включений до реєстру;

- ПП "Золото Карпат" необхідно пред"явити інформацію про те, що у підприємстві працює за основним місцем роботи двоє і більше сертифікованих інженерів-землевпорядників, що відповідальні за якість робіт із землеустрою, яку оформлено організацією.

Вважаючи вищезазначені дії ОСОБА_5 Держземагенства у Долинському районі неправомірними, ПП "Золото Карпат" звернулося з адміністративним позовом до Івано-Франківського окружного адміністративного суду про визнання дій відповідача неправомірними та зобов"язання вчинити дії.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2015 року по справі №809/1174/15, яка набрала законної сили, визнано протиправними дії відділу Державного агентства земельних ресурсів у Долинському районі Івано-Франківської області щодо відмови в наданні висновків про погодження або про відмову в погодженні проектів землеустрою та технічної документації із землеустрою, одержаних до 31.12.2014 року від розробника приватного підприємства "Золото Карпат". Даною постановою зобов"язано відділ Державного агенства земельних ресурсів у Долинському районі Івано-Франківської області надати (надіслати рекомендованим листом з повідомленням про вручення) ПП "Золото Карпат" висновки про погодження або про відмову у погодженні проектів землеустрою земельних ділянок ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16

Підставою вищевказаного рішення було те, що вимога щодо наявності у суб'єкта господарювання - юридичної особи, яка до 03.12.2012 року отримала відповідну ліцензію та має у своєму складі одного сертифікованого інженера-земелевпорядника, діючої ліцензії на проведення робіт із землеустрою не відповідає положенням Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та є обмеженням наданих таким суб'єктам господарювання прав, закріплених у пункті 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дерегуляції господарської діяльності з проведення робіт із землеустрою та землеоціночних робіт». Суб'єкти господарювання - юридичні особи, які до 03.12.2012 року отримали ліцензію на проведення робіт із землеустрою, можуть продовжувати здійснення даного виду робіт до 01.01.2015 року, за умови чинності цієї ліцензії станом на 03.12.2012 року та наявності у їх складі одного сертифікованого інженера-землевпорядника. Таким чином, позивач мав право продовжувати здійснення проведення робіт із землеустрою до 01.01.2015 року.

Згідно ст. 129 Конституції України відповідач -1 мав право оскаржити вищевказану постанову адміністративного суду, проте така набрала законної сили після винесення рішення адміністративним судом першої інстанції.

У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

У травні 2015 року ОСОБА_5 Держземагенства у Долинському районі звернувся до Івано-Франківського адміністративного суду із заявою про перегляд вищезазначеної постанови за нововиявленими обставинами. Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.07.2015 року заяву ОСОБА_5 державного агенства земельних ресурсів у Долинському районі про перегляд рішення за нововиявленими обставинами залишено без задоволення.

Предметом даного позову є стягнення 50 000,0 грн. моральної шкоди, 3000,0 грн. - витрат на правову допомогу.

Підставою позову є, на думку позивача, зниження авторитету та ділової репутації позивача внаслідок незаконних дій відповідача щодо відмови у погодженні документації із землеустрою та внаслідок поширення безпідставної та неправдивої інформації стосовно діяльності ПП «Золото Карпат» начальником ОСОБА_5 Держгеокадастру у Долинському районі Івано-Франківської області - ОСОБА_3 На думку позивача, зниження ділової репутації підприємства призвело до зменшення кількості замовників, що у свою чергу негативно вплинуло на зальний прибуток.

Нормативною підставою позову позивачем зазначено ст.ст. 23, 1167 ЦК України.

Відшкодування моральної шкоди передбачено ст. 23 ЦК України, відповідно до якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у приниження ділової репутації юридичної особи.

Приписами ч.ч. 1, 2 ст.1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, судам необхідно враховувати роз'яснення, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року N 5).

Так, згідно із п.п. 3, 5 постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 №4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, при настанні інших негативних наслідків.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Отже, для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди слід встановити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення, так і ступінь вини у розумінні ст.1190 ЦК України.

Законом не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт завдання такої шкоди відповідачем та її розмір (Постанова Верховного суду України від 03.12.2014 року у справі №6-183цс14).

Необхідними підставами для задоволення позову про відшкодування моральної шкоди є не лише доведення факту падіння, приниження ділової репутації підприємства, а й обов'язкове встановлення факту наявності втрат немайнового характеру внаслідок такого падіння.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" зазначено, що під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються у відповідності до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди.

При визначенні розміру моральної шкоди судам слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності. При цьому визначений розмір грошового відшкодування має бути співмірний із заподіяною шкодою.

Пунктами 5 та 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2007 № 01-8/184 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію" визначено, що ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування, торговельних марок та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її товарів та послуг.

Приниженням ділової репутації суб'єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності, у зв'язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів.

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що позивачем не було обрано такого способу захисту як спростування недостовірної неправдивої інформації, а заявлено вимогу про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з порушенням ділової репутації частково внаслідок поширення недостовірної інформації.

Суди мають використовувати широкі можливості, що надає розгляд справ про захист гідності, честі чи ділової репутації, для підвищення культури спілкування, з'ясовувати обставини поширення недостовірної інформації. (постанова Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи".).

Апеляційний суд зазначає, що у даному випадку факт завдання немайнової шкоди позивачу та порушення права позивача відповідачем -1 доведено матеріалами справи.

Протиправність дій відповідача -1 щодо відмови в наданні висновків про погодження або про відмову в погодженні проектів землеустрою та технічної документації із землеустрою, одержаних до 31.12.2014 року від розробника приватного підприємства "Золото Карпат". підтверджено Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2015 року по справі №809/1174/15, яка набрала законної сили.

Згідно ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Позивач також покликається на поширення працівниками відповідача -1 недостовірної інформації.

Апеляційним судом з'ясовано, що позивач в суді першої інстанції надавав спільну заяву кількох його замовників, якою вони підтверджували те, що в листопаді -грудні 2014 року працівники ОСОБА_5 Держгеокадастру у Долинському районі особисто повідомляли їм про те, що ПП «Золото Карпат» не може виготовляти проектну документацію та не має відповідних ліцензій на це, і вже не веде господарської діяльності. Проте така спільна заява не була прийнята судом першої інстанції з причин відсутності нотаріального засвідчення такої заяви.

Скаржник в суді апеляційної інстанції надав суду письмові нотаріально засвідчені заяви ОСОБА_17 (Т.4 а.с.57) та ОСОБА_18 (Т.4 а.с.43) про те, що у листопаді 2014 року на їх звернення до ОСОБА_5 Держземагентства у Долинському районі для погодження проектної документації розробленої ПП «Золото Карпат» працівниками ОСОБА_5 було повідомлено про те, що такої проектної організації вже не існує, така не здійснює господарської діяльності, у неї немає ліцензії на такі види робіт.

Апеляційний суд приймає до уваги вищевказані нотаріально засвідчені письмові заяви та не вважає вищевказані документи додатковими доказами, оскільки такі документи надані на підтвердження та уточнення доказів, що подавалися в суді першої інстанції, зокрема, це підтверджує письмова заява позивача (Т.1 а.с. 100).

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Недостовірність поширюваної інформації посадовими особами відповідача -1 підтверджується Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2015 року по справі №809/1174/15, з якої вбачається, що така поширювана інформація не відповідала дійсності, оскільки у листопаді - грудні 2014 року ПП «Золото Карпат» не припинило своєї діяльності та продовжувало її здійснення, і крім того, як встановлено вказаного постановою адміністративного суду суб'єкти господарювання - юридичні особи, які до 03.12.2012 року отримали ліцензію на проведення робіт із землеустрою, можуть продовжувати здійснення даного виду робіт до 01.01.2015 року, за умови чинності цієї ліцензії станом на 03.12.2012 року та наявності у їх складі одного сертифікованого інженера-землевпорядника. Відповідно до пункту 3 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дерегуляції господарської діяльності з проведення робіт із землеустрою та землеоціночних робіт» пункт 33 частини 3 статті 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» викладено в новій редакції, внаслідок чого проведення робіт із землеустрою виключено з переліку видів господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню. Частиною 2 статті 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» передбачено, що види господарської діяльності, не передбачені у статті 9 цього Закону, не підлягають ліцензуванню. Таким чином, позивач мав право продовжувати здійснення проведення робіт із землеустрою до 01.01.2015 року.

Крім того, представником відповідача -1 в судових засіданнях не було спростовано чи заперечено факт непоширення посадовими особами ОСОБА_5 Держземагентства у Долинському районі вищевказаної інформації.

Слід зазначити, що така інформація частково викладена та відповідає змісту ОСОБА_5 Держемагенства у Долинському №281/11 від 13.11.2014 року, який також стосується не лише прав позивача, а й споживачів послуг позивача (замовників).

З матеріалів справи та пояснень представників позивача (скаржника) вбачається, що такі вищевказані протиправні дії відповідача -1 призвели до заниження ділової репутації позивача як втрати немайнового характеру, що підтверджується порушенням позивачем своїх договірних зобов'язань перед замовниками, зменшення кількості замовників, додатковими матеріальними та нематеріальними затратами для налагодження господарської діяльності.

Відтак, вищевказане підтверджує сам факт порушення прав позивача відповідачем - 1 та завдання останнім позивачу шкоди немайнового характеру. Матеріалами справи встановлено наявність усіх елементів правопорушення як підстави для відповідальності відповідача -1 за вимогою про стягнення моральної шкоди.

Разом з тим, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем не представлено доказів в обґрунтування розміру заявленої до стягнення моральної шкоди в сумі саме 50 000грн. 00 коп.

Відтак, враховуючи факт порушення прав позивача, завдання судочинства на їх відновлення, принципи справедливості та розумності, апеляційний господарський суд вважає за доцільне задоволити апеляційну скаргу частково, а рішення господарського суду першої інстанції скасувати в частині відмови у стягненні 1000,0 грн. в рахунок компенсації порушених прав позивача.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Апеляційний суд зазначає, що подані 29.06.2016 року представниками сторін в судове засідання додаткові матеріли не беруться до уваги з підстав відсутності обґрунтування причин неможливості їх подання в суді першої інстанції та з підстав їх форми, зокрема, представником відповідача -1 подано диск CD-R, який не має форми ні письмового, ні речового доказу.

Що стосується заявлених позивачем до стягнення витрат в сумі 3 000 грн., що є витратами на правову допомогу, то апеляційний суд зазначає наступне.

Позивачем було заявлено до стягнення також 3000,0 грн. витрат на правову допомогу. Однак, позивач в суді першої інстанції подав заяву про зменшення позовних вимог, але у прохальній частині просив такі вимоги залишити без розгляду (а.с. 30 Т.1). Проте у даному випадку відсутні підстави для залишення таких вимог без розгляду на підставі ст. 81 ГПК України, а відтак такі вимоги підлягали розгляду судом першої інстанції.

В обгрунтування понесення витрат позивач надав договори про надання правової допомоги від 01.04.15 на суму 1000 грн. 00 коп. від 10.06.15 на суму 1 000 грн. 00 коп. та від 12.10.15 на суму 1 000 грн. 00 коп.; квитанції про їх сплату та ордера про надання правової допомоги, копії яких долучені до матеріалів справи.

З оглянутих вище зазначених договорів вбачається, що правова допомога по перших двох договорах (від 01.04.15 та від 10.06.15) на загальну суму 2 000 грн. 00 коп. була здійснена при захисті та відновленні порушених прав під час оскарження неправомірних дій відповідача в адміністративному суді, а по третьому договору від 12.10.2015 року на суму 1 000 грн. - надавалась при захисті та відновленні порушених прав в Господарському суді Івано-Франківської області по даній справі.

Щодо витрат на суму 2000 грн. 00 коп. по договорах про надання правової допомоги від 01.04.15 та від 10.06.15, то суд виходить з наступного.

Статтею 87 КАС України визначено, що до судових витрат належать судовий збір та витрати, пов'язані з розглядом справи. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать: витрати на правову допомогу; витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи. Приписами ст. 94 КАС України передбачено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, враховуючи наведене позивач не був позбавлений можливості заявляти про відшкодування зазначених вище витрат під час розгляду справи в адміністративному суді та отримати відшкодування таких судових витрат, оскільки вони за своєю правовою природою не є шкодою, а є саме витратами, пов'язаними з розглядом справи.

З огляду на викладене, вимоги про повернення витрат на суму 2000,0 грн. за надання правової допомоги в адміністративному суді не підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат на суму 1000 грн. 00 коп за надання правової допомоги в господарському суді першої інстанції згідно договору від 12.10.2015 року, то апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що такі слід залишити за позивачем.

Апеляційний суд вважає, що судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції слід покласти на скаржника.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства В«Золото КарпатВ» від 25.02.2016 року -частково задоволити.

2. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 09.02.2016р. у справі № 909/1327/15 - частково скасувати.

3. Позов Приватного підприємства "Золото Карпат" до ОСОБА_5 Держгеокадастру у Долинському районі Івано-Франківської області про стягнення моральної шкоди - задоволити частково.

4. Стягнути з ОСОБА_5 Держгеокадастру у Долинському районі Івано-Франківської області (ідентифікаційний код 40005580) на користь Приватного підприємства "Золото Карпат" (ідентифікаційний код 35731276) 1 000,0 (одну тисячу) гривень моральної шкоди.

5. В решті рішення залишити без змін.

6. Місцевому господарському суду видати відповідний наказ.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

8. Матеріали справи скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 01.07.2016 р.

Головуючий суддя Бонк Т. Б.

Суддя Бойко С.М.

Суддя Якімець Г.Г.