Постанова

від 01.06.2016 по справі 805/475/16-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2016 р. Справа №805/475/16-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

час прийняття постанови: 17 година 35 хвилин

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.

при секретарі судового засідання Проніні Д.С.

за участю в режимі відеоконференції

позивача - ОСОБА_1 - особисто

представника позивача - ОСОБА_2 - на підставі довіреності

представника відповідача 1 - ОСОБА_3 - на підставі довіреності

представника відповідача 2 - ОСОБА_3 - на підставі довіреності

представника відповідача 3 - не з'явився

представника відповідача 4 - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Головного управління Національної поліції в Донецькій області, ОСОБА_4 районного відділу ГУМВС України в Донецькій області, Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на службі, зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди, -

встановив:

22 лютого 2016 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - відповідач 1 або ГУМВС в області), Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - відповідач 2 або ГУНП в області), в якому позивач просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУМВС в області від 06 листопада 2015 року № 401о/с про її звільнення з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за пп. «г» п. 64 (через скорочення штатів) Положення про порядок проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ;

- поновити її на посаді старшого слідчого слідчого відділу ОСОБА_4 районного відділу ГУМВС в області з 06 листопада 2015 року;

- зобов'язати ГУНП в області розглянути її кандидатуру для зайняття посади у відповідності до п. 9 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» у ГУНП в області та видати відповідній наказ з цього приводу;

- стягнути з ГУМВС в області на її користь відшкодування моральної шкоди у сумі 10 000,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що з 30 березня 2009 року проходила службу в органах внутрішніх справ, з 31 травня 2012 року обіймала посаду старшого слідчого слідчого відділу ОСОБА_4 районного відділу ГУМВС України в Донецькій області (далі - ОСОБА_4), перебуваючи у спеціальному званні «капітан міліції». З 19 травня 2014 року позивач знаходилась у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Наказом ГУМВС в області від 06 листопада 2015 року № 401о/с позивач звільнена з органів внутрішніх справ на підставі п.п. 10, 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до пп. «г» п. 64 Положення про порядок проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів).

Своє звільнення ОСОБА_1 вважала незаконним, оскільки відповідно до приписів ст. 24 Конституції України, ч. 6 ст. 179, ч. 3 ст. 184 Кодексу законів про працю України, п.п. 10, 17 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, як жінка, яка має дитину віком до трьох років, вона могла бути звільнена лише за умови обов'язкового працевлаштування.

Позивач наголошувала, що поняття «ліквідації» врегульовано цивільним законодавством, в ч. 3 ст. 40, ч. 3 ст. 184, ч. 5 ст. 252 Кодексу законів про працю України йдеться про «повну ліквідацію» підприємства, установи, організації. Зазначала, що на час її звільнення ОСОБА_4 перебував в стані припинення, а не ліквідації.

У зв'язку з цим позивач просила визнати протиправним та скасувати наказ ГУМВС в області від 06 листопада 2015 року № 401о/с та на підставі п. 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ поновити її на посаді старшого слідчого слідчого відділу ОСОБА_4 з 06 листопада 2015 року.

Позивач доводила, що відповідає вимогам до поліцейських, визначеним Законом України «Про Національну поліцію», а тому з метою повного захисту її прав просила зобов'язати ГУНП в області розглянути її кандидатуру для зайняття посади в ГУНП в області згідно з п. 9 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та видати відповідній наказ з цього приводу.

Крім того, позивач стверджувала, що внаслідок незаконного звільнення їй завдана моральна шкода, відшкодування якої вона оцінювала у 10 000 грн. та на підставі ст. 237-1 Кодексу законів про працю України просила стягнути з ГУМВС в області (а.с. 3-8, 59-60).

В судовому засіданні позивач та її представник підтримали заявлені вимоги з підстав, викладених в адміністративному позові, надали пояснення, аналогічні тим, що наведені у позовній заяві, просили задовольнити позов.

Відповідач 1 - ГУМВС в області позов не визнав, надав письмові заперечення, сутність яких полягала у наступному.

ОСОБА_1 проходила службу в органах внутрішніх справ, остання займана нею посада - старший слідчий слідчого відділу ОСОБА_4

У рамках реформування правоохоронної системи України 02 липня 2015 року Верховною ОСОБА_4 України прийнятий Закон України «Про Національну поліцію», який опублікований в газеті «Голос України» №№ 141-142 06 серпня 2015 року. Розділом ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону передбачено, що цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, та з 07 листопада 2015 року Закон України «Про міліцію» втрачає чинність.

Посилаючись на ст. 57, ч. 5 ст. 94 Конституції України, ст. 4 Указу Президента України від 10 червня 1997 року № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності», відповідач 1 стверджував, що законодавець забезпечив можливість громадян ознайомитись зі змістом нового акту та визначити заходи щодо його реалізації.

Згідно з п. 8 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

На цих підставах відповідач 1 стверджував, що позивач повідомлена про звільнення через скорочення штатів в силу закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції та ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України.

У зв'язку з цим скорочено всі штати і посади, згідно з переліком змін у штатах МВС, затвердженим наказом МВС України від 06 листопада 2015 року № 1388.

Відповідач 1 зазначав, що 07 вересня 2015 року ГУМВС в області до Маріупольського міського центру зайнятості надало інформацію про заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, заплановане на листопад 2015 року.

ОСОБА_1 знаходилась у відпустці по догляду за дитиною, її особова справа залишилась на непідконтрольній органам державної влади території, про своє місцезнаходження та засоби зв'язку з нею позивач не повідомляла. З цих причин провести з нею буд-які заходи превентивного характеру, що здійснювались службою зайнятості, не виявилось можливим.

Посилаючись на ст. 104, ч. 1 ст. 110 Цивільного кодексу України та роз'яснення Міністерства юстиції України від 25 січня 2011 року, відповідач 1 доводив, що ліквідація юридичної особи - форма припинення юридичної особи, при якій припиняються всі її права та обов'язки; при ліквідації уся чисельність працівників скорочується та весь штат працівників ліквідується.

Відповідач 1 зазначав, що прийняття рішення про ліквідацію юридичної особи надає право роботодавцю або уповноваженому ним органу ініціювати звільнення працівників. У разі, якщо вивільнення є масовим відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 05 липня 2012 року № 5067-VI (далі - Закон № 5067) власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про міліцію», чинного на момент виникнення правовідносин, порядок та умови проходження служби в міліції регламентувалися Положенням про порядок проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114.

Пп. «г» п. 64 Положення про порядок проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ визначено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

У зв'язку з втратою чинності нормативної бази щодо проходження служби працівниками міліції, скороченням всіх штатів і посад згідно з Переліком змін у штатах МВС, затвердженим наказом МВС України від 06 листопада 2015 року № 1388, та ліквідацією територіальних органів внутрішніх справ, звільненню підлягали всі працівники без виключення. Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не перешкоджало їх звільненню зі служби в органах внутрішніх справ, що передбачено п. 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію».

Відповідач 1 доводив, що Національна поліція України за своїм статусом є новоствореним органом державної влади та не є правонаступником органів внутрішніх справ, що діяли на підставі положень Закону України «Про міліцію».

Законом України «Про Національну поліцію» передбачено, що комплектування поліції здійснюється на підставі конкурсного набору за рахунок осіб, які відповідають категоріям вимог, необхідних та встановлених для служби в поліції, внаслідок чого набір до поліції здійснюється на конусних засадах, автоматичного перепризначення колишніх працівників міліції не передбачено.

Для вирішення питання щодо подальшого проходження служби до ГУМВС в області позивач не прибула, з рапортами або заявами не зверталась, тому наказом ГУМВС в області від 06 листопада 2015 року №401о/с ОСОБА_1 звільнена з органів внутрішніх справ за п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ через скорочення штатів.

Відповідач 1 стверджував, що звільнення ОСОБА_1 відбулось з дотриманням вимог законодавства, а її вимоги про визнання протиправним та скасування цього наказу є безпідставними.

Доводив, що положення Кодексу законів про працю України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, п. 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію», який передбачає можливість звільнення працівників, які перебувають у відпустці чи на лікарняному, має пріоритет перед нормами інших нормативно-правових актів та неконституційним не визнавався.

Вимоги позивача про поновлення її на посаді старшого слідчого слідчого відділу ОСОБА_4 відповідач 1 вважав такими, що не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до наказу МВС України від 24 жовтня 2014 року № 1135 «Про організаційно-штатні зміни в ГУМВС України в Донецькій і Луганській областях, УМВС України на Донецькій залізниці» у зв'язку з неможливістю виконання окремими органами і підрозділами, розташованими на території Донецької області, завдань, покладених законодавством України на органи внутрішніх справ, штати ОСОБА_4 скасовано. Вказаний підрозділ не фінансується з Державного бюджету України та виключений з мережі Державної казначейської служби України.

У зв'язку з цим, відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» позивач не підлягає поновленню на посаді.

Вимоги про відшкодування моральної шкоди відповідач 1 вважав безпідставними та такими, що не ґрунтуються на законі (а.с. 68-74).

В судовому засіданні представник відповідача 1 позов не визнала, надала пояснення, аналогічні тим, що викладені у запереченнях, просила відмовити в позові.

Відповідач 2 - ГУНП в області позов не визнав, надав письмові заперечення, сутність яких полягала у тому, що ОСОБА_1 проходила службу в органах внутрішніх справ, з заявою про прийняття на службу до Національної поліції не зверталася, а тому вимоги про зобов'язання ГУНП в області розглянути кандидатуру позивача для зайняття посади у відповідності до п. 9 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та видати відповідній наказ з цього приводу є безпідставними (а.с. 95-96).

В судовому засіданні представник відповідача 2 позовні вимоги не визнала, надала пояснення, аналогічні тим, що наведені у запереченнях, просила відмовити в позові.

Ухвалою від 16 березня 2016 року до участі у справі у якості відповідача залучений ОСОБА_4 районний відділ ГУМВС України в Донецькій області (далі - відповідач 3 або ОСОБА_4) (а.с. 26).

Відповідач 3 - ОСОБА_4 свого ставлення до заявлених позовних вимог не висловив.

Ухвалою від 16 березня 2016 року до участі у справі у якості відповідача залучене Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області (далі - відповідач 4 або ГУ ДКС України у Донецькій області) (а.с. 26).

Відповідач 4 - ГУ ДКС України у Донецькій області свого ставлення до заявлених позовних вимог не висловив.

Про дату, час і місце судового розгляду сторони повідомлені з дотриманням вимог ст.ст. 33-36, 38 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідачі 3 і 4 явку свої представників до судового засідання не забезпечили, на підставі ч. 4 ст. 128 КАС України справа розглянута за їх відсутності.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

Відповідач 1 - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (ідентифікаційний код 08592158) зареєстроване як юридична особа 10 липня 1994 року, про що 30 листопада 2006 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесений запис за номером 1 266 120 0000 022578.

З 10 листопада 2015 року ГУМВС в області перебуває в стані припинення.

На час судового розгляду запис про державну реєстрацію припинення ГУМВС в області як юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесений (а.с. 31-32, 79-84).

Відповідач 2 - Головне управління Національної поліції в Донецькій області (ідентифікаційний код 40109058) зареєстроване як юридична особа, про що 07 листопада 2015 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців внесений запис за номером 1 274 102 0000 012003. В стані припинення не перебуває (а.с. 35-36, 99-105).

Відповідач 3 - ОСОБА_4 районний відділ ГУМВС України в Донецькій області (ідентифікаційний код 08671863) зареєстрований як юридична особа 10 липня 1994 року, про що 11 вересня 2007 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесений запис за номером 1 236 120 0000 000525. В стані припинення не перебуває (а.с. 37-39).

Відповідач 4 - Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області (ідентифікаційний код 37967785) зареєстроване як юридична особа 02 грудня 2011 року, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесений запис за номером 1 266 102 0000 040244. В стані припинення не перебуває (а.с. 33-34).

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, що встановлено на підставі паспорту громадянина України серії ВТ № 021369, виданого Амвросіївським РС ГУДМС України в Донецькій області 14 вересня 2013 року (а.с. 9, 117).

Як пояснила позивач, на службі в органах внутрішніх справ вона перебувала з 30 березня 2009 року, з 31 травня 2012 року обіймала посаду старшого слідчого слідчого відділу ОСОБА_4, перебуваючи у спеціальному званні «капітан міліції».

Суд витребовував у відповідача 1 послужний список ОСОБА_1 та наказ про призначення її на посаду старшого слідчого слідчого відділу ОСОБА_4, однак витребувані докази суду не надані.

Як свідчить довідка начальника ОСОБА_5 в області підполковника міліції ОСОБА_6, накази ГУМВС в області, в тому числі по особовому складу, зареєстровані до 07 липня 2014 року, залишились в адміністративній будівлі ГУМВС в області за адресою: м. Донецьк, вул. Горького, буд. 61, яка знаходиться на тимчасово окупованій частині Донецької області (а.с. 92).

Аналогічні відомості містяться в листі ГУМВС в області від 25 березня 2016 року № 190лк (а.с. 93-94).

Той факт, що на час виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 проходила службу в органах внутрішніх справ, обіймала посаду старшого слідчого слідчого відділу Амвросіївського РА, перебуваючи у спеціальному званні «капітан міліції», сторонами не оспорюються.

В силу положень ч. 2 ст. 72 КАС України наведені вище обставини можуть не доказуватися перед судом, оскільки сторони проти них не заперечують і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Позивач має доньку, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, що встановлено на підставі свідоцтва про народження серії І-НО № 570006, виданого 31 березня 2014 року (а.с. 14, 118).

Позивач стверджувала, що з 19 травня 2014 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Наказ ГУМВС в області про надання ОСОБА_1 відпустки по догляду за дитиною суду не наданий.

Як свідчить лист ГУМВС в області від 25 березня 2016 року № 190лк, згідно наявних обліків в УКЗ ГУМВС в області дані про перебування ОСОБА_1 у відпустці по догляду за дитиною відсутні (а.с. 93-94).

Згідно з довідкою про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, від 12 січня 2015 року № НОМЕР_1, ОСОБА_1, разом з донькою ОСОБА_7, перемістилася м. Амвросіївка до м. Маріуполя. З 21 квітня 2015 року зареєстроване місце проживання позивача: АДРЕСА_1 (а.с. 23, 120).

Як свідчить довідка управління кадрового забезпечення ГУМВС в області від 25 березня 2016 року № 189л/с, відповідно до наказу МВС України від 24 жовтня 2014 року № 1135 «Про організаційно-штатні зміни в ГУМВС України в Донецькій і Луганській областях, УМВС України на Донецькій залізниці», у зв'язку з неможливістю виконання окремими органами і підрозділами, розташованими на території Донецької області, завдань, покладених законодавством України на органи внутрішніх справ штати ОСОБА_4 скасовано (а.с. 91).

07 вересня 2015 року ГУМВС в області надало до Маріупольського міського центру зайнятості Інформацію про заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці за формою № 4-ПН, яка передбачала заплановане на 07 листопада 2015 року вивільнення 1 236 працівників (а.с. 88-89).

Листом від 07 вересня 2015 року Маріупольський центр зайнятості запропонував ГУМВС в області розглянути питання проведення превентивних заходів для зниження соціальної напруги та подолання негативних наслідків групового вивільнення, які передбачали інформування про попит на робочу силу та місцевому ринку праці міста, ознайомлення з правами застрахованих безробітних на послуги служби зайнятості, матеріального забезпечення, переваг та умов їх отримання, надання порад психолога щодо подолання тимчасових життєвих труднощів (а.с. 90).

Наказом МВС України від 06 листопада 2015 року № 1388 затверджений Перелік змін у штатах МВС, який передбачав скасування всіх штатів та скорочення всіх посад по ГУМВС в області, скороченню підлягали 9 106,5 посад (а.с. 85).

Станом на 06 листопада 2015 року заява ОСОБА_1 про прийняття її на службу до Національної поліції до ГУМВС в області чи до ГУНП в області не надходила.

06 листопада 2015 року ГУМВС в області виданий наказ № 401о/с «По особовому складу»

Цим наказом згідно з п.п. 8, 10, 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ капітан міліції ОСОБА_1 (М-195715), старший слідчий СВ ОСОБА_4, звільнена з органів внутрішніх справ з 06 листопада 2015 року у запас Збройних Сил за п. 64 «г» (через скорочення штатів) (а.с. 10, 86).

Докази ознайомлення позивача з наказом ГУМВС в області від 06 листопада 2015 року № 401о/с суду не надані.

Як свідчить лист ГУМВС в області від 25 березня 2016 року № 190лк, враховуючи, що остання займана посада ОСОБА_1 - старший слідчий слідчого відділу ОСОБА_4, штати якого скасовано 07 листопада 2014 року, визначити місце перебування останньої або встановити з нею будь-який зв'язок для ознайомлення з наказом про звільнення, не було можливим (а.с. 93-94).

Відповідач 1 не надав жодного доказу на підтвердження факту вжиття ним будь-яких заходів, спрямованих на повідомлення ОСОБА_1 про її звільнення.

06 листопада 2015 року ГУМВС в області надало до Маріупольського міського центру зайнятості відомості про те, що станом на 06 листопада 2015 року 204 працівника ГУМВС в області звільнені через скорочення штатів, про що свідчить лист за № 11209/Нч (а.с. 87).

21 грудня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до ГУМВС в області з листом, в якому зазначала, що з січня 2015 року разом з донькою мешкає в м. Маріуполі та має статус тимчасово переміщеної особи з зони проведення антитерористичної операції.

Позивач вказувала на те, що відповідно до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» має щорічно подавати декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру; що з травня 2014 року вона перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; що вона проходила службу в ОСОБА_4, який знаходиться на тимчасово непідконтрольній органам державної влади території, а тому надсилає свою декларацію за 2014 рік до ГУМВС в області як до вищого органу в порядку підпорядкування.

ОСОБА_1 просила врахувати наведену нею у листі інформацію для вирішення питання щодо подальшого проходження нею служби в органах внутрішніх справ (а.с. 11-12, 122-123).

Листом від 21 січня 2016 року № М-116/02/12-2016 управління кадрового забезпечення ГУМВС в області повідомило позивача, що у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про Національну поліцію» наказом ГУМВС в області від 06 листопада 2015 року № 401о/с вона звільнена з органів внутрішніх справ. Для отримання дублікату трудової книжки їй необхідно прибути до управління кадрового забезпечення ГУНП в області, а також подати декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2015 рік.

Разом з цим листом на адресу ОСОБА_1 надісланий витяг з наказу ГУМВС в області від 06 листопада 2015 року № 401о/с (а.с. 13, 125-126).

Лист від 21 січня 2016 року надісланий на адресу ОСОБА_1 27 січня 2016 року, про що свідчить штамп підприємства поштового зв'язку на конверті, в якому здійснено поштове відправлення (а.с. 10).

Позивач зазначала, що про своє звільнення з органів внутрішніх справ вона дізналася лише у січні 2016 року після отримання листа ГУМВС в області від 21 січня 2016 року.

Як свідчить лист ГУМВС в області від 25 березня 2016 року № 190лк, заява ОСОБА_1 щодо прийому на службу до Національної поліції України до управління кадрового забезпечення ГУМВС в області не надходила (а.с. 93-94).

Згідно з довідкою відділу документального забезпечення ГУНП в області від 28 березня 2016 року № 1976/11/01-2016, за даними АРМ «Звернення» АІПП «Канцелярія» ГУНП в області на адресу керівництва ГУНП в області ОСОБА_1 зверталася один раз - 28 грудня 2015 року зі зверненням щодо направлення декларації про доходи, отримані родиною за 2014 рік, а також щодо подальшого проходження служби в поліції (вх. ВДЗ № М-474) (а.с. 106).

Докази, які б спростовували наведені вище обставини, суду не надані.

З приводу дотримання позивачем строку для звернення до суду із вказаним позовом суд відзначає наступне.

Ч. 3 ст. 99 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо звільнення громадян з публічної служби встановлюється місячний строк.

Належних та допустимих доказів на підтвердження факту обізнаності позивача про звільнення з органів внутрішніх справ до січня 2016 року відповідачі не надали, а тому суд виходить з того, що про порушення своїх прав та інтересів позивач дізналася в січні 2016 року.

Із вказаним позовом ОСОБА_1 звернулася до суду 18 лютого 2016 року, тобто в межах місячного строку, встановленого ч. 3 ст. 99 КАС України.

Вирішуючи справу по суті, до спірних правовідносин суд застосовує нижченаведені норми права.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Верховенство права належить до однієї з засад адміністративного судочинства, що передбачено п. 1 ч. 1 ст. 7, ст. 8 КАС України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ (далі - Закон № 565), в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону № 565 особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.

Ч. 1 ст. 18 Закону № 565 було визначено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114).

На час виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 обіймала посаду старшого слідчого слідчого відділу ОСОБА_4, перебуваючи у спеціальному званні «капітан міліції».

Отже, відповідно до п. 2 Положення № 114 позивач належала до середнього начальницького складу органів внутрішніх справ.

Таким чином, правовідносини з приводу проходження позивачем служби в органах внутрішніх справ були унормовані спеціальним законодавством - Положенням № 114, а тому норми всіх актів законодавства до цих правовідносин можуть бути застосовані лише в разі відсутності відповідних норм права в Положенні № 114 та за умови, що приписи цих актів не суперечать характеру та змісту правовідносин з проходження служби в міліції, тобто в субсидіарному порядку.

Відповідно до пп. «є» п. 49 Положення № 114 особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються додаткові та соціальні відпустки (по вагітності, родах і догляду за дитиною).

Згідно з п. 61 Положення № 114 додаткові і соціальні відпустки особам рядового і начальницького складу надаються відповідно до законодавства.

При цьому відповідно до п. 17 Положення № 114 вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

В силу положень п. 17 Положення № 114 ОСОБА_1 користувалася всіма права і пільгами, встановленими законодавством для матерів.

Так, ч. 3 ст. 184 Кодексу законів про працю України встановлено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Таким чином, ОСОБА_1, яка має дитину віком до трьох років, могла бути звільнена лише у випадку повної ліквідації підприємства (установи, організації) за умови її обов'язкового працевлаштування.

02 липня 2015 року Верховною ОСОБА_4 України прийнятий Закон України «Про Національну поліцію» № 580-VIII (далі - Закон № 580), який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Закон № 580 офіційно оприлюднений 06 серпня 2015 року у газеті «Голос України» № 141-142.

Відповідно до п. 1 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580 цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Таким чином, з 07 серпня 2015 року набули чинності п.п. 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580.

Відповідно до п. 8 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580, який набув чинності з 07 серпня 2015 року, з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

В силу прямої норми Закону (п. 8 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580) з дня опублікування цього Закону, тобто з 06 серпня 2015 року, всі працівники міліції, в тому числі позивач, вважалися такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Суд відзначає, що в даному випадку будь-якого обов'язку відповідачів 1 і 2 щодо додаткового попередження позивача про наступне звільнення чинним законодавством не передбачено.

Відповідно до п. 9 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580 працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Аналіз п. 9 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580 зумовлює висновок, що законодавець передбачив можливість прийняття працівників міліції на службу до поліції.

Така можливість обумовлена наявністю бажання працівника міліції проходити службу в поліції, а також відповідністю такого працівника міліції вимогам до поліцейських, які визначені Законом № 580.

При цьому п. 9 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580 передбачена альтернатива вибору працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, а саме: прийняття на службу до поліції за їх згодою (шляхом видання наказів про призначення) чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Згідно з абз. 1 п. 10 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580 працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Відповідно до абз. 2 п. 10 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580 указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Системний аналіз правових норм, що містяться у п.п. 9 і 10 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580, зумовлює висновок, що питання стосовно подальшого проходження служби діючими співробітниками міліції мало бути вирішено до 06 листопада 2015 року включно (впродовж трьох місяців з моменту попередження про наступне вивільнення).

Звільнення зі служби в органах внутрішніх справ регламентовано розділом VII Положення № 114.

Відповідно до п. 62 Положення № 114 звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться: а) у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров'я придатні до військової служби; б) у відставку, якщо звільнені особи досягли граничного віку, встановленого Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби (із зняттям з військового обліку).

Підстави, за наявності яких особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік), визначені п. 64 Положення № 114.

Так, відповідно до пп. «г» п. 64 Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Пп. 1 п. 7 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580, який набув чинності з 07 серпня 2015 року, Кабінету Міністрів України доручено в місячний строк забезпечити створення центрального органу виконавчої влади поліції України та його територіальних органів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 641 «Про утворення Національної поліції України» утворена Національна поліція України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ.

Відповідно до п. 1 Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 877, Національна поліція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції за переліком згідно з додатком 1, зокрема ГУНП в області.

Цією ж постановою вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ за переліком згідно з додатком 2, в тому числі ГУМВС в області та ОСОБА_4

Аналіз положень Законів № 565, № 580, постанов Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 641, від 28 жовтня 2015 року № 877, від 16 вересня 2015 року № 730 зумовлює висновок, що новоутворені територіальні органи Національної поліції не є правонаступниками територіальних органів Міністерства внутрішніх справ.

Територіальні органи Міністерства внутрішніх справ припиняються як юридичні особи шляхом їх ліквідації. При цьому в силу положень ст. 104 Цивільного кодексу України така форма припинення юридичної особи як ліквідація за своєю сутністю не передбачає правонаступництва.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року № 1388 скорочено всі штати і посади, згідно з переліком змін у штатах Міністерства внутрішніх справ України.

У постанові від 19 січня 2016 року у справі № 21-2225а15 Верховний Суд України висловив позицію, що можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Наказом ГУМВС в області від 06 листопада 2015 року № 401о/с позивач звільнена з органів внутрішніх справ за п. 64 «г» Положення № 114 (через скорочення штатів).

За висновком суду, оспорюваний наказ ГУМВС в області в частині звільнення позивача є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки виданий з порушенням вимог п. 17 Положення № 114, ч. 3 ст. 184 Кодексу законів про працю України та не відповідає критеріям, наведеним у п.п. 1, 3, 5, 6 ч. 3 ст. 2 КАС України.

Суд не приймає посилання відповідача 1 на п. 11 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580, відповідно до якого перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону.

Ч. 3 ст. 22 Конституції України передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Положення п. 11 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580 не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки закріплена в них норма звужує зміст та обсяг прав жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, порівняно з нормою, закріпленою у ч. 3 ст. 184 Кодексу законів про працю України.

У рішенні ОСОБА_8 у справі «Konstantin Markin v. Russia» № 30078/06 від 22 березня 2012 року Європейський Суд з прав людини відзначив, що відпустка по догляду за дитиною сприяє сімейному життю і неодмінно впливає на його організацію, а тому підпадає під дію ст. 8 Конвенції.

Відповідно до п. 24 Положення № 114 у разі незаконного звільнення особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Позивач проходила службу на посаді ОСОБА_1 обіймала посаду старшого слідчого слідчого відділу ОСОБА_4

На час судового розгляду записи про державу реєстрацію припинення ГУМВС в області та ОСОБА_4 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесені.

Разом з цим всі штати та посади ГУМВС в області та Артемівського РВ скасуванні, а тому вимоги позивача про поновлення її на посаді старшого слідчого слідчого відділу ОСОБА_4 з 06 листопада 2015 року задоволенню не підлягають.

Належним способом захисту порушених прав позивача в силу приписів ч. 3 ст. 184 Кодексу законів про працю України є покладення на ГУМВС в області обов'язку вжити заходи щодо обов'язкового працевлаштування ОСОБА_1

Із заявою про прийняття на службу до Національної поліції ОСОБА_1 не зверталася, а тому вимоги про зобов'язання ГУНП в області розглянути її кандидатуру для прийняття на службу до Національної поліції та видати відповідний наказ з цього приводу не підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про стягнення з ГУМВС в області відшкодування моральної шкоди суд відзначає наступне.

Спеціальне законодавство, яке регламентує проходження служби в органах внутрішніх справ, не передбачає відшкодування моральної шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Особливості відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, передбачені ч. 1 ст. 1173 Цивільного кодексу України, згідно з якою шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цих органів.

В порушення вимог ч. 1 ст. 71 КАС України позивач не довела належними та допустими доказами факту спричинення їй моральної шкоди, а також наявності причинно-наслідкового зв'язку між незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача 1 та завданими їй моральними стражданнями.

Як наслідок, позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди також не підлягають задоволенню.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Заслухавши пояснення позивача та її представника, пояснення представника відповідачів 1 і 2, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 94 КАС України судові витрати присудженню не підлягають.

Керуючись Конституцією України, ст.ст. 2-15, 17-20, 23, 26, 69-72, 94, 98, 159-163, 167, 185-186, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, -

постановив:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Головного управління Національної поліції в Донецькій області, ОСОБА_4 районного відділу ГУМВС України в Донецькій області, Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на службі, зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 401о/с «По особовому складу» в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 (М-195715), старшого слідчого слідчого відділу ОСОБА_4 районного відділу ГУМВС України в Донецькій області, з органів внутрішніх справ з 06 листопада 2015 року у запас Збройних Сил за п. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

3. Зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області вжити заходи щодо обов'язкового працевлаштування ОСОБА_1.

4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

5. Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, її вступна та резолютивна частина проголошені у судовому засіданні 01 червня 2016 року.

6. Повний текст постанови виготовлений 08 червня 2016 року.

7. Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

8. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч. 4 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

9. Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Кравченко Т.О.