ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.06.2016Справа №910/4697/16
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді Привалова А.І.
при секретарі Островській О.С.
розглянувши справу № 910/4697/16
за позовом Київської міської ради;
до 1) Благодійної організації «Благодійний фонд «Назарянин»;
2) товариства з обмеженою відповідальністю «Будінвест»;
про визнання недійсним договору та відновлення становища, яке існувало до
порушення права.
Представники сторін:
від позивача: Дорошенко О.С., довіреність № 225-КМГ-720 від 09.03.2016р.;
від відповідача-1: Гринюк В.Г., довіреність № 2 від 31.03.2016р.;
від відповідача-2: Корж О.В,, довіреність б/н від 21.07.2015р.;
Савко Р.Я., довіреність б/н від 19.05.2016р.
обставини справи:
Київська міська рада (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Благодійної організації «Благодійний фонд «Назарянин» (далі - відповідач-1) та товариства з обмеженою відповідальністю «Будінвест» (далі - відповідач-2) про визнання недійсним договору та відновлення становища, яке існувало до порушення права.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2016р. порушено провадження у справі № 910/4697/16 та розгляд справи призначений на 07.04.2016р.
06.04.2016р. через загальний відділ господарського суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву.
Присутній у судовому засіданні 07.04.2016р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача-1 позов визнав та просив залучити до матеріалів справи витребувані судом докази.
Представник відповідача-2 заперечував проти позову та неправомірного визнання позову відповідачем-1.
Відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України, в засіданні суду була оголошена перерва до 16.05.2016р.
10.05.2016р. через загальний відділ господарського суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справ витребуваних судом доказів.
Присутній у судовому засіданні 16.05.2016р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача-1 позов визнав та просив долучити до справи відзив на позовну заяву.
Представник відповідача-2 щодо задоволення позовних вимог заперечував.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку щодо необхідності витребування нових доказів у справі.
Крім того, представник відповідача-2 подав клопотання про продовження строку вирішення спору на п'ятнадцять днів
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2016р. продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 26.05.2016р., у зв'язку з необхідністю витребування нових доказів у справі.
26.05.2016р. представник відповідача-2 через канцелярію суду подав письмові пояснення, до яких додав судову практику та сертифікат відповідності закінченого будівництвом об'єкта, а також звернувся із заявою про застосування строку позовної давності.
Під час розгляду справи в судовому засіданні 26.05.2016р. судом було встановлено, що відповідач-2 не виконав вимоги ухвали суду від 16.05.2016р. та не подав всі витребувані судом докази.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2016р. розгляд справи було відкладено на 14.06.2016р., у зв'язку з неподанням відповідачем-2 витребуваних судом доказів та необхідністю витребування нових доказів у справі.
14.06.2016р. через відділ діловодства суду від представника відповідача-2 надійшли письмові пояснення по справі та витребувані судом докази.
В судовому засіданні 14.06.2016р. відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України була оголошена перерва до 30.06.2016р.
Присутній у судовому засіданні 30.06.2016р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача-1 позовні вимоги визнав у повному обсязі.
Представник відповідача-2 щодо задоволення позовних вимог заперечував з підстав, наведених у відзиві та письмових поясненнях.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачами вимог чинного законодавства та прав позивача внаслідок укладання спірного інвестиційного контракту від 01.07.2009р., з огляду на що позивач просить суд захистити порушене право позивача, як власника земельної ділянки, та відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом знесення зведених споруд.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем і відповідачами, у нарадчій кімнаті.
Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою
охороною держави (стаття 1 Земельного кодексу України).
Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України, земельні відносини
регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно
до них нормативно-правовими актами.
Право розпорядження землями територіальної громади міста, передача
земельних ділянок комунальної власності у власність громадян і юридичних осіб,
надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності в порядку,
передбаченому законом, належить до повноважень Київської міської ради відповідно
до статті 9 Земельного кодексу України.
На підставі рішення ІІІ сесії ХХІІІ скликання Київської міської ради від 04.03.1999р. №153/254 між Благодійною організацією «Благодійний Фонд Назарянин» та Київською міською радою 02.09.1999р. був укладений договір на право тимчасового користування землею (далі - Договір), за умовами якого відповідачу-1 надано в тимчасове користування земельну ділянку, загальною площею 986 кв.м, строком на 24 роки для обслуговування житлового будинку і господарських будівель на вул. Студентській, 3, у Шевченківському районі м. Києва. Вказаний договір був зареєстрований у книзі договорів на право тимчасового користування землею за №91-6-00056; земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 8 000 000 000:91:132:0019.
Відповідно до пункту 3.2 цього договору відповідачу-1 надано право зводити будівлі та споруди згідно з проектом та генеральним планом будівництва при наявності ордеру на виконання будівельних робіт.
Відповідно до підпункту б) пункту 3.2. Договору, відповідач-1 зобов'язаний виконувати вимоги діючого законодавства, використовувати земельну ділянку відповідно до цільового призначення («для обслуговування жилого будинку і господарських будівель» - пункт 1.2 Договору), а також охороняти земельну ділянку відповідно до цільового призначення (для обслуговування жилого будинку і господарських будівель - п.1.2 Договору), а також охороняти земельну ділянку від самовільного захоплення та самовільної забудови іншими суб'єктами.
У пункті 4.11 Договору сторони погодили, що взаємовідносини сторін, не урегульовані цим договором, регламентуються діючим законодавством.
Договір укладено на 24 роки, тобто до 02.09.2023р.
Як зазначає позивач, умовами оформлення відповідачу-1 права користування земельною ділянкою на вул. Студентській, 3 у Шевченківському районі, визначеними у додатку 1 до рішення Київської міської ради від 04.03.1999 №153/254 передбачалось, що у разі необхідності проведення реконструкції чи нового будівництва питання оформлення дозвільної та проектно-кошторисної документації вирішувати у встановленому порядку, визначеному нормативами забудови м. Києва.
Позивач звертає увагу суду, що ані умовами оформлення права користування земельною ділянкою на вул. Студентській, 3 у Шевченківському районі, ані умовами самого Договору, Київська міська рада не погоджувала та не надавала відповідачу-1 права на здійснення забудови даної земельної ділянки та права на передачу третім особам права тимчасового користування даною земельною ділянкою (суборенду).
Як установлено судом та підтверджується матеріалами справи, 01.07.2009р. між відповідачем-1 (за договором - інвестор) та відповідачем-2 (за договором - компанія) було укладено Інвестиційний контракт № 1, за умовами пункти 1.1, 2.1.11 якого відповідач-1 передав відповідачу-2 в якості інвестиції право використати частину земельної ділянки для будівництва на ній паркінгу згідно з проектною документацією, а відповідач-1 натомість отримує одне паркомісце у власність, а також можливість користуватись гостьовими паркомісцями у випадку, якщо вони є вільними. Відповідач-1 за цим контрактом зобов'язався надати відповідачу на весь період будівництва право користування земельною ділянкою, площею 304 кв. м, розташованою на плані тимчасового земельного користування під №8 000 000 000:91:132:019 в межах міських земель, не наданих у власність чи користування, під літерою В, на вул. Студентській, 3, в Шевченківському районі м. Києва.
Постановою Вищого господарського суду України від 01.10.2015р. у справі № 910/9815/14 встановлено, що земельна ділянка на вул. Студентській, 3, у Шевченківському районі м. Києва, яка передана відповідачу-1 у тимчасове користування, межує з земельною ділянкою відповідача-2, котра розташована у м. Києві, на вул. Артема, 84-А. Відповідачем-2 на земельній ділянці на вул. Артема, 84-А в м. Києві було здійснено будівництво багатоповерхового будинку, а також зведені венткамера та вхідна група підземного паркінгу і паркан на суміжній земельній ділянці, орендованій відповідачем-1, на вул. Студентській, 3, в м. Києві. В процесі розгляду спору господарські суди попередніх інстанцій установили, що забудова земельної ділянки на вул. Студентській, 3, в м. Києві, здійснювалася відповідачем-2 за згодою відповідача-1 і у відповідності до укладеного між сторонами інвестиційного контракту №1 від 01.07.2009р. Також встановлено, що відповідачем-2 був отриманий дозвіл на виконання будівельних робіт від 21.12.12 №КВ 11412244435, виданий Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, який не анульований та є чинним, а також замовлена та розроблена проектна документація для здійснення будівництва (з коригуванням), котра включала в себе будівництво об'єктів за спірним договором (венткамера, вхідна група підземного паркінгу).
Відповідно до статті 40 Земельного кодексу УРСР (в редакції, чинній на момент укладення Договору від 02.09.1999), землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі відповідно до цільового призначення та умов її надання.
Приписами статті 23 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент укладення Договору від 02.09.1999) орендар земельної ділянки має право за згодою орендодавця зводити у встановленому законодавством порядку житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди, та закладати багаторічні насадження.
Стаття 9 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент укладення Договору від 02.09.1999) визначала, що орендована для несільськогосподарського використання земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись у володіння і користування іншій особі (суборенда) у разі переходу до неї права володіння і користування на будівлю або споруду, яка розташована на орендованій земельній ділянці, а також у інших випадках і межах, передбачених законом.
При цьому, відповідно до пункту 5 статті 14 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент укладення Договору від 02.09.1999) встановлювалось, що умови договору оренди земельної ділянки діють у випадках, коли після набрання договором чинності законами України встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені договором, крім випадків, визначених статтею 21 цього Закону, а також випадків, визначених законами України, якщо вони підвищують рівень захисту прав орендарів, орендодавців, третіх осіб.
В свою чергу, відповідно до положень законодавства, яке діяло на момент укладення інвестиційного контракту від 01.07.2009, передбачались аналогічні зобов'язання.
Зокрема, пунктом 5 статті 93 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення інвестиційного контракту від 01.07.2009р.) встановлювалось, що орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).
Положеннями статті 96 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення інвестиційного контракту від 01.07.2009) на землекористувачів покладався обов'язок забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.
Стаття 95 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення інвестиційного контракту від 01.07.2009) передбачала право землекористувачів, якщо інше не передбачено законом або договором, споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
Натомість. Законом України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент укладення інвестиційного контракту від 01.07.2009) у статті 25 уточнювалось, що орендар земельної ділянки має право за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження.
При цьому, статтею 8 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент укладення інвестиційного контракту від 01.07.2009) унормовувалось, що орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця.
Положеннями статті 8-1 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент укладення інвестиційного контракту) встановлювалось, що право на оренду земельної ділянки державної або комунальної власності не може бути відчужено її орендарем іншим способом, внесено до статутного фонду, передано у заставу.
Таким чином, відповідно до приписів законодавства, яке діяло, як на момент укладення Договору від 02.09.1999р., так і інвестиційного контракту № 1 від 01.07.2009р., передбачались імперативні норми шодо обов'язку використання землі за цільовим призначення, необхідності попереднього отримання від орендодавця (Київської міської ради), як згоди на забудову орендованої земельної ділянки, так і на передачу (відчуження) права користування орендованою земельною ділянкою третій особі (суборенда).
Однак, відповідач-1 в порушення вищевказаних положень законодавства, а саме без отримання попередньої згоди власника земельної ділянки - Київської міської ради (позивача), уклав з відповідачем-2 інвестиційний контракт від 01.07.2009р., за яким фактично передав ТОВ «Будінвест» право користування (оренди) земельною ділянкою з правом її забудови на вул. Студентській, 3 в Шевченківському районі м. Києва.
В матеріалах справи відсутні належні докази погодження саме з позивачем, який діє від імені територіальної громади міста Києва, як власника земельної ділянки, проекту будівництва жилого будинку і господарських будівель по вул. Студенській, 3, у Шевченківському районі м. Києва в частині розміщення вентиляційних камер та вхідної групи паркінгу даного будинку, які фактично є капітальними спорудами, на земельній ділянці, переданій відповідачу-1 лише в тимчасове довгострокове користування, а не у власність.
У відзиві на позовну заяву відповідач-1 визнав обґрунтованість позовних вимог та визнав позовні вимоги в повному обсязі.
Статтею 13 Цивільного кодексу України врегульовано, що
- цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства;
- при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині;
Відповідно до статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
В Узагальненні Верховного Суду України, викладеному в листі від 24.11.2008р. «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Верховний Суд України зазначив, що відповідно до статей 203, 204 ЦК України підстави і наслідки недійсності правочину можуть бути передбачені винятково законами. Проте положення зазначених статей необхідно застосовувати з урахуванням cт. 4 ЦК України.
Виходячи з буквального тлумачення норм статей 4 та 203 ЦК України, зміст правочину має відповідати: ЦК України; іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України; актам Президента України у випадках, встановлених Конституцією; постановам Кабінету Міністрів України; актам органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим, що видаються у випадках і в межах, встановлених Конституцією та законом
Відповідно до частини першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочин. Який порушуєпублічний порядок, є нікчемним.
Правочинами, які порушують публічний порядок, є такі правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності.
При цьому, суд відзначає, що законодавець не ставить визнання правочину антипублічним у безпосередню залежність від факту наявності в діях його учасника (учасників) наміру (умислу) на досягнення протиправної мети.
Згідно з ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Як зазначає Верховний Суд України в Узагальненні «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008, згідно положення ч. 2 ст. 215 ЦК «суд не вимагає визнання правочину недійсним, якщо йога недійсність встановлена законом, необхідно зазначити, що така потреба може виникнути у разі, коли: сторони виконали певні умови нікчемного правочину, який нотаріально посвідчений; він порушує права третіх осіб; він зареєстрований у державних органах тощо. У таких випадках рішенням суду, яке лише констатує недійсність правочину, можуть бути визначені відповідні правові наслідки недійсності правочину, зобов'язано державні органи скасувати його реєстрацію тощо.
Відповідно до частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.
Враховуючи вищевикладені положення законодавства, суд приходить до висновку, що спірний інвестиційний контракт № 1 від 01.07.2009р. (з усіма додатками та доповненнями) є нікчемним правочином, оскільки порушує публічний порядок, визначений наведеними вище нормами законодавства, та спрямований на незаконне заволодіння майном територіальної громади міста Києва (земельною ділянкою). Користування відповідачем-2 земельною ділянкою по вул. Студентська, 3, у Шевченківському районі м. Києва є неправомірним, оскільки відповідач-1 не є власником такої земельної ділянки та не мав права передавати в користування відповідачу-2 земельну ділянку за спірним контрактом під будівництво капітальних споруд, натомість в матеріалах справи відсутні докази погодження відповідачем-2 з позивачем, як власником вказаної земельної ділянки, здійснення будівництва та відведення земельної ділянки в користування відповідача-2 у встановленому законодавством порядку.
Суд відхиляє заперечення відповідача-2 проти позовних вимог та твердження, що спірний інвестиційний контракт вже визнавався дійсним в судовому порядку, а тому такий факт не підлягає повторному доказуванню в силу приписів частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, оскільки питання дійсності інвестиційного контракту № 1 від 01.07.2009р. не було предметом розгляду спору в судовій справі № 910/9815/14. Також суд зазначає, що положення п.3.2 Договору на право тимчасового користування земельною ділянкою надають право зводити будівлі та споруди на земельній ділянці саме відповідачу-1, як землекористувачу за договором від 02.09.1999р.
Статтею 236 Цивільного кодексу України встановлено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Таким чином, нікчемний правочин та визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом.
У відповідності з ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно зі статті 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.
Відповідно до статті 413 Цивільного кодексу України, право користування земельною ділянкою комунальної власності для забудови не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам.
Стаття 190 Цивільного кодексу України визначає, що майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Згідно зі статтею 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Статтею 6 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» визначено, що Київська міська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє інтереси територіальної громади міста Києва, і виступає суб'єктом права власності комунального майна, що перебуває у власності територіальної громади міста Києва.
Згідно з п. 4 ч. другої статті 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення. Вимога про повернення сторін в первісний стан спрямована саме на відновлення становища, яке існувало до порушення.
Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України визначено, що особи мають право звертатись до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з приписами статті 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до приписів статті 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. У розумінні приписів наведеної норми позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.
Як зазначив Верховний Суд України в ухвалі від 02.04.2008р., відповідно до положень норм статей 16. 391, 386 Цивільного кодексу України, власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов'язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Таким чином, законодавцем не обмежено способи захисту прав та охоронюваних законом інтересів, у зв'язку з чим, позовні вимоги про відновлення становища, яке існувало до порушення, є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, а заперечення відповідача-2 щодо необґрунтованості такої вимоги - такими, що підлягають відхиленню.
Відповідно до ч.ч. 1 та 3 ст. 216 Цивільного кодексу України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Правові наслідки, передбачені ч.ч 1, 2 цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Зважаючи на викладене, відповідач-2 зобов'язаний знести зведені споруди на спірній земельній ділянці.
На підставі зазначеного вище, позовні вимоги задовольняються судом повністю, а заперечення відповідача-2 проти позову - відхиляються.
Також, суд відхиляє заяву відповідача-2 про застосування строків позовної давності.
Відповідно до статті 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Стаття 261 ЦК України визначає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Враховуючи, що Київська міська рада не була стороною інвестиційного контракту № 1 від 01.07.2009, а також те, що про існування спірного контракту Київській міській раді стало відомо під час розгляду справи №910/9815/14 за позовом БО «Благодійний фонд «Назарянин» до ТОВ «Будінвест» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою зокрема, ухвалою суду від 07.10.2014р. у справі №910/9815/14 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Київську міську раду (як власника земельної ділянки, переданої позивачу у тимчасове довгострокове користування) , суд приходить до висновку, що строк позовної давності позивачем у даній справі не пропущений. При цьому, відповідачем-2 не доведено належними доказами факт обізнаності Київської міської ради про укладання спірного правочину, починаючи з 01.07.2009р.
З урахуванням викладеного, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідачів.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним інвестиційний контракт № 1 від 01.07.2009р. (з усіма додатками та доповненнями), укладений між Благодійною організацією «Благодійний фонд «Назарянин» (04050, м. Київ, вул. Студентська, 3; код ЄДРПОУ 23493614) та товариством з обмеженою відповідальністю «Будінвест» (03134, м. Київ, вул. Булгакова, 16; код ЄДРПОУ 35977775).
3. Відновити становище, яке існувало до порушення, привівши земельну ділянку на вул. Студентській, 3, у Шевченківському районі м. Києві (кадастровий номер 8 000 000 000:91:132:019) в первісний стан, шляхом зобов'язання ТОВ «Будінвест» знести зведені споруди (венткамеру та вхідну групу підземного паркінгу) і паркан на земельній ділянці, орендованій Благодійною організацією «Благодійний фонд «Назарянин», на вул. Студентській, 3, у Шевченківському районі м. Києві (кадастровий номер 8 000 000 000:91:132:019). Видати наказ.
4. Стягнути з Благодійної організації «Благодійний фонд «Назарянин» (04050, м. Київ, вул. Студентська, 3; код ЄДРПОУ 23493614) на користь Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; код ЄДРПОУ 22883141) витрати по сплаті судового збору в сумі 1378,00 грн. Видати наказ.
5. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Будінвест» (03134, м. Київ, вул. Булгакова, 16; код ЄДРПОУ 35977775) на користь Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; код ЄДРПОУ 22883141) витрати по сплаті судового збору в сумі 1378,00 грн. Видати наказ.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 05.07.2016р.
Суддя А.І. Привалов
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 30.06.2016 |
Оприлюднено | 11.07.2016 |
Номер документу | 58787098 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Привалов А.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні