Постанова

від 28.11.2016 по справі 910/4697/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" листопада 2016 р. Справа№ 910/4697/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Гончарова С.А.

Суліма В.В.

за участю секретаря судового засідання Гройсберг К.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Дорошенко О.С. - представник, дов. № 225-КМР-2922 від 12.09.2016;

від відповідачів: 1. Гринюк В.Г. - представник, дов. б/н від 31.03.2016;

2. Бабій В.В. - представник, дов. б/н від 16.05.2016;

Корж О.В. - представник, дов. б/н від 30.08.2016розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „ТОВ Будінвест"

на рішення господарського суду міста Києва від 30.06.2016

у справі № 910/4697/16 (суддя Привалов А.І.)

за позовом Київської міської ради

до 1. Благодійної організації „Благодійний фонд „Назарянин",

2. Товариства з обмеженою відповідальністю „ТОВ Будінвест"

про визнання недійсним договору та відновлення становища, яке існувало до порушення права

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду міста Києва звернулася Київська міська рада з позовом до Благодійної організації „Благодійний фонд „Назарянин" та Товариства з обмеженою відповідальністю „ТОВ Будінвест" про визнання недійсним нікчемного інвестиційного контракту від 01.07.2009 (з усіма додатками та доповненнями), укладеного між першим та другим відповідачем та відновити становище, яке існувало до порушення, привівши земельну ділянку в первісний стан шляхом зобов'язання другого відповідача знести зведені споруди (венткамеру та вхідну групу підземного паркінгу) і паркан на земельній ділянці, орендованій першим відповідачем на вул. Студентській, 3 в Шевченківському районі місті Києві (кадастровий номер 8000000000:91:132:019).

Рішенням від 30.06.2016 господарський суд міста Києва позовні вимоги задовольнив повністю. Визнав недійсним інвестиційний контракт від 01.07.2009 № 1 (з усіма додатками та доповненнями), укладений між першим та другим відповідачем. Відновив становище, яке існувало до порушення, привівши земельну ділянку на вул. Студентській, 3, у Шевченківському районі м. Києві (кадастровий номер 8000000000:91:132:019) в первісний стан, шляхом зобов'язання другого відповідача знести зведені споруди (венткамеру та вхідну групу підземного паркінгу) і паркан на земельній ділянці, орендованій першим відповідачем, на вул. Студентській, 3, у Шевченківському районі м. Києві (кадастровий номер 8000000000:91:132:019). Стягнув з першого відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 1 378,00 грн. Стягнув з другого відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 1 378,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, другий відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 30.06.2016 у справі № 910/4697/16 повністю та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2016 у справі № 910/4697/16 у складі колегії суддів: головуючий суддя - ОСОБА_1, судді: Михальська Ю.Б., Тищенко А.І., апеляційну скаргу ТОВ „ТОВ Будінвест" було прийнято до провадження та призначено справу до розгляду.

В зв'язку з перебуванням судді учасника колегії Михальської Ю.Б. та Тищенко А.І. у відпустці, відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 31.08.2016 визначено склад колегії суддів: ОСОБА_1 (головуючий), Федорчук Р.В., Майданевич А.Г.

На підставі припинення повноважень у зв'язку із звільненням у відставку головуючого судді ОСОБА_1 (судді-доповідача) відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.09.2016, визначено склад колегії суддів: Гаврилюк О.М. (головуючий), Гончаров С.А., Сулім В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2016 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „ТОВ Будінвест" на рішення господарського суду міста Києва від 30.06.2016 у справі № 910/4697/16 прийнято до провадження; призначено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю „ТОВ Будінвест" на 27.10.2016 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України, у судовому засіданні 27.10.2016 оголошено перерву у розгляді апеляційної скарги у справі № 910/4697/16 до 28.11.2016.

У судовому засіданні 28.11.2016 представник другого відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, представник позивача та першого відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечували.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу; апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі; в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши докази, що є у справі, заслухавши представників сторін, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, враховуючи письмові пояснення сторін, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, 02.09.1999, на підставі рішення ІІІ сесії ХХІІІ скликання Київської міської ради від 04.03.1999 №153/254 між позивачем та першим відповідачем був укладений договір на право тимчасового користування землею, відповідно до п.п. 1.1, 1.2 якого позивач надає, а перший відповідач приймає в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 986 кв.м, в тому числі: під житловою одно- та двоповерховою забудовою 986 км.м, згідно із планом землекористування, що додається; земельна ділянка надається в тимчасове довгострокове користування строком на 24 роки для обслуговування житлового будинку і господарських будівель на вул. Студентській, 3, у Шевченківському районі м. Києва.

Договір від 02.09.1999 був зареєстрований у книзі договорів на право тимчасового користування землею за №91-6-00056; земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 8000000000:91:132:019.

Згідно із п. 3.2 договору від 02.09.1999 першому відповідачу, за договором землекористувачу, зокрема, надано право зводити будівлі та споруди згідно з проектом та генеральним планом будівництва при наявності ордеру на виконання будівельних робіт; перший відповідач зобов'язаний виконувати вимоги діючого законодавства, використовувати земельну ділянку відповідно до цільового призначення, охороняти земельну ділянку від самовільного захоплення та самовільної забудови іншими суб'єктами.

01.07.2009 між першим та другим відповідачем укладено інвестиційний контракт № 1, відповідно до п.п. 1.1, 2.1.11 якого за контрактом другий відповідач, за договором компанія, зобов'язується за рахунок власних коштів і коштів, залучених на засадах, які не заборонені чинним законодавством, забезпечити виконання всього комплексу робіт з будівництва та введення в експлуатацію об'єкту нерухомого майна та передати першому відповідачу, за договором інвестору, частину нежилих приміщень об'єкта, а саме одне машино-місце (надалі Паркінг) будівництво якого є об'єктом інвестування; крім того, перший відповідач має право розмістити свої автомобілі на чотирьох машино-місцях, якщо це буде доцільно з точки зору першого відповідача, які будуть об лаштовані на гостьовій стоянці; перший відповідач зобов'язується забезпечити надання другому відповідачу на весь період здійснення будівництва права користування земельною ділянкою площею 304 кв.м, розташованої на плані тимчасового земельного користування під № 8000000000:91:132:019 в межах міських земель, не наданих у власність чи користування, під літерою В , розташованої по вул. Студентська, 3, в Шевченківському районі м. Києва; право щодо тимчасового користування земельною ділянкою першого відповідача на період до 02.09.20123 посвідчено договором від 02.09.1999, укладеного першим відповідачем з позивачем, прийняти приміщення за актом та оформити його у власність на умовах контракту; другий відповідач зобов'язується забезпечити здійснення всього комплексу заходів, які необхідні для спорудження (будівництва) і введення в експлуатацію об'єкта, а також передачі у власність першого відповідача приміщення за актом; зокрема, другий відповідач зобов'язується використовувати земельну ділянку площею 304 кв.м, з кадастровим номером 8000000000:91:132:019, в межах міських земель, не наданих у власність чи користування під літерою В розташованої по вул. Студентська, 3, в Шевченківському районі м. Києва виключно для розміщення частини об'єкта, а саме паркінгу, згідно із проектною документацією на об'єкт будівництва багатоквартирного житлового з підземним гаражем та приміщеннями загально будинкового сервісу та торговельної сфери обслуговування по вул. Артема, 84-А, в Шевченківському районі м. Києва під № Д-06-08, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 16.12.2008 № 1739; сторони домовились, що будівництво інших частин об'єкта, та/або об'єктів, окрім паркінгу, забороняється.

Згідно із ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У постанові Вищого господарського суду України від 01.10.2015 у справі № 910/9815/14 встановлено, що земельна ділянка на вул. Студентській, 3, у Шевченківському районі м. Києва, яка передана першому відповідачу у тимчасове користування, межує з земельною ділянкою другого відповідача котра розташована у м. Києві, на вул. Артема, 84-А; другим відповідачем на земельній ділянці на вул. Артема, 84-А в м. Києві було здійснено будівництво багатоповерхового будинку, а також зведені венткамера та вхідна група підземного паркінгу і паркан на суміжній земельній ділянці, орендованій першим відповідачем, на вул. Студентській, 3, в м. Києві; в процесі розгляду спору господарські суди попередніх інстанцій установили, що забудова земельної ділянки на вул. Студентській, 3, в м. Києві, здійснювалася другим відповідачем за згодою першого відповідача і відповідно до укладеного між сторонами інвестиційного контракту № 1 від 01.07.2009; також встановлено, що другим відповідачем був отриманий дозвіл на виконання будівельних робіт від 21.12.2012 № КВ 11412244435, виданий Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, який не анульований та є чинним, а також замовлена та розроблена проектна документація для здійснення будівництва (з коригуванням), яка включала в себе будівництво об'єктів за спірним договором (венткамера, вхідна група підземного паркінгу).

Однак, у матеріалах справи відсутні докази того, що умовами оформлення права користування земельною ділянкою на вул. Студентській, 3 у Шевченківському районі, чи умовами договору від 02.09.1999, позивач погоджував чи надавав першому відповідачу право на здійснення забудови даної земельної ділянки та права на передачу третім особам права тимчасового користування даною земельною ділянкою (суборенду).

Відповідно до статті 40 Земельного кодексу УРСР, в редакції, чинній на момент укладення договору від 02.09.1999, землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі відповідно до цільового призначення та умов її надання.

Згідно із ст. 23 Закону України Про оренду землі , в редакції, чинній на момент укладення договору від 02.09.1999, орендар земельної ділянки має право за згодою орендодавця зводити у встановленому законодавством порядку житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди, та закладати багаторічні насадження.

Стаття 9 Закону України Про оренду землі , в редакції, чинній на момент укладення договору від 02.09.1999, визначала, що орендована для несільськогосподарського використання земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись у володіння і користування іншій особі (суборенда) у разі переходу до неї права володіння і користування на будівлю або споруду, яка розташована на орендованій земельній ділянці, а також у інших випадках і межах, передбачених законом.

Пунктом 5 статті 14 Закону України Про оренду землі , в редакції, чинній на момент укладення договору від 02.09.1999, встановлювалось, що умови договору оренди земельної ділянки діють у випадках, коли після набрання договором чинності законами України встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені договором, крім випадків, визначених статтею 21 цього Закону, а також випадків, визначених законами України, якщо вони підвищують рівень захисту прав орендарів, орендодавців, третіх осіб.

В свою чергу, відповідно до положень законодавства, яке діяло на момент укладення інвестиційного контракту від 01.07.2009, передбачались аналогічні зобов'язання.

Відповідно до п. 5 ст. 93, ст.ст. 95, 96 Земельного кодексу України, в редакції, чинній на момент укладення інвестиційного контракту від 01.07.2009, встановлювалось, що орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда); землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, зокрема, мають право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди; землекористувачі, зокрема, зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки.

Статтею 25 Закону України Про оренду землі , в редакції, чинній на момент укладення інвестиційного контракту від 01.07.2009, встановлено, що орендар земельної ділянки має право за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження, а у статті 8 цього ж Закону, у цій же редакції, встановлено, що орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця.

Враховуючи викладене, у законодавстві, яке діяло, як на момент укладення договору від 02.09.1999 та інвестиційного контракту № 1 від 01.07.2009, передбачались норми щодо обов'язку використання землі за цільовим призначенням, необхідності попереднього отримання від орендодавця (позивача), як згоди на забудову орендованої земельної ділянки, так і на передачу (відчуження) права користування орендованою земельною ділянкою третій особі (суборенда).

Як вже зазначалось, в матеріалах справи відсутні докази погодження позивачем, або надання позивачем першому відповідачу права на здійснення забудови земельної ділянки та передачу третім особам права тимчасового користування даною земельною ділянкою (суборенда).

Перший відповідач без отримання попередньої згоди позивача, уклав з другим відповідачем інвестиційний контракт від 01.07.2009, за яким фактично передав другому відповідачу право користування (оренди) земельною ділянкою з правом її забудови на вул. Студентській, 3 в Шевченківському районі м. Києва.

В матеріалах справи відсутні належні докази погодження саме з позивачем, який діє від імені територіальної громади міста Києва, як власника земельної ділянки, проекту будівництва жилого будинку і господарських будівель по вул. Студенській, 3, у Шевченківському районі м. Києва в частині розміщення вентиляційних камер та вхідної групи паркінгу даного будинку, які фактично є капітальними спорудами, на земельній ділянці, переданій відповідачу-1 лише в тимчасове довгострокове користування, а не у власність.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Згідно із ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статей 203, 204 ЦК підстави і наслідки недійсності правочину можуть бути передбачені винятково законами; проте положення зазначених статей необхідно застосовувати з урахуванням ст. 4 ЦК; виходячи з буквального тлумачення норм статей 4 та 203 ЦК, зміст правочину має відповідати: ЦК; іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК; актам Президента України у випадках, встановлених Конституцією; постановам Кабінету Міністрів України; актам органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим, що видаються у випадках і в межах, встановлених Конституцією та законом; таким чином, враховуючи загальні принципи цивільного права, правочини не повинні суперечити положенням законів, галузевих законодавчих актів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції (Лист Верховного Суду України від 24.11.2008 "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Частинами 1-3 ст. 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним; у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним; якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного; при наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Згідно із ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Суд не вимагає визнання правочину недійсним, якщо його недійсність встановлена законом, необхідно зазначити, що така потреба може виникнути у разі, коли: сторони виконали певні умови нікчемного правочину, який нотаріально посвідчений; він порушує права третіх осіб; він зареєстрований у державних органах тощо; у таких випадках рішенням суду, який лише констатує недійсність правочину, можуть бути визначені відповідні правові наслідки недійсності правочину, зобов'язано державні органи скасувати його реєстрацію тощо (Лист Верховного Суду України від 24.11.2008 "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції та вважає, що інвестиційний контракт № 1 від 01.07.2009 є нікчемним правочином, оскільки порушує публічний порядок, визначений наведеними вище нормами законодавства, та спрямований на незаконне заволодіння майном територіальної громади міста Києва (земельною ділянкою); користування другим відповідачем земельною ділянкою по вул. Студентська, 3, у Шевченківському районі м. Києва є неправомірним, оскільки перший відповідач не є власником земельної ділянки та не мав права передавати в користування другому відповідачу земельну ділянку за спірним контрактом під будівництво капітальних споруд, крім того, в матеріалах справи відсутні докази погодження другого відповідача з позивачем, як власником вказаної земельної ділянки, здійснення будівництва та відведення земельної ділянки в користування другому відповідачу у встановленому законодавством порядку.

Твердження другого відповідача про те, що спірний інвестиційний контракт вже було визнано дійсним в судовому порядку і цей факт не підлягає повторному доказуванню в силу приписів частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України є безпідставним, оскільки питання дійсності інвестиційного контракту № 1 від 01.07.2009 не було предметом розгляду спору у справі № 910/9815/14.

Статтею 236 ЦК України встановлено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Таким чином, нікчемний правочин та визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 413 ЦК України право користування земельною ділянкою комунальної власності для забудови не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам.

Стаття 190 ЦК України визначає, що майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Згідно зі статтею 5 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 6 Закону України Про столицю України - місто-герой Київ визначено, що Київська міська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє інтереси територіальної громади міста Києва, і виступає суб'єктом права власності комунального майна, що перебуває у власності територіальної громади міста Києва.

Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення; вимога про повернення сторін в первісний стан спрямована саме на відновлення становища, яке існувало до порушення.

Статтею 1 ГПК України визначено, що особи мають право звертатись до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно із ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. У розумінні приписів наведеної норми позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Положеннями ст. 16 ЦК України встановлено, що законодавцем не обмежено способи захисту прав та охоронюваних законом інтересів,

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції, що позовна вимога про відновлення становища, яке існувало до порушення, є правомірною, обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

26.05.2016 другим відповідачем до господарського суду першої інстанції подано заяву про застосування позовної давності у справі № 910/4697/16.

Як вбачається із вхідного штампу господарського суду міста Києва, позивачем пред'явлено позов до господарського суду міста Києва - 16.03.2016.

В ч. 4 ст. 267 ЦК України встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частинами 1, 5 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Зокрема, у письмових поясненнях, поданих до апеляційного господарського суду, другий відповідач вказує на те, що твердження про необхідність застосування строків позовної давності у справі № 910/4697/16 грунтується на листі-погодженні проектної документації на будівництво Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за вих. № 15-15282 від 29.12.2009, тобто, Головному управлінню містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 29.12.2009 було відомо про укладення між першим відповідачем та другим відповідачем інвестиційного контракту № 1 від 01.07.2009.

Згідно із п. 5 Положення про Головне управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в редакції станом на 29.12.2009, основними завданнями Головного управління є: забезпечення реалізації державної політики у сфері містобудування та архітектури на території міста Києва; аналіз стану містобудування, організація розроблення, проведення експертизи архітектурно-планувальних частин проектів, подання на затвердження в установленому порядку генерального плану міста Києва, іншої містобудівної документації; координація діяльності суб'єктів містобудування щодо комплексного розвитку і забудови міста Києва, поліпшення їх архітектурного вигляду; забезпечення дотримання законодавства у сфері містобудування та архітектури, державних стандартів, норм і правил, правил забудови міста Києва, затвердженої містобудівної документації, здійснення контролю за їх реалізацією.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що серед переліку завдань Головного управління відсутній обов'язок перевіряти законність договорів чи контрактів, також відсутній обов'язок доводити до відому Київської міської ради про існування договорів чи контрактів, доданих до вихідних даних для проектування.

У даній справі Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) лише не встановлено порушень у сфері містобудування та архітектури, державних стандартів, норм і правил, правил забудови міста Києва, у зв'язку із чим було надано лист-погодження проектної документації на будівництво.

Слід зазначити, що відповідно до п. 2 Положення про Головне управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Головне управління є юридичною особою, має самостійних баланс, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, розрахунковий та інші рахунки в установах банків та Державного казначейства України, отже, Головне управління самостійно, без погодження з Київською міською радою, виконує свої основні завдання, передбачені п. 5 згаданого Положення.

Таким чином, враховуючи той факт, що позивач не був стороною інвестиційного контракту № 1 від 01.07.2009, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що про існування спірного контракту позивачу стало відомо під час розгляду справи № 910/9815/14 за позовом БО Благодійний фонд Назарянин до ТОВ Будінвест про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою зокрема, ухвалою суду від 07.10.2014 у справі № 910/9815/14 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Київську міську раду, як власника земельної ділянки, переданої позивачу у тимчасове довгострокове користування, тому строк позовної давності позивачем у даній справі не пропущений.

Крім того, другим відповідачем не доведено належними доказами факту обізнаності Київської міської ради про укладання спірного правочину, починаючи з 01.07.2009.

Також другим відповідачем при поданні заяви про застосування позовної давності та у письмових поясненнях, всупереч позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16, не доведено, що інформацію про порушення позивач міг отримати раніше.

Згідно із ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Скаржником, на підтвердження доводів щодо неправильного застосування норм процесуального та матеріального права, не наведено обставин, які б свідчили про наявність таких порушень.

Апеляційний господарський суд не вбачає порушень та неправильного застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, скаржника не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли би бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги, згідно із ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „ТОВ Будінвест" на рішення господарського суду міста Києва від 30.06.2016 у справі № 910/4697/16 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 30.06.2016 у справі № 910/4697/16 залишити без змін.

3. Справу № 910/4697/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді С.А. Гончаров

В.В. Сулім