Рішення

від 20.04.2017 по справі 910/4697/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.04.2017Справа № 910/4697/16

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Шкоденко Ю.О., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою Київської міської ради

до 1) Благодійної організації "Благодійний фонд "Назарянин";

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Будінвест"

про визнання недійсним договору та відновлення становища, яке існувало до порушення права

за участю представників:

від позивача : не з'явився від відповідача-1 :Гринюк В.Г. - представник за довіреністю № 2/17 від 23.02.2017 р. від відповідача-2 :Бабій В.В. - представник за довіреністю б/н від 16.05.2016 р.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду м. Києва звернулась Київська міська рада з позовом до Благодійної організації "Благодійний фонд "Назарянин" (далі - БО "БФ "Назарянин", відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Будінвест" (далі - ТОВ "Будінвест", відповідач-2) про визнання недійсним договору та відновлення становища, яке існувало до порушення права.

У обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що укладений між відповідачами інвестиційний контракт № 1 від 01.07.2008 р. щодо будівництва житлового будинку з вбудованими-прибудованими паркінгами на земельній ділянці по вулиці Студентська, 3 у місті Києві, наданій Київською міською радою у тимчасове користування відповідачу-1, є нікчемним, оскільки нормами Закону України Про оренду землі передбачається необхідність попереднього отримання від орендодавця - Київської міської ради, згоди як на забудову орендованої земельної ділянки, так і на передачу (відчуження) права користування орендованою земельною ділянкою третій особі. Однак, у порушення вказаних норм відповідачем-1 зазначеного погодження від власника земельної ділянки отримано не було, а тому вказаний спірний правочин порушує публічний порядок.

Посилаючись на ст.ст. 203, 215, 228 ЦК України, Київська міська рада просить суд визнати недійсним інвестиційний контракт від 01.07.2009 № 1 (з усіма додатками та доповненнями до нього), укладений між БО "БФ "Назарянин" та ТОВ "Будінвест", та відновити становище, яке існувало до порушення права позивача, привівши земельну ділянку на вул. Студентській, 3, у Шевченківському районі м. Києві (кадастровий номер 8000000000:91:132:019) в первісний стан, шляхом зобов'язання ТОВ "Будінвест" знести зведені споруди (венткамеру та вхідну групу підземного паркінгу) і паркан на вказаній земельній ділянці, орендованій БО "БФ "Назарянин".

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.06.2016 року у даній справі, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2016 року, позов Київської міської ради задоволено, визнанно недійсним договір та відновлено становище, яке існувало до порушення права.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.02.2017 року рішення господарського суду міста Києва від 30.06.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2016 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.02.2017 року вказану справу прийнято до свого провадження суддею Головіною К.І.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у минулому судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Присутній в судовому засіданні представник відповідача-1 - БО "БФ "Назарянин" позовні вимоги визнав у повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник відповідача-2 - ТОВ "Будінвест" проти позову заперечив, зазначив, що ні позивачем, ні відповідачем-1 не надано доказів, які б підтверджували, що спірний інвестиційний договір порушує публічний порядок. У той же час, до спірного правочину не можуть бути застосовані положення Закону України Про оренду землі , які передбачають отримання згоди від орендодавця на забудову земельної ділянки по вул. Студентській, 3, у Шевченківському районі м. Києві, оскільки на момент укладення вказаного інвестиційного договору не передбачалось такого обов'язку землекористувача, як отримання погодження власників земельної ділянки на її передачу в подальше користування третій особі та згоди на її забудову. Також просив застосувати строк позовної давності та відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника позивача за наявними в ній матеріалами

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази з урахуванням висновків Вищого господарського суду Укоаїни, викладених у постанові від 07.02.2017 р. по даній справі, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що на підставі рішення ІІІ сесії ХХІІІ скликання Київської міської ради від 04.03.1999 №153/254 між Київською міською радою та Благодійною організацією "Благодійний фонд "Назарянин" (далі - землекористувач) був укладений договір на право тимчасового користування землею від 02.09.1999 р. (далі - договір користування). Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 цього договору Київська міська рада надає, а відповідач-1 приймає в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 986 кв.м, в тому числі під житловою одно- та двоповерховою забудовою 986 км.м, згідно із планом землекористування, що додається. Земельна ділянка надається в тимчасове довгострокове користування строком на 24 роки для обслуговування житлового будинку і господарських будівель на вул. Студентській, 3, у Шевченківському районі м. Києва.

Згідно із п. 3.2 договору користування землекористувачу надано право, зокрема, зводити будівлі та споруди згідно з проектом та генеральним планом будівництва при наявності ордеру на виконання будівельних робіт, а також наданий обов'язок виконувати вимоги діючого законодавства, використовувати земельну ділянку відповідно до цільового призначення та охороняти її від самовільного захоплення та самовільної забудови іншими суб'єктами.

Також судом встановлено, що 01.07.2009 р. між БО "БФ "Назарянин" (інвестор) та ТОВ "Будінвест" (компанія) був укладений інвестиційний контракт № 1 (далі - інвестиційний договір), відповідно до п.п. 1.1, 1.2 якого ТОВ "Будінвест" зобов'язується за рахунок власних коштів і коштів, залучених на засадах, які не заборонені чинним законодавством, забезпечити виконання всього комплексу робіт з будівництва та введення в експлуатацію об'єкту нерухомого майна - житлового будинку з вбудовано-прибудованими паркінгами та передати БО "БФ "Назарянин" частину нежилих приміщень об'єкта, а саме - одне машино-місце (надалі - паркінг), будівництво якого є об'єктом інвестування. Також інвестор має право розмістити свої автомобілі на чотирьох машино-місцях, якщо це буде доцільно з точки зору інвестора, які будуть облаштовані на гостьовій стоянці.

У свою чергу, відповідно до п. 2.2.1 інвестиційного договору інвестор зобов'язується забезпечити надання компанії на весь період здійснення будівництва право користування земельною ділянкою площею 304 кв.м. по вул. Студентська, 3, в Шевченківському районі м. Києва, розташованою на плані тимчасового земельного користування під № 8000000000:91:132:019, в межах міських земель, не наданих у власність чи користування, під літерою "В".

Відповідно до п. 2.1 інвестиційного договору ТОВ "Будінвест" зобов'язується забезпечити здійснення всього комплексу заходів, які необхідні для спорудження (будівництва) і введення в експлуатацію об'єкта, а також передачі у власність БО "БФ "Назарянин" приміщення за актом. Також ТОВ "Будінвест" зобов'язується використовувати зазначену земельну ділянку виключно для розміщення частини об'єкта, а саме - паркінгу, згідно із проектною документацією на об'єкт будівництва багатоквартирного житлового з підземним гаражем та приміщеннями загально будинкового сервісу та торговельної сфери обслуговування по вул. Артема, 84-А, в Шевченківському районі м. Києва під № Д-06-08, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 16.12.2008 № 1739. Сторони домовились, що будівництво інших частин об'єкта, та/або об'єктів, окрім паркінгу, забороняється (п. 2.1.11 інвестиційного контракту).

Позивач зазначає, що під час розгляду господарської справи № 910/9815/14 за позовом БО "БФ "Назарянин" до ТОВ "Будінвест" про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою за кадастровим номером 8000000000:91:132:019 на вул. Студентській, 3 у місті Києві, йому стало відомо про існування зазначеного вище інвестиційного договору, який, на думку позивача, порушує публічний порядок та спрямований на незаконне заволодіння майном територіальної громади (земельною ділянкою), тому цей договір має бути визнаний недійсним.

Перевіряючи доводи позивача та виконуючи вказівки суду касаційної інстанції по даній справі, при вирішенні спору господарський суд виходив з наступного.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

У силу положень статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Направляючи справу на новий розгляд Вищий господарський суд України звернув увагу на те, що необхідно дослідити спірний договір на предмет того, чи належить він до правочинів, які порушують публічний порядок.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.12.1999 р. публічним порядком є правопорядок держави, як основоположні принципи, що складають основу існуючого у ньому строю (стосуються його незалежності, цілісності, самостійності і недоторканості загальних конституційних прав, свобод, гарантій, тощо).

Як роз'яснив Верховний Суд України, статтею 228 Цивільного України визначено коло правочинів, які є нікчемними. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Аналогічна правова позиція викладена у главі 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", яка спрямована на надання відповідних роз'яснень, у тому числі й щодо нікчемності правочинів, що порушують публічний порядок, з метою забезпечення судами правильного й однакового застосування законодавства під час розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними.

У вказаній постанові Верховний Суд України відзначає, що законодавець не ставить визнання правочину антипублічним у безпосередню залежність від факту наявності в діях його учасника (учасників) наміру (умислу) на досягнення протиправної мети.

Об'єктивна ознака такого правочину повинна вказувати на його суперечність публічно-правовим актам держави (Конституції України, валютного, митного, податкового, антимонопольного законодавства тощо), які визначають основи державного ладу, політичної системи, економічної безпеки держави. Суб'єктивна ознака правочину, що порушує публічний порядок, повинна полягати у спрямованості дії сторін (сторони) на досягнення протиправного результату та вказувати на умисне його вчинення.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.112009 р.). У разі, якщо йдеться про підтвердження вини, яка повинна братися до уваги при визнанні правочинів такими, що порушують публічний порядок, як це зазначено в пункті 18 вказаної Постанови, саме суд повинен визначати, які докази слід вважати достатніми для підтвердження вини в тому чи іншому випадку.

Отже, поняття правочину, що порушує публічний порядок, є оціночним поняттям, і під час вирішення цього питання суд має виходити у кожному випадку з конкретних обставин справи, зокрема, наявності вини чи наміру порушити публічний порядок, у чому це порушення виявляється, чи порушений публічний порядок, якими доказами підтверджується у справі.

Також відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вирішуючи спори вказаної категорії, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно зі статтями 13, 19 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статті 15 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час укладення договору користування) вказано, що державне управління у галузі використання і охорони земель здійснюють Кабінет Міністрів України, Уряд Республіки Крим, місцеві Ради народних депутатів і місцева державна адміністрація, Державний комітет України по земельних ресурсах, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та інші спеціально уповноважені на те державні органи відповідно до їх компетенції.

Згідно зі статтями 10, 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі в межах повноважень, та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Згідно зі статтею 19 Земельного кодексу України сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.

Стаття 22 Земельного кодексу України встановлює, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором. Форма договору і порядок його реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України (стаття 24 Земельного кодексу України).

При цьому, суд звертає увагу на те, що Земельний кодекс України (в редакції, чинній на момент укладення договору користування від 02.09.1999 р.) встановлював декілька видів користування землею, зокрема: тимчасове користування землею (ст. 7 Земельного кодексу України) та оренда (ст. 8 Земельного кодексу України).

Так, стаття 7 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення договору користування від 02.09.1999 р.) передбачала, що користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. Тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п'яти років. У випадках, передбачених законодавством України і Республіки Крим, земля може надаватися в користування іншим організаціям та особам.

Судом було встановлено, що, керуючись ст. 7 вказаного Земельного кодексу України, Київська міська рада надала БО БФ Назарянин земельну ділянку на вул. Студентській, 3 у м. Києві, саме у тимчасове користування, яке сторони оформили договором від 02.09.1999 р. При цьому вказаним договором було передбачено право землекористувача здійснювати будівництво на вказананій земельній ділянці (п. 3.2 договору).

У подальшому, 01 липня 2009 р., реалізуючи своє право на забудову земельної ділянки, БО "БФ "Назарянин", уклав із ТОВ "Будінвест" інвестиційний контракт № 1, із відповідними змінами та доповненнями до нього. За умовами пунктів 1.1. та 2.1.11 цього контракту БО "БФ "Назарянин" передало в якості інвестиції право ТОВ ТОВ Будінвест використовувати частину земельної ділянки для будівництва на ній паркінгу згідно проектної документації, а відповідач-1 отримав одне паркомісце у власність, а також можливість користуватись гостьовими паркомісцями у випадку, якщо вони є вільними. Будівництво інших об'єктів на даній земельній ділянці заборонялось.

Також відповідно до інвестиційного контракту відповідачу-2 на весь період здійснення будівництва було надано право користування земельною ділянкою площею 304 кв.м., за кадастровим номером 8 000 000 000:91:132:019, що знаходиться по вул. Студентська, 3 в Шевченківському районі м. Києва.

Суд враховує, що спірний інвестиційний контракт між відповідачами був укладений у липні 2009 р., тобто під час дії вже нового земельного законодавства, зокрема Земельного кодексу України в редакції від 2001 р. (із відповідними змінами). При цьому нова редакція Земельного кодексу України вже не передбачала такого права землекористувача як тимчасове користування земельною ділянкою.

Разом з тим, пунктом 7 вказаних Перехідних положень Земельного кодексу України було встановлено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки. Таким чином, БО "БФ "Назарянин" залишився користувачем вказаної земельної ділянки.

У той же час, позивач посилається на ст. 23 Закону України "Про оренду землі" (станом на час укладення договору користування), якою передбачалось отримання згоди орендодавця на зведення будівельних споруд. Проте, необхідно зазначити, що орендні відносини між позивачем та відповідачем-1 не переоформлювались, тому вказаний позивачем Закон застосуванню не підлягає.

При цьому суд звертає увагу, що права та обов'язки землекористувача земельної дідянки (БО "БФ "Назарянин") визначались, зокрема, статтею 40 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення договору тимчасового користування землею), яка також не передбачала обов'язку землекористувача в отриманні погодження власника земельної ділянки (Київської міської ради) на її передачу в подальше користування третій особі. Такі застереження відсутні і в рішенні сесії Київської міської ради від 04.03.1999 року № 153/254 та в укладеному між Київською міською радою та БО "БФ "Назарянин" договорі на право тимчасового користування землею від 02.09.1999 р., який повинен був вчинятись у відповідності до закону, що діяв на той час.

Отже, фактично на момент укладення спірного інвестиційного контракту відповідач-1 користувався спірною земельною ділянкою на підставі раніше діючого законодавства та договору на тимчасове користування від 02.09.1999 р., а тому була відсутня необхідність отримання землекористувачем погодження від Київської міської ради на передачу ТОВ Будінвест права тимчасового користування вказаною земельною ділянкою та її забудову.

Із зазначеного вище можна зробити висновок, що доводи Київської міської ради про укладення відповідачами договору, який порушує публічний порядок, грунтуються на різному трактуванні приписів законодавства, що діяло на той час, а тому суд вважає, що вказані обставини не свідчать про наявність умислу, а тим більше вини відповідачів на укладення нікчемного правочину.

У судовому засіданні представник відповідача-2 також зазначив, що ні ТОВ "Будінвест", ні відповідач-1 - БО БФ Назарянин під час укладення спірного інвестиційного контракту жодного умислу на порушення публічного порядку не мали та не вчиняли його порушення.

А наявне у матеріалах справи рішення господарського суду міста Києва від 29.01.2015 р. року у справі № 910/19802/14 за позовом Державної архітектурно-будівельної інспекції України до Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ "Будінвест" про зобов'язання здійснити перебудову, яке було залишене без змін постановою Вищого господарського суду України від 23.07.2015, підтверджує правомірність користування TOB ТОВ Будінвест спірною земельною ділянкою по вул. Студентська, 3 у м. Києві на підставі інвестиційного контракту. Цим же рішенням встановлена наявність згоди БО "БФ "Назарянин" на забудову частини вказаної земельної ділянки та відсутність протиправної поведінки TOB ТОВ Будінвест у забудові земельної ділянки на вул. Студентській, 3 у місті Києві.

Також рішенням господарського суду міста Києва від 14.10.2014 р. у справі № 910/9815/14 за позовом БО "Благодійний фонд "Назарянин" до ТОВ Будінвест" про зобов'язання вчинити дії, яке залишено без змін постаною Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2015 р. та постановою Вищого господарського суду України від 01.10.2015 р., було встановлено, що TOB Будінвест здійснювало будівництво паркінгу на частині земельної ділянки, яка належить БО "БФ "Назарянин" на праві тимчасового довгострокового користування, на підставі інвестиційного договору, за наявності дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого проекту будівництва та з дотриманням будівельних норм та правил, що виключає протиправність поведінки TOB Будінвест у забудові частини земельної ділянки по вул. Студентська, 3 у м. Києві.

Крім того, суд вважає помилковим твердження Київської міської ради щодо порушення відповідачами обов'язку цільового використання спірної земельної ділянки, оскільки такі доводи позивача спростовуються постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.04.2014 р. у справі № 826/3248/14 за позовом TOB ТОВ Будінвест до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві про скасування постанов про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.11.2014 р., якою також підтверджено факт отримання дозволу ТОВ "Будінвест" на забудову земельної ділянки на вул. Студентській, 3 у місті Києві від її землекористувача - БО "БФ "Назарянин", а також відсутність доказів того, що вказана земельна ділянка, на якій здійснювалось будівництво, не була відведена для вказаної мети (забудови).

На висновки вказаних судових рішень звернув увагу і Вищий господарський суд України у даній справі та зазначив про їх врахування під час нового розгляду справи.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх наявність встановлена у законному судовому рішенні, а тому немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, що набрав законної сили.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, а також згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини у справі "Совтрансавто-Холдінг" проти України" від 25.07.02 року, у справі "Брумареску проти Румунії" від 28.10.99 року існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Також в силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

За таких обставин, судові рішення у справах № № 910/19802/14, № 910/9815/14, № 826/3248/14 не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити.

Згідно зі ст.ст. 33-34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Отже, беручи до уваги, що інвестиційний контракт № 1 від 01.07.2008 р., укладений між відповідачами, за своїм змістом є правочином, а саме - юридичною дією, спрямованою на досягнення цивільно-правових результатів, здійсненних у господарської діяльності сторін договору. При цьому, як вже було встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи судовими рішеннями по справах № 910/19802/14, № 910/9815/14, № 826/3248/14, даний договір не містить умов, спрямованих на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності, або умов, спрямованих на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу (стаття 14 Конституції України), а позивачем не надано доказів у розумінні ст.ст. 33-34 ГПК України того, що спірний правочин є таким, що порушує публічний порядок, та за сукупності об'єктивної та суб'єктивної ознак підпадає під дію ст. 228 Цивільного кодексу України, а також не доведено існування умислу сторін на досягнення протизаконного результату та в законному порядку вини відповідачів, то підстави для визнання інвестиційного контракту № 1 від 01.07.2008 р. нікчемним у відповідності до ст. 228 Цивільного кодексу України - відсутні.

За таких обставин позовні вимоги в частині визнання недійсним інвестиційного контракту № 1 від 01.07.2008 р. є необгрунтованими та не підлягають задоволенню.

Стосовно іншої позовної вимоги - про відновлення становища, яке існувало до порушення права позивача, суд враховує наступне.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України. Правила, передбачені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої-третьої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057 1 Цивільного кодексу України.

Отже, оскільки судом не встановлено, що спірний правочин укладений з порушенням ст.ст. 203, 215, 228 ЦК України, позовні вимоги про приведення земельної ділянки на вул. Студентській, 3, у Шевченківському районі м. Києві (кадастровий номер 8000000000:91:132:019) в первісний стан шляхом зобов'язання ТОВ "Будінвест" знести зведені споруди (венткамеру та вхідну групу підземного паркінгу) і паркан на вказаній земельній ділянці, орендованій БО "БФ "Назарянин", задоволенню не підлягають як такі, що є похідними від вимоги про визнання недійсним інвестиційного контракту № 1 від 01.07.2008 р.

Щодо визнання у судовому засіданні відповідачем-1 заявленого до нього позову суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ч. 5 ст. 78 ГПК України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. Однак, враховуючи, що у судовому засіданні інший відповідач - ТОВ "Будінвест" проти позову заперечував, а визнання позову відповідачем-1 порушує права та інтереси відповідача-2, суд відхиляє заяву БО "БФ "Назарянин" про визнання позову та вважає, що ця заява не є підставою для задоволення позову.

З приводу клопотання TOB Будінвест про застосування строку позовної давності до вимог позивача про визнання недійсним інвестиційного контракту, відповідно до ст. 261 ЦК України, суд приймає до уваги пункт 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", в якому роз'яснено, що позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи те, що у судовому засіданні порушення законних прав чи охоронюваних інтересів позивача з боку відповідачів не встановлено, суд вважає, що підстав для застосування строків позовної давності у даному випадку немає.

Згідно статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача, у тому числі за розгляд апеляційної та касаційної скарг.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 32-35, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити у позові Київської міської ради до Благодійної організації "Благодійний фонд "Назарянин", Товариства з обмеженою відповідальністю "Будінвест" про визнання недійсним договору та відновлення становища, яке існувало до порушення права.

Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; код ЄДРПОУ 22883141) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будінвест" (03134, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 84-А, оф. 43; код ЄДРПОУ 35977775) 6 338 (шість тисяч триста тридцять вісім) грн. 80 коп. судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.

Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 20 квітня 2017 року.

Повний текст рішення підписаний 26 квітня 2017 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.

Суддя Головіна К.І.