Рішення

від 22.06.2016 по справі 916/1486/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2016 р. Справа № 916/1486/15-г

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Курка Д.В.

За участю представників сторін:

Від позивача: Лакотош Д.В. за довіреністю від 01.01.2016 р.;

Від відповідача: не з'явився;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Кіндер Вей" до індивідуального підприємця ОСОБА_3, Російська Федерація, м. Батайськ про стягнення 665 273 рублів, що еквівалентно 274 438,42 грн., а також 78 382,37 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Кіндер Вей" (далі по тексту - ТОВ „Кіндер Вей") звернулось до господарського суду Одеської області із позовом до індивідуального підприємця ОСОБА_3, Російська Федерація, м. Батайськ про стягнення 665 273 рублів, що еквівалентно 274 438,42 грн., трьох відсотків річних у сумі 1 488,73 грн., пені у розмірі 22 759,45 грн., грошових коштів у розмірі 14 862,06 грн. у якості пені на не повернення валютної виручки, та збитки від інфляції у розмірі 39 272,13 грн. Позовні вимоги обґрунтовані фактом невиконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за контрактом № 04/14 від 14.02.2014 р. в частині здійснення повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару.

Індивідуальний підприємець ОСОБА_3 був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи ухвалами Арбітражного суду Ростовської області Російської Федерації від 05.10.2015р., 16.02.2016р., 25.05.2016р., винесеними на підставі звернення господарського суду Одеської області із судовими дорученням про надання правової допомоги шляхом вручення відповідачу копій судових документів відповідно до ст. 125 ГПК України, ст. 5 Угоди „Про порядок вирішення спорів пов'язаних із здійсненням господарської діяльності", укладеним урядами держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав від 20.03.1992 року.

Відповідач, згідно відзиву на позовну заяву, повністю заперечує проти позову, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

14.02.2014 р. між ТОВ „Кіндер Вей" (Продавець) та індивідуальним підприємцем ОСОБА_3 (Покупець) було укладено контракт № 04/14 на поставку товарів, у відповідності до п. 1.1 якого Продавець продає, а Покупець купує іграшки дитячі із пластмаси в асортименті та за цінами, визначеними відповідно до специфікації на кожну поставку товару, яка є його невід'ємною частиною.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.1991р. № 959-ХІІ (з наступними змінами та доповненнями) зовнішньоекономічною діяльністю є діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. Зовнішньоекономічний договір (контракт) - матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності. Іноземними суб'єктами господарської діяльності є суб'єкти господарської діяльності, що мають постійне місцезнаходження або постійне місце проживання за межами України.

В силу положень ст. 3 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.1991р. № 959-ХІІ (з наступними змінами та доповненнями) суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є зокрема юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації та інші), в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності.

Згідно зі ст. 6 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.1991р. № 959-ХІІ (з наступними змінами та доповненнями) суб'єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладання договору (контракту) відповідно до цього та інших законів України та/або закону місця укладання договору (контракту). Зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Приймаючи до уваги наведені положення чинного законодавства, а також суб'єктний склад контракту № 04/14 від 14.02.2014р., зміст зобов'язань, що виникли на підставі даної угоди, господарський суд доходить висновку, що між позивачем та індивідуальним підприємцем ОСОБА_3 був укладений зовнішньоекономічний договір з метою здійснення зовнішньоекономічної діяльності. При дослідженні питання можливості застосування до даного контракту права України, суд вважає за необхідне звернутись до положень Закону України „Про міжнародне приватне право".

Так, в силу положень ст. 1 Закону України „Про міжнародне приватне право" від 23.06.2005р. № 2709-IV (з наступними змінами та доповненнями; далі по тексту - Закон України „Про міжнародне приватне право") для цілей цього Закону терміни вживаються в такому значенні: приватноправові відносини - відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи; іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави; колізійна норма - норма, що визначає право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом.

Виходячи з положень ст.ст. 4, 5 Закону України „Про міжнародне приватне право" право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України. У випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом.

Положеннями ст. 32 Закону України „Про міжнародне приватне право" передбачено, що зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.

Відповідно до ст. 44 Закону України „Про міжнародне приватне право" у разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є продавець за договором купівлі-продажу.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

При цьому, пунктом 9 контракту № 04/14 від 14.02.2014р. передбачено, що у випадку виникнення спорів та розбіжностей, які не вдалося врегулювати шляхом переговорів, спір розглядається в арбітражному (господарському) суді позивача.

В силу наведених положень чинного законодавства України та змісту контракту № 04/14 від 14.02.2014р., господарський суд доходить висновку, що до умов даного контракту підлягає застосуванню право України.

Виходячи з положень п.п. 3.1 - 3.3 контракту № 04/14 від 14.02.2014р. поставка товару здійснюється Продавцем на умовах СРТ - м. Ростов-на-Дону, Російська Федерація, автомобільним (залізничним) транспортом відповідно до Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів ІНКОТЕРМС (у редакції 2010 р.). Поставка здійснюється відповідно до узгодженої заявки Покупця, в якій зазначається асортимент, кількість, ціна, загальна вартість товару, умови поставки, вид транспорту, дані про перевізника, дата поставки та інша необхідна інформація.

11.12.2014 р. до контракту № 04/14 від 14.02.2014 р. позивач та відповідач підписали специфікацію № 2 на поставку іграшок із пластмаси усього у кількості 4 776 найменувань на загальну суму 865 273,00 рублів Російської Федерації, в якій строком поставки зазначається грудень 2014 року.

Відповідно до положень ст.ст. 662, 664 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Позивачем прийняті на себе за договором зобов'язання щодо постачання відповідачу товару у кількості 4 776 одиниць були виконані належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями міжнародної товарно-транспортної накладної СМR від 12.12.2014 р., митною декларацією від 12.12.2014 р., сертифікатом № RU45100F1136101 Одеської регіональної торгово-промислової палати від 12.12.2014 р. про походження товару.

Положеннями ч. 2 ст. 664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві, якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні.

Відповідно до ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

Приймаючи до уваги наведені положення чинного законодавства, відсутність в умовах контракту № 04/14 від 14.02.2014р. положень, що регулюють момент набуття права власності за договором, та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, господарський суд доходить висновку про перехід права власності на 4 776 одиниць товару до відповідача в момент їх митного оформлення, тобто 12.12.2014р.

Положеннями п.п. 4.1 - 4.5 контракту № 04/14 від 14.02.2014р. передбачено, що оплата здійснюється в рублях Російської Федерації шляхом безготівкового переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця. Оплата здійснюється протягом 45 (сорока п'яти) календарних днів після ввозу товару на територію Російської Федерації.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до рахунка-фактури № 2 від 11.12.2014 р. до контракту № 04/14 від 14.02.2014 р. вартість поставленого товару складає 865 273, 00 рублів Російської Федерації. Як вбачається з матеріалів справи відповідачем на виконання умов договору було сплачено 200 000,00 рублів Російської Федерації , що підтверджується наявними в матеріалах справи звітами по дебетових та кредитових операціях по рахунку № 26036054401359 ТОВ „Кіндер Вей". В результаті викладеного, станом на момент вирішення спору за відповідачем перед ТОВ „Кіндер Вей" рахується основна заборгованість у сумі 665 273 рублів, що еквівалентно 274 438,42 грн.

В результаті викладеного позовні вимоги ТОВ „Кіндер Вей" в частині стягнення із індивідуального підприємця ОСОБА_3 суми основного боргу у розмірі 665 273 рублів, що еквівалентно 274 438,42 грн . підлягають задоволенню.

При цьому, судом не приймається до уваги правова позиція відповідача по справі з огляду на наступне. У відзиві на позовну заяву індивідуальний підприємець ОСОБА_3 стверджує про порушення саме позивачем умов контракту № 04/14 від 14.02.2014р. під час поставки іграшок відповідно до специфікації № 1 від 12.06.2014р., які полягають у обтяженні правами інтелектуальної власності велосипедів за артикулами 10-001, в результаті чого до відповідача було застосовано адміністративний штраф у загальному розмірі 20 000,00 рублів Російської Федерації, а товар конфісковано на підставі рішень Арбітражного суду Ростовської області від 18.09.2014р. по справі № А53-20242/14 та від 14.10.2014р. по справі № А53-23381/10114, що, в свою чергу, призвело до понесення відповідачем збитків як у вигляді сплачених ним штрафних санкцій, так і витрат з оплати зберігання конфіскованого товару в камері тимчасового зберігання.

Разом з тим, як вбачається з тексту позовної заяви та матеріалів справи, заборгованість відповідача виникла в результаті неналежного виконання індивідуальним підприємцем ОСОБА_3 зобов'язань щодо оплати товару, поставленого відповідно до специфікації № 2 від 11.12.2014 р.. Слід зазначити, що до переліку товарів, які поставлялися відповідно до специфікації №2 11.12.2014р., не входили велосипеди за артикулами 10-001.

З огляду на вищезазначене, господарський суд критично оцінює вищенаведені доводи відповідача оскільки позовні вимоги обґрунтовані порушенням строків оплати товару, який був поставлений позивачем відповідно до специфікації № 2 від 11.12.2014 р.

Згідно з ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв'язку із порушенням відповідачем прийнятих на себе грошових зобов'язань щодо здійснення своєчасної та в повному обсязі оплати вартості поставленого товару відповідно до контракту № 04/14 від 14.02.2014 р. позивачем в порядку ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу до сплати 3% річних на суму 1 488,73 грн. за 66 прострочених днів. Проаналізувавши здійснений позивачем розрахунок відсотків річних, господарський суд дійшов висновку про його правильність та обґрунтованість, у зв'язку з чим, позовні вимоги ТОВ „Кіндер Вей" про стягнення із відповідача трьох відсотків річних в сумі 1 488,73 грн. підлягають задоволенню.

Крім того, з посиланням на положення ст. 625 ЦК України позивачем було нараховано відповідачу до сплати збитки від інфляції в сумі 39 272,13 грн . через порушення останнім власних зобов'язань у спірних правовідносинах. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок збитків від інфляції протягом періоду з 27.01.2015р. по 03.04.2015р., вказаний позивачем у позовній заяві, господарський суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу за вказаний період складають 45755,47 грн. Враховуючи відсутність повноважень господарського суду виходити за межі позовних вимог, з відповідача на користь ТОВ „Кіндер Вей" підлягають стягненню збитки від інфляції у розмірі 39 272,13 грн ., відповідно до розрахунку, здійсненого позивачем.

Крім того, позивачем було нараховано індивідуальному підприємцю ОСОБА_3 пеню за порушення строків оплати вартості товару у розмірі 22 759,45 грн. з приводу чого господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання. Так, згідно ч.ч. 1 - 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

При цьому, відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР (із змінами та доповненнями) платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом, про що мова йде у абзаці 3 п. 2.1 ч. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (з наступними змінами і доповненнями).

Умовами контракту № 04/14 від 14.02.2014р., укладеного між сторонами по справі взагалі не передбачена відповідальність за порушення прийнятих на себе зобов'язань у вигляді нарахування пені. З огляду на викладене, позовні вимоги ТОВ „Кіндер Вей" в частині стягнення із відповідача пені у розмірі 22 759,45 грн. не підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення грошові кошти у розмірі 14 862,06 грн. у якості пені на не повернення валютної виручки. Вимоги в даній частині позову обгрунтовані застосуванням до ТОВ „Кіндер Вей" даної штрафної санкції з боку Державної фіскальної служби України у зв'язку з порушенням строків зарахування валютної виручки. Розглянувши позовні вимоги в даної частині позову суд зазначає наступне.

Враховуючи, що позивачем правова природа заявленої до стягнення суми у розмірі 14 862,06 грн. заявлена як пеня, суд вважає за необхідне звернути увагу останнього на вищевикладені приписи діючого законодавства, якими врегульовані питання випадків та порядку нарахування пені. У зв'язку з відсутністю в контракті № 04/14 від 14.02.2014р., укладеному між сторонами по справі, такого різновиду цивільної відповідальності за порушення прийнятих на себе зобов'язань як нарахування пені, а також відсутності законодавчого акту з цього приводу, який би підлягав застосуванню до спірних відносин, у суду відсутні правові підстави для задоволення позову в даної частині вимог.

Враховуючи відсутність наданого законом права господарського суду змінювати кваліфікацію заявлених позовних вимог та їх правове обґрунтування, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на положення ст. 224 ГК України, якими передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

У відповідності до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються зокрема додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною, що свідчить про те, що заявлені вимоги за своєю правовою природою є збитками .

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що заявлена позивачем до стягнення сума у вигляді пені у розмірі 14 862,06 грн. за своєю правовою природою підпадає під категорію збитків, що свідчить про невірно надану позивачем кваліфікацію даної частини вимог та відповідно і їх законодавче обґрунтування.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Підсумовуючи все вищевикладене, відповідно до ст.ст. 1, 3, 6 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність", ст. ст. 1, 4, 5, 32, 44 Закону України „Про міжнародне приватне право", ст. ст. 334, 509, 525, 526, 530, 549, 610, 612, 625, 629, 662, 664, 712 ЦК України, ст. ст. 193, 224, 225 ГК України, ст. ст. 32, 33, 82 ГПК України позов ТОВ „Кіндер Вей" підлягає частковому задоволенню, у зв'язку з чим, з відповідача слід стягнути на користь позивача суму основного боргу в розмірі 665 273 рублів Російської Федерації, що еквівалентно 274 438 грн. 42 коп., три відсотки річних в сумі 1 488 грн. 73 коп., збитки від інфляції в сумі 39 272 грн. 13 коп. В решті позову необхідно відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з індивідуального підприємця ОСОБА_3 /АДРЕСА_1, реєстраційний номер НОМЕР_1/ на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Кіндер Вей" /67822, Одеська область, Овідіопольський район, 14 км Овідіопольської дороги, Випробувальний полігон, код ЄДРПОУ 33424214/ суму основного боргу в розмірі 665 273 /шістсот шістдесят п'ять тисяч двісті сімдесят три/ рублів Російської Федерації, що еквівалентно 274 438 /двісті сімдесят чотири тисячі чотириста тридцять вісім/ грн. 42 коп., три відсотки річних в сумі 1 488 /одна тисяча чотириста вісімдесят вісім/ грн. 73 коп., збитки від інфляції в сумі 39 272 /тридцять дев'ять тисяч двісті сімдесят дві/ грн. 13 коп., судовий збір в сумі 6 303 /шість тисяч триста три/ грн. 93 коп.

3. В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повний текст рішення підписано 29.06.2016р.

Суддя С.П. Желєзна