Ухвала

від 04.07.2016 по справі 826/5012/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/5012/14 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Коротких А. Ю.

У Х В А Л А

Іменем України

04 липня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Коротких А.Ю.,

суддів: Межевича М.В.,

Сорочка Є.О.,

при секретарі: Козуб А.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю "НАФТА ПЛЮС УКРАЇНА" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2016 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "НАФТА ПЛЮС УКРАЇНА" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 березня 2016 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, представник товариства з обмеженою відповідальністю "НАФТА ПЛЮС УКРАЇНА" подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою адміністративний позов задовольнити повністю. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що судом першої інстанції були неповно з'ясовані всі обставини, що мали суттєве значення для вирішення справи та допущені порушення норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Податковим органом було проведено позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю "Нафта Плюс Україна" з питань підтвердження господарських відносин із платниками податків постачальниками та покупцями за період з 01 березня 2013 року по 31 серпня 2013 року.

За наслідками перевірки податковим органом складено акт № 84/1-22-08/37724433 від 11 березня 2014 року, в якому встановлено порушення позивачем п. 198.1 , п. 198.3 , п. 198.6 ст. 198 ПК України , що призвело до заниження податку на додану вартість в загальній сумі 5 505 985 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення - рішення № 0002422208 від 24 березня 2014року, яким визначено податкові зобов'язання позивача зі сплати податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 6 882 481 грн., з яких 5 505 985 грн. за основним платежем та 1 376 496 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (покупець) з однієї сторони та товариством з обмеженою відповідальністю «Краснокутський Агроснаб» з іншої сторони укладено договір №24/05П купівлі-продажу від 24 травня 2013 року.

У відповідності до п. 1.1, п. 1.2 Договору №24/05П, продавець передає у власність покупцеві, а покупець приймає і оплачує вартість продуктів: фракція газоконденсатна спеціальна (ГРАС-С) марка А, ТУ У 24.3-23919929,006-2004; фракція газоконденсатна спеціальна (ГРАС-С) марка Б, ТУ У 24.3-23919929,006-2004; фракція газоконденсатна спеціальна (ГРАС-С) марка Г, ТУ У 24.3-23919929,006-2004; абсорбент (компонент дизельного палива) газоконденсатний ТУ У 24.3-23919929,011-200. (іменовані надалі - «Товар») в кількості згідно заявки покупця на умовах цього Договору. Товар, перелічений в п. 1.1 цього Договору, не підлягає використанню в чистому вигляді, а також не є моторним паливом. У випадку використання покупцем товару не за призначенням - відповідальність за таке використання несе покупець.

В підтвердження виконання умов договору позивачем надано суду наступні документи: податкова накладна від 24 травня 2013 року №35; видаткова накладна № РН-0000241 від 25 травня 2013 року на поставку дизельного палива ТУ У 23919929,011-200 на загальну суму з ПДВ - 259 992,00 грн.; рахунок-фактура № СФ-0000175 від 24 травня 2013 року на поставку дизельного палива ТУ У 23919929,011-200 на загальну суму з ПДВ - 259 992,00 грн.; товарно-транспортна накладна № 0000000163 від 25 травня 2013 року.

Між позивачем (покупець), з однієї сторони, та товариством з обмеженою відповідальністю «Імперіал Ленд» (продавець), з іншої сторони, укладено договір №1/8 поставки нафтопродукти від 01 серпня 2013 року.

В підтвердження виконання умов договору позивачем надано суду ряд документів: рахунки на оплату, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні та акти звірки. Вказані документи містяться в матеріалах справи та були дослідженні судом першої інстанції.

Між позивачем (покупець) з однієї сторони та приватним підприємством «Міжрегіональна Сервісна Компанія» (продавець) з іншої сторони, укладено договір №10 поставки нафтопродуктів від 01 березня 2013 року.

В підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано суду наступні документи: рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні.

Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи містяться товарно-транспортні накладні в яких зазначено, що замовник є позивач, Автопідприємство - ТОВ «Поліандра», ТОВ «САТ Транс», Отримувач - ТОВ «КАМЕТ ОЙЛ», проте, з даних документів не можливо встановити де здійснювалося відвантаження товару, оскільки відсутні реквізити приватного підприємства «Міжрегіональна Сервісна Компанія» (продавця).

В матеріалах справи міститься договір №05/04/1 поставки нафтопродуктів, укладений 05 квітня 2013 року між позивачем (продавець) з однієї сторони та приватним підприємством «Міжрегіональна Сервісна Компанія» (покупець) з іншої сторони.

Договір №10 поставки нафтопродуктів від 01 березня 2013 року та договір №05/04/1 від 05 квітня 2013 року є ідентичними за змістом та укладеними між одними і тими ж сторонами, проте, як вбачається з даних договорів, позивач спочатку був покупцем нафтопродуктів, а потім продавав нафтопродукти своєму постачальнику, що ставить під сумнів наявність взагалі господарських взаємовідносин між даними сторонами (позивачем та приватним підприємством «Міжрегіональна Сервісна Компанія»).

Між позивачем (замовник) з однієї сторони, та товариством з обмеженою відповідальністю «САТ ТРАНС» (позикодавець), з іншої сторони, укладено договір №15/1 перевезення вантажів автомобільним транспортом від 07 червня 2013 року.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано первинної документації (заявки, довіреності, подорожні листи), яка є обов'язковою до вищезазначеного договору.

Також за умовами договору №15/1 повинні надаватися послуги по перевезенню вантажу (товару), проте, як вбачається з даного договору, контрагент позивача виступає не як перевізник, а як позичальник, що за своїм змістом є різними поняттями при укладанні та виконанні договірних зобов'язань.

Між позивачем (покупець) з однієї сторони, та товариством з обмеженою відповідальністю «ПОЛТРАНСОІЛ» (продавець) з іншої сторони, укладено договір №64-07/13 поставки нафтопродуктів від 01 липня 2013 року.

В матеріалах справи відсутня первинна документація, яка б підтверджувала взаємовідносини між позивачем та його контрагентом (товариством з обмеженою відповідальністю «ПОЛТРАНСОІЛ» (продавець)).

Крім того, між ФОП ОСОБА_3 (перевізник) з однієї сторони, та позивачем (замовник) з іншої сторони, укладено договір №20/02-1 перевезення вантажів автомобільним транспортом від 20 лютого 2013 року.

Колегія суддів звертає увагу, що позивачем не надано первинної документації (заявки, довіреності, подорожні листи), яка є обов'язковою до вищезазначеного договору.

Також між позивачем (замовник) з однієї сторони, та товариством з обмеженою відповідальністю «Гевер» з іншої сторони, укладено договір про надання транспортних послуг №250 від 11 липня 2013 року.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано первинної документації (заявки, довіреності, подорожні листи), яка є обов'язковою до вищезазначеного договору.

В матеріалах справи міститься копія договору зберігання, проте, враховуючи, що наданий документ є нечитабельним (стор.1 том 6 справи №826/5012/14), неможливо встановити, які послуги надавалися та в якому об'ємі.

Колегія суддів звертає увагу, що надана перинна документація оформлена не належним чином, а саме в видаткових накладних відсутні реквізити посадової особи, яка отримала товар, відсутні реквізит довіреностей по яким дана особа має право на отримання товару, в товарно-транспортних накладних відсутні дані про отримувача товару (реквізити довіреності), відсутні дані про подорожні листи, дані про дату та час виїзду з підприємства вантажовідправника, відсутні дані про дату час прибуття до вантажовідправника, також в пунктах «Пункт навантаження», «Пункт відвантаження» зазначено лише назва міста, проте відсутні повні реквізити адрес даних пунктів.

Також, в більшості товарно-транспортних накладних зазначено одні і ті ж організації, які є замовниками (платниками) та вантажоодержувача, через що в свою чергу неможливо встановити звідки відвантажували товар та куди його було доставлено.

Крім того, ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05 квітня 2001року № 2344-ІІІ встановлено перелік обов'язкових документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення юридичною особою на договірних умовах та для власних потреб. До таких документів відносяться: документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах; дорожній лист; товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж; інші документи, передбачені законодавством України.

Згідно до п.п.11.1 та п.п.11.3 п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997р . та зареєстрованого Міністерством юстиції України за №128/2568 від 20 жовтня 1998року, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля, а дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається.

Пунктами 11.2, 11.3 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 визначено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається.

Отже, товаротранспортні накладні відносяться до первинної транспортної документації, ведення якої для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

Відповідно до п.11.5 Правил перевезень вантажів, товаротранспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товаротранспортної накладної підписом і печаткою (штампом).

Актом перевірки було встановлено, що позивачем задекларовані відносини з товариством з обмеженою відповідальністю "Імперіал ленд" за серпень 2013 року в загальній сумі 1540266,64 грн., крім того, ПДВ 308 053,36 грн. В акті перевірки було зазначено, що документи, які підтверджують отримання ТМЦ від товариства з обмеженою відповідальністю "Імперіал ленд" за серпень 2013 року, не надані.

Актом перевірки було встановлено, що позивачем задекларовані відносини по договору про спільну діяльність від 31 серпня 2012року з уповноваженою особою товариства з обмеженою відповідальністю "Краснокутський агроснаб" за травень 2013 року в загальній сумі 216 660 грн., крім того ПДВ 43332,00 грн.

Так, згідно із статтею 44.ПК України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Отже, вищезазначеною правовою нормою визначено обов'язок позивача надати документи на підтвердження правомірності формування показників звітності та наслідки неподання таких документів. Крім того, цією правовою нормою визначено обов'язок врахування наданих документів під час прийняття рішення.

Статтею 44.7 ПК України визначено, що у разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи). Протягом трьох робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні. У разі якщо під час проведення перевірки платник податків надає документи менше ніж за три дні до дня її завершення або коли надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу менше ніж за три дні до дня завершення перевірки, проведення перевірки продовжується на строк, визначений ст. 82 ПК України.

Зазначеною нормою визначено право платника податку після отримання акту перевірки надати документи, визначені в акті перевірки як відсутні.

Натомість, позивачем заперечень до акту перевірки не надавалося, відповідно не було надано і документів, визначених в акті як відсутні.

Як вбачається з матеріалів справи, надані позивачем товарно-транспортні накладні не містять визначення адреси (місця) завантаження та розвантаження товару. Колегія суддів доходить висновків, що з урахуванням специфіки товару, який, як стверджує позивач ним було придбано та реалізовано, завантаження та розвантаження може здійснюватися тільки в спеціально визначених місцях.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (на час формування спірних сум валових витрат), витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. При цьому, відповідно до пп. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14 ПК України, під собівартістю реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу розуміються витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

При цьому, згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

В контексті наведеного, п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України передбачено, що дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

У той же час, згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг .

Згідно з п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ПК України).

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, податковий кредит. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Як наслідок, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими.

Судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, у відповідності до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю "НАФТА ПЛЮС УКРАЇНА" залишити без задоволення, а постанову Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку, визначеному ст. 254 КАС України, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

Головуючий суддя: Коротких А.Ю.

Судді: Межевич М.В.

Сорочко Є.О.

Повний текст виготовлено 07 липня 2016 року.

Головуючий суддя Коротких А. Ю.

Судді: Межевич М.В.

Сорочко Є.О.