Рішення

від 06.07.2016 по справі 921/309/16-г/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" липня 2016 р.Справа № 921/309/16-г/14

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Руденка О.В. розглянув справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", бульвар Т. Шевченка, 18, м.Київ, Центральна Частина Києва, 10030 в особі Тернопільської філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком", вул. Чорновола, 1, м. Тернопіль, 46001

до Департаменту розвитку інфраструктури, транспорту та туризму Тернопільської обласної державної адміністрації, вул. Грушевського, 8, м.Тернопіль, Тернопільська область, 46001

про cтягнення заборгованості в сумі 9 243,60 грн.

За участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1, довіреність № 2275 від 28.12.15 р.,

відповідача: не з'явився

Суть справи: Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Тернопільської філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком" звернулось до господарського суду Тернопільської області із позовною заявою до Департаменту розвитку інфраструктури, транспорту та туризму Тернопільської обласної державної адміністрації про стягнення заборгованості на загальну суму 9 243,60 грн.

В обґрунтування заявлених вимог, підтриманих в судовому засіданні повноважним представником, позивач посилається на невиконання його контрагентом своїх договірних зобов'язань щодо повної оплати за надані телекомунікаційні послуги, з огляду на що акціонерне товариство, відповідно до ст.693 ЦК України, звернулось до суду із вимогою про стягнення з відповідача сум боргу, інфляційних втрат, трьох процентів річних та пені.

Департамент в судове засідання явку свого представника не забезпечив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, у встановленому процесуальним законодавством порядку (повідомлення про вручення поштових відправлень знаходяться у справі).

Натомість, відзив на позов та клопотання по справі надсилались Управлінням розвитку інфраструктури, транспорту та енергозабезпечення, у яких останнє повідомляло про реорганізацію відповідача шляхом його поділу на Управління та Відділ туризму облдержадміністрації. Оскільки, на підставі договору №256 від 24.03.16 р., саме Відділ використовує номери телефонів, за обслуговування яких виникла заборгованість, то він, за твердженням заявника, мав би і відповідати за позовом., а відтак бути відповідачем по справі.

Позивач письмово щодо заміни відповідача по справі заперечив.

У свою чергу, суд за наявними у справі письмовими доказами, та на підставі законодавчих приписів, встановив, що:

- предметом спору є заборгованість, яка виникла на підставі договору від 17.04.2015 року №256, а не угоди за цим же номером від 24.03.16 р., як помилково зазначає Управління;

- Розпорядження голови Тернопільської обласної державної адміністрації від 22.03.2016р. №157-од, Департамент розвитку інфраструктури, транспорту та туризму Тернопільської обласної державної адміністрації реорганізовано шляхом поділу, в Управління розвитку інфраструктури, транспорту та енергозбереження і Відділ туризму облдержадміністрації, які є юридичними особами та правонаступниками відповідача. З точки зору законодавства, даний локальний акт, що виданий уповноваженим органом, є однією із підстав для проведення реорганізації юридичної особи, але в будь - якому разі, не є кінцевим документом, що засвідчує її завершення. У відповідності до п.2 ст.104 Цивільного кодексу України юридична особа, є такою, що припинилась, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Проте, як вбачається зі спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 05.07.2016р ., на вказану дату запису про припинення відповідача в реєстр не внесено. Таким чином, Департамент розвитку інфраструктури, транспорту та туризму Тернопільської обласної державної адміністрації на час розгляду спору є самостійною юридичною особою, а відтак може виступати стороною у судовому процесі;

- відповідно до статті 107 ЦК України, пунктів 7,8,23 Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, що затверджений постановою Кабінету міністрів України №1074 від 20 жовтня 2011 р., майнові права та обов'язки органів виконавчої влади у разі їх поділу переходять правонаступникові згідно з розподільчим балансом. Розподільчий баланс повинен містити положення про правонаступництво щодо всіх фінансових зобов'язань органу виконавчої влади або територіального органу, що припиняється, всіх його кредиторів та боржників, у тому числі зобов'язання, які оспорюються сторонами. Розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення. Управління до матеріалів справи розподільчий баланс не надало, як і не надіслало жодних доказів того, що на час вирішення даного спору, спірні фінансові зобов'язання Департаменту у встановленому порядку перейшли до одного з його правонаступників - Відділу туризму Тернопільської обласної державної адміністрації.

З наведеного в сукупності, суд не вбачає правових підстав для заміни відповідача у справі, чи здійснення процесуального правонаступництва, за правилами ст.25 ГПК України. Як наслідок, спір вирішується по суті, за відсутності представника Департаменту розвитку інфраструктури, транспорту та туризму Тернопільської обласної державної адміністрації, за наявними у справі матеріалами.

Учаснику судового процесу роз'яснено його процесуальні права та обов'язки, згідно ст.ст. 20,22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Технічна фіксація (звукозапис) не здійснювалась за відсутності передбачених чинним законодавством підстав.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представника позивача, судом встановлено наступне.

Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають, зокрема, із договорів та інших правочинів. Із даною правовою нормою кореспондуються і положення статті 174 ГК України, за якою господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Як встановлено судом, 17.04.2015р. між Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" та Департаментом розвитку інфраструктури, транспорту та туризму Тернопільської обласної державної адміністрації було укладено договір №256, у відповідності до п.1 якого, Виконавець зобов'язався у 2015 р. надавати телекомунікаційні послуги, а Замовник взяв на себе обов'язок своєчасно оплачувати отримані послуги відповідно до вимог даного правочину і умов та порядку надання телекомунікаційних послуг.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що розрахунки проводяться шляхом здійснення оплати замовником після пред'явлення виконавцем рахунка на оплату послуг (разом з рахунком надається акт здавання-приймання наданих послуг) або рахунка-акта на оплату послуг (при цьому рахунок-акт одночасно є актом здавання-приймання наданих послуг).

У відповідності до п.72 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 №295, у разі здійснення розрахунків за отримані послуги на умовах наступної оплати замовник оплачує послуги після закінчення розрахункового періоду. Плата вноситься після отримання ним рахунка, але не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, якщо інакше не встановлено договором відповідно до законодавства.

Водночас, у пункті 3.3 договору контрагентами погоджено, що передоплата проводиться у грудні поточного року у сумі, яка розраховується за показником споживання послуг у листопаді поточного року та замовник оплачує його до кінця поточного року.

У відповідності до п.7.2. угоди, Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2015р., а в частині розрахунків - до моменту їх повного виконання.

Як вказує позивач та підтверджується матеріалами справи, позивачем на виконання своїх договірних зобов'язань своєчасно надавались телекомунікаційні послуги за період обумовлений договором.

Однак, відповідачем, у встановленні угодою сторін строки, розрахунок за надані послуги проведений не в повному обсязі, а саме, з липня 2015р. по грудень 2015р. оплата на суму 8023,70 грн. по виставленим рахункам не проводилась, зважаючи на що позивач звернувся до господарського суду із позовом про стягнення суми заборгованості з урахуванням пені, 3% річних та втрат від інфляційних процесів.

Дослідивши норми чинного законодавства, яке регламентує спірні правовідносини, оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог, виходячи із наступних міркувань.

Згідно частини 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Аналогічні положення містяться в ст. 193 ГК України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Так, взаємовідносини, які склалися між сторонами у справі суд кваліфікує як правовідносини, що випливають із договору про надання послуг.

За приписами ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У свою чергу, відносини між учасниками договірних відносин у сфері телекомунікаційних послуг регулюються Законом України "Про телекомунікації" відповідно до якого споживачі телекомунікаційних послуг зобов'язані виконувати умови договору про надання таких послуг у разі його укладення, у тому числі своєчасно оплатити отримані ним телекомунікаційні послуги.

Як слідує із матеріалів справи, зокрема, за рахунків-актів, позивачем за період з липня 2015р. по грудень 2015р. надано передбачені договором послуги на загальну суму 8023,70грн.

Проте, відповідач свої зобов'язання щодо оплати телекомунікаційних послуг належним чином не виконав.

Зважаючи на наведені норми чинного законодавства та положення укладеного між сторонами договору та з урахуванням дати отримання відповідачем рахунків-актів по оплаті за телекомунікаційні послуги (копії в матеріалах справи), суд констатує, що строк оплати по вказаних первинних документах станом на час подання позову до господарського суду, настав.

Положеннями ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на наведене, станом на момент розгляду справи, основний борг відповідача перед позивачем становить 8023,70 грн. та підлягає до стягнення.

При цьому, судом враховуються приписи ст.ст.33,34 ГПК України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести належними та допустимими доказами обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог заперечень.

Проте, всупереч наведеним нормам, відповідачем належними засобами доказування позовні вимоги спростовані не були.

Поряд з цим, за приписами статті 549, частини другої статті 625 ЦК України, правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

На підставі наведеної правової норми, позивачем заявлено до стягнення з відповідача в період з 01.02.2016р. по 30.04.2016 330,32 грн. інфляційних втрат та за період з 01.02.2016 по 27.05.2016р. 77,16грн. 3% річних за користування коштами в сумі 85,77 грн.

Перевіривши відповідність здійснених позивачем обчислень з урахуванням дати виникнення зобов'язання та в межах періодів існування заборгованості по кожному із рахунків зокрема, суд вважає, що заявлені до стягнення суми інфляційних втрат та 3 проценти річних підлягають до стягнення із відповідача у повному обсязі.

Крім того, згідно поданого розрахунку, у зв'язку із порушенням термінів оплати за надані послуги, позивачем за період з 21.08.2015р. по 27.05.2016р. нарахована відповідачу пеня у розмірі 812,42 грн.

За наслідками проведеного перерахунку, з врахуванням приписів чинного законодавства, приймаючи до уваги правові позиції, що викладені у постанові Верховного Суду України від 16.04.2013 року у справі № 18/957/12, 3-6гс13, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку останнього мало місце невиконання зобов'язання, та максимального розміру відповідних нарахувань, суд вважає, що до стягнення з відповідача підлягає пеня у визначеному позивачем розмірі.

Таким чином, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" до Департаменту розвитку інфраструктури, транспорту та туризму Тернопільської обласної державної адміністрації про стягнення заборгованості за надані по договору послуги, пені, 3% річних та втрат від інфляційних процесів є обґрунтованими, підтверджуються зібраними доказами, а тому підлягають до задоволення у повному обсязі.

У відповідності до ст.ст. 44,49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору відшкодовуються позивачу за рахунок відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 2, 4, 12, 20, 22, 32-34, 43, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Департаменту розвитку інфраструктури, транспорту та туризму Тернопільської обласної державної адміністрації (вул. Грушевського, 8, м.Тернопіль, Тернопільська область, 46001, код ЄДРПОУ 39356826) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (бульвар Т. Шевченка, 18, м.Київ, Центральна Частина Києва, 10030) в особі Тернопільської філії публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (вул. Чорновола, 1, м. Тернопіль, 46001, код ЄДРПОУ 01188052) - 8023 (вісім тисяч двадцять три) грн. 70 коп. основного боргу; 330 (триста тридцять) грн. 32 коп. інфляційних втрат; 77 (сімдесят сім) грн. 16 коп. 3% річних за користування коштами; 821 (вісімсот дванадцять одна) грн.42 коп. пені та 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. в рахунок повернення судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд

Повний текст рішення складено 11.07. 2016р.

Суддя О.В. Руденко