Ухвала

від 07.07.2016 по справі 461/1810/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2016 року м. Київ К/800/11121/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі

суддів: Леонтович К.Г., Васильченко Н.В., Калашнікової О.В.,

розглянувши у попередньому розгляді касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Галицького районного суду м. Львова від 5 листопада 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року у справі № 461/1810/13-а за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської Ради треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3 про скасування ухвали, визнання недійсним та скасування договору, -

в с т а н о в и л а :

У лютому 2013 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Львівської міської Ради треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3 про скасування ухвали, визнання недійсним та скасування договору, в якому з врахуванням уточнення до адміністративного позову просила: визнати незаконною та скасувати ухвалу Львівської міської ради №2059 від 27.12.2012 року в частині затвердження громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 технічної документації з землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку та передачу їм в оренду на десять років земельної ділянки площею 219 кв.м. для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_2; визнати недійсним та скасувати договір оренди земельної ділянки загальною площею 0, 0219 га кадастровий номер 4610136300:02:004:0038, укладений 12.06.2013 року між Львівською міською радою та третіми особами, який зареєстрований у Львівській міській раді 12.06.2013 року за №3-2198, та скасувати цю реєстрацію.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваною ухвалою Львівської міської ради громадянам ОСОБА_2, та ОСОБА_2 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, та передано їм в оренду на 10 років земельну ділянку площею 219 кв.м для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_2, що 17.08.2012 року вона, як власник квартири №3 разом із власниками квартири АДРЕСА_1, подали до Львівської міської ради заяву з проханням надати їм у власність земельну ділянку площею 480 кв.м. для будівництва та обслуговування житлового будинку, а в план цієї ділянки входила і частина спірної ділянки. Зазначає, що земельна ділянка площею 219 кв.м., яка надана в оренду, не виділена в натурі, знаходиться навпроти її будинку і необхідна для його обслуговування. Покликається на те, що згідно зі ст.123 ЗК України особа, яка зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки повинна подати заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою до органу місцевого самоврядування, а ОСОБА_2, та ОСОБА_2 з такою заявою до відповідача не зверталися та виготовили проект самовільно. У зв'язку із наведеним просила суд задовольнити позов у повному обсязі.

Постановою Галицького районного суду м. Львова від 05 листопада 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено. В частині позовних вимог про визнання недійсним та скасування договору оренди земельної ділянки від 12.06.2013 року провадження у справі закрите.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями ОСОБА_1 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відсутні підстави для скасування судових рішень, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2, а треті особи у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_2 є власниками будинку АДРЕСА_2.

ОСОБА_2, та ОСОБА_2 31.07.2012 року звернулися до Львівського міського голови із заявою щодо передання їм в оренду частини земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, яка не увійшла в площу після оформлення державного акта на право приватної власності на землю.

На замовлення ОСОБА_2, та ОСОБА_2 05.10.2012 року Львівським комунальним підприємством „ЦЗК та З" складений акт обстеження та показу меж земельної ділянки у АДРЕСА_2.

Третіми особами 07.12.2012 року подано заяву Львівському міському голові подано заяву з проханням надати в оренду спірну земельну ділянку, та додано до неї необхідні документи.

Позивачем разом із власниками квартири ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, 17.08.2012 року подана заяву до Львівської міської ради з проханням надати їм безоплатно у власність земельну ділянку площею 480 кв.м. для будівництва та обслуговування жилого будинку, що розташований по вул.Луцьког, 3 у м.Львові.

Проте, листом Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин Департаменту містобудування від 04.09.2012 року №2403-3вих-1740 повідомлено заявників, що для вирішення порушеного у зверненні питання їм необхідно подати у Львівську міську раду клопотання на ім'я міського голови про погодження місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою та долучити до зазначеного клопотання документи згідно з переліком.

Суди першої і апеляційної інстанцій, відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходили з того, що відповідач при прийнятті оскаржуваної ухвали діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Земельним Кодексом України та з дотриманням усіх вимог, що ставляться до такого виду рішень органу місцевого самоврядування, у зв'язку із чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним та скасування договору оренди земельної ділянки суди першої та апеляційної інстанцій послалися на ті обставини, що спір про визнання недійсним та скасування договору оренди віднесений до компетенції загальних судів в порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій виходячи з наступного.

Частиною 1 ст.116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з ч.2 ст.116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч 1 ст.122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Абз.3 ч.1 ст.123 ЗК України визначено, що надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч.1 ст.123 ЗК України (в редакції Закону № 5395-УІ від 02.10.2012) надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нових земельних ділянок.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Земельним кодексом України від 25.10.2001 року (набрав чинності 01.01.2002 року) визначено поділ земель України на категорії за основним цільовим призначенням. Так, ст. 38 ЗК України передбачено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Згідно зі ст.40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.

Таким чином, відповідно до вимог ст.38 ЗК України спірна земельна ділянка відносилась до земель житлової та громадської забудови і зазначені обставини копією висновку управління архітектури департаменту містобудування Львівської міської ради про наявність містобудівельних обмежень щодо користування земельною ділянкою, в якій зазначено, що на час прийняття оскаржуваної ухвали цільове призначення земельної ділянки - землі житлової та громадської забудови, тобто цільове призначення такої земельної ділянки не змінювалося.

Треті особи користувалися земельною ділянкою площею 394 кв.м. по вул.Луцького 3 у м.Львові на підставі договору №30004013 від 07.12.1999 р. на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди).

При передачі третім особам в тимчасове користування земельної ділянки площею 394 кв.м по вул.Луцького 3 у м.Львові за договором №30004013 від 07.12.1999 р. межі такої земельної ділянки були визначені і встановлені на місцевості, що підтверджується планом тимчасового користування з описом меж, відображеному в зазначеному договорі №30004013 від 07.12.1999 р. У зв'язку із передачею на підставі ухвали Львівської міської ради від 05.04.2012р. № 1412 частини земельної ділянки площею 175 кв.м. в оренду співвласникам будинку АДРЕСА_2 громадянам ОСОБА_7, та ОСОБА_8 було визначено і встановлено в натурі межу між земельною ділянкою третіх осіб по вул.Луцького 3 у м.Львові, як суміжним землекористувачем і земельною ділянкою громадянам ОСОБА_7, та ОСОБА_8

Такі обставини щодо встановлення в натурі меж земельної ділянки площею 219 кв.м. по вул.Луцького 3 і нездійснення в даному випадку формування нової земельної ділянки, що перебувала у фактичному користуванні третіх осіб, незмінності її цільового призначення на час прийняття оскаржуваної ухвали вказують, що така земельна ділянка відповідно до абз.3 ч.1 ст.123 ЗК України з дотриманням вимог законодавства передавалася третім особа не на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком судів попередніх інстанцій, що Львівська міська рада при прийнятті оскаржуваної ухвали діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Земельним Кодексом України та з дотриманням усіх вимог, що ставляться до такого виду рішень органу місцевого самоврядування, у зв'язку із чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради №2059 від 27.12.2012 року.

Враховуючи викладене, суди першої і апеляційної інстанцій дійшли до вірного висновку про відсутність підстав задоволення позовних вимог.

Згідно ч.3 ст.220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Постанову Галицького районного суду м. Львова від 5 листопада 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст.237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: