Рішення

від 11.07.2016 по справі 910/15760/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.07.2016Справа № 910/15760/15

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Мельник Ю.О., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр Ліфт"

до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Добробут"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю В«Імпліфт ГрупВ» про стягнення 98 246,64 грн.

за участю представників:

від позивача:ОСОБА_1 - представник за довіреністю № б/н від 04.01.2016 р. від відповідача:ОСОБА_2 - директор згідно з наказом № 1 від 17.03.2015 від третьої особиОСОБА_3 - директор згідно з наказом № 1К від 28.04.2014 р.

встановив :

До господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Прем'єр Ліфт" (далі - ТОВ "Прем'єр Ліфт") з позовом до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Добробут" (далі - ОСББ "Добробут") про стягнення 98 246,64 грн.

Позов мотивовано тим, що відповідач порушив зобов'язання за договором № 70 від 03.05.2012 р. в частині оплати вартості робіт з технічного обслуговування дванадцяти ліфтів замовника, які знаходяться по вулиці Осінній, 33 (секції №№ 1-5) в місті Києві, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість.

У позові ТОВ "Прем'єр Ліфт" просить суд стягнути з ОСББ "Добробут" заборгованість по неоплачених роботах в сумі 35 524,32 грн., пені у сумі 43 772,13 грн., інфляційну складову боргу у сумі 13 783,43 грн. та 3 % річних у сумі 966,76 грн., а всього - 98 246,64 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.07.2015 року у даній справі позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр Ліфт" задоволено частково, стягнуто з ОСББ "Добробут" заборгованість у розмірі 35 524, 32 грн, пеню у розмірі 43 772, 13 грн, 3 % річних у розмірі 959, 76 грн, інфляційні втрати у розмірі 13783, 43 грн., в іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2015 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Товариство з обмеженою відповідальністю В«Імпліфт ГрупВ» .

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2015 р. рішення господарського суду міста Києва від 27.07.2015 скасовано і прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково, стягнуто з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Добробут" 3% річних в сумі 252, 34 грн, пеню в сумі 22, 14 грн, в решті позову - відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.03.2016 року вищевказані судові рішення скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

У судовому засіданні під час нового розгляду справи позивач позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив зазначив, що строк дії договору на технічне обслуговування № 70 від 03.05.2012 р. був визначений сторонами до 31.12.2012 р., а після його закінчення передбачалась пролонгація тільки на 1 календарний рік - на 2013 р. З огляду на закінчення строку дії договору у 2014 році відповідач сплачував позивачу вартість за фактично надані послуги, керуючисьь нормами ст. 181 ГПК України, тобто без договору у спрощений спосіб. Проте, починаючи з 01.09.2014 р., відповідач уклав інший договір на надання послуг з технічного обслуговування ліфтів з третьою особою - ТОВ В«Імпліфт ГрупВ» , тому в період з вересня 2014 р. по грудень 2014 р. позивач вказані послуги не надавав і у відповідача немає підстав для оплати таких послуг. Також просив застосувати позовну давність в частині вимог про стягнення штрафних санкцій і матеріальних втрат та відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи - ТОВ "Імпліфт Груп" вважав, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки з вересня по грудень 2014 р. послуги відповідачу з технічного обслуговування ліфтів надавались саме - ТОВ "Імпліфт Груп", з яким у відповідача був укладений договір на технічне обслуговування № 201 від 01.09.2014 р.

Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши наявні у справі докази та врахувавши вказівки Вищого господарського суду України по даній справі, викладені в постанові від 02.03.2016 року, прийшов до висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити.

Судом встановлено, що 03.05.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Прем'єр Ліфт" (підрядник) та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Добробут" (замовник) був укладений договір на технічне обслуговування № 70 (далі - договір), відповідно до умов якого підрядник прийняв на себе обов'язки щодо надання послуг з технічного обслуговування дванадцяти ліфтів замовника, зазначених у додатку № 1, які знаходяться по вулиці Осінній, 33 секції (№№ 1-5) в м. Києві, а замовник зобов'язався прийняти ці послуги та оплатити їх на умовах договору (далі - договір).

Згідно з п. 4.1 договору, який має силу протоколу погодження про договірну ціну вартість послуг на місяць складає (згідно з додатками №№1-2) 8 881,08 грн.

Пунктом 4.2 договору сторони погодили, що замовник щомісячно проводить оплату за виконання технічного обслуговування на підставі рахунку та акту виконаних робіт, підписаного обома сторонами, не пізніше 15 числа наступного місяця.

Згідно з п. 4.3 договору рахунок та акт виконаних робіт оформлюються позивачем до 25 числа поточного місяця та надаються відповідачу не пізніше п'ятого числа наступного місяця.

У разі відмови від підписання акту виконаних робіт відповідач зобов'язаний у 5-ти денний термін надати позивачу письмову обґрунтовану відмову. Якщо замовник не надає підряднику таку відмову до десятого числа наступного місяця, то акт вважається підписаним, а виконані роботи прийнятими замовником в обсязі, зазначеному в акті виконаних робіт (п.п. 4.5, 4.6 договору).

Позивач зазначає, що у період з травня 2012 року по грудень 2014 р. включно на умовах договору № 70 від 03.05.2012 р., який продовжувався щорічно, ним, як виконавцем, надавались відповідачу послуги з технічного обслуговування ліфтів, проте відповідач в порушення умов цього договору не оплатив надані в період з вересня по грудень 2014 року послуги на загальну суму 35 524,32 грн. (8 881,08 грн.* 4 місяці), внаслідок чого позивач звернувся з даним позовом до суду.

У той же час, відповідач заперечує факт дії договору у 2014 році, оскільки той припинив свою дію 31.12.2013 р.

Перевіряючи такі доводи представників сторін та здійснивши юридичну оцінку встановленим фактам з урахуванням наданих доказів, суд встановив наступне.

Як вбачається з наявних матеріалів, у справі містяться копії договору № 70 від 03.05.2012 р. у двох редакціях. Так, згідно з редакцією позивача вказаний договір діє на умовах п. 6.1 до 03.05.2012 р. (співпадає з датою укладення цього договору), а згідно з редакцією, наданою відповідачем, договір діє до 31.12.2012 р. (тобто до кінця календарного року).

Дослідивши під час розгляду даної справи оригінали обох примірників договору № 70 від 03.05.2012 р., суд встановив, що вони відповідають долученим сторонами до матеріалів справи копіям вказаних договорів і є ідентичними за змістом по всіх пунктах, окрім вищезгаданого пункту 6.1.

Вирішуючи питання про строк дії договору, що є спірним у сторін внаслідок їх недбалості, суд зазначає, що враховуючи умови договору, які передбачають щомісячне надання послуг, укладення такого договору на один день (з 03.05.2012 р. по 03.05.2012 р.) не ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності, а тому суд приймає до уваги умови договору в редакції відповідача та погоджується з доводами позивача про те, що у його примірнику було допущено технічну помилку у даті закінчення строку дії цього договору.

За таких обставин, суд вважає, що у п. 6.1 договору сторони домовились, що договір набуває сили з 03.05.2012 р. та діє до 31.12.2012 р.

Далі, згідно з пунктом 6.2 договору передбачено, що якщо за один місяць до закінчення строку, зазначеному в п. 6.1, жодна зі сторін не заявить про припинення дії договору, то він вважається продовженим на наступний календарний рік.

Виходячи з умов цього пункту, суд приймає до уваги те, що сторони домовились про можливість його пролонгації на наступний календарний рік за відсутності заяви жодної із сторін про припинення його дії. При цьому, враховуючи наявність у пункті 6.2 договору прив'язки до строку, визначеного у пункті 6.1 цього договору, сторони домовились, що така заява може бути подана лише за один місяць до закінчення дії договору, тобто до 31 грудня 2012 року (строк, зазначений у п. 6.1 договору).

До такого висновку суд прийшов, зважаючи на постанову Кабінету Міністрів № 507 від 16.03.2000 р. "Про роз'яснення Указу Президента України від 03.07.1998 р. № 727", яка встановлює, що календарний рік - це проміжок часу з 01 січня по 31 грудня, який триває 365 або 366 (у високосному році) календарних днів.

Також у листі № 2-532/3628 від 13.06.2001 р. Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва пояснив, що під роком розуміється календарний рік - з 1 січня по 31 грудня. Отже, з огляду на викладене суд зазначає, що календарний рік - це проміжок часу з 1 січня поточного року по 31 грудня поточного року.

Отже, враховуючи те, що жодна із сторін із відповідною заявою про припинення дії договору за один місяць до 31.12.2012 р. не звернулася, укладений між сторонами договір № 70 від 03.05.2012 р. автоматично продовжив свою дію лише на один календарний рік, тобто з 01.01.2013 р. по 31.12.2013 р., оскільки у договорі вказано, що він продовжується на наступний календарний рік (а не наступні календарні роки або продовжується кожного разу після закінчення строку дії договору). Таким чином суд вважає, що цей договір припинив свою дію на підставі п. 6.3 договору у зв'язку із закінченням строку його дії з 01.01.2014 року.

При цьому унаслідок неоднакової редакції п. 6.1 договору та неоднакового трактування сторонами п. 6.2 договору щодо строку його дії, позивач вважає, що договір на обслуговування діяв протягом 2014 р. Однак, така позиція протирічить встановленим фактичним обставинам.

Згідно зі ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами додаткові угоди до договору № 70 від 03.05.2012 р. про його продовження не укладались. Посилання відповідача на листи № 34 від 01.08.2014 р. та № 41 від 10.10.2014 р., що були направлені ОСББ "Добробут" на адресу позивача про дострокове розірвання договору, суд відхиляє оскільки у період з січня по серпень 2014 року умови договору № 70 від 03.05.2012 р. вже не діяли, зокрема, п. 6.3 договору.

Також судом встановлено, що у період після 31.12.2013 р. (закінчення дії договору № 70 від 03.05.2012 р.), а саме з січня по серпень 2014 року, позивач за погодженням з відповідачем надавав останньому послуги з технічного обслуговування 12 ліфтів, які знаходяться по вулиці Осінній 33 (секції №№ 1-5). Фактично надані послуги сторони кожного місяця оформляли відповідними актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), а саме - № ОУ-0000025 від 31.01.2014 р., № ОУ-0000052 від 28.02.2014 р., № ОУ-0000069 від 31.03.2014 р., № ОУ-0000093 від 30.04.2014 р., № ОУ-0000129 від 30.05.2014 р., № ОУ-0000160 від 27.06.2014 р., № ОУ-0000197 від 31.07.2014 р., № ОУ-0000234 від 29.08.2014 р. без письмового договору. Вказані акти (окрім актів № ОУ-0000093 від 30.04.2014 р., № ОУ-0000234 від 29.08.2014 р.) були підписані відповідачем та у судовому засіданні відповідач факт надання послуг за січень-серпень 2014 р. не заперечував.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Стаття 181 ГК України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 827 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов'язаний одержати спеціальний дозвіл (ч. 3 ст. 827 ЦК України). Отже, враховуючи необхідність отримання спеціального дозволу для виконання робіт з технічного обслуговування ліфтів, суд вважає, що між сторонами виникли відносини підряду, а не договору про надання послуг, які регулюються різними правовими нормами.

З огляду на встановлені відносини між сторонами, враховуючи приписи чинного законодавства та зважаючи на відсутність прямої вказівки на укладення договору підряду у письмовій формі, суд вважає, що фактично між позивачем та відповідачем кожного місяця в період з січня по серпень 2014 року укладався договір про надання послуг шляхом оформлення відповідних актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) у спрощений спосіб, за яким позивач зобов'язався надати послуги з технічного обслуговування 12 ліфтів, а відповідач - прийняти такі послуги та оплатити їх.

Позивач вказував, що у актах та платіжних дорученнях з січня по жовтень 2014 року сторони посилались на договір № 70 від 03.05.2012 р., однак вказаний факт не спростовує висновків суду про припинення дії договору саме 31.12.2013 р. та не свідчить про продовження строку його дії, оскільки про продовження дії договору додаткова угода сторонами не укладалась, а позивач помилково вважав вказаний договір діючим.

Такий висновок суду підтверджується наявним у справі договором на технічне обслуговування від 01.09.2014 р., укладеним між ОСББ "Добробут" (замовник) та третьою собою - ТОВ "Імпліфт Груп" (підрядник), відповідно до якого підрядник приймає на себе зобов'язання з надання послуг з технічного обслуговування 12 ліфтів відповідача, зазначених у додатку № 1 по вулиці Осінній 33 (секції №№ 1-5) в місті Києві, а замовник приймає вказані послуги та оплачує їх на умовах цього договору (далі - договір-2).

Так, з матеріалів справи вбачається, що на виконання вказаного договору № 201 від 01.09.2014 р. у вересні - грудні 2014 р. третьою особою були виконані роботи з технічного обслуговування ліфтів відповідача, що підтверджується актами надання послуг № 13 від 31.10.2014 р., № 19 від 28.11.2014 р., № 30 від 31.12.2014 р., що були підписані представниками обох сторін (ОСББ "Добробут" та ТОВ "Імпліфт Груп"). А наявними у справі платіжними дорученнями № 724 від 04.11.2014 р., № 739 від 02.12.2014 р. та № 767 від 31.12.2014 р. підтверджується факт оплати відповідачем наданих ТОВ "Імпліфт Груп" за цим договором послуг у спірний період (з вересня по січень 2014 р.).

Також суд приймає до уваги наявний у справі договір № 06-ТО від 01.10.2012 р., укладений позивачем з ТОВ «ПМХ Монтаж», відповідно до якого за період з січня по серпень 2014 р. послуги з обслуговування ліфтів відповідачу надавались ТОВ «ПМХ Монтаж» за дорученням позивача. Посилання ТОВ "Прем'єр Ліфт" про неможливість укладення з відповідачем договору у спрощений спосіб з огляду на необхідність отримання позивачем дозволу на технічне обслуговування, технічний огляд та ремонт ліфтів (відповідно до вимог НПАОП 0.00-4.05-2003) суд не приймає до уваги та зазначає, що такий обов'язок покладався саме на ТОВ «ПМХ Монтаж», у разі якщо у ТОВ "Прем'єр Ліфт" такого дозволу немає.

При цьому суд зазначає, що після укладення договору-2, зокрема, у період з вересня по грудень 2014 р. ТОВ «ПМХ Монтаж» могло здійснювати лише аварійне (не технічне) обслуговування ліфтів за вказаною адресою, про що частково свідчать витяги з журналу фіксації заявок ТОВ "Прем'єр Ліфт" за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 р. та фіксацію обсягів аварійного обслуговування ліфтів відповідача, лист ТОВ «ПМХ Монтаж» від 04.07.2016 р., наданий у судовому засіданні відповідачем. Також відповідач надав суду витяги з журналів ТОВ "Прем'єр Ліфт", з яких вбачається, що у спірний період послуги з технічного обслуговування надані третьою особою, а не позивачем.

Отже, враховуючи встановлені обставини, що узгоджується з наданими доказами, суд прийшов до висновку, що послуги за період з вересня по січень 2014 р. на загальну суму 35 524,32 грн., які позивач просить стягнути з відповідача в якості основної заборгованості за договором № 70 від 03.05.2012 р., відповідачу ТОВ "Прем'єр Ліфт" не надавались. З указаного суд робить висновок, що у цей період відносини підряду між сторонами не виникли та до них не можуть бути застосовані положення ст. 882 ЦК України, на чому наполягав позивач, також для суду не має значення чи направлялись вказані акти ОСББ "Добробут", про що вказував відповідач.

За таких обставин надані позивачем акти № ОУ-0000258 від 30.09.2014 р., № ОУ-0000287 від 31.10.2014 р., № ОУ-0000314 від 28.11.2014 р., № ОУ-0000344 від 31.12.2014 р. (не підписані відповідачем) не можуть свідчити про факт надання позивачем послуг з обслуговування ліфтів за період з вересня по грудень 2014 р., а тому суд не приймає їх в якості належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 33-34 ГПК України.

Враховуючи викладене та зважаючи на недоведеність факту надання позивачем послуг з технічного обслуговування ліфтів ОСББ "Добробут" у період з вересня 2014 р. по грудень 2014 р., суд вважає, що відсутні підстави для стягнення заборгованості за такі послуги у сумі 35 524,32 грн., а відтак позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

З урахуванням цього, доводи позивача про те, що оплата послуг, наданих у період з січня по серпень 2014 року були проведені відповідачем з порушенням строків їх оплати, встановлених умовами договору, до уваги судом не приймаються, оскільки, дія договору № 70 від 03.05.2012 р. припинилась 31.12.2013 р., разом з усіма його умовами, про що зазначалось вище.

Розглядаючи позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 43 772,13 грн., нараховану за період з 15.02.2013 р. по 05.06.2015 р. за кожним актом приймання-передачі послуг на підставі п. 3.5 договору № 70 (у випадку порушення термінів оплати замовник сплачує підряднику пеню у розмірі 0,5 % від вартості заборгованості за кожен день прострочення), суд виходив з наступного.

Як встановлено судом, позивачем до стягнення заявлена пеня за прострочення зобов'язання у період з 15.02.2013 р. по 15.01.2014 р. (протягом дії договору № 70 від 03.05.2012 р.) та період з 15.02.2013 р. по 30.10.2014 р. (коли вказаний договір не діяв).

У силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ст. 1 Закону України В«Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Так, щодо позовних вимог про стягнення пені за просторочення зобов'язання у період, коли діяв договір № 70, а саме - за період з 15.02.2013 р. по 15.01.2014 р. (за 2013 рік) суд приймає до уваги заяву відповідача про застосування строку позовної давності, надану ним 08.12.2015 р. та підтриману у судовому засіданні під час нового розгляду справи.

Так, відповідачем подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, зокрема, до вимог про стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання.

Статтею 258 Цивільного Кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Частиною 2 вказаної норми ЦК України встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності за зобов'язаннями з визначеним строком виконання починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що пеня, нарахована за період з 15.02.2013 р. по 15.01.2014 р. за прострочення оплати послуг, наданих з січня 2013 р. по грудень 2013 р., стягненню не підлягає, у зв'язку зі спливом позовної давності.

Також пеня, нарахована за період з 15.02.2014 р. по 30.10.2014 р. за несвоєчасну оплату наданих послуг з січня 2014 р. по серпень 2014 р., не підлягає стягненню, оскільки суд прийшов до висновку, що договір між сторонами припинив свою дію 31.12.2013 р. разом з домовленістю про застосування пені у разі порушення зобов'язання (відсутня домовленість сторін про нарахування пені).

Щодо стягнення пені за період з 15.10.2014 р. по 05.06.2015 р. за несвоєчасну оплату наданих послуг з вересня 2014 р. по грудень 2014 р. (спірний період) суд враховує ту обставину, що факту надання послуг позивачем з обслуговування ліфтів за цей період не встановлено, то відсутній обов'язок по оплаті таких послуг, отже, нарахування пені за цей період є необгрунтованим та задоволенню не підлягає.

Стосовно стягнення з відповідача інфляційної складової боргу у сумі 13 783,43 грн. та 3 % річних у сумі 966,76 грн., нарахованих за період з 15.10.2014 р. по 05.06.2015 р. за надані послуги у вересні 2014 р. - грудні 2014 р., суд також виходить з того, що послуги у вказаний період позивачем не надавались, тому є безпідставним нарахування матеріальних втрат.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини у справі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу, пені, інфляції та 3 % річних задоволенню не підлягають, а тому суд відмовляє ТОВ "Прем'єр Ліфт" у задоволенні позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд приймає до уваги положення ст. 49 ГПК України, відповідно до якої у разі відмови у задоволенні позову витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача, у тому числі за подання апеляційної скарги ОСББ "Добробут" від 10.08.2015 р. на рішення суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32-35, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр Ліфт" до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Добробут", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю В«Імпліфт ГрупВ» про стягнення 98 246,64 грн. відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр Ліфт" (04053, м. Київ, пров. Бехтеревський, 4, літера А, офіс 1, ідентифікаційний код 35210959) на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Добробут" (03164, м. Київ, вул. Осіння, буд. 33, ідентифікаційний код 35755758) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 940 (дев'ятсот сорок) грн. 40 коп.

Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 11 липня 2016 року.

Повний текст рішення підписаний 18 липня 2016 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.

Суддя Головіна К.І.