Постанова

від 30.11.2016 по справі 910/15760/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" листопада 2016 р. Справа№ 910/15760/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тарасенко К.В.

суддів: Яковлєва М.Л.

Іоннікової І.А.

За участі представників:

від позивача: Музичук К.В. - представник;

Свєрчкова А.Ю. - представник

від відповідача: Науменко С.В. - представник;

Лозенко В.А. - представник

від третьої особи: Десяткін О.Б. - представник

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Прем'єр Ліфт» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2016 року у справі № 910/15760/15 (суддя - Головіна К.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прем'єр Ліфт»

до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Добробут»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Імпліфт Груп»

про стягнення 98 246,64 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.07.2015 позов задоволено частково. Суд стягнув з ОСББ «Добробут» на користь ТОВ «Прем'єр ліфт» заборгованість у розмірі 35 524, 32 грн., пеню у розмірі 43 772, 13 грн., 3% річних у розмірі 959, 76 грн., інфляційні втрати у розмірі 13 783, 43 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2015 рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2015 скасовано і прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково. Суд стягнув з ОСББ «Добробут» на користь ТОВ «Прем'єр ліфт» 3% річних в сумі 252, 34 грн., пеню в сумі 22, 14 грн., в решті позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.03.2016 у справі № 910/15760/15 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Прем'єр ліфт» задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2015 та рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2015 у справі № 910/15760/15 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.07.2016 у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Прем'єр Ліфт» на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Добробут» витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 940,40 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Прем'єр Ліфт» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2016 повністю та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права, а висновки суду, викладені в рішенні місцевого господарського суду не відповідають обставинам справи.

Представник відповідача 19.09.2016 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти доводів апеляційної скарги позивача, просив залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 27.09.2016 у зв'язку із звільненням у відставку судді Федорчука Р.В. для розгляду справи сформовано колегію у складі: головуючий суддя Тарасенко К.В., судді: Іоннікова І.А., Тищенко О.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2016 апеляційну скаргу прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Тарасенко К.В., судді: Іоннікова І.А., Тищенко О.В. та призначено до розгляду на 19.10.2016.

Представник третьої особи 18.10.2016 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти доводів апеляційної скарги позивача, просив залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

У зв'язку наявністю обставин, які виключають можливість розгляду справи суддею Тищенко О.В. та уникнення сумніву в учасників судового процесу щодо неупередженості судді у розгляді справи, у судовому засіданні 19.10.2016 суддею Тищенко О.В. заявлено самовідвід від розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Прем'єр Ліфт» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2016 року у справі № 910/15760/15.

Ухвалою суду від 19.10.2016 заяву про самовідвід судді Тищенко О.В. у справі № 910/15760/15 задоволено, матеріали справи передано на перерозподіл автоматизованою системою документообігу суду.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 27.10.2016 у зв'язку з задоволенням заяви про самовідвід судді Тищенко О.В. для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Тарасенко К.В., судді: Іоннікова І.А., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2016 апеляційну скаргу прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Тарасенко К.В., судді: Іоннікова І.А., Яковлєв М.Л., розгляд справи призначено на 30.11.2016

29.11.2016 від позивача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду надійшли додаткові письмові пояснення до апеляційної скарги, в яких підтримав доводи апеляційної скарги, та просив її задовольнити.

Представники сторін та третьої особи у судове засідання 30.11.2016 з'явились та надали пояснення по суті спору.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, відзиву та письмових пояснень, заслухавши пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи, наявні в ній докази та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

03.05.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Прем'єр Ліфт» (підрядник) та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Добробут» (замовник) був укладений договір на технічне обслуговування № 70 (надалі - Договір), відповідно до умов якого підрядник прийняв на себе обов'язки щодо надання послуг з технічного обслуговування дванадцяти ліфтів замовника, зазначених у додатку № 1, які знаходяться по вулиці Осінній, 33 секції (№№ 1-5) в м. Києві, а замовник зобов'язався прийняти ці послуги та оплатити їх на умовах договору.

Згідно з п. 4.1 Договору який має силу протоколу погодження про договірну ціну вартість послуг на місяць складає (згідно з додатками №№1-2) 8 881,08 грн.

Пунктом 4.2 Договору сторони погодили, що замовник щомісячно проводить оплату за виконання технічного обслуговування на підставі рахунку та акту виконаних робіт, підписаного обома сторонами, не пізніше 15 числа наступного місяця.

Згідно з п. 4.3 Договору рахунок та акт виконаних робіт оформлюються позивачем до 25 числа поточного місяця та надаються відповідачу не пізніше п'ятого числа наступного місяця.

У разі відмови від підписання акту виконаних робіт відповідач зобов'язаний у 5-ти денний термін надати позивачу письмову обґрунтовану відмову. Якщо замовник не надає підряднику таку відмову до десятого числа наступного місяця, то акт вважається підписаним, а виконані роботи прийнятими замовником в обсязі, зазначеному в акті виконаних робіт (п.п. 4.5, 4.6 Договору).

Позов мотивовано тим, що у період з травня 2012 року по грудень 2014 р. включно на умовах Договору № 70 від 03.05.2012 р., який продовжувався щорічно, позивачем, як виконавцем, надавались відповідачу послуги з технічного обслуговування ліфтів, проте відповідач в порушення умов цього договору не оплатив надані в період з вересня по грудень 2014 року послуги на загальну суму 35 524,32 грн. (8 881,08 грн.* 4 місяці), внаслідок чого позивач звернувся з даним позовом до суду.

У той же час, відповідач заперечує факт дії Договору у 2014 році, оскільки той припинив свою дію 31.12.2013 р.

Як вбачається з наявних матеріалів, та вказано в рішенні суду першої інстанції, у справі містяться копії дДоговору № 70 від 03.05.2012 р. у двох редакціях. Так, згідно з редакцією позивача вказаний договір діє на умовах п. 6.1 до 03.05.2012 р. (співпадає з датою укладення цього договору), а згідно з редакцією, наданою відповідачем, договір діє до 31.12.2012 р. (тобто до кінця календарного року).

Дослідивши під час розгляду даної справи оригінали обох примірників Договору № 70 від 03.05.2012 р., суд першої інстанції встановив, що вони відповідають долученим сторонами до матеріалів справи копіям вказаних договорів і є ідентичними за змістом по всіх пунктах, окрім вищезгаданого пункту 6.1, що не заперечується сторонами.

Вирішуючи питання про строк дії Договору, що є спірним у сторін внаслідок їх недбалості, суд зазначає, що враховуючи умови Договору, які передбачають щомісячне надання послуг, укладення такого Договору на один день (з 03.05.2012 р. по 03.05.2012 р.) не ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності, а тому судом першої інстанції обґрунтовано прийнято до уваги умови Договору в редакції відповідача та погоджується з доводами позивача про те, що у його примірнику було допущено технічну помилку у даті закінчення строку дії цього договору.

Наведені обставини свідчать, що у п. 6.1 Договору сторони домовились, що договір набуває сили з 03.05.2012 р. та діє до 31.12.2012 р.

Далі, згідно з пунктом 6.2 договору передбачено, що якщо за один місяць до закінчення строку, зазначеному в п. 6.1, жодна зі сторін не заявить про припинення дії договору, то він вважається продовженим на наступний календарний рік.

Виходячи з умов цього пункту, що сторони домовились про можливість його пролонгації на наступний календарний рік за відсутності заяви жодної із сторін про припинення його дії. При цьому, враховуючи наявність у пункті 6.2 договору прив'язки до строку, визначеного у пункті 6.1 цього договору, сторони домовились, що така заява може бути подана лише за один місяць до закінчення дії договору, тобто до 31 грудня 2012 року (строк, зазначений у п. 6.1 Договору).

До такого висновку суд прийшов, зважаючи на постанову Кабінету Міністрів № 507 від 16.03.2000 р. «Про роз'яснення Указу Президента України від 03.07.1998 р. № 727», яка встановлює, що календарний рік - це проміжок часу з 01 січня по 31 грудня, який триває 365 або 366 (у високосному році) календарних днів.

Також у листі № 2-532/3628 від 13.06.2001 р. Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва пояснив, що під роком розуміється календарний рік - з 1 січня по 31 грудня. Отже, з огляду на викладене суд зазначає, що календарний рік - це проміжок часу з 1 січня поточного року по 31 грудня поточного року.

Отже, враховуючи те, що жодна із сторін із відповідною заявою про припинення дії Договору за один місяць до 31.12.2012 р. не звернулася, укладений між сторонами Договір № 70 від 03.05.2012 р. автоматично продовжив свою дію лише на один календарний рік, тобто з 01.01.2013 р. по 31.12.2013 р., оскільки у договорі вказано, що він продовжується на наступний календарний рік (а не наступні календарні роки або продовжується кожного разу після закінчення строку дії договору). Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що спірний Договір припинив свою дію на підставі п. 6.3 Договору у зв'язку із закінченням строку його дії з 01.01.2014 року.

Колегія суддів зазначає, що у оскаржуваному рішенні суд дійсно посилається на постанову КМУ від 16.03.2000 № 507, яка втратила чинність, однак вказане посилання здійснено з метою демонстрації, що поняття «календарний рік» як в законодавстві так і у договірних відносинах має усталене значення.

При цьому унаслідок неоднакової редакції п. 6.1 Договору та неоднакового трактування сторонами п. 6.2 Договору щодо строку його дії, позивач вважає, що Договір на обслуговування діяв протягом 2014 р. Однак, така позиція протирічить встановленим фактичним обставинам.

Згідно зі ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами додаткові угоди до Договору № 70 від 03.05.2012 р. про його продовження не укладались. Посилання відповідача на листи № 34 від 01.08.2014 р. та № 41 від 10.10.2014 р., що були направлені ОСББ «Добробут» на адресу позивача про дострокове розірвання договору, суд відхиляє оскільки у період з січня по серпень 2014 року умови Договору № 70 від 03.05.2012 р. вже не діяли, зокрема, п. 6.3 договору.

Також судом встановлено, що у період після 31.12.2013 р. (закінчення дії Договору № 70 від 03.05.2012 р.), а саме з січня по серпень 2014 року, позивач за погодженням з відповідачем надавав останньому послуги з технічного обслуговування 12 ліфтів, які знаходяться по вулиці Осінній 33 (секції №№ 1-5). Фактично надані послуги сторони кожного місяця оформляли відповідними актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), а саме - № ОУ-0000025 від 31.01.2014 р., № ОУ-0000052 від 28.02.2014 р., № ОУ-0000069 від 31.03.2014 р., № ОУ-0000093 від 30.04.2014 р., № ОУ-0000129 від 30.05.2014 р., № ОУ-0000160 від 27.06.2014 р., № ОУ-0000197 від 31.07.2014 р., № ОУ-0000234 від 29.08.2014 р. без письмового договору. Вказані акти (окрім актів № ОУ-0000093 від 30.04.2014 р., № ОУ-0000234 від 29.08.2014 р.) були підписані відповідачем та у судовому засіданні відповідач факт надання послуг за січень-серпень 2014 р. не заперечував.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 827 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов'язаний одержати спеціальний дозвіл (ч. 3 ст. 827 ЦК України). Отже, враховуючи необхідність отримання спеціального дозволу для виконання робіт з технічного обслуговування ліфтів, суд вважає, що між сторонами виникли відносини підряду, а не договору про надання послуг, які регулюються різними правовими нормами.

З огляду на встановлені відносини між сторонами, враховуючи приписи чинного законодавства та зважаючи на відсутність прямої вказівки на укладення Договору підряду у письмовій формі, суд вважає, що фактично між позивачем та відповідачем кожного місяця в період з січня по серпень 2014 року укладався договір про надання послуг шляхом оформлення відповідних актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) у спрощений спосіб, за яким позивач зобов'язався надати послуги з технічного обслуговування 12 ліфтів, а відповідач - прийняти такі послуги та оплатити їх.

Позивач вказував, що у актах та платіжних дорученнях з січня по жовтень 2014 року сторони посилались на договір № 70 від 03.05.2012 р., однак вказаний факт не спростовує висновків суду про припинення дії Договору саме 31.12.2013 р. та не свідчить про продовження строку його дії, оскільки про продовження дії договору додаткова угода сторонами не укладалась, а позивач помилково вважав вказаний договір Діючим.

Такий висновок суду підтверджується наявним у справі договором на технічне обслуговування від 01.09.2014 р., укладеним між ОСББ «Добробут» (замовник) та третьою собою - ТОВ «Імпліфт Груп» (підрядник), відповідно до якого підрядник приймає на себе зобов'язання з надання послуг з технічного обслуговування 12 ліфтів відповідача, зазначених у додатку № 1 по вулиці Осінній 33 (секції №№ 1-5) в місті Києві, а замовник приймає вказані послуги та оплачує їх на умовах цього договору (надалі - договір-2).

Так, з матеріалів справи вбачається, що на виконання вказаного договору № 201 від 01.09.2014 р. у вересні - грудні 2014 р. третьою особою були виконані роботи з технічного обслуговування ліфтів відповідача, що підтверджується актами надання послуг № 13 від 31.10.2014 р., № 19 від 28.11.2014 р., № 30 від 31.12.2014 р., що були підписані представниками обох сторін (ОСББ «Добробут» та ТОВ «Імпліфт Груп»). А наявними у справі платіжними дорученнями № 724 від 04.11.2014 р., № 739 від 02.12.2014 р. та № 767 від 31.12.2014 р. підтверджується факт оплати відповідачем наданих ТОВ «Імпліфт Груп» за цим договором послуг у спірний період (з вересня по січень 2014 р.).

Також суд приймає до уваги наявний у справі договір № 06-ТО від 01.10.2012 р., укладений позивачем з ТОВ «ПМХ Монтаж», відповідно до якого за період з січня по серпень 2014 р. послуги з обслуговування ліфтів відповідачу надавались ТОВ «ПМХ Монтаж» за дорученням позивача. Посилання ТОВ «Прем'єр Ліфт» про неможливість укладення з відповідачем договору у спрощений спосіб з огляду на необхідність отримання позивачем дозволу на технічне обслуговування, технічний огляд та ремонт ліфтів (відповідно до вимог НПАОП 0.00-4.05-2003) обґрунтовано відхилено судом першої інстанції, оскільки такий обов'язок покладався саме на ТОВ «ПМХ Монтаж», у разі якщо у ТОВ «Прем'єр Ліфт» такого дозволу немає.

При цьому суд зазначає, що після укладення договору-2, зокрема, у період з вересня по грудень 2014 р. ТОВ «ПМХ Монтаж» могло здійснювати лише аварійне (не технічне) обслуговування ліфтів за вказаною адресою, про що частково свідчать витяги з журналу фіксації заявок ТОВ «Прем'єр Ліфт» за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 р. та фіксацію обсягів аварійного обслуговування ліфтів відповідача, лист ТОВ «ПМХ Монтаж» від 04.07.2016 р., наданий у судовому засіданні відповідачем. Також відповідач надав суду витяги з журналів ТОВ «Прем'єр Ліфт», з яких вбачається, що у спірний період послуги з технічного обслуговування надані третьою особою, а не позивачем.

Отже, враховуючи встановлені обставини, що узгоджується з наданими доказами, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що послуги за період з вересня по січень 2014 р. на загальну суму 35 524,32 грн., які позивач просить стягнути з відповідача в якості основної заборгованості за договором № 70 від 03.05.2012 р., відповідачу ТОВ «Прем'єр Ліфт» не надавались. А отже, у цей період відносини підряду між сторонами не виникли та до них не можуть бути застосовані положення ст. 882 Цивільного кодексу України, на чому наполягав позивач, також для вирішення спору не має значення чи направлялись вказані акти ОСББ «Добробут», про що вказував відповідач.

За таких обставин надані позивачем акти № ОУ-0000258 від 30.09.2014 р., № ОУ-0000287 від 31.10.2014 р., № ОУ-0000314 від 28.11.2014 р., № ОУ-0000344 від 31.12.2014 р. (не підписані відповідачем) не можуть свідчити про факт надання позивачем послуг з обслуговування ліфтів за період з вересня по грудень 2014 р., а тому суд не приймає їх в якості належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 33-34 ГПК України.

Враховуючи викладене та зважаючи на недоведеність факту надання позивачем послуг з технічного обслуговування ліфтів ОСББ «Добробут» у період з вересня 2014 р. по грудень 2014 р., суд вважає, що відсутні підстави для стягнення заборгованості за такі послуги у сумі 35 524,32 грн., а відтак позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

З урахуванням цього, доводи позивача про те, що оплата послуг, наданих у період з січня по серпень 2014 року були проведені відповідачем з порушенням строків їх оплати, встановлених умовами договору, до уваги судом не приймаються, оскільки, дія Договору № 70 від 03.05.2012 р. припинилась 31.12.2013 р., разом з усіма його умовами, про що зазначалось вище.

Розглядаючи позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 43 772,13 грн., нараховану за період з 15.02.2013 р. по 05.06.2015 р. за кожним актом приймання-передачі послуг на підставі п. 3.5 договору № 70 (у випадку порушення термінів оплати замовник сплачує підряднику пеню у розмірі 0,5 % від вартості заборгованості за кожен день прострочення), суд виходив з наступного.

Як встановлено судом, позивачем до стягнення заявлена пеня за прострочення зобов'язання у період з 15.02.2013 р. по 15.01.2014 р. (протягом дії договору № 70 від 03.05.2012 р.) та період з 15.02.2013 р. по 30.10.2014 р. (коли вказаний договір не діяв).

У силу ст. 611 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Так, щодо позовних вимог про стягнення пені за прострочення зобов'язання у період, коли діяв Договір № 70, а саме - за період з 15.02.2013 р. по 15.01.2014 р. (за 2013 рік) судом першої інстанції прийнято до уваги заяву відповідача про застосування строку позовної давності, надану ним 08.12.2015 р. та підтриману у судовому засіданні під час нового розгляду справи.

Так, відповідачем подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, зокрема, до вимог про стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання.

Статтею 258 Цивільного Кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Частиною 2 вказаної норми ЦК України встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності за зобов'язаннями з визначеним строком виконання починається зі спливом строку виконання.

Згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що незважаючи на несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов'язання за Договором, пеня, нарахована за період з 15.02.2013 р. по 15.01.2014 р. за прострочення оплати послуг, наданих з січня 2013 р. по грудень 2013 р., стягненню не підлягає, у зв'язку зі спливом позовної давності.

Також пеня, нарахована за період з 15.02.2014 р. по 30.10.2014 р. за несвоєчасну оплату наданих послуг з січня 2014 р. по серпень 2014 р., не підлягає стягненню, оскільки Договір між сторонами припинив свою дію 31.12.2013, а договори укладені у спрощений спосіб не містили положень щодо стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.

Щодо стягнення пені за період з 15.10.2014 р. по 05.06.2015 р. за несвоєчасну оплату наданих послуг з вересня 2014 р. по грудень 2014 р. (спірний період), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено факту надання послуг у спірний період, а відповідно підстави для нарахування пені відсутні.

Стосовно стягнення з відповідача інфляційної складової боргу у сумі 13 783,43 грн. та 3 % річних у сумі 966,76 грн., нарахованих за період з 15.10.2014 р. по 05.06.2015 р. за надані послуги у вересні 2014 р. - грудні 2014 р., суд також виходить з того, що послуги у вказаний період позивачем не надавались, тому є безпідставним нарахування інфляційних втрат та відсотків річних.

Враховуючи наведені обставини у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, апеляційна скарга позивача є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Прем'єр Ліфт»залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2016 року по справі № 910/15760/15 залишити без змін.

2. Матеріали справи № 910/15760/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя К.В. Тарасенко

Судді М.Л. Яковлєв

І.А. Іоннікова