Ухвала

від 22.07.2016 по справі 357/6352/16-ц

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/6352/16-ц

2-з/357/55/16

Категорія 2

У Х В А Л А

"22" липня 2016 р. cуддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Жарікова О. В. розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,-

В С Т А Н О В И В :

Заявник 02.06.2016 року звернулася до суду з заявою про забезпечення позову, яка подана від її імені представником ОСОБА_2. В даній заяві представник заявника просить суд в судовому порядку накласти арешт на слідуюче майно ОСОБА_3: житловий будинок, загальною площею 292,6 м.кв. по вул.. Л. Українки, 28 в с. Шкарівка, Білоцерківського району, Київської області; земельну ділянку, кадастровий номер 3220489500:02:021:0813, площею 0,1316 га для будівництва і обслуговування житлового будинку; нежитлову будівлю літ. «Е-2», що знаходиться за адресою: вулиця Київська, 31Е, м. Біла Церква, Київська область; земельну ділянку 0,8 га, кадастровий номер 3210300000:06:007:0028, що знаходиться за адресою: вулиця Київська, 31А, м. Біла Церква, Київської області, зареєстровано право власності 27.09.2013 року; земельну ділянку 0,8 га, кадастровий номер 3210300000:06:007:0030, що знаходиться за адресою: вулиця Київська, 31Б, м. Біла Церква Київської області, зареєстровано право власності 27.09.2013 року; земельну ділянку 0,5655 га, кадастровий номер 3210300000:06:007:0046, що знаходиться за адресою: вулиця Київська, 31Е, м. Біла Церква Київської області, зареєстровано право власності 20.09.2013 року; 53/100 житлового будинку по вул. Комарова, 19 в м. Бердичів, Житомирської області, що зареєстрований 24.05.2012 року. Вказану заяву представник заявника мотивує тим, що є велика ймовірність їх перепродажу, укладання інших правочинів та вчинення будь-яких юридичних дій з цим майном.

В пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства про розгляд заяв про забезпечення позову», роз'яснено, що єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч. 4 ст. 151 ЦПК), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

В роз'ясненнях, викладених у пункті 4 постанови Пленуму, роз»яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Забезпечення позову згідно нормам чинного цивільного процесуального законодавства - це вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо. Підставою для забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити або зробити неможливим виконання судового рішення.

За загальними правилами частини 3 статті 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Тобто особа, яка просить про вжиття таких заходів, зобов'язана довести наявність підстав та надати відповідні докази на підтвердження необхідності вжиття певного виду забезпечення позову.

Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства про розгляд заяв про забезпечення позову» в пункті третьому роз'яснив, що згідно з пунктом 1 частини 1 статті 152 ЦПК України позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

Оглянувши подану представником позивача заяву, вважаю за необхідне вказати на таке.

Законодавець у ч.4 ст.151 ЦПК України передбачив, що до заяви про забезпечення позову слід додавати документ, що підтверджує сплату судового збору.

Так, у ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подачу фізичною особою заяви про забезпечення позову справляється судовий збір у розмірі 0,2 розміру мінімальної заробітної плати.

Хибною є думка представника позивача ОСОБА_2, що позивач ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору за подачу заяви про забезпечення позову, так як є особою, що постраждала від наслідків Чорнобильської катастрофи, 2 категорії.

З огляду на це, пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» у п.6 надав роз'яснення, що оскільки передбачені Законом № 3674-VI пільги щодо сплати судового збору стосуються лише справи та її руху, то сплата судового збору за подання до суду заяв про забезпечення доказів або позову (підпункт 13 пункту 1 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI) здійснюється на загальних підставах за визначеними ставками незалежно від того, чи звільнені позивачі від сплати судового збору за пред'явлення певних позовів.

Відповідно до ст. 151 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.

Заява про забезпечення позову повинна відповідати вимогам ч. 2 ст. 151 ЦПК України, а саме, в заяві повинно бути зазначено: причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов, вид забезпечення позову з обґрунтуванням його необхідності та інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

В ч. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» зазначено, що відповідно до частини першої статті 153 ЦПК заява про забезпечення позову розглядається судом у день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі. У зв'язку з цим вжиття заходів забезпечення позову можливе не лише при проведенні попереднього судового засідання, здійсненні процесуальних дій з підготовки справи до судового розгляду чи під час судового розгляду, а й одночасно з відкриттям провадження у справі чи після постановлення такої ухвали. Винятком є заява про забезпечення позову з метою запобігання порушення права інтелектуальної власності, яка може бути подана та підлягає розгляду до подання позовної заяви (частина четверта статті 151 ЦПК). Заява про забезпечення позову за змістом повинна відповідати вимогам частини другої статті 151 ЦПК.

02.06.2016 року до суду подано позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім»єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання договору дарування удаваним, визнання права на майно що є спільною сумісною власністю, поділ спільного сумісного майна подружжя. У поданій позовній заяві позивач просить суд встановити факт проживання однією сім»єю чоловіка та жінки без шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3; визнати договір дарування будинку по вул. Л. Українки, 28 в с. Шкарівка, Білоцерківського району, Київської області від 04.10.2012 року - удаваним правочином та визнати його договором купівлі-продажу; визнати договір дарування земельної ділянки по вул. Л. Українки, 28 в с. Шкарівка, Білоцерківського району, Київської області від 04.10.2012 року - удаваним правочином та визнати його договором купівлі-продажу; визнати право спільної сумісної власності на майно, що набуте за час спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу; поділити майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності між позивачем і відповідачем в рівних частках, а саме: на 1/2 частину житлового будинку та земельної ділянки по вул. Л. Українки, 28 в с. Шкарівка, Білоцерківського району Київської області; на 1/2 частину нежитлової будівлі літ. «Е2», що знаходиться за адресою: вул. Київська, 31Е, м. Біла Церква, Київська область; на 1/2 частину земельної ділянки 0,8 га, кадастровий номер 3210300000:06:007:0028, що знаходиться за адресою: вул. Київська, 31, м. Біла Церква, Київської області; на 1/2 частину земельної ділянки 0,8 га, кадастровий номер 3210300000:06:007:0030, що знаходиться за адресою: вулиця Київська, 31; на 1/2 частину земельної ділянки 0,5655 га, кадастровий номер 3210300000:06:007:0046, що знаходиться за адресою: вул. Київська, 31; на 1/2 частину майна, що знаходиться на зберіганні в індивідуальному банківському сейфі № 21 (ключ № 21) відкритому відповідачем в АТ «Артем-Банк», що знаходиться в приміщенні зазначеного банку за адресою: вул. Росьова 6, м. Біла Церква, Київська область; автомобіль НОМЕР_1, № шассі JTJHY00WX04010492, придбаний 04.09.2015 року, залишити за відповідачем; автомобіль Lexus RX 350, д.н.з. АІ 1001 А, придбаний 20.05.2016 року, залишити за позивачем.

03.06.2016 року справу передано судді. 03.06. 2016 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім»єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання договору дарування удаваним, визнання права на майно що є спільною сумісною власністю, поділ спільного сумісного майна подружжя - залишено без руху, на підставі ст. 119-121 ЦПК України та надано позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви. Після усунення недоліків вказаної позовної заяви, судом було направлено запит в відділ АДР ГУ ДМС України в Київській області, відповідно до вимог ст. 122 ЦПК України.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім»єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання договору дарування удаваним, визнання права на майно що є спільною сумісною власністю, поділ спільного сумісного майна подружжя відкрито 22.07.2016 року, після отримання судом відповіді на запит 22.07.2016 року, згідно вимог ст. 122 ЦПК України.

Представник заявника мотивує подану заяву про забезпечення позову тим, що є велика ймовірність перепродажу вказаного майна, укладання інших правочинів та вчинення будь-яких юридичних дій з цим майном. Однак, належних та допустимих доказів на підтвердження зазначеного до суду не надає. Крім того, представник заявника мотивує дану заяву тим, що відповідач неодноразово говорив позивачу, що до моменту винесення рішення судом, він подарує вищевказане майно іншим особам. Також, позивачу повідомили знайомі про те, що відповідач намагається продати майно, що є предметом поділу. Однак, належних та допустимих доказів на підтвердження зазначеного до суду не надає.

Раніше представником заявника, також, подавалися до суду заяви про забезпечення позову, які ухвалами суду поверталися заявнику та представнику заявника, в зв»язку з невідповідністю вказаних заяв вимогам ст. 151 ЦПК України.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.151 ЦПК України, забезпечення позову за заявою осіб, які беруть участь у справі, допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення позову може в подальшому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Отже, заява про забезпечення позову повинна містити обставини щодо вчинення відповідачем у справі дій, які можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, а в даній заяві не зазначено відомостей про те, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду. Зазначені обставини представником заявника є лише його припущеннями нічим не підтвердженими.

Подана заява про забезпечення позову не підтверджена доказами наявності реальних фактичних обставин про вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду ( реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, тощо). Посилання в заяві лише на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Більш того, представник позивача, у заяві про забезпечення позову вказує земельні ділянки, на які просить накласти арешт, адреси яких різниться від земельних ділянок, які є предметом спору. Виявлена різниця полягає у літерних позначеннях адреси земельних ділянок, що юридично робить ці земельні ділянки різними. Таким чином, земельні ділянки, на які на думку представника заявника слід накласти арешт, не є предметом спору, оскільки щодо них відсутні позовні вимоги у позовній заяві.

Крім того, представник заявника просить суд накласти арешт на 53/100 частини житлового будинку по вул. Комарова, 19 в м. Бердичів, Житомирської області. Вказане майно не є предметом спору, оскільки щодо нього позовні вимоги заявлено не було. Отже, представник заявника без жодної правової підстави просить накласти арешт на назване майно. Також, представник заявника просить суд накласти арешт на майно, що знаходиться на зберіганні в індивідуальному банківському сейфі № 21 (ключ № 21) відкритому відповідачем в АТ «Артем-Банк», що знаходиться в приміщенні зазначеного банку за адресою: вул. Росьова 6, м. Біла Церква, Київська область, не вказуючи навіть на яке саме майно.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в постанові «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову: з'ясувати обсяг позовних вимог; дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Крім того, відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Як передбачено частиною другою статті першої Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, формою втручання у здійснення права власності може бути лише контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Таким чином, враховуючи, що подана заява про забезпечення позову є не мотивованою належним чином, виходячи із змісту позовних вимог, предмету та підстав позову, суд приходить до висновку, що на даний час забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача є безпідставним та таким, що може порушити права відповідача як власника майна.

При цьому, суд вважає за необхідне роз'яснити, що відповідно до п. 22 Постанови Пленуму Верхового Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 року № 2, відмова в задоволенні клопотання не позбавляє права осіб, які беруть участь у справі, знову заявляти клопотання з того самого питання в процесі судового розгляду, якщо при цьому немає зловживання процесуальними правами. Суд вправі при вирішенні повторного клопотання з урахуванням зміни обставин у ході розгляду справи постановити іншу ухвалу по суті заявленого клопотання.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 151 - 153 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Київської області через Білоцерківський міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом 5 днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя ОСОБА_4