Постанова

від 13.07.2016 по справі 906/500/15

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2016 року Справа №906/500/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Дужич С.П.

судді Саврій В.А. ,

судді Мамченко Ю.А.

при секретарі Німчук А.М.

за участю представників сторін:

позивача: не з'явились

від відповідача: ОСОБА_1 (довіреність №115 від 18.04.2016 року)

розглянувши апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 підприємства "Житомирський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на рішення господарського суду Житомирської області від 24 травня 2016 року у справі №906/500/15 (суддя Кудряшова Ю.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рембудкомплекс-2005"

до ОСОБА_2 підприємства "Житомирський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

про стягнення 97343,81 грн.

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ :

24 травня 2016 року, рішенням господарського суду Житомирської області було частково задоволено позов ТОВ "Рембудкомплекс-2005" до ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" та стягнуто з відповідача на користь позивача 69625,44 грн. - основного боргу, 2613,17 грн. - 3% річних, 24761,43 грн. - інфляційних втрат і 1939,98 грн. - судового збору, а в решті позову відмовлено.

Відповідач у своїй апеляційній скарзі просить рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити, вважаючи, що прийняті судом висновки не відповідають обставинам справи, а також порушено норми матеріального і процесуального права, оскільки з урахуванням ч.2 ст. 530 ЦК України оплата за рахунками мала здійснитися протягом 7-ми до 27 грудня 2013 року та до 09 січня 2014 року, отже відповідач вважає, що в силу положень ч.5 ст. 315 ГК України та ст. 165 Статуту автомобільного транспорту, шестимісячний строк пред'явлення позову позивач пропустив та позивач звернувся до суду з пропуском встановленим ст. 925 ЦК України річним строком позовної давності.

Наголошує на тому, що рахунки №199 від 17 грудня 2013 року та №200 від 30 грудня 2013 року не отримував, а тому вважає, що у відповідача не виникло обов'язку з оплати наданих послуг, і як наслідок, суд невірно визначив, що позивач має право на стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Також зазначає, що в оскаржуваному рішенні судом визначено строк, з якого вважається, що права позивача порушені, а саме: 24 грудня 2013 року та 06 січня 2014 року, а тому, підписаний 01 листопада 2014 року акт звірки взаєморозрахунків підписаний після спливу позовної давності, який не може вважатися доказом наявності або відсутності заборгованості, оскільки акти звірки розрахунків є лише документами, за якими бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами.

Позивач не скористався своїм правом відзиву на апеляційну скаргу, проте його відсутність, відповідно ч.2 ст. 96 ГПК України, не перешкоджає апеляційному перегляду справи.

24 червня 2016 року, ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено її розгляд на 13 липня 2016 року.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просить її задоволити, а рішення господарського суду Житомирської області скасувати та прийняти нове, яки відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, хоча і був завчасно повідомлений про час і місце судового розгляду, на що вказує повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення. Заяв про відкладення судового засідання не надходило.

Враховуючи вимоги ст. ст. 101, 102 ГПК України про межі та строки перегляду справи в апеляційній інстанції, а також те, що сторони по справі належним чином повідомлені про час і місце розгляду апеляційної скарги, суд вважає за можливе провести судове засідання за відсутності представника позивача.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила, що:

01 березня 2013 року, між ТОВ "Рембудкомплекс-2005", як постачальником, та Філією "Народицький райавтодор" ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК Автомобільні дороги України", як покупцем, було укладено Договір поставки №4, за умовами якого постачальник зобов'язується поставляти і передавати у власність покупцю визначену цим договором щебеневу продукцію різних фракцій, а покупець зобов'язався прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату. (т.1 а.с.14-15)

На виконання умов даного Договору №4, позивач поставив відповідачу 200 т. щебеню фракції 20-70 і направив відповідачу відповідний рахунок на оплату №2 від 04 березня 2013 року у сумі 26 023,20 грн., який останнім було оплачено 05 і 11 березня 2013 року платіжними дорученнями №47 на суму 13 000,00 грн. і №48 на суму 13 023,20 грн.. відповідно. (а.с.30-37)

Крім того, за актами надання послуг (транспортні перевезення) №195 від 17 грудня 2013 року на суму 40 896,00 грн., №214 від 30 грудня 2013 року на суму 28 729,00 грн. та відповідними товарно-транспортними накладними про перевезення 1360 т відсіву на протязі 02-27 грудня 2013 року позивачем надано послуги з перевезення відсіву на загальну суму 69625,00 грн. (т.1 а.с.30-41)

01 листопада 2014 року, між сторонами було підписано акт звіряння взаємних розрахунків за період: 01 вересня 2013 року - 01 листопада 2014 року, за яким відповідач визнав свою заборгованість перед позивачем у розмірі 69 624,44 грн. (т.1 а.с.22)

26 травня 2015 року, рішенням господарського суду Житомирської області, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 16 вересня 2015 року, позов було задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача 69625,44 грн. - основного боргу, 2653,22 грн. - 3% річних, 24761,43 грн. - інфляційних втрат і 1940,80 грн. - судового збору, у стягненні 303,72 грн. - інфляційних втрат відмовлено. (т.1 а.с.141-144, 217-220)

17 лютого 2016 року, постановою Вищого господарського суду України скасовано рішення господарського суду Житомирської області від 26 травня 2015 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16 вересня 2015, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. (т.2 а.с.62-66)

24 травня 2016 року, рішенням господарського суду Житомирської області було частково задоволено позов ТОВ "Рембудкомплекс-2005" до ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" та стягнуто з відповідача на користь позивача 69625,44 грн. - основного боргу, 2613,17 грн. - 3% річних, 24761,43 грн. - інфляційних втрат і 1939,98 грн. - судового збору, а в решті позову відмовлено. (т.2 а.с.122-125)

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступне.

Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання іншою особою.

Захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в суді кожна особа вправі здійснювати шляхом звернення з позовом, предмет якого або кореспондує із способами захисту, визначеними у ст. 16 ЦК України, договором або іншим законом.

Згідно з приписами ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідносини, у яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Відповідно ст. 909 ЦК України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Вищий господарський суд України, скасовуючи рішення господарського суду Житомирської області від 26 травня 2015 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16 вересня 2015 року, в своїй постанові зазначив, що суди попередніх інстанцій не дослідили якими саме положеннями договору поставки врегульовано зобов'язання сторін, що виникають з правовідносин перевезення вантажу, чи погоджена сторонами у даному договорі поставки ціна та строки перевезення спірних партій вантажу, чи відноситься погоджена позивачем та відповідачем у п.1.1 Договору поставки умова про купівлю-продаж щебеневої продукції різних фракцій до відсіву, який було перевезено на підставі спірних товарно-транспортних накладних.

А також, суди попередніх інстанцій не з'ясували, чи виставлялись позивачем відповідні рахунки, а відтак, і не встановили моменту виникнення у відповідача обов'язку з оплати наданих ТОВ "Рембудкомплекс-2005" послуг з перевезення спірного вантажу, і як результат, дати з якої у позивача виникло право на стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань внаслідок прострочення відповідача.

На виконання вказівок Вищого господарського суду України, з матеріалів справи ввстановлено, що за актами надання послуг (транспортні перевезення) №195 від 17 грудня 2013 року і №214 від 30 грудня 2013 року та відповідними товарно-транспортними накладними про перевезення 1360 т відсіву на протязі 02-27 грудня 2013 року позивачем надано послуги з перевезення відсіву на загальну суму 69625,00 грн.

Колегія суддів, погоджується з висновком місцевого господарського суду, що, оскільки щебінь фракції 40-70 мм, який зазначений у Договорі поставки №4, та гранітний відсів є різними видами продукту подрібнення гірських порід, і кількість поставленої за товарно-транспортними накладними (1360 т) значно перевищує кількість зазначену у специфікації до Договору поставки №4 (200 т), то послуги з перевезення вантажу згідно товарно-транспортних накладних та актів надання послуг №195 від 17 грудня 2013 року, №214 від 30 грудня 2013 року надавались поза межами Договору поставки №4 від 01 березня 2013 року, а зобов'язання з перевезення відсіву виникло з договору перевезення, що укладений в момент прийняття перевізником від відправника вантажу у формі товарно-транспортного документу, яким супроводжувався товар і, по суті, є письмовою формою договору на перевезення цього відсіву.

Також, в ході судового розгляду встановлено, що позивачем було здійснення перевезення товару в кількості 81720 т/км загальною вартістю 69625,44 грн., що відповідає кількості т/км зазначених в актах та у товарно-транспортних накладних.

Відповідач в свою чергу прийняв за актами надання послуг (транспортні перевезення) зазначену вище кількість відсіву, свого обов'язку по оплаті послуг перевізника не виконав, чим заборгував позивачу кошти в сумі 69625,44 грн.

За змістом ст. 526 ЦК Україні та ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

17 та 30 грудня 2013 року позивачем були виписані рахунки №199 та №200 на оплату відповідачем наданих йому послуг з перевезення відсіву на загальну суму 69625,44 грн. Дати направлення цих рахунків не встановлено.

Відповідач заперечує про отримання даних рахунків, проте в своїй в апеляційній скарзі вказує і на пропущення позивачем строку позовної давності, оскільки строк виконання зобов'язань настав з 24 грудня 2013 року та 06 січня 2014 року, крім того представником відповідача у судове засідання було надано розшифровку податкових зобов'язань (Додаток №5) за грудень 2013 року, в якій відображено спірну заборгованість (т.1 а.с.111-113), тому колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, що відповідачу з грудня 2013 року було відомо про існування заборгованості за отримані послуги з перевезення вантажу.

Колегією суддів, враховуються також роз'яснення в п.п.1.7. Постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року, яким визначено, що оскільки ст. 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання згідно ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що вимоги про стягнення основного боргу в сумі 69625,44 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім цього, позивач просить стягнути з відповідача 2653,22 грн. - 3% річних за період з 24 грудня 2013 року та з 06 січня 2014 року по 31 березня 2015 року і 25065,15 грн. - інфляційних втрат за період з січня 2014 року по лютий 2015 року.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок нарахованих позивачем 3% річних та інфляційних втрат, апеляційний господарський суд погоджується з місцевим господарським судом про законність та обґрунтованість вимог позову в частині стягнення з відповідача 1552,93 грн. - 3% річних за період з 24 грудня 2013 року по 31 березня 2015 року з суму боргу у 40 896,00 грн., 1060,24 грн. - 3% річних за період з 06 січня 2014 року по 31 березня 2015 року з суму боргу у 28 729,44 грн. та 14 544,16 грн. - інфляційних втрат за період з 24 грудня 2013 року по 31 березня 2015 року з суму боргу у 40 896,00 грн. і 10 217,27 грн. - інфляційних втрат за період з 06 січня 2014 року по 31 березня 2015 року з суму боргу у 28 729,44 грн. А в стягненні 40,05 грн. - 3% річних і 303,72 грн. - інфляційних втрат слід відмовити.

Щодо посилань відповідача про застосування строків позовної давності, судова колегія зазначає наступне.

Згідно ст. 257 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог, пред'явлених у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти.

Частиною 1 ст. 264 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що складення 01 листопада 2014 року акту звірки є діями відповідача по визнанню свого боргу у сумі 69625,44 грн., який перериває перебіг позовної давності по його стягненню, і подання даного позову 03 квітня 2015 року відбувся в межах строків позовної давності.

Інші заперечення відповідача, викладені у апеляційній скарзі, також не знайшли свого підтвердження під час її розгляду, а тому відхиляються як необґрунтовані.

Згідно ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте у відповідності до норм ст. 43 ГПК України із всебічним, повним та об'єктивним дослідженням матеріалів справи в їх сукупності та вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для скасування рішення господарського суду та задоволення вимог апеляційної скарги.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, на підставі ст.ст. 49, 105 ГПК України, у зв'язку з відмовою в її задоволенні, покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Житомирської області від 24 травня 16 року у справі №906/500/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 підприємства "Житомирський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №906/500/15 повернути господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Дужич С.П.

Суддя Саврій В.А.

Суддя Мамченко Ю.А.