Постанова

від 01.08.2016 по справі 826/21961/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

01 серпня 2016 року письмове провадження № 826/21961/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Арсірія Р.О. розглянувши адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Ей Джі Лоджистікс» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ей Джі Лоджистікс» (надалі по тексту - позивач або ТОВ «Ей Джі Лоджистікс») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві (надалі по тексту - відповідач або ДПІ), в якому просить визнати результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Ей Джі Лоджистікс» (код ЄДРПОУ 38707047), з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Крафт Компані Плюс» (код ЄДРПОУ 39034770) за період з 01.07.2014 по 31.08.2014; ТОВ «БК Будшляхмаш» (код ЄДРПОУ 39225890), за період з 01.09.2014 по 30.09.2014, викладені в акті від 29.04.2015 № 247/1-26-50-22- 06:18707047 протиправними; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.05.2015 № 0003412206.

Обґрунтовуючи заявлений адміністративний позов представник позивача зазначає, що висновки акта є протиправними, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки ТОВ «Ей Джі Лоджистікс» не порушувало вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з контрагентами на які вказує податковий орган, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які засвідчують належне виконання позивачем вимог податкового законодавства України в частині підтвердження права на податковий кредит. Просив суд розглядати справу за його відсутності.

Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, через канцелярію суду подав письмові заперечення на позов, в яких просив суд відмовити повністю у задоволенні позовних вимог.

Керуючись частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з неприбуттям у судове засідання представника відповідача, належним чином повідомленого про дату, час та місце судового розгляду, суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позиції сторін, судом встановлено наступне.

14 травня 2015 року відповідачем, на підставі акта перевірки № 247/1-26-50-22-06-38707047 від 29.04.2015 прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0003412206, яким позивачу за порушення п.198.3 п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України, збільшено суму грошового зобов'язання за платежем : податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 388 337, 50 грн за основним платежем 310 670,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями 77 667,50 грн.

Як вбачається з акта перевірки, рішення про результати розгляду первинної скарги та рішення про результати розгляду скарги, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість ґрунтується на наступних обставинах.

Так, контролюючим органом взято в основу довідку ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС від 02.10.2014 № 163/10-08-22-01/39034770, згідно якої контрагент позивача - ТОВ «Крафт Компані Плюс» не знаходиться за адресою місцезнаходження.

Крім того, відповідач зазначає, що на момент перевірки у позивача відсутні товаро-транспортні накладні.

Інших обставин зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ акт перевірки в собі не містить.

Не погоджуючись з обґрунтованістю зазначених доводів контролюючого органу та, як наслідок, правомірністю податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 6 та частини 2 статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі-Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (в редакції, що на момент виникнення спірних операцій).

Відповідно до пункту 44.1., пункту 44.2. статті 44 Кодексу, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Відповідно до підпункту 14.1.36. пункту 14.1. статті 14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 Кодексу, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно підпункту «а» пункту 198.1, пункту 198.2., абзацу 1 пункт 198.3. статті 198 Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, крім іншого, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3. статті 198 Кодексу).

За правилами пункту 198.6. статті 198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому, слід зазначити, що статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій. Відповідно, оформлені належним чином податкові накладні та інші первинні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку є документами, які є підставою для формування податкового кредиту та витрат підприємства у податковому обліку.

Судом встановлено, що між ТОВ «Крафт Компані Плюс» (продавець) та ТОВ «Ей Джі Лоджистікс» (покупець) укладено договір поставки № 010714 від 01.07.2014, за умовами якого продавець бере на себе зобов'язання поставити покупцю борошно вищого ґатунку (надалі по тексту - товар), а покупець зобов'язується прийняти товар й оплатити його відповідно до умов даного договору.

Згідно п.1.1.1 договору товар повинен відповідати якісним показникам вказаним у специфікації товару, яка є невід'ємною частиною договору.

П.2.4 договору разом з партією товару продавець направляє покупцю наступні супровідні документи на товар : оригінал видаткової накладної на товар, оригінал податкової накладної на товар.

На виконання умов вказаного договору позивачем надано належним чином оформленні первинні документи : податкові накладні, видаткові накладні (а.с.40-95, Том 1). Факт оплати відповідачем не заперечується. В результаті чого судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного законодавства, навпаки, вони складені належним чином та містять всі обов'язкові реквізити, отже такі документи можна вважати належними доказами реальності здійснених господарських операцій.

Також між позивачем та ТОВ «БК «Будшляхмаш» укладено договір № 01/09-2-14 від 01.09.2014, згідно умов якого виконавець зобов'язується доставити автомобільним транспортом ввірений йому замовником вантаж до пункту призначення у встановлені договором строки, а замовник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідачем по вказаному контрагенту не були донараховані податкові зобов'язання.

Окружний адміністративний суд міста Києва приймає до уваги те, що акт перевірки не містить в собі жодних зауважень до оформлення первинних бухгалтерських та податкових документі. Не містить також акт перевірки і зауважень до змісту та обсягу господарських операцій, що відображені в первинних документах.

Таким чином, суд дійшов висновку, що без надання належної правової оцінки первинним документам по взаємовідносинам позивача з контрагентом, в основу висновків акту перевірки, на підставі якого прийняті оскаржуване податкове повідомлення-рішення, відповідачем, фактично, покладена інформація (податкових органів відносно контрагента), достовірність якої не доведена у встановленому законом порядку.

Що стосується посилання на довідку про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «Крафт Компані Плюс», суд зазначає наступне.

В силу вимог п/п. 73.5.3. Податкового кодексу України та п. 3 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого постановою КМ України від 27 грудня 2010 року № 1232, зустрічна звірка може бути ініційована ДПІ, яка здійснює перевірку платника податку (позивача), шляхом надіслання до ДПІ за місцезнаходженням контрагентів платника податків (третіх осіб) відповідного доручення.

Як вбачається із змісту довідки про проведення зустрічної звірки, процедура проведення звірки не була ініційована відповідачем по даній справі у зв'язку з проведенням перевірки позивача, як-то передбачено п. 3 Порядку та проводилась за власною ініціативою та на власний розсуд ДПІ за місцем реєстрації контрагента. Наведене вказує на порушення проведення порядку проведення зустрічної звірки відомостей щодо взаємовідносин позивача з даними його контрагента та на те, що акт про неможливість звірки складений з порушенням встановлених законодавством правил, що зумовлює застосування до нього положень ч. 3 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

В контексті наведеного слід додати, що довідка про результати зустрічної звірки взагалі не містить відомостей щодо інформування контрагента про такий захід, не містить відомостей щодо витребування у контрагента певної інформації та, складений поза межами періоду виконання спірних операцій, що додатково вказує на те, що цей акт не може бути самостійною та достатньою підставою для висновку про відсутність контрагента за місцезнаходженням у період виконання спірних операцій, відсутності у контрагента відповідних умов для здійснення спірних операцій в період проведення цих операцій, підставою для висновку про нездійснення спірних операцій та про порушення позивачем податкового законодавства.

Тобто, з наведеного вбачається, що довідка про проведення зустрічної звірки є доказом, здобутим з порушенням закону та відповідно ч. 3 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України судом не береться до уваги в якості доказу на обґрунтування висновків акту перевірки, складеного відносно позивача, що у свою чергу вказує на те, що висновки акту перевірки не містять в собі достатніх обставин, які б давали відповідачу підстави для формування висновків акту перевірки про нездійснення спірних операцій та про відсутність у позивача підстав для формування спірних сум податкових вигод.

Щодо посилання відповідача в акті на відсутність під час перевірки товаро-транспортних накладних, суд зазначає наступне.

Стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлює, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На підтвердження здійснення господарських операцій із контрагентами платником податку можуть бути надані відповідні специфікації, картки рахунків, рахунки фактур, видаткові накладні, податкові накладні, банківські виписки, що підтверджують рух активів на рахунку платника податку.

Відсутність певної транспортної документації не може бути єдиною беззаперечною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково має бути підтверджено здійснення послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

Вищий адміністративний суд України підтримує позицію про те, що доводи щодо відсутності товарно-транспортної накладної чи неналежного її заповнення не підтверджують безтоварності операцій в разі, якщо мала місце операція з поставки товарів. ВАСУ наголошує, що в такому випадку основне - це наявність первинних документів на підтвердження саме факту постачання товарів, а підтвердження їх перевезення є другорядним. Зокрема, в Ухвалі від 28 липня 2015 року у справі № К/800/20004/15 Вищий адміністративний суд України встановлює таке: «…відсутність належним чином оформлених товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку платника податків. Документи обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.» Зазначена позиція також відображена в інших рішеннях ВАСУ, зокрема, в Ухвалі від 23 вересня 2015 року у справі № К/800/22363/15, в Ухвалі від 27 липня 2015 року у справі № К/800/56974/13, в Ухвалі ВАСУ від 7 грудня 2015 року у справі № К/800/17289/13.

Крім зазначеного, за правилами пункту 36.1., пункту 36.5. статті 36, пункту 38.1. статті 38, пункту 47.1. статті 47, пункту 49.2. статті 49, пункту 109.1. статті 109 Кодексу, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 22.10.2010 року та 31.01.2011 року і повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 22.01.2009 (справа «Булвес АД» проти Болгарії) констатував, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товарів/робіт/послуг від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та формування витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи судом встановлено не було.

Аналогічна позиція підтверджується численною судовою практикою у відповідних справах (ухвали Вищого адміністративного суду України від 19.02.2013 № К/9991/64614/11, від 16.03.2013 року № К/800/9087/13).

Незважаючи на зазначене, відповідач позбавив позивача права на формування податкового кредиту підприємства через недотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

За таких обставин, суд дійшов висновку про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення відповідача від 14.05.2015 № 0003412206 та, відповідно, про необхідність його скасування.

Водночас, суд не погоджується із вимогами про визнання протиправними результатів документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Ей Джі Лоджистікс» (код ЄДРПОУ 38707047), з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Крафт Компані Плюс» (код ЄДРПОУ 39034770) за період з 01.07.2014 по 31.08.2014; ТОВ «БК Будшляхмаш» (код ЄДРПОУ 39225890), за період з 01.09.2014 по 30.09.2014. викладені в акті від 29.04.2015 № 247/1-26-50-22- 06:18707047, з огляду на наступне.

Відповідно до абзацу 1 та 2 пункту 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22 грудня 2010 року № 984 (далі по тексту Порядок № 984) (чинний на момент проведення перевірки) результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка.

Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Тобто акт перевірки за своєю правовою природою є службовим документом та який містить висновки податкового органу щодо результатів перевірки, не є актом державного чи іншого органу в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки такий акт не породжує жодних правових наслідків, що спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин і не має обов'язкового характеру для платника податків, який перевірявся, а висновки податкового органу не порушують прав позивача

Враховуючи викладене, акт перевірки, складений органом державної податкової служби, не є нормативно-правовим актом або правовим актом індивідуальної дії, не є рішенням суб'єкта владних повноважень, оскільки не встановлює, не змінює та не припиняє жодних прав та обов'язків.

При цьому, інтересом юридичної особи у сфері публічно-правових відносин слід розуміти інтерес, що може бути об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення потреб юридичної особи, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Відповідачем по суті не надано в порядку виконання обов'язку, передбаченого ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, будь-яких належних та допустимих доказів, не доведено наявності обставин та підстав, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства та наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування спірних сум податкового кредиту з ПДВ та які б відповідно до вищезгаданих положень податкового законодавства та законодавства з питань бухгалтерського обліку унеможливлювали формування позивачем спірних сум податкових вигод за вищезгаданими операціями, які б свідчили про нездійснення спірних операцій та про юридичну дефектність первинних документів за спірними операціям, а відтак ДПІ не довела законності та обґрунтованості висновків акту перевірки.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги, в даному випадку, підлягають задоволенню частково.

Керуючись статтями 69-71, 94, 128, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ей Джі Лоджистікс» задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0003412206 від 14.05.2015 ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у місті Києві.

3. В задоволенні решти позову - відмовити.

4. Судові витрати в сумі 5751,98 грн присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ей Джі Лоджистікс» за рахунок Державного бюджету України.

5. Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Р.О. Арсірій