Рішення

від 28.07.2016 по справі 910/24215/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.07.2016Справа №910/24215/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр профілактичної дезінфекції»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд»

про визнання недійсним пункту договору

Суддя Маринченко Я.В.

Представники сторін:

від позивача - Миронюк Д.Д. (представник за довіреністю);

Мазур Ю.А. (представник за довіреністю);

від відповідача - Куриляк Н.Г. (представник за довіреністю).

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Центр профілактичної дезінфекції» звернулось до суду з позовом до ТОВ «Український лізинговий фонд» про визнання недійсним пункту 8.4 Договору фінансового лізингу №2473/01/14-В від 17.01.2014, укладеного між сторонами.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що вказаний договір фінансового лізингу від імені директора позивача Мазура Ю.А. підписано невідомою особою, яка діяла з перевищенням своїх повноважень. Разом з тим, вказав, що сторони мали намір укласти вказаний договір, договір було підписано директором позивача, позивачем отримано предмет лізингу - автомобіль, визначений умовами договору, проте, відповідач, підписані директором позивача примірники договору взяв для підписання уповноваженою особою відповідача, після чого повернув позивачу. Сторони виконували вказаний договір, проте, після отримання позивачем квитанцій про сплату валютної курсової різниці за спірним договором, позивач з'ясував, що договір містить пункт 8.4 щодо сплати курсової різниці, який був відсутній у підписаному позивачем примірнику. Також позивачем встановлено, що отриманий від відповідача після підписання примірник договору, а також додатки до нього підписані невстановленою особою від імені директора позивача Мазура Ю.А. Крім того, вказав, що спірний пункт також суперечить положенням ст..16 Закону України «Про фінансовий лізинг», яка встановлює виключний перелік лізингових платежів, і якою не передбачено сплату курсової різниці.

Враховуючи викладене, зокрема те, що намір укласти спірний договір у сторін був, проте на інших умовах, без коригування лізингового платежу на курс валют, позивач просить визнати недійсним спірний пункт 8.4 вказаного договору.

Також позивачем заявлено клопотання про проведення почеркознавчої експертизи, на вирішення якої просив поставити питання, чи виконані підписи на спірному договорі та додатках до нього директором позивача Мазуром Ю.А. чи іншою особою. Вказане клопотання судом задоволено.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, додатково пояснив, що спочатку, коли позивач вирішив отримати в лізинг автомобіль, він звернувся до відповідача з пропозицією укласти відповідний договір лізингу, при цьому враховуючи позитивний досвід укладення та виконання таких договорів (до цього укладено 2 аналогічні договори у 2012 році). На вказану пропозицію відповідачем було запропоновано текст договору лізингу, який після вибору автомобіля позивачем, було підписано представником позивача директором Мазуром Ю.А. та отримано автомобіль. Представник відповідача, який надавав текст договору на підписання повідомив, що особа, яка уповноважена на підписання таких договорів від імені відповідача знаходиться в центральному офісі в м. Києві, та що для підписання відповідачем вказаного договору та додатків, всі примірники необхідно направити до м. Києва, після повернення яких позивачу буде передано його примірник договору з додатками. Позивач не заперечував, та передав усі підписані примірники представнику відповідача, після чого продовжував користуватись автомобілем та сплачувати лізингові платежі відповідно до затвердженого сторонами графіку. В подальшому, при отриманні рахунків від відповідача з коригуванням курсової різниці позивач отримав свій примірник договору та додатків, та виявив в ньому наявність п.8.4, якого не було при підписанні договору, а також виявив факт підписання вказаних документів іншою особою. Зазначив, що позивач сплачував лізингові платежі відповідно до підписаного позивачем графіку і станом на теперішній час позивачем сплачено лізингові платежі в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов, зокрема зазначив, що між сторонами дійсно укладався вказаний договір, при цьому при укладенні договору, підписаний позивачем примірник направлявся до м. Києва на підписання уповноваженою особою відповідача. Проте після підписання позивачу було повернуто ті ж самі документи, які підписані представником позивача. Менеджер, яка отримувала від позивача підписані примірники договору, анкети та інших документів, зважаючи на репутацію позивача та ідентичність підписів на анкеті та договорі не перевіряла, хто саме підписав вказані документи. Вказаний договір з самого початку містив спірний пункт 8.4, який передбачав валютне коригування лізингового платежу. Крім того про валютне коригування, передбачене умовами договору також свідчить наявність у номері договору літери «В», оскільки договори, які не містять такого коригування маркуються літерою «Н», що означає сплату лізингових платежів виключно у національній валюті без будь-яких коригувань. Також вказав, що норми чинного законодавства не містять заборони на включення до умов договору положень щодо здійснення валютного коригування сум лізингових платежів. Крім того вказав, що відповідачем виставлялись позивачу рахунки на сплату всіх платежів, в тому числі і валютного коригування, проте позивачем жодних заперечень щодо виставлених рахунків з початку 2014 року і по час звернення до суду в серпні 2015 року не висловлювалось. Більше того, позивачем всі рахунки сплачувались, хоча і з деякими порушеннями строків сплати. На підставі викладеного вказав на відсутність підстав для визнання спірного пункту договору недійсними.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст.806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Судом встановлено, що 17.01.2014 року між ТОВ «Український лізинговий фонд» (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр профілактичної дезінфекції» (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу №2473/01/14-В, за умовами якого лізингодавець набуває у власність і передає на умовах фінансового лізингу в платне володіння і користування з правом викупу майно (предмет лізингу), найменування і характеристики якого вказані в специфікації (додаток №2), а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу, оплачувати лізингові платежі, зазначені в графіку внесення лізингових платежів, а також інші платежі відповідно до умов вказаного договору.

Пунктами 3.1-3.3 договору сторони погодили, що предметом лізингу є автомобіль Hyndai Accent 2012 року випуску загальною вартість 139940 грн з ПДВ. Строк лізингу сторони визначили тривалістю 36 місяців (п.5 договору).

Загальна сума лізингових платежів на дату укладення договору становить 201088,06 грн і може змінюватися відповідно до загальних умов договору фінансового лізингу (п.8.1 договору).

Авансовий платіж і порядок проведення оплат - у відповідності з графіком внесення лізингових платежів.

Сплата лізингових платежів в гривні з коригуванням курсу валют відповідно до п.2.6 Загальних умов договору.

Пунктом 2.6 Загальних умов договору передбачено, що у разі вказівки в п.8.4 договору на застосування при визначенні розміру лізингового платежу коригування курсу валют, сторони погоджуються, що лізингові платежі, які підлягають виплаті згідно з даним договором, розраховуються з використанням середньозваженого курсу української гривні до долара США на міжбанківському ринку.

Позивач вказує, що спірний пункт 8.4 договору суперчить положенням Закону України «Про фінансовий лізинг» та був відсутній у редакції договору лізингу, яка підписувалась уповноваженим представником позивача - Директором Мазуром Ю.А., відповідно вказаний пункт підлягає визнанню недійсним. Наявний договір, який містить спірний пункт, як і додатки до нього позивачем не підписувались.

Відповідно до висновку експертів за результатами проведеної судово-почеркознавчої експертизи від 30.05.2016 № 7174/7175/16-32, підписи від імені Мазура Ю.А. у двох примірниках договору фінансового лізингу, двох примірниках додатків №1 (Графік внесення лізингових платежів), №2 (Специфікація), №3 (Загальні умови договору фінансового лізингу) виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки та технічних засобів тне Мазуром Юрієм Анатолійовичем, а іншою особою з наслідуванням підпису Мазура Ю.А.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положеннями ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями ч. 1-3 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до ст..241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Як встановлено у судовому засіданні, сторони дійсно мали мали намір укласти спірний договір, вказаний договір було підписано представником позивача та передано відповідачу для підписання. Одночасно, позивач отримав предмет лізингу, користувався ним та сплачував лізингові платежі. Вказане не заперечується представниками обох сторін.

Отже, незважаючи на те, що договір від імені позивач підписано невстановленою особою, сторони, зокрема і позивач своїми наступними діями схвалив вказаний правочин, прийнявши його до виконання, відповідно, в силу вимог ст.241 спірний договір створює цивільні права і обов'язки для обох сторін, в тому числі і щодо сплати валютного коригування, розраховано відповідно до умов договору та Загальних умов.

Також суд приймає до уваги ту обставину, що відповідачем, виставлялись позивачу рахунки згідно затвердженого графіку сплати лізингових платежів, в тому числі і суми валютного коригування, починаючи з лютого 2014 року. Відповідачем вказані рахунки сплачувались без жодних заперечень по час звернення до суду, у вересні 2015 року,що свідчить про обізнаність позивача з вказаним пунктом договору. Зазначене підтверджується наявними в матеріалах справи картками рахунків, наданих відповідачем та виставленими позивачу рахунками.

Крім того звертає увагу на той факт, що спірний договір (обидва примірники) та додатки до нього скріплено печаткою позивача, при цьому позивач не висловлював сумнівів у достовірності вказаного відбитку печатки, і не надав суду доказів викрадення чи іншого незаконного заволодіння сторонніми особами вказаною печаткою.

Водночас, встановивши, що підписи від імені позивача у спірному договорі вчинено невстановленою особою, та вказуючи на існування іншого варіанту спірного договору, проте без спірного пункту 8.4, позивач не довів належними та допустимим доказами існування іншого договору саме без пункту 8.4, з умовами якого позивач не згодний.

Також, як вбачається з пояснень представника відповідача, літера «В» у номері спірного договору свідчить про наявність у такому договорі валютного коригування лізингових платежів.

Щодо невідповідності спірного пункту договору вимогам ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», суд зазначає наступне.

Відповідно до вказаної статті сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Як вбачається зі змісту вказаної статті, зазначена норма закону встановлює можливий перелік складових лізингового платежу, в тому числі і інші витрати лізингодавця, безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Враховуючи, що лізингодавець для виконання спірного договору лізингу був зобов'язаний придбати предмет лізингу для його подальшої передачі лізингоодержувачу, а предметом лізингу є автомобіль іноземного виробництва, суд приходить до висновку, що відповідачем правомірно було включено до складу лізингового платежу валютне коригування лізингового платежу для компенсації понесених відповідачем втрат на придбання вказаного автомобіля, у зв'язку з коливанням валютного курсу.

На підставі викладеного, зокрема наступного схвалення та виконання позивачем спірного договору, підписаного невстановленою особою, скріпленого печаткою позивача, за відсутності належних доказів існування іншого варіанту договору без спірного пункту, та враховуючи відповідність спірного пункту вимогам закону, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову про визнання недійсним п.8.4 договору фінансового лізингу, укладеного між сторонами.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач не надав суду належних доказів на підтвердження існування іншого варіанту спірного договору, а обставини, викладені позивачем в обґрунтування позовних вимог, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

На виконання вимог ст. 49 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82 - 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписаний 01.08.2016

Суддя Я.В. Маринченко