Постанова

від 19.01.2017 по справі 910/24215/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2017 року Справа № 910/24215/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий, суддяЯценко О.В., суддіБакуліна С.В., Данилова М.В. розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариство з обмеженою відповідальністю "Центр профілактичної дезінфекції" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 у справі№ 910/24215/15 Господарського судуміста Києва за позовомТовариство з обмеженою відповідальністю "Центр профілактичної дезінфекції" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" провизнання недійсним пункту договору,

в засіданні взяли участь представники:

- позивача: Бондарчук О.В. дов. від 18.01.2017, Олексюк І.Ф. дов. від 18.01.2017, - відповідача:Куриляк Н.Г. дов. від 30.08.2016

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр профілактичної дезінфекції" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" (надалі - відповідач) про визнання недійсним пункту 8.4 договору фінансового лізингу №2473/01/14-В від 17.01.2014 (надалі - договір).

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що вказаний договір фінансового лізингу від імені директора позивача Мазура Ю.А. підписано невідомою особою, яка діяла з перевищенням своїх повноважень. Крім того, вказав, що спірний пункт також суперечить положенням ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", яка встановлює виключний перелік лізингових платежів, і якою не передбачено сплату курсової різниці.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.07.2016 (суддя Маринченко Я.В.) у позові відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що позивачем було схвалено з наступним виконання спірний договір, підписаного невстановленою особою, скріпленого печаткою позивача, ненадання суду належних доказів на підтвердження існування іншого варіанту спірного договору, а обставини, викладені позивачем в обґрунтування позовних вимог, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 (судді: Коротун О.М., Яковлєва М.Л., Майданевич А.Г.) рішення Господарського суду міста Києва від 28.07.2016 залишено без змін.

Судова колегія апеляційної інстанції погодилась з висновком суду першої інстанції який підтверджується матеріалами справи, що позивач не надав суду належних доказів на підтвердження існування іншого варіанту (примірнику) спірного договору, а обставини, викладені позивачем в обґрунтування позовних вимог, не знайшли свого підтвердження в ході перегляду рішення суду першої інстанції. Крім того спірний договір (обидва примірники) та додатки до нього скріплено печаткою позивача, при цьому позивач не висловлював сумнівів у достовірності вказаного відбитку печатки, і не надав суду доказів викрадення чи іншого незаконного заволодіння сторонніми особами вказаною печаткою.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції та рішенням господарського суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр профілактичної дезінфекції" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 та рішення господарського суду міста Києва скасувати з підстав порушення норм права.

Скаржник доводить, що за нормами ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною вимог, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Позивач стверджує, що а ні договору 2473/01/14-В, а ні договору 2437/01/14-В від 17.01.14 року не отримував на руки під час підписання.

Ухвалою від 19.12.2016 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Яценко О.В., суддів - Бакуліної С.В., Данилової М.В. касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр профілактичної дезінфекції" прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 12.01.2016. Ухвалою від 12.01.2017, у зв'язку з надходженням клопотання позивача про відкладення розгляду справи та клопотання відповідача про продовження строку розгляду та відкладення слухання справи на іншу дату, колегія суддів продовжила та відклала розгляд справи на 19.01.2017.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" у відзиві доводи скарги заперечує, просить постанову апеляційної інстанції залишити без зміни, а скаргу без задоволення.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку судові акти, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарським судами попередніх інстанцій встановлено, що 17.01.2014 між ТОВ "Український лізинговий фонд" (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр профілактичної дезінфекції" (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу №2473/01/14-В, за умовами якого лізингодавець набуває у власність і передає на умовах фінансового лізингу в платне володіння і користування з правом викупу майно (предмет лізингу), найменування і характеристики якого вказані в специфікації (додаток №2), а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу, оплачувати лізингові платежі, зазначені в графіку внесення лізингових платежів, а також інші платежі відповідно до умов вказаного договору.

Пунктами 3.1-3.3 договору сторони погодили, що предметом лізингу є автомобіль Hyndai Accent 2012 року випуску загальною вартість 139940грн з ПДВ. Строк лізингу сторони визначили тривалістю 36 місяців (п.5 договору).

Загальна сума лізингових платежів на дату укладення договору становить 201088,06грн і може змінюватися відповідно до загальних умов договору фінансового лізингу (п.8.1 договору).

Авансовий платіж і порядок проведення оплат - у відповідності з графіком внесення лізингових платежів.

Сплата лізингових платежів в гривні з коригуванням курсу валют відповідно до п.2.6 Загальних умов договору.

Пунктом 2.6 Загальних умов договору передбачено, що у разі вказівки в п.8.4 договору на застосування при визначенні розміру лізингового платежу коригування курсу валют, сторони погоджуються, що лізингові платежі, які підлягають виплаті згідно з даним договором, розраховуються з використанням середньозваженого курсу української гривні до долара США на міжбанківському ринку.

Під час розгляду даної справи позивачем було заявлено клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи.

Відповідно до висновку експертів за результатами проведеної судово-почеркознавчої експертизи від 30.05.2016 № 7174/7175/16-32, підписи від імені Мазура Ю.А. у двох примірниках договору фінансового лізингу, двох примірниках додатків №1 (Графік внесення лізингових платежів), №2 (Специфікація), №3 (Загальні умови договору фінансового лізингу) виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки та технічних засобів не Мазуром Юрієм Анатолійовичем, а іншою особою з наслідуванням підпису Мазура Ю.А.

Колегія суддів погоджується з висновками господарських судів першої та апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог з таких мотивів.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 2 цього закону відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно норм ст. 16 закону лізингові платежі можуть включати:

а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

в) компенсацію відсотків за кредитом;

г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Статтею 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Ця норма кореспондується із приписами статті 524 ЦК України, згідно з якою зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Таким чином, положення чинного законодавства хоч і передбачають обов'язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов'язань в іноземній валюті.

Відтак, коригування лізингових платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України. Умови договору фінансового лізингу відповідають загальним засадам цивільного законодавства щодо свободи договору (стаття 627 ЦК України) та положенням щодо вільного встановлення у договорі ціни як його умови (стаття 632 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За таких обставин не знання сторони договору змісту норми права само по собі не може бути підставою для визнання таких умов недійсними з огляду на положення ст. 215 Цивільного кодексу України.

За змістом норми ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В статті 628 Цивільного кодексу України також вказано, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Узгоджена сторонами у п. 8.4 договору фінансового лізингу сплата лізингових платежів в гривні з коригуванням курсу валют відповідно до п.2.6 Загальних умов договору є свідченням реалізації сторонами права на унеможливлення понесення однією із сторін договору збитків у зв'язку із коливаннями курсу валют, для компенсації понесених відповідачем втрат на придбання вказаного автомобіля, оскільки даний автомобіль є іноземного виробництва, а відтак, не може свідчити про невідповідність вказаної умови договору фінансового лізингу ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" та як наслідок не зумовлює визнання вказаного пункту договору недійсним.

Крім того, відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину. Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, сторони дійсно мали намір укласти спірний договір, вказаний договір було підписано представником позивача та передано відповідачу для підписання. Одночасно, позивач отримав предмет лізингу, користувався ним та сплачував лізингові платежі (вказане неодноразово зазначалось як позивачем так і відповідачем). Отже, незважаючи на те, що договір від імені позивача дійсно підписано невстановленою особою, сторони, зокрема, позивач своїми наступними діями схвалив вказаний правочин, прийнявши його до виконання. А тому відповідно до ст. 241 ЦК України такий договір створює цивільні права і обов'язки для обох сторін, в тому числі і щодо сплати валютного коригування, розрахованого відповідно до умов договору та загальних умов договору. Підтвердженням виконання даного договору також є те, що відповідачем виставлялись позивачу рахунки згідно затвердженого графіку сплати лізингових платежів, в тому числі і суми валютного коригування. Відповідачем вказані рахунки сплачувались без жодних заперечень, що свідчить про обізнаність позивача з вказаним пунктом договору та відсутність на перших стадіях його виконання будь-яких заперечень стосовно змісту та умов договору. Окрім того, в матеріалах справи міститься копія договору поруки від 17.01.2014 (т.2, а.с. 13-15), укладеного між ТОВ "Український лізинговий фонд" (як кредитором) та ОСОБА_8 (як поручителем). Відповідно до умов якого поручитель зобов'язувався перед кредитором відповідати за виконання ТОВ "Центр профілактичної дезинфекцї" (боржник) за виконання усіх його грошових зобов'язань перед кредитором за договором фінансового лізингу № 2473/01/14-В від 17.01.2014. Даний договір підписаний та скріплений печатками трьома сторонами. Що свідчить про сторін про обізнаність з умовами договору (зокрема, п. 8.4) та схвалення такого правочину.

Отже, спірний договір та додатки до нього скріплено печаткою позивача, при цьому позивач не висловлював сумнівів у достовірності вказаного відбитку печатки, і не надав суду доказів викрадення чи іншого незаконного заволодіння сторонніми особами вказаною печаткою та не довів існування іншого договору без пункту 8.4. з умовами якого позивач не згодний.

Таким чином в силу ст. ст. 6 , 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 111 7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скарги слід відхилити, як такі, що зводяться до намагання встановити інші обставини та заперечити правові висновки суду апеляційної інстанції на підставі переоцінки доказів, зокрема це стосується твердження про існування іншого договору без п.8.4 та необізнаності позивача з умовами оспорюваного договору, що виходить за межі касаційного перегляду справи, визначені нормами процесуального закону.

Відповідно до п. 1 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками апеляційного господарського суду, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акту не вбачається.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр профілактичної дезінфекції" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 у справі № 910/24215/15 Господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий суддяО.В. Яценко СуддіС.В. Бакуліна М.В. Данилова