Ухвала

від 03.08.2016 по справі 344/9922/15-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2016 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючогоДем'яносова М.В., суддів: Завгородньої І.М., Ситнік О.М., Капренко С.О., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, Міністерства оборони України, Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району до ОСОБА_6, треті особи: Кабінет Міністрів України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Актуаріс», про визнання права власності та витребування майна з чужого володіння, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 05 травня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2015 року перший заступник військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, Міністерства оборони України, Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району, звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 19 липня 2012 року визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Актуаріс» (далі - ТОВ «Актуаріс») право власності на земельну ділянку площею 5,5625 га по АДРЕСА_1, яка відноситься до земель оборони.

08 листопада 2012 року між ТОВ «Актуаріс» та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,7 га по АДРЕСА_1, що входить до складу зазначеної земельної ділянки.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01 жовтня 2014 року рішення господарського суду Івано-Франківської області від 19 липня 2012 року скасовано, у позові ТОВ «Актуаріс» відмовлено. Оскільки вказана земельна ділянка вибула із власності держави поза її волею, просив визнати за державою в особі Міністерства оборони України право власності на земельну ділянкою загальною площею 0,7 га по АДРЕСА_1 та витребувати від ОСОБА_6 вказану земельну ділянку на користь держави.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 05 травня 2016 року, позов задоволено. Визнано за державою в особі Міністерства оборони України право державної власності на земельну ділянку загальною площею 0,7 га по АДРЕСА_1. Витребувано від ОСОБА_6 на користь держави в особі Міністерства оборони України земельну ділянку площею 0,7 га по АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена частково.

Задовольняючи позов, суди керувалися тим, що спірна земельна ділянка вибула із власності держави поза її волею, на підставі рішення суду, яке у наступному скасовано, а відповідач не визнає право власності держави на земельну ділянку.

Із такими висновками судів погодитися не можна з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги судами не дотримано.

Судами встановлено, що рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 19 липня 2012 року задоволено позов ТОВ «Актуаріс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт місто сервіс» (далі - ТОВ «Комфорт місто сервіс»), визнано за ТОВ «Актуаріс» право власності на земельну ділянку площею 5,5625 га (кадастровий номер НОМЕР_1) по АДРЕСА_1.

На підставі вказаного рішення суду ТОВ «Актуаріс» отримало державний акт на право власності на земельну ділянку площею 5,5625 га (кадастровий номер НОМЕР_1) по АДРЕСА_1 (а. с. 14).

Згідно з листом Держземагентства у м. Івано-Франківську на підставі заяви про поділ земельна ділянка площею 5,5625 га (кадастровий номер НОМЕР_1) по АДРЕСА_1 поділена на дві окремі, а саме: площею 4,8625 га (кадастровий номер НОМЕР_3) та площею 0,7000 га (кадастровий номер НОМЕР_2) (а. с. 52).

08 листопада 2012 року ТОВ «Актуаріс» продало земельну ділянку площею 0,7000 га (кадастровий номер НОМЕР_2) по АДРЕСА_1 ОСОБА_7, який діяв від імені ОСОБА_6, що підтверджується копією договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Воробчук Т.О., реєстровий № 1691 (а. с. 23, 24).

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01 жовтня 2014 року рішення господарського суду Івано-Франківської області від 19 липня 2012 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову ТОВ «Актуаріс» у задоволенні позову (а. с. 6в€’13).

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зазначав, що спірна земельна ділянка є частиною земельної ділянки, виділеною користувачу ВЧ 13709, яка відносилася до земель оборони, що стверджується державним актом на право користування землею серії НОМЕР_4 від 1982 року, актами звірок управління Держземагентства у м. Івано-Франківську по формі 6-зем та входила до складу військового містечка № 104. Вказана земельна ділянка на території Івано-Франківського гарнізону відведена Міністерству оборони на підставі постанови Ради Міністрів Української РСР від 16 травня 1947 року. Такі висновки суд вважав встановленими у постанові Львівського апеляційного господарського суду від 01 жовтня 2014 року.

Оскільки спірна земельна ділянка вибула із власності держави поза її волею, на підставі рішення суду, яке у наступному скасовано, суди вважали, що відповідач не визнає право власності держави на земельну ділянку, а тому позовні вимоги прокурора про визнання права власності за державою в особі Міністерства оборони України на земельну ділянку площею 0,7 га по АДРЕСА_1 та її витребування у ОСОБА_6 мають бути задоволені згідно з вимогами ст. ст. 387, 388 ЦК України.

Нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності.

Зокрема стаття 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.

Виходячи з положень зазначених статей право витребувати майно із чужого незаконного володіння має лише власник цього майна.

Розглядаючи такі спори, судам слід встановити дійсного власника майна, для чого необхідно дослідити всі докази, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, з урахуванням рівності прав сторін щодо надання доказів та їх дослідження, при цьому суди не повинні надавати перевагу одним доказам над іншими.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-327цс15.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто для визначення способу захисту порушеного права необхідно встановити чи є позивачі - Міністерство оборони України, Івано-Франківська квартирно-експлуатаційна частина району - власником спірної земельною ділянки, що дає йому право звернутися до суду з позовом на підставі вимог ст. 387, 388 ЦК України.

Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Дотримання вказаного принципу є надзвичайно важливим при розгляді справ, оскільки він гарантує, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме змогу забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

У п. 4 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснено, що за змістом ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені під час розгляду справи за позовом про право на майно, не мають обов'язкової сили для осіб, які не брали участі у справі. Такі особи мають право на звернення до суду із самостійним позовом про право на це майно. Разом із тим під час розгляду справи за таким позовом суд враховує обставини раніше вирішеної справи про право на спірне майно незалежно від того, встановлені вони судовим рішенням, що набрало законної сили, у цивільній, господарській або адміністративній справі. Якщо суд дійде інших висновків, ніж ті, що містяться в судовому рішенні щодо раніше вирішеної справи, він має навести відповідні мотиви. При цьому суд має виходити з того, що правові висновки суду і встановлені ним обставини не є тотожними поняттями. Висновки (судження) суду щодо прав і обов'язків сторін, зроблені на підставі встановлених при розгляді справи обставин, не є преюдиційними. Від правових висновків суду слід відрізняти судові рішення за перетворювальними позовами, які встановлюють, змінюють або припиняють права та обов'язки сторін.

Із матеріалів справи вбачається, що у постанові від 01 жовтня 2014 року Львівський апеляційний господарський суд зробив висновок про те, що земельні ділянки військових містечок НОМЕР_5 та НОМЕР_6 накладаються на ті, що передавалися до статутного фонду ТОВ «Актуаріс», і частина яких у наступному була відчужена ОСОБА_6

Вважаючи такі обставини встановленими, суди не врахували, що ОСОБА_6 не брав участі у справі за позовом ТОВ «Актуаріс» до ТОВ «Комфорт місто сервіс» про визнання права власності на земельну ділянку, не перевірили доводів ОСОБА_6, що позивачами не доведено належними і допустимими доказами приналежність саме спірної земельної ділянки до земель оборони, адже ТОВ «Актуаріс» відчужило земельну ділянку за іншою адресою, ніж зазначена у державному акті позивачів. Крім того, ні договір купівлі-продажу, ні державний акт на право власності на земельну ділянку ТОВ «Актуаріс» не оспорювалися та не визнавалися у встановленому законом порядку недійсними.

Крім того, визнавши право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1, суди не зазначили жодних ідентифікуючих ознак, не врахували, що за вказаною адресою, як випливає з матеріалів справи, розташовано декілька земельних ділянок.

Суд першої інстанції не встановив обставин, що мають значення у справі, і які повинні бути підтверджені належними доказами. Апеляційний суд доводам ОСОБА_6 належної оцінки не надав, порушень суду першої інстанції не виправив.

Оскільки суди не надали оцінки всім обставинам у справі, не дотрималися вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України, висновки судів ґрунтуються на припущеннях, судами не встановлено фактичних обставин, не досліджено та не надано правової оцінки доказам, а на стадії касаційного перегляду справи виправити вказані недоліки неможливо, тому рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції мають бути скасовані з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 333, 336, 338, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 05 травня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: М.В. Дем 'яносов Судді: І.М. Завгородня С.О. Карпенко О.М. Ситнік О.В. Ступак