Рішення

від 03.05.2017 по справі 344/9922/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 344/9922/15-ц

Провадження № 22-ц/779/450/2017

Категорія 3

Головуючий у 1 інстанції Пастернак І. А.

Суддя-доповідач Девляшевський В.А.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Девляшевського В.А.,

суддів: Горблянського Я.Д., Матківського Р.Й.,

секретаря: Капущак С.В.,

з участю: представника Міністерства оборони України -

Гудима В.О., представника прокуратури Західного

регіону України - Негрича Н.М.,

представника Івано-Франківської квартирно-

експлуатаційної частини району - Шаріпової Я.С.,

представника Кабінету Міністрів України -

Заника М.Ф., представника ОСОБА_6 -

ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, Міністерства оборони України, Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Кабінет Міністрів України до ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ТзОВ Актуаріс про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Івано-Франківського міського суду від 31 січня 2017 року,

в с т а н о в и л а :

У липні 2015 року Перший заступник військового прокурора Західного регіону України звернувся до ОСОБА_6 з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого вказував, що належна відповідачу земельна ділянка площею 0,7 га по АДРЕСА_1 відноситься до земель Міністерства оборони України, що підтверджується державним актом на право користування землею НОМЕР_1 від 1982 року, актами звірок з Управлінням Держземагенства в м. Івано-Франківську по формі 6-зем та входять до складу військових містечок №88 та №104. Посилаючись на те, що вищезазначена земельна ділянка незаконно вибула із власності держави, позивач просив визнати за державою в особі Міністерства оборони України право державної власності на земельну ділянку площею 0,7 га по АДРЕСА_1 та витребувати дану ділянку у ОСОБА_6

Справа розглядалась у різних судових інстанціях неодноразово.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 31 січня 2017 року в задоволенні позову Першого заступника військового прокурора Західного регіону України відмовлено.

Не погоджуючись із даним рішенням суду, представник Міністерства оборони України подав апеляційну скаргу, у якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи. На думку апелянта, судом першої інстанції не було враховано того, що органами місцевого самоврядування жодних рішень стосовно вилучення земельних ділянок, до складу якої входить і спірна зареєстрована за відповідачем земельна ділянка, не приймалось, що підтверджується актами звірки із управлінням Держземагенства в м. Івано-Франківську, згідно яких розбіжностей у площі за Ф6-зем не виявлено. Апелянт не погоджується з висновком суду про те, що в позові відсутнє індивідуальне визначення предмета спору, оскільки предмет спору - земельна ділянка, ідентифікована саме за кадастровим номером. Також представник позивача звертає увагу суду на те, що в даному спорі вирішувалось питання встановлення права власності саме за державою, а не оскарження рішень, дій, чи бездіяльності органів державної влади чи місцевого самоврядування, а тому висновок суду про відсутність оскарження договору купівлі-продажу чи державного акта на право власності, на його думку, є помилковим. Апелянт вказує також і на те, що долучений до матеріалів справи державний акт НОМЕР_1 від 1982 року є належним правовстановлюючим документом, що закріплює право державної власності на спірну земельну ділянку. Крім того, представник Міністерства оборони України вважає, що суду першої інстанції до спірних правовідносин слід було застосувати норму ст.388 ЦК України, оскільки укладення угод купівлі-продажу спірної земельної ділянки відбувалося поза волею та без участі власника майна - держави. Посилаючись на вищенаведене, апелянт просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Представник ТзОВ Актуаріс в засідання апеляційного суду не з'явився з невідомих причин, хоча судові повідомлення у встановленому законом порядку направлялись неодноразово. Отже, є правові підстави для розгляду справи у відсутності представника згаданого господарського товариства.

В засіданні апеляційного суду представник Міністерства оборони України апеляційну скаргу з вищенаведених мотивів підтримав.

Представник військової прокуратури, представник Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району та представник Кабінету Міністрів України також підтримали апеляційну скаргу. Представник військової прокуратури крім того зазначив, що в даний час Івано-Франківським міським судом розглядається кримінальна справа за обвинуваченням керівників ТзОВ Актуаріс у вчиненні протиправних дій, які призвели до захоплення земель оборони. Вказав, що ухвалення судом обвинувального вироку буде ще одним доказом незаконності вибуття землі із власності держави.

Представник ОСОБА_6 доводи апеляційної скарги заперечив, вважаючи, що вимоги Міністерства оборони України про повернення спірної земельної ділянки не доведено належними і допустимими доказами. Будь-яких нових обставин чи фактів, які б свідчили про правомірність набуття права власності продавцем, тобто ТзОВ Актуаріс , на спірну ділянку представник відповідача не надав.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог військової прокуратури, суд першої інстанції виходив з того, що належність спірної ділянки Міністерству оборони України не було доведено об'єктивними доказами. Місцевий суд вважав, що оскільки ОСОБА_6 є добросовісним набувачем названої ділянки, а договір її купівлі-продажу від 08.11.2012 року та виданий державний акт про право власності на ділянку не визнано недійсними, то земельна ділянка не може бути витребувана у відповідача.

Однак, з цим висновком, на думку колегії суддів, погодитись не можна з таких підстав.

Згідно із ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1)чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, 3) які правовідносини випливають із встановлених обставин, 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення в даній справі не відповідає.

Згідно з ч.1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Земля є особливим об'єктом відносин власності. Вона розглядається, з позиції законодавця, в якості територіального базису, природного ресурсу, та основного засобу виробництва. В юридичній науці право власності, в тому числі і право власності на землю, розглядається в об'єктивному і суб'єктивному розумінні, а саме: як правовий інститут та як передбачене і гарантоване законом право конкретного суб'єкта-власника здійснювати володіння, користування, розпорядження належним йому майном.

Відповідно до ч.3 ст.78 Земельного кодексу України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Суб'єкти комунальної і державної власності повинні набувати та реалізовувати право власності з метою захисту прав і свобод людини та громадянина, забезпечення оборони та безпеки держави, виконання інших завдань, передбачених національним законодавством.

Згідно з ч.2 ст.77 ЦК України землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Стаття 5 Закону України Про розмежування земель державної та комунальної власності визначає, що суб'єктом права власності на землі державної власності є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, а суб'єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Функція здійснення оборони належить до виключної компетенції держави, що покладає на державу обов'язок забезпечити Збройні Сили України та інші військові формування, які утворені відповідно до законів України, всіма необхідними засобами, в тому числі й землею. Тому основна частина земельних ділянок цього виду є власністю держави.

Статтями 9; 14 Закону України Про Збройні Сили України визначено, що землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, а вирішення питань щодо надання Збройним Силам України об'єктів державної власності, в тому числі й земельних ділянок, відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України. Аналогічні повноваження Кабінету Міністрів України щодо розпорядження землями державної власності визначені у ст.13 Земельного кодексу України.

Статтею 4 Закону України Про управління об'єктами державної власності передбачено віднесення повноважень із здійснення функцій з управління майном, що є у державній власності, на міністерства та інші органи виконавчої влади.

Оскільки держава реалізує своє право власності на землю через відповідні органи державної влади, то право державної власності на землі, надані для потреб оборони, реалізується Міністерством оборони України. Це випливає, зокрема, й із змісту рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року №3-рп/99.

Отже, Міністерство оборони України та військова прокуратура згідно з п.6 ст.20 Закону України Про прокуратуру вправі звертатись з вимогами щодо захисту в судовому порядку права державної власності на землю, яка надана в постійне користування військовим частинам, установам, підприємствам та організаціям Збройних Сил України. Оскільки право власності держави на спірну ділянку відповідачами заперечується, то позивач вправі був обрати в якості способу захисту вимогу про визнання за державою в особі відповідного органу державної влади права державної власності на ділянку землі. Такий спосіб захисту права, яке заперечується, передбачено ст.16 ЦК України та ст.152 Земельного кодексу України. Цей спосіб захисту за наявності відповідних доказів полягає у підтвердженні судом права власності.

З матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка у складі відповідного масиву території Івано-Франківського військового гарнізону була відведена Міністерству Оборони України на підставі постанови Ради Міністрів УРСР №695/024 від 16 травня 1947 року. В подальшому це було відображено в державному акті на право користування землею №024794 від 1982 року та підтверджено актами звірок з Управлінням Держземагенства в м.Івано-Франківську по формі 6-зем (том №1, а.с.16-17,73-75; том №2, а.с.188 ).

Апеляційним судом встановлено, що Міністерством оборони України згода на вилучення з постійного користування спірної ділянки не надавалась, і рішення з цього приводу Кабінетом Міністрів України не приймалось. А саме такий порядок припинення права користування землями оборони випливає із змісту норм Закону України Про правовий режим майна у Збройних Силах України , ст.ст.141; 149 Земельного кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 19 липня 2012 року у задоволення позову ТОВ Актуаріс до ТОВ Комфорт місто сервіс за ТОВ Актуаріс визнано право власності на земельну ділянку площею 5,5625 га з кадастровим номером НОМЕР_2, яка розташована по АДРЕСА_1. На підставі названого судового рішення ТОВ Актуаріс було отримано державний акт на право власності на згадану вище ділянку. Після цього присуджену земельну ділянку було поділено на дві окремі: одна - площею 4,8625га, кадастровий номер якої НОМЕР_3, інша - площею 0,7000 га, якій присвоєно кадастровий номер НОМЕР_4.

Після поділу ТОВ Актуаріс одну із ділянок, а саме - ділянку площею 0,7000га продало ОСОБА_6, що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 08 листопада 2012 року (том №1, а.с.23-24). На підставі цього договору право власності ОСОБА_6 на придбану земельну ділянку за названим кадастровим номером НОМЕР_4 внесено в Державний земельний кадастр України. Ця обставина підтверджується долученим до справи витягом з Державного земельного кадастру та кадастровим планом.

Колегія суддів зауважує, що Державним агентством земельних ресурсів України у виконання Закону України Про державний земельний кадастр було підготовлена та з 01.01.2013 року відкрита для вільного безоплатного користування кадастрова карта України. За наявності кадастрового номера можна отримати необхідну інформацію про земельні ділянки, зокрема, при виконанні судового рішення про їх повернення власнику.

Кадастровий номер та кадастровий план земельної ділянки ідентифікує її серед інших ділянок, оскільки в цих документах зазначається: форма власності, цільове призначення, площа ділянки, її розташування, конфігурація та межівників ділянки. Таким чином, обов'язкові вказівки щодо ідентифікації спірної ділянки, викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 серпня 2016 року, слід вважати виконаними. З наведеного вище випливає, що спірна ділянка є тією самою ділянкою, яка утворилась після поділу присудженої ТОВ Актуаріс земельної ділянки площею 5,5625 га, розташованої по вул. Чорновола,161а в м. Івано-Франківську.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01 жовтня 2014 року, яке перебуває в законній силі, згадане вище рішення господарського суду Івано-Франківської області від 19 липня 2012 року скасовано, а у позові ТзОВ Актуаріс про визнання права на землю відмовлено (том №1, а.с.6-13). Апеляційним господарським судом встановлено належність спірної ділянки, яка є частиною ділянки площею 9,56 га, розташованої по АДРЕСА_1, Міністерству оборони України. Судом також було констатовано, що земельна ділянка площею 5, 5625 га у статутний фонд ТОВ Комфорт місто сервіс , а потім у статутний фонд ТОВ Актуаріс було передано у відсутності належних правовстановлюючих документів на цю землю, тобто протиправно.

В ч.3 ст.61 ЦПК України вказано, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У даній справі одним із відповідачів є ТзОВ Актуаріс , щодо якого названим судовим рішенням встановлено безпідставність включення у статутний фонд земельної ділянки, яка перебувала у постійному користуванні Міністерства оборони України. Зазначені обставини, встановлені судом, на думку колегії суддів, не можуть бути не прийняті до уваги та не враховані при розгляді даної справи тільки по тій причині, що ОСОБА_6 не приймав участі у розгляді справи господарським судом. Адже, ні ОСОБА_6, ні ТзОВ Актуаріс при розгляді цієї справи не надали ніяких належних і допустимих доказів того, що спірна земельна ділянка не належить до земель оборони, що вона на законних підставах була передана у статутний фонд ТзОВ Актуаріус . Тому прийняття до уваги названих обставин, встановлених постановою апеляційного господарського суду Львівської області, не суперечить роз'ясненню, що міститься у п.4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав .

Аналіз норм чинного Цивільного кодексу України, які регулюють підстави виникнення і припинення права власності, дають підстави для висновку про те, що майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Це підтверджено, зокрема, постановами судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 28 січня 2015 року у справі №6-218цс14, від 24 червня 2015 року №6-251цс15.

Згідно із ч.1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати, власник, зокрема, має право витребувати це майно від набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника не з його волі іншим шляхом.

В частині 2 ст.388 ЦК України вказано, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

З наведеного випливає, що оскільки спірна ділянка вибула із фонду державної власності внаслідок ухвалення помилкового судового рішення, тобто не з волі держави, то така земельна ділянка може бути витребувана у добросовісного набувача.

Застосування такого способу захисту порушеного права не потребує визнання недійсним договору купівлі-продажу ділянки, укладеного між ТзОВ Актуаріс та ОСОБА_6 08.11.2012 року, та додатку до нього - державного акту про право власності на землю, на якому у встановленому на той час порядку було зроблено відповідну відмітку про відчуження. Це випливає із змісту правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 07.11.2012 року у справі №6-107цс12, в якій, зокрема, зазначено, що оскільки добросовісне в розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно. В цій постанові наголошується, що наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння, і відповідно до ст.392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно. В ухвалі ж колегії суддів Верховного Суду України від 06 липня 2011 року у справі №6-28595св09 вказано, що норма ч.1 ст.216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужено третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними й наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Зазначено також, що у цьому разі майно може бути витребувано навіть від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених ч.1 ст.388 ЦК України.

Приймаючи до уваги вище викладене, колегія суддів вважає, що оскаржене рішення суду першої інстанції в даній справі постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Тому воно не може бути залишено в силі. В даному випадку є правові підстави для ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог, які є обґрунтованими.

Керуючись ст. ст. 218; 307; 309; 313; 314; 316; 319; 324; 325 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 31 січня 2017 року в даній справі скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов Першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, Міністерства оборони України, Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Кабінет Міністрів України до ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ТзОВ Актуаріс про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння задовольнити.

Визнати за державою в особі Міністерства оборони України право державної власності на земельну ділянку загальною площею 0,7001 га, кадастровий номер якої НОМЕР_4, розташованої на АДРЕСА_1.

Витребувати від ОСОБА_6 на користь держави в особі Міністерства оборони України земельну ділянку площею 0,7001 га, кадастровий номер якої НОМЕР_4, розташованої на АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_6 в дохід держави 4979,92 грн судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий В.А. Девляшевський

Судді: Я.Д. Горблянський

Р.Й. Матківський