Постанова

від 27.06.2018 по справі 344/9922/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 червня 2018 року

м. Київ

справа № 344/9922/15-ц

провадження № 61-24656св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С. , ПророкаВ. В. ,

учасники справи:

позивач - перший заступник військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, Міністерства оборони України, Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району,

відповідач - ОСОБА_4,

треті особи: Кабінет Міністрів України, товариство з обмеженою відповідальністю Актуаріс ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 травня 2017 року в складі колегії суддів: Девляшевського В. А., Горблянського Я. Д., Матківського Р. Й.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2015 року перший заступник військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, Міністерства оборони України, Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, треті особи: Кабінет Міністрів України, товариство з обмеженою відповідальністю Актуаріс (далі - ТОВ Актуаріс ), про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 19 липня 2012 року визнано за ТОВ Актуаріс право власності на земельну ділянку площею 5,5625 га на АДРЕСА_1, яка відноситься до земель оборони. 08 листопада 2012 року між ТОВ Актуаріс та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,7 га на АДРЕСА_1, що входить до складу зазначеної земельної ділянки. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01 жовтня 2014 року рішення господарського суду Івано-Франківської області від 19 липня 2012 року скасовано, у задоволенні позову ТОВ Актуаріс відмовлено. Вказував, що належна відповідачу земельна ділянка площею 0,7 га на АДРЕСА_1 відноситься до земель Міністерства оборони України та незаконно вибула із власності держави поза її волею.

На підставі викладеного перший заступник військового прокурора Західного регіону України просив: визнати за державою в особі Міністерства оборони України право державної власності на земельну ділянку площею 0,7 га на АДРЕСА_1 та витребувати вказану ділянку у ОСОБА_4

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 31 січня 2017 року в складі судді Пастернак І. А. в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що належність спірної ділянки Міністерству оборони України не було доведено об'єктивними доказами. Оскільки ОСОБА_4 є добросовісним набувачем названої ділянки, а договір її купівлі-продажу від 08 листопада 2012 року та виданий державний акт про право власності на ділянку не визнано недійсними, тому земельна ділянка не може бути витребувана у відповідача.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 травня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано за державою в особі Міністерства оборони України право державної власності на земельну ділянку загальною площею 0,7001 га, розташовану на АДРЕСА_1. Витребувано від ОСОБА_4 на користь держави в особі Міністерства оборони України земельну ділянку площею 0,7001 га, розташовану на АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_4 в дохід держави 4 979,92 грн судового збору.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що спірна земельна ділянка належить державі Україна в особі Міністерства оборони України. Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Оскільки спірна земельна ділянка вибула без волі її власника держави Україна в особі Міністерства оборони України, то він має право витребувати це майно від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України. Міністерство оборони України та військова прокуратура вправі звертатись з вимогами щодо захисту в судовому порядку права державної власності на землю, яка надана в постійне користування військовим частинам, установам, підприємствам та організаціям Збройних Сил України.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем не доведено належність спірної земельної ділянки до земель Міністерства оборони України, тому воно не має право звертатися до суду з віндикаційним позовом. ОСОБА_4 набув земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу, який є чинним, тому його не можна позбавити права власності на це майно. Встановлені у справі № 5010/750/2012-з-9/30 обставини не мають преюдиційного значення, оскільки ОСОБА_4 не брав участі у розгляді цієї справи.

15 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Суди встановили, що спірна земельна ділянка у складі відповідного масиву території Івано-Франківського військового гарнізону була відведена Міністерству оборони України на підставі постанови Ради Міністрів Української РСР № 695/024 від 16 травня 1947 року. В подальшому це було відображено в державному акті на право користування землею № 024794 від 1982 року та підтверджено актами звірок з Управлінням Держземагенства в м. Івано-Франківську по формі 6-зем.

Міністерством оборони України згода на вилучення з постійного користування спірної ділянки не надавалась, і рішення з цього приводу Кабінетом Міністрів України не приймалось.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 19 липня 2012 року за ТОВ Актуаріс визнано право власності на земельну ділянку площею 5,5625 га, яка розташована на АДРЕСА_1. На підставі вказаного судового рішення ТОВ Актуаріс отримало державний акт на право власності на згадану вище ділянку. Після цього вказану земельну ділянку було поділено на дві окремі: одна - площею 4,8625 га, інша - площею 0,7 га.

Після поділу ТОВ Актуаріс одну із ділянок, а саме площею 0,7 га продало ОСОБА_4, що підтверджується договором купівлі-продажу від 08 листопада 2012 року. На підставі цього договору право власності ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку внесено в Державний земельний кадастр України.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01 жовтня 2014 року, яке набрало законної сили, рішення господарського суду Івано-Франківської області від 19 липня 2012 року скасовано, а у задоволенні позову ТОВ Актуаріс про визнання права на землю відмовлено.

Апеляційним господарським судом встановлено належність спірної ділянки, яка є частиною ділянки площею 9,56 га, розташованої на АДРЕСА_1, Міністерству оборони України.

У постанові від 01 жовтня 2014 року Львівський апеляційний господарський суд зробив висновок про те, що земельні ділянки військових містечок № 88 та № 104 накладаються на ті, що передавалися до статутного фонду ТОВ Актуаріс , і частина яких у подальшому була відчужена ОСОБА_4

Відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

У справі, яка переглядається, апеляційний суд встановив, що спірна земельна ділянка вибула без волі її власника держави України в особі Міністерства оборони України, на підставі рішення господарського суду Івано-Франківської області від 19 липня 2012 року, яке у подальшому було скасовано.

Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

На підставі викладеного суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що спірна земельна ділянка належить державі Україна в особі Міністерства оборони України. Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Оскільки спірна земельна ділянка вибула без волі її власника держави Україна в особі Міністерства оборони України, то він має право витребувати це майно від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України. Міністерство оборони України та військова прокуратура вправі звертатись з вимогами щодо захисту в судовому порядку права державної власності на землю, яка надана в постійне користування військовим частинам, установам, підприємствам та організаціям Збройних Сил України.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що позивачем не доведено належність спірної земельної ділянки до земель Міністерства оборони України, оскільки вказані обставини підтверджено належними та допустимими доказами, зокрема постановою Ради Міністрів Української РСР № 695/024 від 16 травня 1947 року, державним актом на право користування землею № 024794 від 1982 року та актами звірок з Управлінням Держземагенства в м. Івано-Франківську по формі 6-зем, яким надана належна правова оцінка у сукупності з іншими доказами.

Доводи касаційної скарги, що ОСОБА_4 набув земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу, який є чинним, тому його не можна позбавити права власності на це майно, не заслуговують на увагу оскільки спростовуються вказаними вище нормами матеріального права, зокрема статтею 388 ЦК України, положення якої застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що встановлені у справі № 5010/750/2012-з-9/30 обставини не мають преюдиційного значення відповідно до вимог частини третьої статті 61 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій. Встановлено, що ТОВ Актуаріс , щодо якої встановлено обставини постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01 жовтня 2014 року, брала учать у розгляді як справи № 5010/750/2012-з-9/30, так і даної справи, отже встановлені під час розгляду вказаної вище господарської справи обставини мають преюдиційне значення при вирішенні даного спору.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що апеляційним судом не було встановлено факт накладення спірної земельної ділянки відповідача на земельну ділянку Міністерства оборони України, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено на підставі належних та допустимих доказів, що спірна земельна ділянка є тією самою ділянкою, яка утворилася після поділу присудженої ТОВ Актуаріс земельної ділянки площею 5,5625 га, розташованої на АДРЕСА_1.

Рішення апеляційного суду є достатньо аргументованим та обґрунтованим нормами чинного законодавства.

Інші доводи касаційної скарги не мають правового значення для правильного вирішення спору, оскільки такі аргументи втрачають правовий сенс за встановлених судами обставин.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

В. С. Висоцька

В. В. Пророк