Рішення

від 30.01.2017 по справі 344/9922/15-ц

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 344/9922/15-ц

Провадження № 2/344/674/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2017 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Пастернак І.А.

секретаря Кріцак Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, Міністерства оборони України, Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Кабінет Міністрів України до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю «Актуаріс» про визнання права власності та витребування майна з чужого володіння, -

В С Т А Н О В И В:

Заступник військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, Міністерства оборони України, Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ «Актуаріс» про визнання права державної власності за Державою в особі Міністерства оборони України на земельну ділянку загальною площею 0,7 га. на АДРЕСА_1 та витребування вказаної земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 на користь Держави в особі Міністерства оборони України.

Позовні вимоги мотивував тим, що спірна земельна ділянка перебуває у власності Держави та право постійного користування земельною ділянкою закріплено за ВЧ НОМЕР_1 , земельна ділянка відноситься до земель оборони. 19.07.2012 року рішенням Господарського суду Івано-Франківської області задоволено позов ТОВ «Актуаріс» до ТОВ «Комфорт місто сервіс» про визнання права власності на земельну ділянку. Визнано за ТОВ «Актуаріс» право власності на земельну ділянку площею 5,5625 га. (кадастровий номер 2610100000:25:009:0158) на АДРЕСА_1 . 01.10.2014 року рішення господарського суду Івано-Франківської області від 19.07.2012 року скасовано та прийнято нове рішення про відмову ТОВ «Актуаріс» в задоволенні позову. Однак, 08.11.2012 року між ТзОВ «Актуаріс» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,7 га. на АДРЕСА_1 , що входить до складу спірної земельної ділянки. Власником спірної земельної ділянки на даний час є ОСОБА_1 . Землекористувач (Міністерство оборони України) згоди на вилучення спірної земельної ділянки не надавав. Таким чином земельна ділянка вибула із власності Держави в особі Міністерства оборони України поза її волею, а тому є підстави для витребування майна у добросовісного набувача.

В судовому засіданні прокурор вимоги позову підтримав з мотивів наведених в позовній заяві, просив позов задоволити.

Представники позивача Міністерства оборони України та Івано-Франківської КЕЧ району позовні вимоги підтримали з мотивів наведених в позовній заяві, просили позов задоволити.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Кабінету Міністрів України в судовому засіданні підтвердив, що Кабінет міністрів України згоди на відчуження земельної ділянки не надавав, а тому земельна ділянка повинна бути повернута Державі.

Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, з підстав наведених у письмових запереченнях, а також пояснив, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем майна, оскільки, придбав земельну ділянку за відплатним договором. Крім цього, застосування ст.388 ЦК України до вказаних правовідносин є безпідставним, оскільки, в матеріалах справи немає даних, які б підтверджували право власності позивача на спірну земельну ділянку. Просив в задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи ТОВ «Актуаріс» в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові матеріали, встановивши таким чином фактичні обставини справи, застосовуючи загальні засади цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність, керуючись конституційним принципом верховенства права, оцінивши всебічно, повно та об`єктивно всі наявні у справі докази окремо та у сукупності, застосовуючи відповідні норми матеріального права, утверджуючи та забезпечуючи права людини і основоположні свободи сторін, враховуючи принцип неупередженості, судом встановлено.

Правом власності, в розумінні ст. 316 ЦК України, є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.

Відповідно до ст. 320 ЦК України, власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Непорушність права власності передбачена ст. 321 ЦК України.

Як вбачається із позовної заяви та не заперечується учасниками процесу, рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 19.07.2012 року задоволено позов ТОВ «Актуаріс» до ТОВ «Комфорт місто сервіс» про визнання права власності на земельну ділянку з цільовим призначеннм для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Судом зокрема визнано за ТОВ «Актуаріс» право власності на земельну ділянку площею 12,2114 га. (кадастровий номер 2610192001:25:009:0157), що знаходиться в с. Крихівці Івано-Франківської області та на земельну ділянку площею 5,5625 га. (кадастровий номер 2610100000:25:009:0158) на АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного рішення суду ТзОВ «Актуаріс» отримало державний акт на право власності на земельну ділянку площею 5,5625 га. (кадастровий номер 2610100000:25:009:0158) на АДРЕСА_1 (а.с.14-15 том 1).

Із листа відділу Держземагенства у м. Івано-Франківську Івано-Франківської області від 03.04.2015 року №530/25/68 встановлено, що на підставі заяви ТзОВ «Актуаріс» про поділ земельної ділянки від 10.10.2012 року в реєстрі №1584, серія ВТА №438201, земельна ділянка площею 5,5625 га. (кадастровий номер 2610100000:25:009:0158) на АДРЕСА_1 поділена на дві окремі, а саме: площею 4,8625 га. кадастровий номер 2610100000:25:009:0159 та площею 0,7000 га. кадастровий номер 2610100000:25:009:0160 та було зареєстровано державні акти на право власності на земельні ділянки відповідно на кадастровий номер 2610100000:25:009:0159 за №261010002000117 від 26.10.2012 року та на кадастровий номер 2610100000:25:009:0160 за №26101002000116 від 26.10.2012 року. На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.11.2012 року в реєстрі за №1691 право власності на земельну ділянку кадастровий номер 2610100000:25:009:0160 переоформлено на ОСОБА_1 та зареєстровано державний акт на право власності на земельну ділянку за №2610100000:25:009:0160:3:005 від 15.11.2012 року (а.с.23-24, 52 том 1).

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01.10.2014 року рішення господарського суду Івано-Франківської області скасовано та прийнято нове рішення про відмову ТОВ «Актуаріс» в задоволенні позову (а.с.6-13 том 1).

Відповідно до ст. 81 Земельного кодексу України (в редакції на момент укладення договору купівлі-продажу) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Таким чином, ОСОБА_2 набув право власності на вказану земельну ділянку в установленому законом порядку (згідно договору купівлі-продажу від 08.11.2012 року в реєстрі за №1691 право власності на земельну ділянку кадастровий номер 2610100000:25:009:0160 переоформлено на ОСОБА_1 та зареєстровано державний акт на право власності на земельну ділянку за №2610100000:25:009:0160:3:005 від 15.11.2012 року) та є добросовісним набувачем майна.

Однак, вказане право оспорюється військовим прокурором західного регіону України, шляхом подання позовної заяви про визнання права власності та витребування майна, оскільки вважає, що зазначена вище земельна ділянка перебувала у власності держави та вибула з її володіння в користь інших осіб незаконним шляхом.

Як правову підставу для задоволення позову позивач посилається на ст. 388 ЦК України.

Відповідно до вказаної норми закону, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

З правового аналізу наведеної статті закону вбачається, що можливість витребування майна за віндикаційним позовом залежить від того, чи є набувач майна добросовісним чи недобросовісним та від того, чи придбане (набуте) майно набувачем відплатно або безвідплатно. Набувач майна визнається добросовісним, якщо він не знав і не міг знати про те, що особа, яка відчужила йому майно, не мала на це права . У свою чергу, набувач, який, придбаваючи майно, знав або міг знати, що особа, яка здійснила відчуження майна, не мала на це права, визнається недобросовісним набувачем.

Таким чином, можливість витребування майна від добросовісного набувача залежить від того, чи набуте ним майно відплатно або безвідплатно.

Якщо майно було придбане за відплатним договором добросовісним набувачем, можливість його витребування залежить від того, яким саме чином майно вибуло з володіння позивача: за його волею чи поза неї. Позивач має право витребувати майно у будь-якого набувача, в тому числі добросовісного, що відплатно придбав його, якщо майно:

було загублено власником або іншою особою, якій він передав майно у володіння;

було вкрадено у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння іншим шляхом не за їхньої волі.

Вказана норма закону не містить вичерпного переліку випадків вибуття майна з володіння поза волею володільця.

Відповідно до ст. 388 ЦК України, право витребування майна від набувача цього майна належить лише власнику майна.

На вказану обставину звернув увагу і Вищий спеціалізований суд України в своїй ухвалі від 03.08.2016 року скасовуючи рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04.02.2016 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 05.05.2016 року по вказаній справі.

Під час повторного розгляду справи в суді, а ні військовим прокурором, а ні позивачами не надано суду належних доказів в підтвердження належності спірної земельної ділянки Міністерству оборони України на праві власності.

Згідно державного акту на право користування землею серія Б № 024794 від 1982 року за користувачем ВЧ НОМЕР_1 закріплено 351,6 га землі згідно плану землекористування (а.с. 73-75 том 1).

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

У своїй заяві військовий прокурор посилається на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 19.07.2012 по справі № 5010/750/2012-з-9/30 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.10.2014 по справі № 5010/750/2012-з-9/30, як підставу для скасування права власності на земельну ділянку, вказану в позовній заяві.

Проте, вказані судові рішення по справі № 5010/750/2012-з-9/30 не можуть прийматися судом як належні та допустимі докази, оскільки, згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Однак, під час прийняття рішень по справі № 5010/750/2012-з-9/30, ОСОБА_1 участі в даній справі не приймав, будь-які обставини щодо нього даними рішеннями не встановлювалися, про що також наголошувалось в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України від 03.08.2016 року.

У п. 4 Постанови пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року №5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав розяснено, що за змістом ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені під час розгляду справи за позовом про право на майно, не мають обовязкової сили для осіб, які не брали участі у справі.

Таким чином, судові рішення у справі №5010/750/2012-з-9/30 не мають відношення до відповідача ОСОБА_1 , а тому не можуть слугувати як належні та допустимі докази у даній справі.

Суд вважає, що відповідач, ОСОБА_1 є належним набувачем спірної земельної ділянки, яка перейшла у його володіння шляхом укладення договору купівлі-продажу.

Крім цього, на даний час ні договір купівлі-продажу від 08.11.2012 року укладений між ТзОВ Актуаріс та ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_1 , ні державний акт на право власності на земельну ділянку ТзОВ Актуаріс не оспорювались та не визнані у встановленому законом порядку недійсними.

Також слід звернути увагу на те, що згідно договору купівлі-продажу була відчужена земельна ділянка по АДРЕСА_1 , а відповідно до Відомості щодо розбіжностей в обліку площі земельних ділянок, які рахуються за МОУ по Івано-Франківській КЕЧ району станом на 01.03.2014 року за в/ч 88 та 104 закріплена земельна ділянка площею 485,5200 в м.Івано-франківську (аеродром) (а.с.23, 24, 53 том 1).

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ст. 16 ЦК України.

Однак, вибраний прокурором спосіб захисту свого порушеного права не може його відновити без порушення права відповідача, а тому відповідно до ч.3 ст. 16 ЦК України та ч. 2 ст. 13 ЦК України ці обставини є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи викладені обставини, суд вважає що позовні вимоги викладені у позовній заяві не підлягають до задоволення.

На підставі викладеного, керуючись Постановою пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року №5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав, ст. 81 Земельного кодексу України, ст.ст. 13, 16, 319-321, 330, 388 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 10, 11, 60, 208, 212-218 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову Першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, Міністерства оборони України, Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Кабінет Міністрів України до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю «Актуаріс» про визнання права власності та витребування майна з чужого володіння відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Пастернак І.А.