Постанова

від 02.08.2016 по справі 914/1806/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2016 року Справа № 914/1806/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач ) , Кривда Д.С., Мамонтова О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ейсіпі Україна" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.03.2016 та рішення господарського суду Львівської області від 26.11.2015 у справі № 914/1806/15 господарського суду Львівської області

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "ЕЙСІПІ УКРАЇНА" до приватного підприємства "ТІЗ-КАРБОГАЗ" третя особатовариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Карбон-Діоксайд" простягнення 183 575, 08 грн. заборгованості, за участю представників

позивача: Каминської Л.Р.,

відповідача: Ларіонова Р.О.,

третьої особи: не з'явились,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "ЕЙСІПІ УКРАЇНА" звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до приватного підприємства "ТІЗ-КАРБОГАЗ" про стягнення 183 575, 08 грн., з яких: 84 904, 18 грн. основного боргу, 36 712, 61 грн. пені та 61 958, 29 грн. інфляційних втрат за договором № АСР/LV/013/2012 від 07.02.2012.

Крім цього, позивачем подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, у задоволенні якої відмовлено ухвалою господарського суду Львівської області від 27.07.2015.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 20.08.2015 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Карбон-Діоксайд".

Рішенням господарського суду Львівської області від 26.11.2015, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.03.2016, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між товариством з обмеженою відповідальністю "ЕЙСІПІ Україна" (постачальником) та приватним підприємством "ТІЗ-КАРБОГАЗ" (покупцем) 07.02.2012 укладено договір № ACP/LV/013/2012, відповідно до умов якого постачальник здійснює регулярне постачання покупцеві рідкого двоокису вуглецю (далі - товар) у партіях, а покупець здійснює його приймання та своєчасну оплату.

Умовами п. 3.1.- п. 3.3. договору передбачено, зокрема, що загальна кількість товару, який покупець купує у постачальника становить 300 тон на рік, починаючи з 07.02.2012. Точна кількість товару, розподіл цієї кількості за окремими місяцями визначаються сторонами у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору. Графік поставки товару в межах кожного окремого місяця та розмір окремих партій узгоджується сторонами не пізніше, ніж за десять робочих днів до початку відповідного місяця шляхом обміну відповідними листами по факсу або електронною поштою. Сторони можуть домовитися про замовлення додаткової кількості товару шляхом укладення доповнень до специфікації.

Згідно з п. 4.1. договору, постачальник поставляє покупцю товар на умовах DDU - м. Луцьк, 43010, вул. Рівненська, 42 відповідно до правил ІНКОТЕРМС 2010 року. Постачання товару покупцю здійснюється спеціалізованою дорожньою цистерною постачальника та приймається покупцем в його спеціалізовану ємність, що передбачена для тривалого зберігання товару і збереження його якісних показників та відповідає вимогам по завантаженню товару вказаної якості.

За умовами п. 4.2 договору, право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, яка засвідчує момент отримання товару.

Згідно з п. 5.1. договору, покупець здійснює приймання поставленого йому постачальником товару на підставі видаткової накладної. Взамін постачальнику надається оригінал довіреності на одержання товару уповноваженою особою покупця, яка також підписує примірник товарно-транспортної накладної для постачальника.

Відповідно до п. 5.2. договору, супровідними документами, що підтверджують факт поставки товару і мають звітний характер для сторін вважаються товарно-транспортна накладна, видаткова накладна та рахунок-фактура постачальника.

Пунктом 6.4 договору передбачено, що покупець здійснює оплату за поставлену партію товару на банківський рахунок постачальника протягом 30 днів після поставки, згідно з рахунком-фактурою.

Відповідно до п. 10.2 договору останній діє впродовж трьох років з дати його укладення. За відсутності заперечень сторін договір автоматично подовжує свою дію на кожний наступний рік.

Між сторонами 31.05.2012 підписано додаток № 3 до договору, відповідно до умов якого з 01.06.2012 ціна однієї тони двоокису вуглецю з постачанням у Львів на умовах DAP складає 1 704 грн.

Як стверджує позивач, на виконання умов договору відповідачу поставлено товар на загальну суму 556 231, 75 грн., проте відповідачем оплачено суму товару частково - у розмірі 471 327, 57 грн., у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість у розмірі 84 904, 18 грн. За твердженнями позивача, факт поставки товару підтверджується видатковими накладними, актами здачі-приймання робіт (надання послуг) за договором № 2/11 від 01.03.2011 про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом та розшифровками до них.

Позивачем на адресу відповідача направлялись претензії від 03.09.2013 № 153 та від 20.03.2014 № 52 з вимогою оплатити суму заборгованості за договором № ACP/LV/013/2012 від 07.02.2012 у розмірі 84 904, 18 грн. Однак зазначені претензії залишені без відповіді та задоволення, що і стало підставою для звернення з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з їх недоведеності належними та допустимими доказами.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Положенням ст. 265 Господарського кодексу України унормовано, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положення зазначеної статті кореспондуються з положеннями ст. 712 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 2 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, зокрема, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Судами обох інстанцій встановлено, що за положеннями п. 5.1 договору, покупець здійснює приймання поставленого йому постачальником товару на підставі видаткової накладної, а взамін постачальнику надається оригінал довіреності на одержання товару уповноваженою особою покупця, яка також підписує примірник товарно-транспортної накладної для постачальника. Відповідно до п. 5.2. договору, супровідними документами, що підтверджують факт поставки товару і мають звітний характер для сторін вважаються товарно-транспортна накладна, видаткова накладна та рахунок-фактура постачальника.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні унормовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно з ч. 1 ст. 9 зазначеного Закону підставою для обліку господарської операції є первинний документ, який фіксує факт здійснення операції.

За визначенням ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами передбачено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88.

Відповідно до приписів пп.п. 2.1, 2.2., 2.4 вказаного Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. Первинні документи (для надання їм юридичної сили і доказовості) повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судами обох інстанцій встановлено, що надані позивачем суду видаткові накладні виконані на паперових носіях і при цьому не містять будь-яких відомостей про представника покупця/відповідача і його підпису, печатки відповідача, у зв'язку з чим обґрунтовано визнані такими, що не можуть бути доказом того, що господарська операція, в даному випадку передача/прийняття товарів за договором поставки, фактично відбулась, і, відповідно, не є належним доказом наявності зобов'язання відповідача перед позивачем.

Крім цього, відповідно до п. 4.2. договору право власності на товар переходить до покупця саме з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, яка засвідчує момент отримання товару.

Судами обох інстанцій також встановлено, що позивачем не надано інших документальних доказів передбачених чинним законодавством України та умовами договору, зокрема, пп. 3.2, 4.2, 5.1 та 5.2, які б могли підтвердити факт поставки товару, а саме заявок на товар, товарно-транспортних накладних на вантаж (шляхових листів), довіреностей відповідача, отриманих позивачем при переданні товару за видатковими накладними.

Крім цього, судами правомірно відхилені як недопустимі та неналежні докази поставки товару посилання позивача на лист № 25/08 від 12.08.2013 та акт недостачі двоокису вуглецю при поставках товариству з обмеженою відповідальністю "Асканія Флора", оскільки такі не належать до первинних бухгалтерських документів, складених сторонами, що підтверджують (фіксують) факт здійснення господарської операції.

Доводи позивача про відображення відповідачем у податковій звітності вказаної господарської операції обґрунтовано не прийняті судами в якості належних та допустимих доказів, оскільки такі дії мають односторонній характер, і в силу положень чинного законодавства безпосередньо первинні документи, виконані у встановленому чинним законодавством порядку, є підставою для формування фінансової та податкової звітності підприємства, а не навпаки. За відсутності первинних документів як підстави для формування податкової звітності та відображення у ній вчинених господарських операцій, дані податкових накладних і декларацій, поданих до податкового органу, не можуть бути доказом відвантаження/отримання товару. Більше того, наявність податкової звітності передбачає можливість її корегування в майбутніх податкових періодах у разі самостійного виявлення платником податків помилок в поданих деклараціях.

При цьому, подання відповідачем уточнюючого розрахунку за липень 2013 року та серпень 2013 року не суперечить вимогам чинного податкового законодавства України, такі дії відповідача відповідають нормам ст. 50 Податкового кодексу України, органом державної фіскальної служби України прийнято такі уточнюючі розрахунки, а відповідачем сплачено суму донарахованого зобов'язання з податку на додану вартість та штраф до бюджету.

Посилання позивача на видаткову накладну № 540 від 09.07.2013 на суму 29 854,08 грн. в якості доказу, який спростовує твердження відповідача про відсутність поставок від позивача за цей період, обґрунтовано відхилені судами попередніх інстанцій, оскільки підставою заявлених позовних вимог є заборгованість, зокрема, за видатковою накладною № 540 від 09.07.2013 на суму 40 296, 07 грн. (за рахунком № 552 на суму 40 296, 07 грн.), а не за видатковою накладною № 540 від 09.07.2013 на суму 29 854,08 грн.

Доводи скаржника про те, що факт поставки товару відповідачу, крім видаткових накладних, підтверджується також актами здачі-приймання робіт (надання послуг) за договором № 2/11 від 01.03.2011 про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, зокрема № ОУ-0000109 від 15.07.2013, № ОУ-0000116 від 31.07.2013, № ОУ-0000118 від 05.08.2013 та розшифровками до них правомірно відхилені місцевим та апеляційним господарськими судами, оскільки з цих актів та розшифровок не вбачається, що експедитор перевозив саме товар по спірних видаткових накладних.

Таким чином, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем не надані належні та допустимі докази, які підтверджують факт поставки товару.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.03.2016 - без змін.

Головуючий суддя Могил С.К. Судді: Кривда Д.С. Мамонтова О.М.