Рішення

від 27.07.2016 по справі 918/217/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" липня 2016 р.Справа № 918/217/16

Господарський суд Харківської області у складі:

головуючий суддя Аюпова Р.М.

судді: Байбак О.І. , Денисюк Т.С.

при секретарі судового засідання Семенову О.Є.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Агро-Трак", м. Вінниця до Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна оптова компанія", м. Рівне про стягнення грошових коштів в розмірі 371072,00 грн. за участю представників сторін:

Представник позивача - ОСОБА_1, дов. від 25.05.2016р.;

Представник відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

28.03.2016р. Товариство з обмеженою відповідальністю - фірма "Агро-Трак" звернулося до господарського суд Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна оптова компанія" про стягнення 348 000 грн. 00 коп. попередньої оплати та 23 072 грн. 88 коп. пені, за договором купівлі-продажу №01 від 19.01.2016р., укладеним між сторонами даного спору.

Ухвалою суду від 29.03.2016р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 918/217/16 розгляд якої призначено на 11.04.2016р.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 13.04.2016р. справу № 918/217/16 передано за підсудністю до господарського суду Харківської області.

18.04.2016р. автоматизованою системою документообігу господарського суду Харківської області справу призначено для розгляду судді Аюповій Р.М.

Ухвалою господарського суду від 20.04.2016р. справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 17.05.2016р. о 10:45 год.

Ухвалами господарського суду, розгляд справи неодноразово відкладався.

Ухвалою господарського суду від 21.06.2016р. для розгляду справи призначено колегію суддів.

Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 21.06.2016р., для розгляду справи № 918/217/16 визначено персональний склад колегії суддів: головуючий суддя Аюпова Р.М., судді Байбак О.І., Денисюк Т.С.

Ухвалою господарського суду 21.06.2016р. справу призначено до розгляду на 20.07.2016р. об 11:00 год.

Ухвалою господарського суду від 20.07.2016р. розгляд справи відкладався на 27.07.2016р. о 09:30 год.

У судовому засіданні 27.07.2016р. представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні. Додаткових доказів по справі суду не надав.

Представник відповідача у судове засідання 27.07.2016р. не з'явився, відзиву на позов не наддав, про причину неявки у судове засідання суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином за адресою зазначеною у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 06.06.2016р., про що свідчать відмітки про направлення ухвал суду, які направлялись на адресу відповідача. Як свідчать матеріали справи, ухвали суду, направлені на адресу відповідача, повернулась на адресу суду з відміткою відділення зв'язку В«за закінченням терміну зберіганняВ» .

У постанові пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначає, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Таким чином, суд вважає, що відповідач -ТОВ «Західна оптова компанія», належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Присутній в судовому засіданні 27.07.2016р. позивач вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача, пояснив, що ним надані всі документи, які необхідні для розгляду справи по суті.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною ОСОБА_2 України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 07 серпня 2013р. сторони попереджені про розгляд справи за наявними в ній матеріалами у разі неявки представників сторін у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів. Враховуючи це, враховуючи також достатність часу, наданого позивачеві та відповідачеві для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані докази, колегією суддів встановлено наступне.

Як свідчать матеріали справи, згідно п. 1.1. Договору купівлі-продажу № 01 від 19.01.2016р. (надалі - Договір), відповідач - ТОВ "Західна оптова компанія", поставляє, а позивач - ТОВ-фірма "Агро-Трак" приймає мінеральні добрива (надалі - товар), найменування, кількість, ціна, строки та умови поставки кожної партії якого визначаються в додатках до даного Договору, які є невід'ємною його частиною (надалі - додатки).

У відповідності із п.п. 2.1. та 2.2. Договору відповідач бере на себе зобов'язання після підписання Договору передати позивачеві товар в строки та на умовах, встановлених додатками, а позивач бере на себе зобов'язання прийняти товар від відповідача та здійснити оплату в строк та в порядку, вказаному в додатках.

Згідно п. 1 додатку №1 від 19.01.2016р. до Договору купівлі-продажу № 01 від 19.01.2016р., загальна вартість товару (селітра вапняково-аміачна в біг-бегах по 1000 кг), який поставляється згідно даного Договору, складає 348000,00 грн. Умови оплати - 100% передплата (п. 3 додатку). Строк відвантаження товару - 7 (сім) банківських днів з моменту надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок відповідача.

На виконання умов Договору, 19.01.2016р. позивачем було проведено передплату за товар на суму 348000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №63 від 19.01.2016р.

Однак, як зазначив позивач, в порушення умов укладеного між сторонами даного спору Договору, відповідач не поставив позивачу товар в передбачені Договором строки, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до господарського суду.

Окрім цього, звертаючись до господарського суду з позовом, позивач, посилаючись на п. 8.2. Договору, відповідно до якого, у випадку прострочення поставки за даним Договором відповідач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості оплаченого, але непоставленого в строк товару за кожен день прострочення, просить суд стягнути на свою користь 23072,88 грн. пені.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, колегія суддів виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 ЦК України, частиною 2 статті 20 ГК України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статтей 662, 664 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар" Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві..

В силу положень ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов Договору, укладеному між сторонами даного спору, позивач платіжним дорученням № 63 від 19.01.2016р. перерахував на рахунок відповідача суму попередньо оплати за Договором від 19.01.2016р. в сумі 348000,00 грн.

Всупереч умовам договору №01 від 19.01.2016р., відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за спірним Договором та не поставив покупцю товар в строки, передбачені умовами Договору.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з поставки товару за Договору купівлі-продажу від 19.01.2016р.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 4-3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статтею 22 ГПК України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право, в тому числі, подавати докази.

Згідно зі статтею 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до статті 526 ЦК України, статей 193, 198 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк, відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження поставки позивачу товару, а також не надав суду доказів на підтвердження повернення позивачу зазначеної суми, сплаченої позивачем як передплата за поставлений товар, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 348000,00 грн. заборгованості по договору купівлі-продажу від 19.01.2016р. належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Розглянувши вимогу позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 23072,88 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 628 ЦК України умови (зміст) договору визначаються на розсуд сторін і погоджуються ними, якщо інше прямо не передбачено законодавством. У таких випадках певні умови договору бувають обов'язковими, і сторони не можуть відступити від приписів законодавства.

Сторони вправі вільно домовлятися про свою відповідальність за порушення договірних зобов'язань, самостійно обирати форми такої відповідальності. Так, якщо це неустойка, то її розмір визначається сторонами з можливістю його збільшення або зменшення в разі, якщо неустойка визначається законом (ч. 2 ст. 551 ЦК).

Головним правилом, що діє у сфері застосування принципу свободи договору, є встановлене у ст. 6 ЦК України, яким визначається співвідношення актів цивільного законодавства і договору. Згідно із цією статтею запроваджується загальний підхід про можливість сторін договору відступати від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання він повинен сплатити кредиторові неустойку (штраф, пеню).

Позивач на підставі п. 8.2. Договору від 19.01.2016р. та положень ст.ст. 546, 549 ЦК України нарахував відповідачеві 23072,88 грн. пені за прострочення поставки товару за період з 29.01.2016р. по 24.03.2016р., з урахуванням періодів прострочення, обмеженого строку на стягнення пені та обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою НБУ. Договір про забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені укладено в письмовій формі відповідно до положень вищезазначених норм.

Розрахунок пені перевірено судом, в зв'язку з чим дана сума пені підлягає задоволенню та стягується в сумі 23072,88 грн. на користь позивача.

Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача обґрунтовані, доведені матеріалами справи та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 1, 2, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 69, 75, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна оптова компанія" (61166, м. Харків, пр. Науки, 40, код ЄДРПОУ 39384942) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю - фірма "Агро-Трак" (21021, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 22777166) суму попередньої оплати в розмірі 348000,00 грн., пеню в розмірі 23072,88 грн., судові витрати в розмірі 5566,09 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 01.08.2016 р.

Головуючий суддя Суддя Суддя ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4

справа № 918/217/16