Постанова

від 01.08.2016 по справі 922/1314/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" серпня 2016 р. Справа № 922/1314/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Потапенко В.І. , суддя Гребенюк Н. В. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Євтушенко В.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, за довіреністю від 29.07.2016 р. № 1668/09;

відповідача - ОСОБА_2, за довіреністю від 04.05.2016 р. б/н;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №1762 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 06.06.16 р. у справі № 922/1314/16

за позовом Публічного акціонерного товариства "Донрибкомбінат", с.Мирне Слов'янського району Донецької області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рибанов", м. Харків

про стягнення коштів

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство "Донрибкомбінат" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рибанов" про стягнення 2 074400 грн. збитків, завданих невиконанням умов договору відповідального зберігання від 01.02.2015 р. № 29.

Рішенням господарського суду Харківської області від 06 червня 2016 року у справі № 922/1314/16 (суддя Інте Т.В.) в позові відмовлено.

Позивач подав на зазначене рішення до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення господарським судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить це рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що господарський суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про відмову в позові, пославшись на те, що ухилення відповідача від узгодження умов повернення майна, переданого позивачем відповідачу на зберігання по договору відповідального зберігання від 01.02.2015 р. № 29 не є доказом факту втрати (знищення) майна та підставою для стягнення збитків, оскільки, на думку позивача, невиконання відповідачем вимог позивача про повернення зазначеного майна свідчить про відсутність зазначеного майна, а листи відповідача, в яких він повідомляв позивача про готовність до передачі вищенаведеного майна містять недостовірну інформацію та спрямовані на створення уяви про наявність майна та законності його неповернення, затягування судового процесу та підтверджують факт відмови відповідача його повернути.При цьому позивач наголошує, що саме відповідач повинен надати відповідні докази на підтвердження своїх доводів щодо наявності у нього спірного майна.

Представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу , додаткових поясненнях до нього, в усних поясненнях в судовому засіданні просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, повторно розглянувши справу відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом першої інстанції, 01.02.2015 р. між Публічним акціонерним товариством "Донрибкомбінат" (позивач, депонент, поклажодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рибанов" (відповідач, виконавець, зберігач) укладено договір відповідального зберігання №29 (далі - Договір, а.с. 11).

Згідно з предмето Договору ( п. 1.1. Договору), депонент передає, а виконавець приймає на відповідальне зберігання живу рибу, відповідно до акту приймання-передачі (додаток №1). Для належного зберігання виконавець повинен дотримуватись визначених умов, які прописані у додаток №2. Вартість майна на час укладання Договору зазначено у додатку №1, який с невід'ємною частиною Договору. Адреса зберігання: Донецька обл., Краснолиманський р-н., с. Шандриголове.

01.02.2015 р. сторони підписали акт приймання-передачі предмета зберігання (додаток №1, а.с. 12) складений у підтвердження того, що депонентом передано, а виконавцем прийнято майно, яке належить депоненту на праві власності, загальною вартістю 2074400,00 грн.

Умовами зберігання (додаток №2, а.с. 13) передбачено, що у басейнах з живою рибою повинен підтримуватись певний рівень води; два рази на день необхідно вимірювати рівень кисню у воді; один раз на день необхідно вимірювати температуру води; здійснювати годування згідно з технологічним процесом.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.3 Договору, виконавець зобов'язаний вжити всіх необхідних заходів для забезпечення технологічного процесу утримання майна, зазначеного у додатку № 1 у період дії цього Договору; нести відповідальність за втрату та пошкодження майна депонента, яке знаходиться у нього, незалежно від підстав пошкодження та втрати, з моменту отримання майна від депонента до кінця строку його зберігання; повернути майно депоненту по закінченню договору у тій кількості, об'ємі та тому вигляді, у якому майно було передане на зберігання. Виконавець не має права користуватись майном, крім випадків погоджених з депонентом.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що виконавець несе відповідальність за зберігання та цілісність майна з дати передання на зберігання та до дати повернення депоненту. У випадку знищення або пошкодження майна, яке зберігається, або його частини, виконавець повинен за власний рахунок повернути депоненту рівну кількість аналогічного майна у належному стані.

У п.6.1 Договору зазначено, що даний договір вступає в силу з моменту підписання та діє до 01.05.2016 р.

03.06.2015. позивачем направлено на адресу відповідача лист вих.№0520/09 (а.с. 14), у якому позивач просив здійснити повернення майна, переданого на відповідальне зберігання, відповідно до акту приймання-передачі від 01.02.2015 р., у зв'язку із тим, що відповідачем порушуються особливі умови зберігання, що призвело до загибелі частини риби - предмета зберігання.

08.06.2015 р. комісією у складі: матеріально-відповідальної особи ТОВ «Рибанов» ОСОБА_3, голови інвентаризаційної комісії ОСОБА_4 , членів комісії ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 складено акт контрольної перевірки інвентаризації цінностей у ТОВ "Рибанов" (а.с. 15), в якому зазначено про встановлення недостачі риби, переданої на зберігання ТОВ «Рибанов» по договору від 01.02.2015 р. на суму 538800 грн.

18.06.2015 р. позивачем отримано лист відповідача вх.№0436 (а.с. 16), яким останній довів до відома, що 17.06.2015 р. був зафіксований факт псування переданого на зберігання майна, відповідно до договору зберігання №29 від 01.02.2015 р.

09.06.2015 р. позивачем було направлено претензію вих.№0535/09 (а.с. 17) на адресу відповідача з вимогою у найкоротший строк здійснити повернення переданого на зберігання майна, відповідно до акту приймання-передачі від 01.02.2015 р. та здійснити повернення продуктів відтворення у кількості 150 кг.

30.06.2015 р. позивачем отримано відповідь на претензію вих.№52 від 25.06.2015 (а.с. 18), у якій відповідач повідомив, що передане на зберігання майно буде повернено негайно після узгодження умов повернення.

02.07.2015 р. позивачем направлено на адресу відповідача лист вих.№0635/09 (а.с. 19), яким позивач повідомив, що є готовим за власний рахунок здійснити всю технічну сторону по поверненню переданої на зберігання риби, надати живорибний автотранспорт та спеціалістів для завантаження та вивезення риби, у зв'язку з чим просив повідомити дату проведення заходів по вивезенню та поверненню переданої на зберігання риби.

Відповіді на вказаний лист чи повідомлення дати проведення заходів по вивезенню та поверненню переданої на зберігання риби відповідач позивачу не надсилав.

29.04.2016 р. відповідач направив на адресу позивача лист вих. №25 від 29.04.2016 р. (а.с. 29), яким повідомив останнього про готовність TOB "Рибанов" повернути позивачу його майно, відповідно до умов договору відповідального зберігання №29 від 01.02.2015 р. з урахуванням положень ст. 949 ЦК України та попередньо узгоджених з ПАТ "Донрибкомбінат" умов, зокрема щодо забезпечення живорибного транспорту, спеціалістів для завантаження та вивозу риби, дати та часу повернення.

10.05.2016 р. позивач направив на адресу відповідача лист вих. №1388/09 від 10.05.2016 р. (а.с. 43), яким повідомив про готовність здійснити вивіз майна, відповідно до договору відповідального зберігання №29 від 01.02.2015. у будь-який зазначений відповідачем час та строк до 23.05.2016 р. Також позивач просив відповідача повідомити про прийняте рішення в строк за 1 робочий день до запланованої дати відвантаження. Повернення рибної продукції буде здійснено за рахунок ПАТ "Донрибкомбінат".

Листом № 29 від 18.05.2016 р. (а.с. 57) відповідач повідомив позивача, що, станом на 18.05.2016 р., на адресу ТОВ "Рибанов" жодних пропозицій щодо узгодження умов повернення майна та/або узгодження подальшого зберігання від ПАТ "Донрибкомбінат" не надходило. Відповідач також зазначив, що у зв'язку з допущенням прострочення виконання зобов'язання з боку ПАТ "Донрибкомбінат" щодо відшкодування витрат на зберігання майна, ТОВ "Рибанов" прийняло рішення про притримання майна, що перебуває на зберіганні.

Позивач листом № 1469/09 від 01.06.16 р. (а.с. 58) повідомив відповідача, що вважає притримання незаконним та протиправним.

Позивач у позовній заяві зазначає, що намагався у досудовому порядку врегулювати спір, проте відповідач передане на зберігання майно так і не повернув, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду із позовною заявою по даній справі про стягнення з відповідача збитків, завданих невиконанням умов договору відповідального зберігання від 01.02.2015 р. № 29 щодо повернення переданого на зберігання за цим Договором майна, у вигляді вартості зазначеного майна.

Господарський суд першої інстанції в обґрунтування відмови в позові послався на наступні підстави.

Позивачем не доведена наявність в діях (бездіяльності) відповідача складу цивільного правопорушення, зокрема не надано належних доказів втрати (нестачі) майна або його пошкодження, станом на час слухання справи.

Наданий позивачем акт контрольної перевірки інвентаризації цінностей у ТОВ "Рибанов" (а.с. 15), в якому встановлено недостачу риби на суму 538800 грн., вважається судом неналежним доказом знищення майна в розмірі 2074400,00 грн., оскільки цей акт був складений у червні 2015 року, в той час коли з позовом позивач звернувся в квітні 2016 року. При цьому, в п. 4.1 договору передбачено, що у випадку знищення або пошкодження майна, яке зберігається, або його частини, виконавець повинен за власний рахунок повернути депоненту рівну кількість аналогічного майна у належному стані. Тобто, навіть у разі знищення частини майна відповідач зобов'язався повернути позивачу рівну кількість аналогічного майна у належному стані. Доказів знищення майна позивача, станом на час подання позову, позивачем не надано. Крім того, сума недостачі складала 538800 грн., а позивач просить стягнути збитки в сумі 2074400,00 грн. Отже, вищезазначений акт не підтверджує факт знищення майна на заявлену позивачем суму (2074400,00 грн.), станом на час звернення з позовом до суду.

Ухилення відповідача від узгодження умов повернення майна не є доказом втрати цього майна та підставою для стягнення збитків. У випадку ухилення зберігача від повернення майна переданого на зберігання (за відсутності доказів знищення цього майна) поклажодавець має право звернутись до суду з позов про повернення цього майна.

Таким чином, позивачем не доведено існування всіх елементів цивільно-правової відповідальності у діях (бездіяльності) відповідача, зокрема, відсутні належні докази факту спричинення збитків (знищення майна переданого на зберігання) та їх розміру. Отже, підстави для стягнення збитків на підставі приписів ст. 951 ЦК України, в даному випадку відсутні.

Пославшись на наведене, господарський суд першої дійшов висновку, що вимоги позивача є позбавленими фактичного та правового обґрунтування, такими, що не відповідають як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням доказів в підтвердження обставин, викладених у позові, що порушує умови ст. 33 ГПК України, згідно якої, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень та подати відповідні докази.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів не погоджується з висновком господарського суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову, зважаючи на наступні мотиви.

Як було наведено вище, предметом позову у даній справі є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача збитків, завданих внаслідок невиконання останнім умов договору відповідального зберігання від 01.02.2015 р. № 29 щодо повернення позивачу переданого на зберігання за цим Договором майна, у вигляді вартості зазначеного майна.

Згідно з ч.1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Статтею 953 ЦК України передбачено, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Відповідно до ст. 950 Цивільного кодексу України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Згідно зі ст. 951 Цивільного кодексу України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

Відповідно до п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору і відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частиною 1 ст. 22 Цивільного кодексу України закріплено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відповідно до ч. 1 статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Виходячи з наведених норм, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, завданих порушенням договірного зобов'язання потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення виключає відповідальність боржника за невиконання або неналежне виконання зобов'язань у вигляді відшкодування збитків.

При цьому, враховуючи положення статті 33 Господарського процесуального кодексу України, яка встановлює обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та положення статті 614 Цивільного кодексу України, яка встановлює презумпцію вини порушника зобов'язання , позивач повинен довести наявність протиправної поведінки, збитків та причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками, а відповідач- відсутність своєї вини у заподіянні збитків.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 2 статті 224 Господарського кодексу України закріплено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною , втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Положеннями ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Таким чином, в розумінні чинного господарського законодавства збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником .

При цьому зменшення майнових благ внаслідок невиконання зобов'язань наступає об'єктивно, тобто незалежно від волевиявлення сторони, як наслідок невиконання зобов'язань.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу Ураїни, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, відповідно до вимог закону та договору, а в разі відсутності таких вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу(ч. 2 статті 193 ГК України).

Відповідно до ч. 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Як зазначалось вище, статтею 953 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок зберігача повернути передану на зберігання річ поклажодавцю на першу вимогу останнього, навіть якщо строк її зберігання не закінчився, а статтею 948 цього Кодексу встановлений обов'язок поклажодавця забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 532 Цивільного кодексу України якщо місце виконання зобов'язання з передачі майна не встановлено у договорі, виконання провадиться за місцем зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання.

В пункті 1.1. договору відповідального зберігання від 01.02.2015 р. № 29 сторони встановили місце зберігання спірного майна:Донецька обл. Краснолиманський район, с. Шандриголове, а тому обов'язок відповідача повернути зазначене майно на вимогу позивача та обов'язок позивача його забрати після закінчення строку дії Договору повинно виконуватись у зазначеному місці.

Відповідно до татті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.

При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Як було зазначено вище, строк дії договору відповідального зберігання від 01.02.2015 р. № 29 відповідно до його пункту 6.1. (а.с. 11 на звороті) закінчився 01.05.2016 р.

З наведеної вище переписки сторін вбачається, що позивач задовго до закінчення строку дії договору звертався до відповідача з вимогою повернути переданий на зберігання товар.

Із суті зобов'язань сторін у спірних правовідносинах вбачається, що необхідною умовою виконання відповідачем свого обов'язку по договору відповідального зберігання від 01.02.2015 р. № 29 з повернення майна за вказаною адресою зберігання є прибуття до цього місця позивача для того, щоб забрати вказане майно.

При цьому, як пояснив позивач, враховуючи специфіку предмету зберігання -живої риби, для виконання ним свого обов'язку з вивезення товару з міста зберігання необхідне вчинення комплексу дій працівниками відповідача з підготовки риби до передачі, у зв'язку з чим позивач, листом від 02.07.2015 р. № 0635 (а.с. 19) запропонував відповідачеві визначити дату повернення риби.

Проте відповідачем не надано відповіді на зазначений лист та не вчинено будь-яких дій щодо повідомлення позивача про конкретну дату передачі майна зі зберігання.

Докази отримання відповідачем всіх вищенаведених листів позивача наявні у матеріалах справи (а.с. 50-51)

Відповідач у вищенаведених листах повідомляв лише про готовність до передачі риби, без визначення конкретної дати її повернення.

З наведеного вбачається, що відповідач -зберігач ухилявся від визначення дати повернення майна зі зберігання як на першу вимогу позивача , так і після строку закінчення Договору, а отже ухилявся від вчинення дій, до здійснення яких позивач міг виконати свій обов'язок із забрання риби та реалізувати своє право на її отримання, оскільки із суті правовідносин сторін за Договором зберігання випливає обов'язок зберігача забезпечити доступ поклажодавця до місць зберігання майна на першу вимогу останнього.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Згідно з частиною 2 цієї статті відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Виходячи зі змісту цієї статті вина -це невжиття особою всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов'язання або для запобігання заподіянню шкоди.

Як зазначалось вище, відповідач не вжив всіх залежних від нього заходів для виконання свого обов'язку з передання майна, ухиляючись від повідомлення на вимогу позивача дати такого передання.

Зазначена винна протиправна поведінка(порушення договірного зобов'язання з повернення майна), враховуючи специфіку предмета зберігання, унеможливила забрання позивачем цього майна та призвела до зменшення майнової сфери позивача, яке виявилось у неотриманні ним власного майна зі зберігання, на заявлену в позові вартість цього майна, яку сторони узгодили в акті приймання-передачі.

При цьому колегія суддів зазначає, що у спірних зобов'язальних правовідносинах сторін визначальним для понесення позивачем збитків є не сам по собі факт втрати чи знищення переданого на зберігання майна, як безпідставно зазначив господарський суд першої інстанції, а зменшення майнової сфери позивача внаслідок невиконання відповідачем-зберігачем свого обов'язку з його передачі.Тобто поклажодавець у відносинах, що виникають з договору зберігання зазнає збитків внаслідок невиконання зберігачем свого обов'язку з його повернення, незалежно від того чи це майно наявне у зберігача чи було ним втрачено чи є знищеним і відповідно до норм ст. 653 Цивільного кодексу Ураїни, 950, 951, 953 Цивільного кодексу України не позбавлений права на їх стягнення.

Вказана правова позиція відповідає правовій позиції Вищого господарського суду України, викладеній в постановах: від 22.12.2015 р. у справі № 912/1373/14; від 24.06.2015 р. у справі № 910/16327/15; від 09.06.2015 р. у справі № 906/1496/15.

При цьому колегія суддів погоджується з доводами позивача, що відповідно до положень статті 33 Господарського процесуального кодексу України саме відповідач в обґрунтування своїх доводів щодо наявності у нього на час подання позову спірного майна повинен довести зазначений факт, чого ним зроблено не було.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про здійснення ним права притримання спірного майна листом № 29 від 18.05.2016 р. (а.с. 57) у зв'язку з допущенням прострочення виконання зобов'язання з боку ПАТ "Донрибкомбінат" щодо відшкодування витрат на зберігання майна, оскільки відповідачем не надано жодних доказів наявності такої заборгованості у позивача та окрім цього станом на час складання цього листа вже давно настав строк повернення майна відповідачем на першу вимогу позивача, а тому відповідач не володів правомірно спірним майном, у зв'язку з чим у нього були відсутні передбачені ст. 594 Цивільного кодексу України правові підстави для здійснення притримання спірного майна.

Колегія суддів також відхиляє як безпідставні доводи господарського суду першої інстанції, що належним способом захисту є лише витребування майна, зважаючи на наведені вище підстави ( достатність для стягнення збитків факту невиконання зобов'язання з повернення майна, безвідносно до його втрати зберігачем чи знищення).

Окрім того, що позивач обрав правильний спосіб захисту свого права. колегія суддів зазначає, що відповідно до системного тлумачення приписів ст. 387 ЦК України у поєднанні з комплексом норм, що регулюють набуття і реалізацію права власності, передбачений цією нормою спосіб захисту права власності є матеріально-правовою вимогою власника, що на момент подання позову фактично не володіє своїм індивідуально визначеним майном, до невласника, що на момент подання позову незаконно фактично володіє цим майном, про вилучення цього майна в натурі.При цьому позивач повинен довести індивідуальні ознаки майна, які вирізняють його з-поміж інших однорідних речей. Зазначене випливає із суті цього способу захисту, спрямованого на повернення власнику саме того майна, що вибуло з його володіння.

Натомість, як було наведено вище, позивач передав на зберігання майно, визначене родовими ознаками та відповідач заволодів майном на підставі договору зберігання але не виконує своїх договірних зобов'язань щодо його повернення, тобто спірні відносини є зобов'язальними, а не речовими та стосуються речей, визначених родовими ознаками, що унеможливлює застосування до цих правовідносин захисту , встановленого статтею 387 Цивільного кодексу України для речових прав на індивідуально-визначене майно(віндикаційного позову).

Отже висновок господарського суду першої інстанції щодо відсутності у спірних правовідносинах умов для застосування до відповідача заходу відповідальності у вигляді відшкодування збитків зроблено всупереч обставинах справи та нормам матеріального і процесуального права.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст. 99, п. 2 ст. 103, п. 1,3,4 ч. 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 06.06.2016 р. у справі № 922/1314/16 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рибанов"(61003, м. Харків, вул. Кооперативна, ?, код ЄДРПОУ 38877048, р/р 26007060817374 у ПАТ «Приватбанк», МФО 351533) на користь Публічного акціонерного товариства "Донрибкомбінат" (84173 с.Мирне Слов'янського району Донецької області, код ЄДРПОУ 00476625, р/р 26008017540 у ПАТ «КСГ Банк», МФО 380292 ) 2 074400 грн. (два мільйони сімдесят чотири тисячі чотириста гривень) збитків, 31 116 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та 34 227 грн. 60 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови складено 01.08.2016 р.

Головуючий суддя Потапенко В.І.

Суддя Гребенюк Н. В.

Суддя Слободін М.М.