Рішення

від 05.08.2016 по справі 911/924/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-23-25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" серпня 2016 р. Справа № 911/924/16

За позовом Публічного акціонерного товариства В«Дельта БанкВ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю В«КемплендВ»

за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Національного банку України,

за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,

за участю третьої особи 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю В«ФК В«ПолісВ»

та за участю третьої особи 4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю В«МАКСИМИРВ»

про визнання недійсними договорів

Головуючий суддя Горбасенко П.В.

судді Бацуца В.М.

ОСОБА_1

За участю представників:

від позивача: ОСОБА_2 (дов. б/н від 18.07.2016);

від відповідача: ОСОБА_3 (дов. № 03-11/05-1 від 03.11.2015), ОСОБА_4 (дов. б/н від 03.11.2015);

від третьої особи 1 ОСОБА_5 (дов. № 18-0009/39478 від 06.05.2016);

від третьої особи 2 ОСОБА_6 (дов. № 27-27953/16 від 22.06.2016);

від третіх осіб 3, 4 не з'явилися.

Обставини справи:

Публічне акціонерне товариство В«Дельта БанкВ» (далі - позивач) звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю В«КемплендВ» (далі - відповідач) про визнання недійсним, укладеного між Публічним акціонерним товариством В«Дельта БанкВ» та Товариством з обмеженою відповідальністю В«КемплендВ» договору від 20.10.2014 про розірвання кредитного договору № К-2004059 від 05.08.2011 та визнання недійсним, укладеного між Публічним акціонерним товариством В«Дельта БанкВ» та Товариством з обмеженою відповідальністю В«КемплендВ» договору кредитної лінії № НКЛ-2004059 від 20.10.2014.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що договір від 20.10.2014 про розірвання кредитного договору № К-2004059 від 05.08.2011 та договір кредитної лінії № НКЛ-2004059 від 20.10.2014, укладені між позивачем та відповідачем, є нікчемними на підставі п.п. 1, 2, 6 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" незалежно від наявності відповідного рішення суду, але це не позбавляє позивача можливості визнання зазначених правочинів недійсними в судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою господарського суду Київської області від 22.03.2016 порушено провадження у справі № 911/924/16, залучено до участі у справі третю особу 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Національний банк України та третю особу 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, призначено розгляд справи на 15.04.2016.

15.04.2016 до канцелярії господарського суду Київської області від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшли письмові пояснення б/н від 14.04.2016 (вх. № 8119/16 від 15.04.2016), згідно яких останній просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою господарського суду Київської області від 15.04.2016 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю В«ФК В«ПолісВ» та відкладено розгляд справи на 20.05.2016.

20.05.2016 до канцелярії господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про зміну предмету позову (додатково до позовної заяви від 17.03.2016) від 19.05.2016 (вх. № 10614/16 від 20.05.2016), згідно якої останній на підставі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України змінив предмет позову та просив суд визнати недійсним, укладений між Публічним акціонерним товариством В«Дельта БанкВ» та Товариством з обмеженою відповідальністю В«КемплендВ» договір від 20.10.2014 про розірвання кредитного договору № К-2004059 від 05.08.2011 та визнати недійсним, укладений між Публічним акціонерним товариством В«Дельта БанкВ» та Товариством з обмеженою відповідальністю В«КемплендВ» договору кредитної лінії № НКЛ-2004059 від 20.10.2014, застосувати наслідки недійсності договору від 20.10.2014 про розірвання кредитного договору № К-2004059 від 05.08.2011 та договору кредитної лінії № НКЛ-2004059 від 20.10.2014 шляхом повернення зобов'язань сторін за кредитним договором № К-2004059 та договорами, які забезпечують його виконання у попередній стан. Вказана заява прийнята судом в порядку ст. 22 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Київської області від 20.05.2016 Публічному акціонерному товариству В«Дельта БанкВ» відмовлено у задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову, продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 03.06.2016.

03.06.2016 до канцелярії господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про уточнення позовної вимоги (додатково до заяви про зміну предмету позову від 19.05.2016) від 02.06.2016 (вх. № 11708/16 від 02.06.2016), згідно якої останній на підставі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України змінив предмет позову та просив суд визнати недійсним, укладений між Публічним акціонерним товариством В«Дельта БанкВ» та Товариством з обмеженою відповідальністю В«КемплендВ» договір від 20.10.2014 про розірвання кредитного договору № К-2004059 від 05.08.2011 та визнати недійсним, укладений між Публічним акціонерним товариством В«Дельта БанкВ» та Товариством з обмеженою відповідальністю В«КемплендВ» договору кредитної лінії № НКЛ-2004059 від 20.10.2014, застосувати наслідок недійсності договору від 20.10.2014 про розірвання кредитного договору № К-2004059 від 05.08.2011 та договору кредитної лінії № НКЛ-2004059 від 20.10.2014 повернувши відносини сторін у попередній стан шляхом: визнання Публічного акціонерного товариства В«Дельта БанкВ» та Товариства з обмеженою відповідальністю В«КемплендВ» сторонами правовідносин (Публічне акціонерне товариство В«Дельта БанкВ» є кредитором, а Товариство з обмеженою відповідальністю В«КемплендВ» є позичальником). Вказана заява прийнята судом в порядку ст. 22 ГПК України.

03.06.2016 до канцелярії господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 02.06.2016 (вх. № 11719/16 від 03.06.2016), згідно якого останній визнав позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, який прийнято судом.

Ухвалою господарського суду Київської області від 03.06.2016 залучено до участі у справі третю особу 4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю В«МАКСИМИРВ» та призначено колегіальний розгляд справи у складі трьох суддів.

Згідно протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 07.06.2016 справу № 911/924/16 передано для подальшого розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Горбасенко П.В., судді Бацуца В.М., Колесник Р.М.

Ухвалою господарського суду Київської області від 03.07.2016 справу № 911/924/16 прийнято до свого провадження колегією суддів: головуючий суддя Горбасенко П.В., судді Бацуца В.М., Колесник Р.М. та призначено розгляд справи на 22.07.2016.

Ухвалою господарського суду Київської області від 22.07.2016 розгляд справи відкладено на 05.08.2016.

22.07.2016 до канцелярії господарського суду Київської області від відповідача, в порядку ч. 7 ч. 1 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України, надійшла заява про фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (вх. № 15237/16 від 22.07.2016), яке задоволено судом .

У судовому засіданні 05.08.2016 представники позивача та третіх осіб 1 та 2 підтримали уточнені позовні вимоги повністю, представники відповідача заперечили проти задоволенню позовних вимог.

Представники третіх осіб 3, 4 в судове засідання 05.08.2016 не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.

Абзацом першим пункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» № 18 від 26.12.2011 передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що неявка третіх осіб 3, 4 не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами за відсутності представників третіх осіб 3, 4.

Заяв чи клопотань про застосування позовної давності до вимог позивача відповідачем не заявлено.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи 1 та 2, суд

ВСТАНОВИВ:

На підставі Постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 № 150 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "ДЕЛЬТА БАНК" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "ДЕЛЬТА БАНК", згідно якого з 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "ДЕЛЬТА БАНК".

Згідно з рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 08.04.2015 № 71, строк здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "ДЕЛЬТА БАНК" продовжено по 02.10.2015 включно.

Постановою Національного банку України від 02.10.2015 № 664 відкликано банківську ліцензію та запроваджено процедуру ліквідації Публічному акціонерному товаристві "ДЕЛЬТА БАНК".

05.08.2011 між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (Кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кемпленд» (Позичальник) укладено кредитний договір № К-2004059, згідно якого кредитор зобов'язався надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання (надалі - кредит).

Відповідно до п. 1.1.1. договору надання кредиту здійснюється на умовах визначених договором в сумі 12 770 000 грн, з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом 18.08.2015 включно, на умовах, визначених договором.

Згідно п.п. 1.1.2., 1.1.1.2.1., 1.1.2.2. договору плата за користування кредитом (проценти) становить: 12 % річних у разі, якщо позичальником виконуються всі умови договору належним чином; з 10.12.2013 - 0,45 % річних, у випадку відсутності фактів порушення строків погашення нарахованих процентів та кредиту, або якщо порушення строків погашення не перевищувало 7 робочих днів. У випадку не виконання даних умов.

Заборгованість позичальника за кредитним договором № К-2004059 від 05.08.2011 забезпечувалася: - іпотечним договором № К-2004059/S-1 від 06.10.2011 з ОСОБА_7, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим № 3683, предметом іпотеки за яким є квартира, розташована у м. Києві, вул. Ярославська, 33/35; - іпотечним договором № К-2004059/S-2 від 05.10.2011 з ОСОБА_9, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим № 3618, предметом іпотеки за яким є земельна ділянка площею 0,0723 га, розташована у Обухівському районі Київської обл., с. Халеп'я на «Шанцях»; - іпотечним договором № К-2004059/S-3 від 05.10.2011 з ОСОБА_10 та ОСОБА_9, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим № 3616, предметом іпотеки за яким є земельна ділянка площею 0,4166 га, розташована у Обухівському районі Київської обл., с. Халеп'я на «Шанцях»; - договором застави транспортних засобів № К-2004059/S-4 від 05.08.2011 з ОСОБА_11, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_12 за реєстровим № 842; - договором застави транспортних засобів № К-2004059/S-5 від 05.08.2011 з ОСОБА_7, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_12 за реєстровим № 852; - договором застави транспортних засобів № К-2004059/S-6 від 05.08.2011 з ОСОБА_13, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_12 за реєстровим № 855; - договором застави транспортних засобів № К-2004059/S-7 від 05.08.2011 з ОСОБА_14, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_12 за реєстровим № 848; - договором поруки № П-2004059-1 від 05.08.2011 з ОСОБА_10; - договором застави товарів в обігу № К-2004059/S-9 від 05.09.2014, укладеним з ТОВ «Транс Інтертрейд»; - договором поруки № П- 2004059-2 від 05.09.2014, укладеним з ТОВ «Транс Інтертрейд».

Майнові права банку за кредитним договором № К-2004059 від 05.08.2011 були обтяжені заставою НБУ згідно договору застави майнових прав № 51/64/144/39/86/ЗМП-2 від 06.10.2009.

20.10.2014 між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (Кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кемпленд» (Позичальник) укладено договір про розірвання кредитного договору № К-2004059 від 05.08.2011, згідно якого сторони домовились достроково розірвати договір з 20.10.2014.

20.10.2014 між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (Кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кемпленд» (Позичальник) укладено договір кредитної лінії № НКЛ-2004059, згідно якого кредитор зобов'язався надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання (надалі - кредит).

Відповідно до п. 1.1.1. договору кредитної лінії № НКЛ-2004059 від 20.10.2014 надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, на умовах визначених договором, в межах невідновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 12 781 649,85 грн зі сплатою плати за користування кредитом у розмірі 12,5 % річних, в порядку визначеному договором та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше « 16» січня 2015 року.

Згідно п.п. 1.1.2., 1.2. договору кредитної лінії № НКЛ-2004059 від 20.10.2014 кредит надається позичальнику для рефінансування кредитної заборгованості позичальника перед кредитором за кредитним договором № К-2004059 від 05.08.2011, укладеним з позичальником.

Заборгованість позичальника за договором кредитної лінії № НКЛ-2004059 від 20.10.2014 забезпечувалась: - договором застави майнових прав № НКЛ-2004059/S-1 від 20.10.2014 з ТОВ «Максимир» заставною вартістю 5 200 000 грн; - договором поруки « П-2004059/1 від 20.10.2014 з ТОВ «Максимир».

У день розірвання кредитного договору № К-2004059 від 05.08.2011 та укладення договору кредитної лінії № НКЛ-2004059 від 20.10.2014, за рахунок виданих банком позичальнику кредитних коштів, з поточного рахунку позичальника 26000002004059 в АТ «Дельта Банк» була погашена заборгованість позичальника за кредитним договором № К-2004059 від 05.08.2011, що підтверджується виписками з особових рахунків позичальника. Внаслідок цього погашення правовідносини сторін за кредитним договором № К-2004059 від 05.08.2011 та договорами, які його забезпечували припинились.

20.10.2014 між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (Первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПОЛІС» (Новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги, за умовами якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги належного виконання зобов'язань ТОВ «Кемпленд» за договором кредитної лінії № НКЛ-2004059 від 20.10.2014, а саме право вимоги по: поверненню заборгованості за кредитором в сумі 12 781 649,85 грн. Всього загальна суму вимог, які виникли і нараховані за договором кредитної лінії № НКЛ-2004059 від 20.10.2014 на день укладання договору складає 7 581 649,85 грн.

Відповідно до п.п. 1.4., 1.5. договору про відступлення права вимоги від 20.10.2014 сторони домовились, що ціна відступлення права вимоги за основним договором, що підлягає сплаті новим кредитором на користь первісного кредитора становить 10 000 грн без ПДВ. Новий кредитор зобов'язаний сплатити на користь первісного кредитора ціну відступлення права вимоги за договором кредитної лінії № НКЛ-2004059 від 20.10.2014, яка зазначена в п. 1.4. договору, в день набрання чинності цим договором.

Сторони домовились, що договір укладений з відкладальною умовою, у зв'язку з чим, права та обов'язки сторін за договором настають після часткового погашення (в будь-який спосіб, в тому числі, але не обмежуючись, шляхом звернення стягнення на заставне майно) заборгованості за договором кредитної лінії № НКЛ-2004059 від 20.10.2014 в розмірі 5 200 000 грн. Доказом настання зазначеної обставини (відкладальної умови), є довідка, видана первісним кредитором про сплату заборгованості боржником чи майновим поручителем в розмірі не менше 5 200 000 грн (п. 5.3. договору про відступлення права вимоги від 20.10.2014).

Враховуючи викладене, позивач посилається на те, що станом на день укладення договору про відступлення права вимоги від 20.10.2014 сума кредиторських вимог до позичальника за договором кредитної лінії № НКЛ-2004059 від 20.10.2014 становила 12 781 649,85 грн, але сторони визначили, що загальна сума вимог за договором кредитної лінії № НКЛ-2004059 від 20.10.2014, що відступається, становить 7 581 649,85 грн (враховуючи рішення кредитного комітету, яким ще 09.10.2014, перед видачею кредиту, було заплановано погасити частину заборгованості в сумі 5 200 000 грн за рахунок депозиту ТОВ «Максимир», майнові права на який було передано в заставу банку у відповідній сумі).

Ціна відступлення була сплачена новим кредитором ТОВ «ФК «ПОЛІС» 20.10.2014 згідно платіжного доручення № 40.

28.01.2015 із рахунку заставодавця та поручителя ТОВ «Максимир» у ПАТ «Дельта Банк» 26107002029261 згідно платіжного документу № 5746789 була погашена заборгованість позичальника за договором кредитної лінії № НКЛ-2004059 від 20.10.2014 в розмірі 5 200 000 грн.

Позивач вважає, що внаслідок вчинених правочинів кредитна заборгованість позичальника забезпечена високоліквідною заставою та іпотекою, була погашена за рахунок кредитних коштів самого банку, забезпечення було втрачене, новим кредитором одразу було відступлено з великим дисконтом та частково погашено депозитними коштами в період встановленої НБУ проблемності банку, а укладення вказаних правочинів спрямоване виключно на позбавлення банку ліквідних активів, у зв'язку з чим позивач вважає, що договір від 20.10.2014 про розірвання кредитного договору № К-2004059 від 05.08.2011 та договір кредитної лінії № НКЛ-2004059 від 20.10.2014 є недійсними виходячи з такого: 1) не відповідають та укладені у порушення вимог законодавства; 2) вчинені з боку АТ «Дельта Банк» без необхідного обсягу цивільної дієздатності; 3) укладені без реальної мети настання правових наслідків.

За результатами проведення перевірки щодо визначення договору кредитної лінії № НКЛ-2004059 від 20.10.2014, договору від 20.10.2014 про розірвання кредитного договору № К-2004059 від 05.08.2011, в якості договорів, які є нікчемними у розумінні ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (протокол від 11.08.2015 № 46 засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитним операціями, призначеної наказом № 67 від 11.03.2015) зазначені договори віднесено до нікчемних у розумінні пунктів 1, 2, 6 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Повідомленням про нікчемність № 7332 від 25.08.2015, ТОВ «Кемпленд» було повідомлено про нікчемність договору кредитної лінії № НКЛ-2004059 від 20.10.2014 та договору від 20.10.2014 про розірвання кредитного договору № К-2004059 від 05.08.2011.

При проведенні перевірки відповідності вимогам законодавства правочинів ПАТ «Дельта Банк», які укладені за 1 рік до дати введення тимчасової адміністрації встановлено, що укладення договору кредитної лінії № НКЛ-2004059 від 20.10.2014 мало на меті єдину ціль - погашення заборгованості позивачальника за кредитним договором № К-2004059 від 05.08.2011 за рахунок активів ПАТ «Дельта Банк» та звільнення високоліквідного забезпечення від обтяження банку.

Вказана мета правочину відображена у Протоколі засідання кредитного комітету банку № 47/59 від 09.10.2014 у змісті оспорюваних правочинів.

Отже, погашення заборгованості за кредитним договором № К-2004059 від 05.08.2011 відбувалось за рахунок коштів самого банку. При проведенні погашення заборгованості фактичного руху коштів не відбувалось, перерахуванню не передували зовнішні надходження коштів, фактично, змінювались лише дані обліку для ПАТ «Дельта Банк».

Таким чином, розірвання кредитного договору № К-2004059 від 05.08.2011 та припинення його дії відбулось виключно внаслідок укладення договору кредитної лінії № НКЛ-2004059 від 20.10.2014, без реального залучення коштів самого позичальника.

Крім того, позивач посилається на порушення вимог Постанови Правління Національного банку України від 11.09.2014 № 560/БТ «Про встановлення особливого режиму контролю» під час проведення засідання кредитного комітету банку від 09.10.2014 (протокол № 47/59 від 09.102.14) без участі куратора, припинено дію кредитного договору № К-2004059 від 05.08.2011 шляхом укладення нового кредитного договору від 20.10.2014, за яким у подальшому здійснено безоплатне відчуження активів вже під час дії Постанови НБУ № 560/БТ, також без погодження куратором банку таких операцій.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилається на те, що укладенням договору про розірвання, сторони лише підтвердили та засвідчили належне виконання відповідачем усіх зобов'язань за кредитним договором № К-2004059 від 05.08.2011, у той час, як станом на дату укладення оскаржуваного договору, зобов'язання щодо повернення грошових коштів, що становило предмет кредитного договору № К-2004059 від 05.08.2011 було припинене в силу дії ст. 599 Цивільного кодексу України, у зв'язку з поверненням таких коштів. Відповідач вважає, що укладення договору кредитної лінії № НКЛ-2004059 від 20.10.2014 не суперечило вимогами чинного законодавства, а сам оскаржуваний договір не може бути визнаний недійсним у зв'язку з наступним, оскільки уклавши з позивачем договір кредитної лінії № НКЛ-2004059 від 20.10.2014, банк не тільки залишив за собою майнові права на повернення грошових коштів, що передавалися ТОВ «Кемпленд» та відсотки за кредитним договором кредитної лінії № НКЛ-2004059 від 20.10.2014, а й отримав забезпечення за договором кредитної лінії № НКЛ-2004059 від 20.10.2014, зокрема заставу майнових прав на грошові кошти у розмірі 5 200 000 грн та поруку платоспроможного поручителя. Відповідач вважає, що оскаржуваний договір кредитної лінії № НКЛ-2004059 від 20.10.2014 містить усі передбачені чинним законодавством істотні умови, а отже був укладений належним чином.

Предметом позову, з урахуванням заяви про уточнення позовної вимоги (а.с. 3-4, т. 2), є вимоги про визнання недійсним, укладеного між Публічним акціонерним товариством В«Дельта БанкВ» та Товариством з обмеженою відповідальністю В«КемплендВ» договору від 20.10.2014 про розірвання кредитного договору № К-2004059 від 05.08.2011 та визнання недійсним, укладеного між Публічним акціонерним товариством В«Дельта БанкВ» та Товариством з обмеженою відповідальністю В«КемплендВ» договору кредитної лінії № НКЛ-2004059 від 20.10.2014, застосування наслідку недійсності договору від 20.10.2014 про розірвання кредитного договору № К-2004059 від 05.08.2011 та договору кредитної лінії № НКЛ-2004059 від 20.10.2014 повернувши відносини сторін у попередній стан шляхом: визнання Публічного акціонерного товариства В«Дельта БанкВ» та Товариства з обмеженою відповідальністю В«КемплендВ» сторонами правовідносин (Публічне акціонерне товариство В«Дельта БанкВ» є кредитором, а Товариство з обмеженою відповідальністю В«КемплендВ» є позичальником).

Статтею 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що цим законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Метою вказаного нормативно-правового акту є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Частиною 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; 9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст. 20 Господарського кодексу України.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (абзац 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Статтею 572 Цивільного кодексу України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 Цивільного кодексу України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За приписом ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Пунктом 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 7 від 29.05.2013 визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

За змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним (абзац другий та третій п. 2.5.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 7 від 29.05.2013).

Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно із ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Статтею 15 Закону України «Про Національний банк України» визначено повноваження Правління Національного банку видавати нормативно-правові акти Національного банку.

Відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Суд встановив, що позивач в порушення вимог Закону України «Про Національний банк Украни» та Постанови Правління Національного банку України від 11.09.2014 № 560/БТ «Про встановлення особливого режиму контролю» під час проведення засідання кредитного комітету банку від 09.10.2014 провів засідання кредитного комітету банку від 09.10.2014 (протокол № 47/59 від 09.102.14) без участі куратора, припинив дію кредитного договору № К-2004059 від 05.08.2011 шляхом укладення нового кредитного договору від 20.10.2014, за яким у подальшому здійснив безоплатне відчуження активів вже під час дії Постанови НБУ № 560/БТ, також без погодження з куратором банку таких операцій, а відтак в порушення вимог ст. 92 ЦК України оспорювані договори вчинені з боку АТ «Дельта Банк» без необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Крім того, суд погоджується з доводами позивача, що погашення заборгованості за кредитним договором № К-2004059 від 05.08.2011 відбувалось за рахунок коштів самого банку, при проведенні погашення заборгованості фактичного руху коштів не відбувалось, перерахуванню не передували зовнішні надходження коштів, фактично, змінювались лише дані обліку для ПАТ «Дельта Банк», а загальний розмір забезпечення за кредитним договором № К-2004059 від 05.08.2011 значно перевищує розмір забезпечення за договором кредитної лінії № НКЛ-2004059 від 20.10.2014, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку про укладення оспорюваних договорів без реальної мети настання правових наслідків та мало на меті - погашення заборгованості позивачальника за кредитним договором № К-2004059 від 05.08.2011 за рахунок активів ПАТ «Дельта Банк» та звільнення високоліквідного забезпечення від обтяження банку.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про визнання недійсним, укладеного між Публічним акціонерним товариством В«Дельта БанкВ» та Товариством з обмеженою відповідальністю В«КемплендВ» договору від 20.10.2014 про розірвання кредитного договору № К-2004059 від 05.08.2011 та визнання недійсним, укладеного між Публічним акціонерним товариством В«Дельта БанкВ» та Товариством з обмеженою відповідальністю В«КемплендВ» договору кредитної лінії № НКЛ-2004059 від 20.10.2014.

Також позивачем заявлено вимогу про застосування наслідку недійсності договору від 20.10.2014 про розірвання кредитного договору № К-2004059 від 05.08.2011 та договору кредитної лінії № НКЛ-2004059 від 20.10.2014 повернувши відносини сторін у попередній стан шляхом: визнання Публічного акціонерного товариства В«Дельта БанкВ» та Товариства з обмеженою відповідальністю В«КемплендВ» сторонами правовідносин (Публічне акціонерне товариство В«Дельта БанкВ» є кредитором, а Товариство з обмеженою відповідальністю В«КемплендВ» є позичальником).

Виходячи зі змісту частини першої статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до п. 5.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 7 від 29.05.2013 якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 ЦК України). Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони (на відміну від припису пункту 2 частини першої тієї ж статті ГПК).

Суд вважає, що під час вирішення питання щодо застосування наслідків недійсності правочинів, а саме: договору від 20.10.2014 про розірвання кредитного договору № К-2004059 від 05.08.2011 та договору кредитної лінії № НКЛ-2004059 від 20.10.2014 та визнаючи Публічне акціонерне товариство В«Дельта БанкВ» та Товариство з обмеженою відповідальністю В«КемплендВ» сторонами правовідносин (Публічне акціонерне товариство В«Дельта БанкВ» є кредитором, а Товариство з обмеженою відповідальністю В«КемплендВ» є позичальником), необхідно врахувати, що ТОВ «ФК «ПОЛІС» виконало умови договору про відступлення права вимоги від 20.10.2014, 28.01.2015 із рахунку заставодавця та поручителя ТОВ «Максимир» у ПАТ «Дельта Банк» 26107002029261 згідно платіжного документу № 5746789 була погашена заборгованість позичальника за договором кредитної лінії № НКЛ-2004059 від 20.10.2014 в розмірі 5 200 000 грн, а тому, визнання Публічного акціонерного товариства В«Дельта БанкВ» та Товариства з обмеженою відповідальністю В«КемплендВ» сторонами правовідносин (Публічне акціонерне товариство В«Дельта БанкВ» є кредитором, а Товариство з обмеженою відповідальністю В«КемплендВ» є позичальником), призведе до порушення прав нового кредитора в частині отримання грошових коштів за договором про відступлення права вимоги від 20.10.2014, та суперечитиме положенням ст. 216 ЦК України.

Крім того, суд вважає, що задоволення вимоги про застосування наслідку недійсності договору від 20.10.2014 про розірвання кредитного договору № К-2004059 від 05.08.2011 та договору кредитної лінії № НКЛ-2004059 від 20.10.2014 повернувши відносини сторін у попередній стан шляхом: визнання Публічного акціонерного товариства В«Дельта БанкВ» та Товариства з обмеженою відповідальністю В«КемплендВ» сторонами правовідносин (Публічне акціонерне товариство В«Дельта БанкВ» є кредитором, а Товариство з обмеженою відповідальністю В«КемплендВ» є позичальником), у тому вигляді, у якому просить позивач (заяві про уточнення позовної вимоги (а.с. 3-4, т. 2)), не призведе до поновлення порушених прав позивача.

З огляду на наведене, суд вважає, що позовна вимога про застосування наслідку недійсності договору від 20.10.2014 про розірвання кредитного договору № К-2004059 від 05.08.2011 та договору кредитної лінії № НКЛ-2004059 від 20.10.2014 повернувши відносини сторін у попередній стан шляхом: визнання Публічного акціонерного товариства В«Дельта БанкВ» та Товариства з обмеженою відповідальністю В«КемплендВ» сторонами правовідносин (Публічне акціонерне товариство В«Дельта БанкВ» є кредитором, а Товариство з обмеженою відповідальністю В«КемплендВ» є позичальником) є такою, що не підлягає задоволенню судом.

Крім того, представник відповідача у відзиві на позов (а.с. 123, т. 2) посилається на те, що внаслідок укладення договору від 20.10.2014 про розірвання кредитного договору № К-2004059 від 05.08.2011, відповідач нічого не отримав від позивача, а грошові кошти відповідач отримав внаслідок укладення договору кредитної лінії № НКЛ-2004059 від 20.10.2014, який і просить у суду визнати недійсним позивач, а відтак вірною мала бути вимога позивача у даній справі про стягнення грошових коштів, що були надані позивачем відповідачу на виконання договору кредитної лінії № НКЛ-2004059 від 20.10.2014 з урахуванням сплачених позичальником сум основного зобов'язання, відсотків за користування кредитними коштами, комісійних винагород банку тощо.

Судом не приймаються до уваги дані посилання відповідача з огляду на нижченаведене.

Згідно ч. 1 ст. 1057-1 ЦК України у разі визнання недійсним кредитного договору суд за заявою сторони в обов'язковому порядку застосовує наслідки недійсності правочину, передбачені частиною першою статті 216 цього Кодексу, та визначає грошову суму, яка має бути повернута кредитодавцю.

Відповідно до п. 2.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів» № 7 від 29.05.2013 у разі визнання кредитного договору недійсним господарським судам слід керуватися приписами статей 216, 1057-1 ЦК України щодо правових наслідків недійсності такого договору та за заявою сторони визначати грошову суму, яка має бути повернута кредитодавцю з урахуванням сплачених позичальником сум основного зобов'язання, відсотків за користування кредитними коштами, комісійних винагород банку тощо.

Судом встановлено, що 20.10.2014 між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (Первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПОЛІС» (Новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги, за умовами якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги належного виконання зобов'язань ТОВ «Кемпленд» за договором кредитної лінії № НКЛ-2004059 від 20.10.2014, а саме право вимоги по: поверненню заборгованості за кредитором в сумі 12 781 649,85 грн. На виконання договору про відступлення права вимоги від 20.10.2014 28.01.2015 із рахунку заставодавця та поручителя ТОВ «Максимир» у ПАТ «Дельта Банк» 26107002029261 згідно платіжного документу № 5746789 була погашена заборгованість позичальника за договором кредитної лінії № НКЛ-2004059 від 20.10.2014 в розмірі 5 200 000 грн. Враховуючи те, що позивачем вимога про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 20.10.2014 не заявлялася, вказаний договір є правомірним в силу положень ст. 204 ЦК України, а відтак застосування наслідку недійсності договору кредитної лінії № НКЛ-2004059 від 20.10.2014 в порядку ст. 1057-1 ЦК України призведе до порушення прав третіх осіб - ТОВ «ФК «Поліс» та ТОВ «Максимир», вимоги до яких не пред'являлися позивачем.

Судом критично оцінюються доводи відповідача на те, що оскаржуваний договір кредитної лінії № НКЛ-2004059 від 20.10.2014 містить усі передбачені чинним законодавством істотні умови, а отже був укладений належним чином, оскільки судом встановлено протилежне.

Усі інші твердження та заперечення сторін не спростовують вищевикладених висновків суду.

Крім того, суд звертає увагу сторін, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, покладаються судом на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним, укладений між Публічним акціонерним товариством В«Дельта БанкВ» (01133, м. Київ, Печерський район, вул. Щорса, буд. 36-Б; ідентифікаційний код 34047020) та Товариством з обмеженою відповідальністю В«КемплендВ» (08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Святошиснька, буд. 41, офіс 12; ідентифікаційний код 30723805) договір від 20.10.2014 про розірвання кредитного договору № К-2004059 від 05.08.2011.

3. Визнати недійсним, укладений між Публічним акціонерним товариством В«Дельта БанкВ» (01133, м. Київ, Печерський район, вул. Щорса, буд. 36-Б; ідентифікаційний код 34047020) та Товариством з обмеженою відповідальністю В«КемплендВ» (08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Святошиснька, буд. 41, офіс 12; ідентифікаційний код 30723805) договір кредитної лінії № НКЛ-2004059 від 20.10.2014.

4. У задоволенні решти позову - відмовити.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю В«КемплендВ» (08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Святошиснька, буд. 41, офіс 12; ідентифікаційний код 30723805) на користь Публічного акціонерного товариства В«Дельта БанкВ» (01133, м. Київ, Печерський район, вул. Щорса, буд. 36-Б; ідентифікаційний код 34047020) 2 756 (дві тисячі сімсот п'ятдесят шість гривень) 00 коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено: 05.08.2016

Головуючий суддя П.В.Горбасенко

Суддя В.М. Бацуца

Суддя Р.М. Колесник