Постанова

від 10.08.2016 по справі 916/2452/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2016 року Справа № 916/2452/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Барицької Т.Л.,

Губенко Н.М.

за участю представників:

ОСОБА_2 - не з'явився,

ТОВ "Геонік" - Кулаги В.Ю.,

ТОВ "Геонік +" - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 01.06.2016

та на рішення господарського суду Одеської області від 09.02.2016

у справі № 916/2452/14

за позовом ОСОБА_2

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Геонік" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Геонік +"

про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства

ВСТАНОВИВ:

У червні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Геонік" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Геонік +" про визнання недійсним рішення загальних зборів ТОВ "Геонік", оформленого протоколом № 2 від 12.11.2008, рішення загальних зборів ТОВ "Геонік" від 11.02.2014 про затвердження змін до Статуту ТОВ "Геонік"; рішень загальних зборів ТОВ "Геонік" від 11.02.2014 про створення ТОВ "Геонік +".

Ухвалою господарського суду Одеської області від 10.11.2014 задоволено клопотання позивача у справі та припинено провадження у справі у частині позовних вимог про визнання недійсним рішення загальних зборів ТОВ "Геонік" від 11.02.2014 про затвердження змін до Статуту ТОВ "Геонік"; рішень загальних зборів ТОВ "Геонік" від 11.02.2014 про створення ТОВ "Геонік +".

Рішенням господарського суду Одеської області від 09.02.2016 (суддя Рога Н.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 01.06.2016 (колегія суддів у складі: суддя Савицький Я.Ф. - головуючий, судді Гладишева Т.Я., Головей В.М.), у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції від 09.02.2016, постанову апеляційного господарського суду від 01.06.2016, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. В обґрунтування касаційної скарги позивач стверджує, що господарськими судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст.ст. 4 2 , 4 3 , 33, 43, 90 ГПК України, ст. 129 Конституції України, ч. 2, ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст.ст. 100, 268 ЦК України. На думку скаржника, господарськими судами не враховано, що участь в господарському товаристві є особистим немайновим правом, тоді як згідно з п. 1 ч. 1 ст. 268 ЦК України на захист особистих немайнових прав не застосовується позовна давність. Отже, позивач стверджує про те, що господарськими судами неповно з'ясовані обставини справи щодо позовної давності, оскільки не встановлено дату, з якої починається її перебіг.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню виходячи з такого.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи було встановлено, що:

- відповідно до Статуту ТОВ "Геонік", зареєстрованого 22.08.2003 в редакції, затвердженій протоколом зборів засновників ТОВ від 22.07.2003 (протокол № 1), учасниками ТОВ "Геонік" є ОСОБА_4 (40% статутного фонду), ОСОБА_2 (40% статутного фонду) та ОСОБА_5 (20% статутного фонду);

- згідно зі змінами до Статуту ТОВ "Геонік", зареєстрованих 08.09.2005 на підставі рішення загальних зборів учасників ТОВ, оформленого протоколом № 1 від 10.08.2005, учасниками ТОВ "Геонік" є ОСОБА_4 (50% статутного капіталу) та ОСОБА_2 (50% статутного капіталу).

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що у 2014 році йому стало відомо про існування рішення загальних зборів учасників ТОВ "Геонік" від 12.11.2008, оформленого протоколом № 2, яким вирішено звільнити з посади директора ТОВ "Геонік" ОСОБА_6 за власним бажанням з 12.11.2008 та обрати на посаду директора ТОВ "Геонік" з 12.11.2008 ОСОБА_7. При цьому, позивач стверджував про те, що не був присутнім на загальних зборах ТОВ "Геонік", які відбулися 12.11.2008, оскільки не був повідомлений про дату та місце проведення цих зборів, та не підписував протокол № 2, що був оформлений за результатами загальних зборів, що відбулися 12.11.2008. За таких обставин, враховуючи наявність на вказаному протоколі підпису ОСОБА_2, позивач вважає, що даний підпис є підробленим, що є підставою для визнання недійсним рішень загальних зборів учасників ТОВ "Геонік" від 12.11.2008.

Господарським судом першої інстанції під час вирішення спору було проведено дві судові експертизи.

Відповідно до висновку експерта № 248-п від 09.09.2014, виконаного експертом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз, підписи від імені ОСОБА_2 у графі "секретар", у п. 2 та на зворотній стороні другого листа протоколу № 2 від 12.11.2008 загальних зборів учасників ТОВ "Геонік", виконані не ОСОБА_2, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_2 Також згідно з висновком експерта № 457-П від 11.12.2015, виконаного Одеським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром, підпис від імені ОСОБА_2 в протоколі загальних зборів учасників ТОВ "Геонік" від 12.11.2008 (в редакції наданій ТОВ "Геонік"), виконаний не ОСОБА_2, а іншою особою з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_2

Господарські суди відповідно до вимог ст.ст. 42, 43 ГПК України врахували вказані висновки експертиз і дійшли висновку, що ОСОБА_2 протокол № 2 від 12.11.2008 загальних зборів учасників ТОВ "Геонік" не підписував.

При цьому, господарськими судами додатково встановлено, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 брав участь у зазначених загальних зборах. Відтак, за відсутності ОСОБА_2, частка якого у статутному капіталі товариства становить 50%, з урахуванням положень ч. 1 ст. 60 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції, що була чинною станом на дату проведення загальних зборів від 12.11.2008) загальні збори учасників ТОВ "Геонік" не можна вважати повноважними, адже на них не були присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів.

Відповідно до ст. 61 Закону України "Про господарські товариства" про проведення загальних зборів товариства учасники повідомляються передбаченим статутом способом з зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів. Будь-хто з учасників товариства вправі вимагати розгляду питання на загальних зборах учасників за умови, що воно було ним поставлено не пізніш як за 25 днів до початку зборів. Не пізніш як за 7 днів до скликання загальних зборів учасникам товариства повинна бути надана можливість ознайомитися з документами, внесеними до порядку денного зборів. З питань, не включених до порядку денного, рішення можуть прийматися тільки за згодою всіх учасників, присутніх на зборах.

Господарськими судами враховано вказану норму закону і встановлено, що доказів належного повідомлення ОСОБА_2 як учасника ТОВ "Геонік" про дату, місце та порядок денний зборів засновників товариства, які відбулися 12.11.2008, відповідач не надав.

Отже, учасник ТОВ "Геонік" ОСОБА_2 був позбавлений можливості взяти участь у вирішенні питань щодо зміни директора товариства, що є порушенням його прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно з п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" рішення загальних зборів учасників (акціонерів) та інших органів господарського товариства є актами, оскільки ці рішення зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулювання господарських відносин, і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. У зв'язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах; порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів.

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України погоджується з висновками обох судових інстанцій про наявність підстав для визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ "Геонік" від 12.11.2008, оформленого протоколом № 2 від 12.11.2008.

Проте, відмовляючи у задоволенні позову, господарські суди виходили з того, що позивачем у даному випадку було подано позов після спливу позовної давності про застосування якої відповідачем подано заяву.

Так, господарськими судами було правильно зазначено про те, що права учасника товариства, які випливають з права його участі у цьому товаристві, не є особистими немайновими правами у розумінні ст. 100 ЦК України. Отже, під час вирішення питання про застосування позовної давності до вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників господарського товариства немає підстав для застосування ч. 1 ст. 100 ЦК України у поєднанні з п. 1 ч. 1 ст. 268 ЦК України, до таких вимог необхідно застосовувати загальну позовну давність.

Відповідні роз'яснення містяться у п. 2.37 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.02.2016 № 4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин".

У цьому зв'язку господарські суди зазначили про те, що позов до господарського суду позивачем було подано у червні 2014 року, тобто практично через 6 років після прийняття рішення, тоді як в Україні створено ДП "Інформаційно-ресурсний центр", який є технічним адміністратором єдиних та державних реєстрів, зокрема, Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відомості якого є доступними та загальновідомими. Отже, позивач у будь-який час мав змогу отримати відповідну інформацію про діяльність товариства, засновником якого є.

Водночас Вищий господарський суд України вважає вказаний висновок господарських судів передчасним, оскільки він зроблений без належного з'ясування наступних обставин:

Як зазначив Конституційний Суд України, строки звернення до суду як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників правовідносин (абзац п'ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012).

Загальні положення щодо позовної давності та порядку її обчислення, що підлягають застосуванню під час вирішення спорів між сторонами, визначені у главі 19 ЦК України.

Так, відповідно ст. 256 ЦК України, під позовною давністю розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною третьою ст. 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

За змістом частини першої ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами ст. 261 Кодексу, частина перша якої пов'язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

При цьому, за змістом зазначеної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.

Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в даному випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов'язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Вищий господарський суд України вважає за необхідне зазначити про те, що господарськими судами не враховано, що доступ фізичних та юридичних осіб до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців на безоплатній основі через веб-сайт Єдиного державного реєстру було впроваджено у відповідності до наказу Міністерства юстиції України № 2009/5 від 19.08.2011 "Про організацію доступу до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", який був зареєстрований у Міністерстві юстиції України 23.08.2011 та діє з 09.09.2011 - дати офіційного опублікування.

Слід також відзначити, що господарськими судами не наведено в оспорюваних судових рішеннях яким законодавчим актом до обов'язків учасника господарського товариства віднесено обов'язок щодо періодичного ознайомлення з даними установчих документів товариства або Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оскільки обізнаність учасника товариства про рішення, які приймаються вищим органом управління товариства, фактично поставлена в залежність від виконання товариством визначеного законодавством порядку скликання та проведення загальних зборів учасників.

Враховуючи викладене, як місцевий так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 4 7 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 111 10 ГПК України є підставою для скасування судового рішення у справі.

Неврахування наведених вище положень законодавства щодо публічного доступу до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, унеможливило об'єктивне встановлення обставин наявності або відсутності пропуску строку позовної давності.

Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 111 7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути направлена на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 111 7 - 111 12 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 01.06.2016 та рішення господарського суду Одеської області від 09.02.2016 у справі № 916/2452/14 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Головуючий суддя: В. Картере Судді: Т. Барицька Н. Губенко