Ухвала

від 01.08.2016 по справі 2а/0470/4486/12

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"01" серпня 2016 р. справа №2а/0470/4486/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:Юрко І.В., суддів: Гімона М.М., Чумака С. Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м.Кривому Розі Дніпропетровської області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 червня 2012 року у справі №2а/0470/4486/12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Медпром» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м.Кривому Розі Дніпропетровської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач 17.04.2012 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м.Кривому Розі Дніпропетровської області, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000180630 та № 0000190630 від 04.04.2012 року.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 червня позов задоволено в повному обсязі.

Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м.Кривому Розі Дніпропетровської області № 0000190630 від 04.04.2012 року, яким на підставі акту перевірки №45/08-23-3/335/32627092 від 22.03.2012 року збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «Медпром» за платежем податок на прибуток підприємств у сумі 61815,00 грн., в тому числі за основним платежем на 49452,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на 12363,00 грн..

Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м.Кривому Розі Дніпропетровської області № 0000180630 від 04.04.2012 року, яким на підставі акту перевірки №45/08-23-3/335/32627092 від 22.03.2012 року збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «Медпром» за платежем податок на додану вартість на 22478,34 грн., в тому числі за основним платежем на 17982,67 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на 4495,67 грн..

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Сторони у судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до частини четвертої статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, та явка яких у відповідності до статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України не визнавалась судом обов'язковою, не перешкоджає судовому розгляду справи.

За нормами пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, так як не прибула жодна з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до частини першої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Медпром» є юридичною особою (код ЄДРПОУ 32627092), зареєстровано з 15.06.2004 року. Відповідно довідки АБ № 011725 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України видами діяльності ТОВ «Медпром» за КВЕД є: оптова торгівля іншими машинами та устаткуванням, ремонт і технічне обслуговування залізничного рухомого складу, виробництво залізничного рухомого складу, оброблення металевих відходів та брухту, технічне обслуговування та ремонт автомобілів, будівництво будівель (а.с.82-94 т.1).

Відповідач - Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м.Кривому Розі Дніпропетровської області є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Податковим кодексом України повноваження.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 01.03.2012 року по 15.03.2012 року СДПІ по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м.Кривому Розі Дніпропетровської області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Медпром» з питань фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.2010 року по 01.12.2011 року щодо взаємовідносин з ТОВ «Аргентіт-8», код ЄДРПОУ - 36641037, за результатми якої податковим органом 22.03.2012 року складено акт № 45/08-23-3/335/32627092 (а.с.12-22 т.1).

Згідно висновків вказаного акту перевірки, контролюючим органом були встановлені порушення:

- п.1.4 ст.1, пп.7.2.1 п.7.2, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: підприємством занижено суму податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету на загальну суму 17982,67 грн., у тому числі: у травні 2010 року - 5000,00 грн.; у червні 2010 року - 12982,67 грн.;

- п.1.23 ст.1, пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України від 28.12.1994 року «Про оподаткування прибутку підприємств» , в результаті чого підприємством було занижено податок на прибуток на загальну суму 49452,00 грн., у тому числі: ІІ квартал 2010 року - 49452,00 грн..

На підставі вказаного акту перевірки СДПІ 04.04.2012 року були винесені податкові повідомлення-рішення:

- № 0000180630, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств у сумі 61815,00 грн., в тому числі за основним платежем на 49452,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на 12363,00 грн..

- № 0000190630, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 22478,34 грн., в тому числі за основним платежем на 17982,67 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на 4495,67 грн. (а.с.10, 11 т.1).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновки, зроблені відповідачем під час проведення перевірки позивача та зазначені в акті перевірки № 45/08-23-3/335/32627092 від 22.03.2012 року на знайшли свого підтвердження та спростовані наявними в матеріалах справи доказами. Отже, й податкові повідомлення-рішення, прийняті на підстав акту перевірки є такими, що винесені протиправно без належних на те підстав та підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з таким висновокм суду першої інстанції з огляду на наступне.

Спірні правовідносини виникли до набрання чинності Податковим Кодексом України, тому в даному випадку слід застосовувати норми Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР, Закону України «Про прибуток підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР, які були чинні на момент виникнення даних правовідносин, Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Правовою підставою визначення податку на прибуток та податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями наведені норми підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (далі по тексту - Закон № 334), підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (далі по тексту -Закон №168).

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що господарські операції між ТОВ «Медпром» та його контрагентом - ТОВ «Аргентіт-8» з постачання металопродукції - круг 40 ст20 у кількості 14,17 тон на загальну суму 107806, 00 грн., в тому числі ПДВ в сумі 17892, 67 грн. носили реальний характер. Факт наявності товару та надходження його позивачу від ТОВ «Аргентіт-8» не заперечувався відповідачем, про що також зазначено в акті перевірки. Поставка металопродукції здійснювалась двома партіями

Перша партія металопродукції була поставлена позивачу 21.05.2010 року товариством «Аргентіт-8» у кількості 4,1 тон на суму 30000,00 грн., в тому числі ПДВ 5000,00 грн., що підтверджується виданою ТОВ «Аргентіт-8» видатковою накладною № 2105 від 21.05.2010 року та податковою накладною №2105 від 21.05.2010 року. Оплата за товар бура проведена позивачем у безготівковому вигляді згідно рахунку, що підтверджується платіжним дорученням № 599 від 21.05.2010 року в сумі 30000,00 грн., в то.ч. ПДВ - 5000,00 грн. (а.с.23-29).

Податкова накладна була облікована в реєстрі отриманих податкових накладних за травень 2010 року і в податковій декларації з податку на додану вартість за травень 2010 року було відображено податковий кредит в розрізі контрагенту ТОВ «Аргентіт-8» (а.с.27-29, 31-38).

Друга партія металопродукції була поставлена позивачу вказаним контрагентом 01.06.2010 року у кількості 10,17 тон на суму 77896,00 грн., в тому числі ПДВ -12982,67 грн.. На поставлену партію товару ТОВ «Аргентіт-8» було видано податкову накладну № 0106 від 01.06.2010 року. Оплата за товар бура проведена позивачем у безготівковому вигляді згідно рахунку, що підтверджується платіжним дорученням № 641 від 01.06.2010 року (а.с.39-41).

Податкову накладну було обліковано в реєстрі отриманих податкових накладних за червень 2010 року і в податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2010 року було відображено податковий кредит в розрізі контрагенту ТОВ «Аргентіт-8» (а.с.42-52).

Крім того, позивачем при отриманні від ТОВ «Аргентіт-8» металопродукції було передано останньому відповідні довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей від 21.05.2010 року та від 01.06.2010 року. Дані товарно-матеріальні цінності позивач обліковував в бухгалтерському обліку, що підтверджується журналом-ордером по рахунку 63.1 (відомість по рахунку за 2 квартал 2010 року), по рахунку 63 в кореспонденції з рахунком 20 (журнал проводок за ІІ квартал 2010 року), а також журналом-ордером і відомістю по рахунку 20 «Виробничі запаси» за 2 квартал 2010 року (а.с.30,44, 53-57).

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (в редакції станом на момент виникнення правовідносин), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до зазначеного журналу-ордеру і відомісті по рахунку 20 «Виробничі запаси» за 2 квартал 2010 року, із отриманої від ТОВ «Аргентіт-8» металопродукції позивачем було використано у своїй господарській діяльності 4 тони кругу ф 40 ст20 на суму 25000, 00 грн., які списано на рахунок 90 «Собівартість реалізації», а інші 10,17 тони на суму 64913,33 грн. були використані у виробничій діяльності ТОВ «Медпром» у 2 кварталі 2011 року і також списані на рахунок 90 «Собівартість реалізації».

Використання позивачем у господарській діяльності придбаного у контрагента товару - металопродукції також підтверджується накладними на передачу матеріалів у виробництво № КА-0000002, № КА-0000003 та актами використання давальницької сировини від 30.06.2010 року, від 30.04.2011 року (а.с.58-74).

Крім того, з матеріалів справи вбачаться, що відповідно договору підряду №25 від 01.04.2009 року виробничі запаси ТОВ «Медпром» передавались та використовувались ТОВ «Ремжелдортранс» під час здійснення зварювальних і слюсарних робіт при ремонті вагонів-самоскидів 2 ВС-105, капітальний ремонт якихвиконувався ТОВ «Медпром» на замовлення ВАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» - на підставі договору на капітальний ремонт думпкарів № 232-52-04 від 25.01.2010 року, договору на капітальний ремонт думпкарів № 3120-52-04 від 17.11.2010 року, ВАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» - на підставі договору підряду № 1541-26 від 15.02.2010 року, ВАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» - на підставі договору на проведення капітального ремонту № 145 від 26.01.2010 року, договору № 309 від 14.02.2011 року (а.с. 75 -79).

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий дохід є загальною сумою доходу платника податку від всіх видів діяльності, отриманих (нарахованих) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, так і за її межами.

Поняття та склад валових витрат визначені статтею 5 вищезазначеного Закону, відповідно до пункту 5.1 якої валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Склад валових витрат наведений у пункті 5.2 даної статті. Витрати, які не включаються до складу валових витрат, визначені пунктом 5.3 вищенаведеної статті. Відповідно до підпункту 5.3.9 даного пункту не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 5.11 статті 5 Закону № 334 передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІУ (далі по тексту - Закон № 996).

Відповідно до статті 1 Закону № 996 господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 Закону № 996 метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 ст. 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегією суддів встановлено, що позивачем спірні господарські операції відображені в бухгалтерському та податковому обліку правильно, тобто з підтвердженням їх здійснення по всіх необхідних рахунках.

Колегія суддів зазначає, що правила податкового обліку не встановлюють конкретного переліку первинних документів, за допомогою яких повинні бути оформлені господарські операції, а також не передбачають будь-яких спеціальних вимог до форми або виду первинних документів, до їх оформлення та заповнення. До документів, які засвідчують факт придбання товару, робіт, послуг, діюче законодавством висуває лише одну умову - вони повинні засвідчувати фактичне отримання товару або результатів робіт, послуг.

Стаття 4 Закону № 996 передбачає, що бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах як, зокрема, превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Податковим органом в апеляційній скарзі та в акті перевірки зазначено, що видаткові накладні, виписані ТОВ «Аргентіт-8» від 21.05.2010 року № 2105 та від 01.06.2011 року № 2106 не відповідають вимогам п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Мінфіну України від 24.05.1995 року № 88 та ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996, оскільки не містять призвіщ та посад осід, що передавали та приймали товар.

Колегія суддів вважає, що видаткові накладні, які видані позивачу ТОВ «Аргентіт-8» фіксують факт здійснення господарських операцій, а саме факт придбання позивачем металопродукції, та відсутність у видаткових накладних тільки прізвищ та посад осіб, які передали та прийняли товар з боку підприємств - сторін правочину, не позбавляє їх статусу первинних документів, тобто документів, які засвідчують факт здійснення господарської операції, не посвідчує порушення позивачем правил податкового обліку, та головне, не свідчить про відсутність товару та відповідно нікчемність правочину. Судова колегія також зазначає, що Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не передбачено, що, за відсутності одного з обов'язкових реквізитів, документ не є первинним і не є підставою для його обліку.

Згідно пп. 11.2.1. п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (далі по тексту - Закон № 334) датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Таким чином, валові витрати можуть бути підтверджені документом, який засвідчує фактичне отримання товару, тобто видатковою накладною.

Підстави для виключення витрат із складу валових у вигляді висновку податкового органу про нікчемність правочину вищезазначеному законі не існує.

Колегія суддів зазначає, що валові витрати можуть бути підтверджені документом, який засвідчує фактичне отримання товару. Долучені до матеріалів справи письмові докази, зокрема, договори, видаткові накладні, спростовують висновки податкового органу щодо відсутності первинних документів, які обумовили формування валових витрат, та підтверджують правильність їх формування позивачем.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником за податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку із, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно акту перевірки і про це зазначає апелянт в своїй скарзі, виявлені податковим органом порушення виникли в результаті здійснення позивачем господарських операцій з ТОВ «Аргентіт-8» з придбання металопродукції. За даними перевірки відповідачем встановлено факт проведення безтоварних операцій, оскільки відсутнє документальне та фактичне підтвердження передачі товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Аргентіт-8» до ТОВ «Медпром», а тому ТОВ «Медпром» не мало права відносити до валових витрат вартість отриманої від ТОВ «Аргентіт-8» металопродукції на загальну суму 89913,33 грн., та не мало права відносити до податкового кредиту нараховану продавцем суму 17982,67 грн. податку на додану вартість під час оплати вартості поставленого товару, загальна сума оплати - 107896,00 грн. Відповідач зазначає, що товарно-матеріальні цінності на вказану суму були отримані ТОВ «Медпром» і використані у виробничому обороті, але безоплатно, а тому позивач зобов'язаний був в декларації за півріччя 2010 року показати у складі валового доходу вартість безоплатно отриманого товару на зазначену суму.

Колегія суддів звертає увагу, що таке твердження відповідача саме по собі є суперечливим, оскільки податковий орган спочатку зазначає про встановлення факту проведення позивачем безтоварних операцій, а далі зазначає, що товарно-матеріальні цінності були отримані ТОВ «Медпром» і використані у виробничому обороті, але безоплатно.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про безоплатне отримання підприємством ТМЦ від контрагентів або отримання ТМЦ від невстановлених осіб, та в матеріалах справи такі докази відсутні, а тому висновки податкових органів про заниження підприємством доходу на вартість безоплатно отриманих ТМЦ є необґрунтованими, а тому вказане вище посилання апелянта колегією суддів до уваги не приймається, оскільки воно не знайшло свого підтвердження, навпаки спростовано наявними в матеріалах справи документами бухгалтерського та податкового обліку.

Крім того, в акті перевірки та в апеляційній скарзі податковим органом зазначено, що контрагент позивача - ТОВ «Аргентіт-8» у травні, червні 2010 року не подавало податкові декларації з податку на додану вартість, а відтак в базі даних інформаційної Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України існують розбіжності між сумами задекларованого податкового кредиту з податку на додану вартість ТОВ «Медпром».

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що враховуючи наявність у позивача накладних, на підставі яких відповідні суми ПДВ у складі вартості придбаних товарів металопродукції були включені до податкового кредиту, приймаючи до уваги, що зазначені накладні не визнані недійсними, будь-яких посилань щодо невідповідності порядку оформлення цих накладних вимогам податкового законодавства акт перевірки не містить, позивачем цілком правомірно включено суми податку на додану вартість по отриманим ним товарам до складу податкового кредиту, оскільки його право підтверджується належними, з точки зору діючого законодавства, доказами, з чим погоджується колегія суддів.

З матеріалів справи вбачається, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, на підставі яких позивачем задекларовано грошові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток.

В акті перевірки не зазначається про випадки ненадання підприємством під час перевірки первинних документів, як і не зазначено про витребування перевіряючими у позивача під час перевірки будь-яких додаткових документів.

Відповідачем не спростовано того факту, що всі податкові накладні були зареєстровані в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних, а також того факту, що вказаний вище контрагент позивача з Єдиного державного реєстру підприємств на час здійснення господарських операцій не виключений, податкову адресу не змінював. Доказів звернення податкових органів до суду з позовами про припинення такої юридичної особи у зв'язку з відсутністю підприємства за податковою адресою та неподанням податкової звітності не надано та в матеріалах справи такі докази відсутні.

Правова позиція Верховного Суду України у розглядуваній категорії спорів, відображена, зокрема, в постанові від 31.01.2011 року № 14/11 у справі за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської ОДПІ в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Так, за тотожних обставин та на підставі вказаних норм закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Такий висновок Верховного суду України узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «Булвес проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини в рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, зобов'язання контрагента позивача не спричиняють цивільно-правових чи податкових наслідків для позивача, так само позивач не може нести відповідальність за будь-які порушення законодавства вчинені його контрагентами.

Далі, в акті перевірки та в апеляційній скарзі контролюючий орган зазначив, що прокуратурою Заводського району м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області проводиться досудове слідство по кримінальній справі № 43119025, порушеній 18.10.2011 року відносно майстра ПП «Техноснаб» ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.364-1, ч.2 ст.366 КК України. Згідно показань свідка ОСОБА_3 (директора ТОВ «Аргентіт-8»), в період 2009-2011 роки не мала будь-яких відносин з іншими суб'єктами господарювання, всі первинні фінансово-господарські та бухгалтерські документи, оформлені та підписані від її імені є фіктивними та підлягають скасуванню в судовому порядку.

З наведеного апелянт робить висновок про відсутність підстав вважати такі бухгалтерські документами, що підтверджують право позивача на включення сум ПДВ до податкового кредиту, а також робить висновок про нікчемність правочинів між позивачем та його контрагентом.

Колегія суддів не приймає до уваги таке посилання апелянта з огляду на наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Посилання апелянта на недійсність правочину, тобто його укладення без наміру створення цивільно-правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема, права на формування податкового кредиту та формування валових витрат, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні як першої так й апеляційної інстанцій.

З роз'яснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В матеріалах справи відсутні будь - які докази наявності обвинувального вироку в кримінальній справі або відомостей щодо визнання в судовому порядку угод, укладених між позивачем та його контрагентом нікчемними або недійсними.

Таким чином, податковими органами без належних доказів та підстав в акті перевірки позивача зазначено про відсутність реальності придбання металопродукції, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом, що є тільки припущенням. Відповідачами не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним, оскільки факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Колегія суддів вважає, що висновки, зроблені податковим органом під час проведення перевірки позивача та зазначені в акті перевірки № 45/08-23-3/335/32627092 від 22.03.2012 року не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні першої та апеляційної інстанцій та спростовані наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м.Кривому Розі Дніпропетровської області не доведено правомірність прийняття податкових повідомлень-рішень № 0000180630 та № 0000190630 від 04.04.2012 року.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду відсутні.

Згідно частини першої статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 160, 167, 184, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м.Кривому Розі Дніпропетровської області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 червня 2012 року у справі №2а/0470/4486/12 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 червня 2012 року у справі №2а/0470/4486/12 залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції постановлена в порядку письмового провадження, набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя: І.В. Юрко

Суддя: М.М.Гімон

Суддя: С.Ю. Чумак