Постанова

від 18.05.2010 по справі 2а-12919/09/0570

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Бєломєстнов О.Ю.

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2010 року справа №2а-12919/09/0570

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Шаптала Н.К.

суддів апеляційного суду: Бадахової Т.П., Попова В.В.

при секретарі судового засідання: Асєєвій Я.В.

З участю сторін: позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3;

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 02 листопада 2009 року Державну податкову адміністрацію у Донецькій області було зобов'язано внести корегування до наказу №199-о від 05.05.2009 в частині зміни дати звільнення ОСОБА_2 з 05.05.2009р. на 22.06.2009р. та зобов'язано Державну податкову адміністрацію у Донецькій області виплатити ОСОБА_2 4768 грн. (чотири тисячі сімсот шістдесят вісім грн. 00 коп.).

Відповідач з даною постановою суду не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати, та винести нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. При цьому, апелянт посилався на те, що положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» не поширюються на працівника податкової міліції, яким і був позивач, оскільки позивачем не сплачувались внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, а як наслідок у позивача відсутній страховий стаж; посилався, також, і на те, що такий спосіб захисту порушеного права, як внесення змін до наказу - відсутній, оскільки Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, який в даному випадку, є спеціальним нормативно-правовим актом, передбачає єдиний спосіб захисту у разі незаконного звільнення - це поновлення на попередній роботі (посаді); також, апелянт вказував на те, що оскільки ОСОБА_2 в період з 05.05.2009 року по 20.06.2009 року на проходив службу, а був звільнений, то й підстави для виплати грошової суми, як за час вимушеного прогулу, так і виплата матеріального забезпечення по тимчасовій непрацездатності - відсутні.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи за апеляційною скаргою, вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції - зміні, в частині виплати сум, які підлягають стягненню на користь позивача.

До такого висновку колегія суддів прийшла з огляду на наступне:

Як було встановлено судом першої інстанції та що вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу №10 від 17.01.1997р. позивач був прийнятий на службу в органи податкової міліції, про що ДПА в Донецькій області 30.11.1998р. зроблений відповідний запис у трудовій книжці позивача.

09.06.2008р. відповідачем було прийнято наказ №269-о, з копії витягу якого вбачається, що позивачу на підставі п. 7, 8 Положення продовжено термін служби в органах податкової міліції ДПА України до 04.05.2009 року.

05.05.2009р. відповідачем прийнятий наказ №199-о, згідно з яким на підставі п. 7, 65 п.п. «а» Положення позивача звільнено із займаної посади з 05.05.2009р.

З матеріалів справи вбачається, що в день звільнення 05.05.2009р. позивач звернувся за медичною допомогою до Центральної міської клінічної лікарні № 3 м. Донецька, що підтверджується копією листка непрацездатності серії АБУ №981025. Згідно з даними цього документа та копії епікризу №1809 тієї самої лікарні позивач перебував у стаціонарі до 22.05.2009р. З 22.05.2009 р. по 20.06.2009р. позивач перебував у стаціонарі ЦМКЛ №1, що підтверджується листками непрацездатності серії АБИ № 733181 та АБУ №981624.

У наведених листках непрацездатності у графі «До роботи став» зазначена дата 22.06.2009р. та міститься підпис уповноваженої особи УПМ ДПА в Донецькій області.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну службу» державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Статтею 9 цього Закону встановлено, що регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 1998 р. N 1716 «Про проходження служби особами начальницького складу податкової міліції та обчислення їм вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги» передбачено, що особи начальницького складу податкової міліції проходять службу в порядку, встановленому Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. N 114 (надалі - Положення).

Відповідно до п. 7, 63 Положення особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби за віком - при досягненні 45 років. Пунктом 8 Положення передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу, які досягли встановленого для них пунктом 7 цього Положення віку, підлягають звільненню в запас з постановкою на військовий облік або у відставку. При необхідності на службі в органах внутрішніх справ можуть бути залишені на строк до п'яти років. У виняткових випадках особам середнього, старшого або вищого начальницького складу строк служби в органах внутрішніх справ може бути продовжено, з урахуванням стану здоров'я, в такому ж порядку повторно до 5 років, а окремим із них, які мають вчену ступінь або вчене звання, - до 10 років.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме: з копії паспорта позивача, він народився 04.05.1963 року. Сорока п'яти річного віку він досяг у 2008 році. У порядку, який наведений вище, термін його служби у органах податкової міліції був продовжений наказом від 09.06.2008р. №269-о до 04.05.2009 року.

Після цього рішень про продовження терміну його служби повноважними особами відповідача не приймалося. Таким чином, 04.05.2009р. настав день, коли виникла підстава для звільнення позивача зі служби за віком.

Як було зазначено судом першої інстанції, сторони визнали, що 04.05.2009р. був вихідним днем, першим робочим днем після нього був день 05.05.2009р.

Відповідно до п. 8 ст. 2 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» встановлено, що страховий випадок - це подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи або членів її сім'ї на отримання матеріального забезпечення або соціальних послуг за цим Законом.

Застрахована особа у відповідності до п. 2 тієї ж статті це найманий працівник, а у випадках, передбачених цим Законом, також інші особи, на користь яких здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням. У свою чергу найманий працівник - фізична особа, яка працює за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі, організації незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання (п.6 ст.2 наведеного Закону).

Статтею 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» встановлено, що право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Аналізуючи наведені норми чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку, право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи і час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законодавством.

Стаття 11 Закону України «Про державну службу» встановлює право державних службовців користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України.

Як було встановлено судом першої інстанції, відповідач не заперечував проти настання страхового випадку з позивачем 05.05.2009р. та факту виплати ним матеріального забезпечення у зв'язку з вказаним страховим випадком.

З огляду на наведене, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта, що на позивача не поширюються норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», а також, не погоджується і з твердженням відповідача про припинення проходження публічної служби позивачем 04.05.2009р. та зазначає, що 05.05.2009 року входило до періоду роботи позивача.

Статтею 41 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» передбачено, що на період хвороби з тимчасовою втратою працездатності громадянам надасться звільнення від роботи з виплатою у встановленому законодавством України порядку допомоги по соціальному страхуванню.

Крім того, відповідно рішення Конституційного суду України від 17 березня 2005 року N 1-рп/2005 (справа про надання допомоги по тимчасовій непрацездатності, N 1-10/2005) зазначено, що відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (частина перша). Конституційний суд України у цьому рішенні дійшов висновку, що із змісту частин першої, другої вказаної статті випливає, що визначення обов'язкових гарантій соціального захисту не виключає можливості запровадження законом інших додаткових гарантій у цій сфері.

Враховуючи наведене, колегія суддів поділяє висновки суду першої інстанції, що передбачене ст. 41 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» звільнення від роботи на період хвороби є гарантією соціального захисту громадян поряд з виплатою матеріального забезпечення у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності. Тобто робітник, який тимчасово є непрацездатним у зв'язку із хворобою, одночасно з отриманням матеріального забезпечення звільняється від роботи.

Матеріали справи містять копії табелів використання робочого часу відділу організації оперативно-розшукової діяльності УПМ ДПА у Донецькій області за період з 01.05.2009р. по 30.06.2009р. З них вбачається, що у графах, які відповідають прізвищу позивача, за період з 05.05.2009р. по 20.06.2009р. зазначено про тимчасову непрацездатність.

Позивачем надана копія довідки ДПА у Донецькій області № 13205/10/26-60 від 30.07.2009р. у якій зазначено, що у червні 2009 року нараховане грошове забезпечення під час знаходження на лікарняному (листок непрацездатності від 05.05.2009р. серії АБУ №981025).

З урахуванням того, що від роботи на час захворювання може бути звільнений тільки працівник, судова колегія зазначає, що відповідач фактично сам підтвердив, що в період з 05.05.2009 року по 20.06.2009 року, позивач перебував на лікарняному.

Статтею 55 Конституції України передбачено право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

З частини 4 статті 105 КАС України вбачається , що наведений у цьому Кодексі перелік способів захисту не є вичерпним.

Колегія суддів погоджує висновки суду першої інстанції, що норми трудового законодавства підлягають застосуванню до відносин, що виникають у зв'язку з проходженням та припиненням публічної служби, у випадку, якщо нормами спеціальних законів не врегульовані спірні відносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України - у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, (що і має місце в даному випадку) орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Аналогічна позиція була викладена і в рішенні Верховного суду України від 7 липня 2009 року у справу за позовом громадянина М. до Міністерства праці та соціальної політики України, треті особи: промислове об'єднання «У», Кабінет Міністрів України, міністр праці та соціальної політики України ОСОБА_4 - про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі.

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що право позивача може бути відновлено шляхом зміни дати звільнення, тобто після закінчення періоду непрацездатності, за наявності підстав для звільнення, зобов'язавши відповідача внести корегування до наказу №199-0 від 05.05.2009 в частині зміни дати звільнення з 05.05.2009р. на 22.06.2009р., враховуючи запис у лікарняному в графі «стати до роботи» та не приймає до уваги посилання апелянта на те, що відповідно до п. 24 Положення у разі незаконного звільнення особи середнього та начальницького складу органів внутрішніх справ, вона підлягає тільки поновленню на роботі.

Так, відповідно до ст. 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» застраховані особи мають право отримувати у разі настання страхового випадку матеріальне забезпечення та соціальні послуги, передбачені цим Законом.

Види матеріального забезпечення перелічені у статті 34 цього Закону. До них, зокрема відноситься допомога по тимчасовій непрацездатності.

Статтею 35 зазначеного Закону передбачено, що допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї (п.1) тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві.

Розмір допомоги по тимчасовій втраті працездатності у відповідності до ст. 37 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» - щодо позивача складає 100 відсотків середньої заробітної плати.

Відповідачем сплачене грошове забезпечення під час знаходження на лікуванні згідно з листком непрацездатності від 05.05.2009р. серії АБЮ №981025, що підтверджується листом відповідача від 30.07.2009р. №13205/10/26-60 та наданим особовим рахунком позивача.

У той самий час, з наданого позивачем виписного епікризу №1809 Центральної міської клінічної лікарні №3 м. Донецька, витягу з історії захворювання №1701, що складений Центральною міською клінічною лікарнею №1 м. Донецька та інших медичних документів вбачається, що позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 05.05.2009р. по 20.06.2009р. безперервно. Це також підтверджується копіями табелів використання робочого часу відділу організації оперативно-розшукової діяльності УПМ ДПА у Донецькій, у яких зазначено, що позивач за період з 05.05.2009р. по 20.06.2009р. не працював у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю. Листки непрацездатності серії АБУ №981025 та серії АБН №733181 були оформлені як первинні у зв'язку з різними захворюваннями позивача та різними лікувальними закладами, у яких він перебував.

Враховуючи фактичну безперервну непрацездатність позивача з 05.05.2009 року по 20.06.2009 року, колегія вважає, що позивачу має бути виплачена сума допомоги по тимчасовій втраті працездатності.

Як вбачається, з довідки про розрахунок грошового забезпечення за час лікарняних ОСОБА_2 в період з 22.05.2009 року по 20.06.2009 року - відповідно до п.3 Методичних рекомендацій про порядок застосування нормативних актів з питань грошового забезпечення осіб начальницького складу податкової міліції», затверджених наказом ДПА України від 12.10.2007 року № 576, особам начальницького складу податкової міліції, що знаходяться на лікуванні зберігається виплата грошового забезпечення в розмірі, одержуваного на день хвороби, без урахування премії - та який для позивача, за період з 23.05.2009 року по 20.06.2009 року складає 4225 грн. 90 коп.

З огляду на наведене, саме зазначена сума (4225 грн. 90 коп.) підлягає, стягненню з Державної податкової адміністрації у Донецькій області на користь ОСОБА_2 за період лікарняного з 22.05.2009 року по 20.06.2009 року.

Що стосується строків звернення до адміністративного суду, на пропущенні яких наполягав відповідач, колегія вважає, що строк звернення до суду позивачем пропущено не було. При цьому, колегія суддів виходить з наступного:

Відповідно до вимог ст. 233 Кодексу законів про працю України - працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

В даному випадку має місце не спір про звільнення з публічної служби, а розглядається питання щодо внесення змін до наказу про звільнення в частині дати звільнення. Так, з матеріалів справи вбачається, що наказ про звільнення з посади ОСОБА_2 було вручено позивачу 22.06.2009 року, а з позовом до суду позивач звернувся 07.08.2009 року, тобто в межах трьохмісячного строку.

За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції - зміні, в частині суми, яка підлягає стягненню на користь позивача за період з 22.05.2009 року по 20.06.2009 року. В іншій частині постанова суду має бути залишена без змін.

На підставі викладеного керуючись ст. ст. 195, ст.198, 201, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової адміністрації у Донецькій області - задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 02 листопада 2009 року, якою Державну податкову адміністрацію у Донецькій області було зобов'язано внести корегування до наказу №199-о від 05.05.2009 в частині зміни дати звільнення ОСОБА_2 з 05.05.2009р. по 22.06.2009р. та було зобов'язано Державну податкову адміністрацію у Донецькій області виплатити ОСОБА_2 4768 грн. (чотири тисячі сімсот шістдесят вісім грн. 00 коп.) - змінити, в частині суми стягнення, яка підлягає виплаті відповідачем на користь ОСОБА_2, а саме: стягнути з Державної податкової адміністрації у Донецькій області на користь ОСОБА_5 за період лікарняного з 22.05.2009 року по 20.06.2009 року суму у розмірі 4225 грн. 90 коп.

В іншій частині постанову суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом місяця безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, з дня виготовлення постанови в повному обсязі, тобто з 21.05.2010 року.

Колегія суддів: