Рішення

від 01.08.2016 по справі 910/8811/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.08.2016№910/8811/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ТВМ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лабор-Технік»

про стягнення 86 026, 32 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Радіщев В.О. за довіреністю № 7 від 25.03.2016 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ТВМ» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лабор-Технік» (далі - відповідач) про стягнення попередньої оплати в сумі 75 288,00 грн. та 10 738,32 грн. штрафних санкцій. Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача судові витрати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами Договору він перерахував відповідачу попередню оплату в сумі 75 288,00 грн., проте товар відповідачем у встановлений Договором строк поставлений не був, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.05.2016 порушено провадження у справі № 910/8811/16, її розгляд призначено на 06.06.2016.

06.06.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката в сумі 15 000,00 грн. та додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

06.06.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача було подано зустрічну позовну заяву про визнання зобов'язань частково виконаними.

06.06.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи та клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.06.2016 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 29.06.2016.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.06.2016 зустрічну позовну заяву повернуто без розгляду на підставі статті 63 Господарського процесуального кодексу України.

29.06.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача було подано клопотання про продовження строку розгляду справи, обґрунтоване тим, що 24.06.2016 відповідач перерахував позивачу грошові кошти в сумі 79 000,56 грн. у рахунок погашення боргу, проте надати відповідні докази в підтвердження цього не може через технічні проблеми, які виникли у банківській установі. Одночасно відповідач зазначив, що шляхом мирних переговорів намагається врегулювати спір щодо залишку несплаченої заборгованості в сумі 7 025,76 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.06.2016 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 13.07.2016, зобов'язано відповідача надати суду належні докази здійснення часткової оплати заборгованості відповідно до Договору № 185 від 01.04.2013 в сумі 79 000,56 грн.

В судове засідання 13.07.2016 представник відповідача не з'явився, витребуваних вищевказаною ухвалою суду доказів часткової оплати боргу не надав, проте 12.07.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва подав клопотання про продовження строку розгляду справи № 910/8811/16 на п'ятнадцять днів, обґрунтоване тим, що 11.07.2016 відповідачем був оплачений залишок заборгованості в сумі 7 025,76 грн., проте надати докази в підтвердження зазначеного він не може через технічні проблеми у банку.

Представник позивача в судовому засіданні 13.07.2016 зазначив, що жодних грошових коштів від відповідача у рахунок погашення заявленої до стягнення суми боргу та штрафних санкцій не надходило, просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.07.2016 в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк розгляду спору у справі №910/8811/16 на п'ятнадцять днів, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 01.08.2016 р., зобов'язано відповідача належні докази в підтвердження того, що у рахунок погашення заявленої до стягнення суми боргу за Договором № 185 від 01.04.2013 ним було сплачено позивачу 24.06.2016 грошові кошти в сумі 79 000,56 грн. та 11.07.2016 грошові кошти 7 025,76 грн.

В судовому засіданні 01.08.2016 представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, зазначивши, що жодних оплат від відповідача не надходило.

Представник відповідача в судове засідання 01.08.2016 не з'явився, вимоги ухвал суду не виконав, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, проте через відділ діловодства господарського суду міста Києва подав заяву про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу та заяву про продовження строку вирішення спору на 15 днів у зв'язку з неможливістю надати докази оплати боргу, оскільки в установі банку ПАТ КБ «Хрещатик» тривають технічні проблеми.

Судом враховано, що відповідно до п.3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Одночасно, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача від 29.07.2016 р. про продовження строку розгляду справи № 910/8811/16 на п'ятнадцять днів, оскільки ухвалою господарського суду міста Києва від 13.07.2016 р. за аналогічним клопотанням відповідача судом в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України вже продовжувався строк розгляду справи на п'ятнадцять днів.

При цьому, судом враховано правову позицію, викладену у п. 3.8. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», відповідно до якого продовження передбачених частинами першою і другою статті 69 ГПК строків вирішення спору можливе лише у виняткових випадках за клопотанням сторони і не більше як на п'ятнадцять днів (частина третя цієї статті ГПК); якщо таке продовження здійснюється два і більше разів, сукупна його тривалість не може перевищувати п'ятнадцяти днів.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 01.8.2016 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем (покупець) та відповідачем (продавець) було укладено Договір № 185 (далі - Договір), відповідно до п.1.1. якого продавець зобов'язується здійснити поставку експрес аналізатору АМДФ-1М, а покупець - прийняти продукцію та сплатити за неї визначену ціну в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Загальна сума Договору складає 75 288,00 грн. з урахуванням ПДВ (п. 2.1. Договору).

Згідно з п. 3.1. Договору покупець сплачує попередню оплату 100% від суми Договору протягом 5 банківських днів з моменту його підписання.

Пунктом 3.2. Договору передбачено, що термін поставки продукції складає 30 календарних днів з моменту попередньої оплати.

На виконання умов Договору та на підставі виставленого відповідачем рахунку №185 від 02.04.014 позивач здійснив попередню оплату експрес аналізатору АМДФ-1М в сумі 75 288,00 грн.

Проте, товар у визначений п.3.2. Договору строк відповідачем поставлений не був, направлена позивачем письмова вимога № 255 від 05.04.2016 р. про повернення попередньої оплати залишена без задоволення.

Оскільки відповідач взяті на себе договірні зобов'язання в частині поставки товару належним чином не виконав, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 671 Цивільного кодексу України, якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами. Якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

Також, за змістом ст. 669 Цивільного кодексу України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

При цьому, як визначено ч. 2 ст. 269 Господарського кодексу України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, пунктом 3.2. Договору передбачено, що строк поставки продукції складає 30 календарних днів з моменту попередньої оплати.

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

При цьому, як вбачається зі змісту постанови Верховного Суду України № 3-127гс11 від 28.11.2011, умовою застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Аналогічну правову позицію викладено Вищим господарським судом України у постанові від 30.09.2015 у справі № 904/699/15.

Судом встановлено, що відповідачем не було здійснено поставку замовленого позивачем обладнання на суму 75 288,00 грн., сплачені позивачем грошові кошти у якості попередньої оплати повернуті не були.

Таким чином, оскільки відповідач прийняв кошти, сплачені як передоплата за обладнання, однак в обумовлені строки не поставив його, відповідний борг в сумі 75 288,00 грн., який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 10 738,32 грн. пені, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 Господарського кодексу України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України.

За умовами п. 5.1. Договору у випадку невиконання або неналежного виконання умов даного Договору сторони несуть відповідальність у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день від суми невиконаних зобов'язань за даним Договором.

Судом враховано правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 03.12.2013 у справі № 908/43/13-г стосовно того, що в разі невиконання зобов'язань з поставки товару до боржника може бути застосована пеня. На таку пеню не розповсюджуються дія Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», оскільки зобов'язання з поставки товару не є грошовим.

Перевіривши вказаний позивачем у позовній заяві розрахунок пені в сумі 10 738,32 грн. за період з 30.05.2014 по 31.12.2014 (214 календарних днів), суд вважає його арифметично невірним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства через незастосування під час розрахунку до спірних правовідносин приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Так, як зазначено у п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Згідно з вірним розрахунком суду розмір пені за період з 30.05.2014 по 30.11.2014 складає 9 005,67 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, незважаючи на те, що ухвалами від 29.06.2016 та 13.07.2016 суд зобов'язав відповідача надати такі докази.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе за договором обов'язки щодо поставки товару позивачу, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням зазначеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеній частині позовних вимог.

При цьому, що стосується заявлених позивачем до відшкодування витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 15 000,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 16.01.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

На підтвердження зазначених витрат, до матеріалів справи надані ордер серії ВН № 020529, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №659 від 28.09.2009 р., Договір про надання правової допомоги № 07/16 від 25.03.2016 р., Додаткову угоду від 25.03.2016 р., прибутковий касовий ордер № 27 від 31.05.2016 р. про оплату послуг адвоката в сумі 15 000,00 грн., квитанцію до прибуткового касового ордеру №27 від 31.05.2016 р.

Водночас, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування витрат на оплату послуг адвоката не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, предмету спору може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Зважаючи на відсутність в матеріалах справи вартості економних транспортних послуг, вартості оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; відомостей органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; а також враховуючи здатність кожної особи бути позивачем та відповідачем у суді відповідно до частини другої статті 80 Цивільного кодексу України та оскільки отримання позивачем юридичних послуг, пов'язаних з представленням інтересів останнього, не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для захисту своїх прав, а вибір конкретного адвоката, який представлятиме його інтереси є його особистим правом; беручи до уваги предмет спору, тривалість розгляду і складність справи та особисту участь у ній представника позивача, суд дійшов висновку про те, що вимоги про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 15 000,00 грн. є неспіврозмірними та завищеними.

В даному випадку, враховуючи те що адвокат виконуючи умови укладеного з позивачем Договору представляв його інтереси та приймав участь у судових засіданнях по цій справі і складав необхідні документи, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката підлягають задоволенню частково, у розмірі 2 000, 00 грн.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лабор-Технік» (02081, місто Київ, вулиця Урлівська, будинок 36, квартира 360; код ЄДРПОУ 32910524) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ТВМ» (23210, Вінницька область, Вінницький район, смт. Стрижавка, вулиця Приміська, будинок 6В; код ЄДРПОУ 30242132) 75 288 (сімдесят п'ять тисяч двісті вісімдесят вісім) грн. 00 коп. попередньої оплати, 9 005 (дев'ять тисяч п'ять) грн. 67 коп. пені, 2 000 (дві тисячі) грн. 00 коп. витрат по оплаті послуг адвоката та 1 350 (одну тисячу триста п'ятдесят) грн. 25 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання

повного тексту рішення 08.08.2016 р.

Суддя М.Є. Літвінова