Постанова

від 10.08.2016 по справі 910/32888/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2016 року Справа № 910/32888/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М. суддівБарицької Т.Л. Картере В.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дженет" на рішення від та на постанову відГосподарського суду міста Києва 11.03.2016 Київського апеляційного господарського суду 07.06.2016 у справі Господарського суду№ 910/32888/15 міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Промінек" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Дженет" простягнення заборгованості та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дженет" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Промінек" провизнання договорів недійсними у судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача за первісним позовом повідомлений, але не з'явився; - відповідача за первісним позовом Кузьменко М.В.; ВСТАНОВИВ:

25.12.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "Промінек" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дженет" про стягнення заборгованості у розмірі 158 630, 04 грн.

12.02.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Дженет" звернулося до Господарського суду міста Києва із зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промінек" про визнання недійсними договору поруки № 9 від 24.07.2009 та угоди від 30.06.2012.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.03.2016 у справі № 910/32888/15 (суддя Підченко Ю.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 (колегія суддів у складі: Дикунська С.Я. - головуючий суддя, судді Зубець Л.П., Коршун Н.М.), первісний позов задоволено; стягнуто із Товариства з обмеженою відповідальністю "Дженет" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промінек" заборгованості у розмірі 158 630, 04 грн.; у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційного господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дженет" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 у справі № 910/32888/15, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Промінек" надало відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дженет" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 у справі № 910/32888/15 залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи, рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 06.04.2009 у цивільній справі № 2-1452/09 за позовом ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Центральне регіональне управління" ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" до ОСОБА_6, ТОВ "Дженет" про стягнення заборгованості, позов задоволено, стягнуто у солідарному порядку з відповідачів заборгованість у розмірі 236 217, 43 грн. за договорами про відновлювальну кредитну лінію № 41-01-07 від 20.07.2007 та про кредитну лінію № 119оv-01-07 від 24.12.2007 у формі овердрафта.

18.05.2009 Голосіївський районним судом міста Києва на виконання рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06.04.2009 у цивільній справі № 2-1452/09 видано виконавчий лист.

24.07.2009 Товариство з обмеженою відповідальністю "Дженет" звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промінек" з проханням виступити поручителем перед Відкритим акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" по кредитним договорам: - № 119оv-01-07 від 24.12.2007 в сумі 139 000, 00 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами; - № 41-01-07 від 20.07.2007 в сумі 80 000, 00 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами.

24.07.2009 між Відкритим акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" (кредитор), ТОВ "Промінек" (поручитель) та ТОВ "Дженет" (боржник) було укладено договір поруки № 9, відповідно до умов якого поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов'язань за договором про не відновлювальну кредитну лінію № 41-01-07 від 20.07.2007.

Згідно із п. п. 1.2., 1.3. договору поруки, основою договору є діюча вимога кредитора до боржника, встановлена кредитним договором. Поручитель свідчить, що він ознайомлений з кредитним договором та погоджується з його умовами.

У випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що й боржник, в тому числі по основній заборгованості, сплаті щомісячних відсотків та підвищення відсотків, сплаті комісійної винагороди, сплаті неустойки по основному боргу та відсоткам, а також з відшкодування всіх збитків (п.п. 2.1., 2.2.).

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

24.07.2009 ТОВ "Дженет" звернулося до ТОВ "Промінек" з листом, у якому повідомило, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Дженет" не має можливості в строк виконати свої договірні зобов'язання зі сплати відсотків та кредиту відповідно до договору № 41-01-07 від 20.07.2007. У зв'язку з чим просить ТОВ "Промінек" погасити заборгованість у розмірі 158 630, 04 грн. згідно із договором поруки № 9 від 24.07.2009.

Крім того, до ТОВ "Промінек" надійшов лист ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" № 5428 від 24.07.2009, в якому кредитор вимагав погасити заборгованість по кредитному договору № 41-01-07 від 20.07.2007 у сумі 158 630, 04 грн.

На виконання вказаних вище листів, Товариство з обмеженою відповідальністю "Промінек" перерахувало кредитору (ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит") 158 630, 04 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 10988 від 24.07.2009.

Відповідно до п. 2.4 договору поруки, поручитель, який повністю виконав зобов'язання боржника, набуває всіх прав кредитора по кредитному договору.

Згідно із ч. 2 ст. 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Листом № 11-07/09/01 від 24.07.2009 ТОВ "Промінек" повідомило ТОВ "Дженет" про заміну кредитора у зв'язку з виконанням зобов'язання за договором поруки, та вимагало в найближчі строки погасити заборгованість, яка виникла у ТОВ "Дженет" перед ТОВ "Промінек" у розмірі 158 630, 04 грн.

Угодою від 30.06.2012 ТОВ "Дженет" та ТОВ "Промінек" погодили, що у разі погашення поручителем заборгованості перед АТ "Банк "Фінанси та Кредит" згідно із договором поруки № 9 від 24.07.2009, боржник зобов'язується повернути сплачені поручителем кошти у повному обсязі у термін до 25.12.2012 шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок поручителя в національній валюті України.

Враховуючи наведене суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для задоволення первісного позову.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення первісного позову з огляду на таке.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Визначення початку відліку позовної давності наведеного у статті 261 ЦК України, зокрема, відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і суб'єктами, уповноваженими законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Як вбачається із матеріалів справи, предметом первісного позову є вимога про стягнення з відповідача коштів, які позивач 24.07.2009 перерахував кредитору ТОВ "Дженет" на підставі договору поруки № 9 від 24.07.2009.

12.02.2016 ТОВ "Дженет" звернулося до Господарського суду міста Києва із заявою (т. 1 а. с. 55-57) та поясненнями до неї (т. 1 а. с. 127-132), в якій просило застосувати позовну давність до позовних вимог ТОВ "Промінек" про стягнення заборгованості у розмірі 158 630, 04 грн., оскільки на думку останнього позовна давність спливла 25.07.2012.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний господарський суд, відмовляючи у задоволенні заяви ТОВ "Дженет" про застосування позовної давності виходив з того, що: "На думку відповідача, строк позовної давності переривається з моменту подання ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" позову до Голосіївського районного суду м. Києва, тобто з 23.12.2008. ТОВ "Дженет" зробило висновок, що строк позовної давності сплив в грудні 2008 року, тим самим плутаючи поняття "сплив строку" та "переривання"".

Однак, в порушення вимог статті 32 ГПК України, суди попередніх інстанцій не встановили початку перебігу строку позовної давності для ТОВ "Промінек", відповідно й не зробили висновок про пропуск/не пропуск ТОВ "Промінек" позовної давності, а отже, суд касаційної інстанції позбавлений можливості зробити висновок про правильність застосування судами матеріальних норм про позовну давність, що у свою чергу перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Разом із тим за загальними вимогами норм процесуального права, передбаченими статтями 32- 34, 43, 82, 84 ГПК України, обов'язковим є встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів.

Водночас, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із висновком судів попередніх інстанцій щодо відмови у зустрічному позові з огляду на таке.

Предметом зустрічного позову є вимоги позивача визнати недійсними договір поруки № 9 від 24.07.2009, укладений між ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит", ТОВ "Промінек" та ТОВ "Дженет", та угоду від 30.06.2012, укладену між ТОВ "Промінек" та ТОВ "Дженет".

Обґрунтовуючи підстави звернення із зустрічним позовом до суду, ТОВ "Дженет" посилається на те, що спірні правочини укладено після спливу преклюзивного строку передбаченого ст. 559 ЦК України, та на те, що договір поруки та угода від 30.06.2012 укладені після прийняття рішення Голосіївським районним судом міста Києва від 06.04.2009 у цивільній справі № 2-1452/09, що свідчить про покладення на ТОВ "Дженет" подвійної відповідальності за одне і теж порушення зобов'язання, а тому відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України спірні правочини є недійсними.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України (ст. 215 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Пунктом 4 ст. 179 ГК України визначено основний принцип, який визначає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Аналогічні положення містять і норми ЦК України, які визначають, що сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов (ст. 627 ЦК України); зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ст. 628 ЦК України), сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 ЦК України).

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Порука може надаватися тільки у відношенні реально існуючого зобов'язання боржника перед кредитором (Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 12.12.2011 у справі № 9/272).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (стаття 554 Цивільного кодексу України).

До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання (стаття 556 Цивільного кодексу України).

Зі змісту вищевказаних норм випливає, що договір поруки не покладає на боржника якогось нового обов'язку, крім того, який він вже має перед кредитором по основному зобов'язанню, а лише створює ймовірність переходу прав та обов'язків останнього до поручителя у разі виконання ним зобов'язання, забезпеченого порукою, а відтак твердження позивача, що договір поруки може порушувати його права та законні інтереси безпідставні.

При прийнятті судових рішень у справі місцевий та апеляційний господарські суди, згідно з приписами, зокрема, наведених норм, на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким дали необхідну оцінку, встановивши, що спірний договір поруки укладено у відношенні реально існуючого зобов'язання боржника перед кредитором; сторони за взаємною згодою вирішили укласти договір поруки щодо вже порушеного основного зобов'язання, що прямо не заборонено чинним законодавством і є реалізацією вільного волевиявлення сторін під час визначення умов договору; сторони за взаємною згодою вирішили укласти угоду від 30.06.2012; виходячи із положень статей 553, 554, 626 ЦК України договір поруки створює права для кредитора та обов'язки для поручителя, безпосередньо на права та обов'язки боржника цей вид забезпечення виконання зобов'язання не впливає, оскільки зобов'язання боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються; з огляду на те, що саме від ТОВ "Дженет" надійшла пропозиція про укладення договору поруки, при цьому поручителя не було повідомлено про наявність рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06.05.2009; дійшли обґрунтованого висновку, що ТОВ "Дженет" не підтвердило, відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України, наявність підстав для визнання в судовому порядку недійсними договору поруки № 9 від 24.07.2009 та угоди від 30.06.2012, та правомірно відмовили у задоволенні зустрічного позову.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що апеляційним господарським судом прийнято постанову у незаконному складі колегії суддів не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки п. 2.3.25 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України № 30 від 26.11.2011, передбачено, що відповідно до визначеного процесуальним законодавством принципу незмінності складу суду, розгляд справи, як правило, проводиться визначеною автоматизованою системою колегією суддів; тимчасова відсутність судді-члена колегії, як правило, не може бути підставою для зміни складу колегії суддів; у разі неможливості продовження розгляду справи одним із суддів-членів колегії (призов на військову службу, відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами, довготривале перебування на лікарняному або у відпустці тощо) заміна судді-члена колегії здійснюється автоматизованою системою на підставі мотивованого розпорядження керівника апарату суду (або уповноваженої ним особи) на виконання службової записки судді-доповідача у справі з метою дотримання передбаченого законом строку розгляду цієї справи у порядку, зазначеному в підпункті 2.3.23 пункту 2.3 цього Положення; як вбачається із матеріалів справи, заміна суддів-членів колегії в суді апеляційної інстанції здійснена автоматизованою системою на підставі мотивованих розпоряджень керівника апарату суду (т. 1 а. с. 184, 200) на виконання службових записок судді-доповідача та результатом даної заміни суддів-членів колегії є протоколи автоматичної зміни складу колегії суддів (т. 1 а. с. 185, 201).

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права виправити помилки, допущені господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2016 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 у справі № 910/32888/15 підлягають частковому скасуванню, а саме в частині вирішення первісних позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 158 630, 04 грн.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дженет" задовольнити частково.

Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 у справі № 910/32888/15 в частині вирішення первісних позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 158 630, 04 грн., та в цій частині справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 у справі № 910/32888/15 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

В.І. КАРТЕРЕ