Рішення

від 11.08.2016 по справі 912/2302/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2016 рокуСправа № 912/2302/16 Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Балика В.М. розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 912/2302/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Денал Груп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Олександрійські крани обладнання системи"

про стягнення 186 156,91 грн,

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Олександрійські крани обладнання системи"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Денал-Груп"

про визнання недійсним договору

за участі представників:

від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) - ОСОБА_1, довіреність від 28.07.2016 б/н;

від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) - ОСОБА_2, довіреність від 06.07.2016 № 7.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини прийнятого рішення.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Денал Груп" (ТОВ "Денал Груп") звернулось до Господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання Олександрійські крани обладнання системи" (ТОВ НВО "ОКРОС") заборгованості у сумі 186156,91 грн, з яких 53549,59 грн пені та 132607,32 грн збитків у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору купівлі-продажу від 15.09.2015 № 150901.

Ухвалою від 14.06.2016 господарським судом порушено провадження у справі за даним позовом.

Ухвалою від 06.07.2016 розгляд даної справи відкладено до 12:00 03.08.2016.

11.07.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання Олександрійські крани обладнання системи" подано до господарського суду зустрічну позовну заяву про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 15.09.2015 № 150901.

Ухвалою від 12.07.2016 вказану зустрічну позовну заяву прийнято господарським судом до спільного розгляду з первісним позовом.

Ухвалою від 03.08.2016 розгляд справи № 912/2302/16 відкладено до 11.08.2016 на 15:00.

Первісні позовні вимоги позивач обґрунтовує невиконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу від 15.09.2015 № 150901 в частині своєчасної поставки товару, обумовленого специфікаціями №№ 1, 4 до такого договору, у зв'язку чим позивач поніс збитки у сумі 132607,32 грн.

Окрім цього, на підставі пункту 6.3 договору купівлі-продажу позивач нарахував відповідачеві пеню у сумі 53549,59 грн з огляду на непоставку товару.

Згідно з додатковими поясненнями від 30.06.2016 позивач за первісним позовом надав нормативне обґрунтування позовної вимоги про стягнення пені.

Зустрічний позов відповідач обґрунтовує тим, що договір купівлі-продажу від 15.09.2015 № 150901 укладений між сторонами помилково, оскільки директором ТОВ НВО "ОКРОС" (первісний відповідач у справі) та директором ТОВ "НП ПТФ "КРАН-СЕРВІС" є одна і та сама особа - ОСОБА_3. Договір купівлі-продажу був підписаний такою особою не від імені ТОВ "НП ПТФ "КРАН-СЕРВІС", а від імені ТОВ "ОКРОС" помилково, у зв'язку з чим було укладено аналогічний договір від 15.09.2015 між ТОВ "НП ПТФ "КРАН-СЕРВІС" та ТОВ "Денал Груп". При цьому, між керівництвом позивача та відповідача було досягнуто угоди про анулювання договору (розірвання) договору № 150901, укладеного з ТОВ НВО "ОКРОС".

Представник позивача за первісним позовом у судовому засіданні 11.08.2016 позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, підтримав повністю.

У відзиві на зустрічну позовну заяву, поданому до господарського суду 11.08.2016, ТОВ "Денал Груп" вказує на невизнання зустрічних позовних вимог, оскільки укладаючи договір купівлі-продажу від 15.09.2015 № 150901 з ТОВ НВО "ОКРОС" позивач вже мав договірні відносини з ТОВ "Інтертех-Україна" (договір поставки від 09.09.2015 № 090901) та фактично мав на меті перепродати замовлений у відповідача товар. Разом з цим, відмова відповідача виконувати зобов'язання за договором купівлі-продажу завдала позивачеві збитки у сумі 132607,32 грн.

Твердження відповідача, що договір купівлі-продажу від 15.09.2015 № 150901 укладений помилково спростовується тою обставиною, що сторонами на його подальше схвалення вчинені відповідні дії - укладались додатки від 03.11.2015 №№ 2, 5, 7, 8.

Відповідачем первісні позовні вимоги про стягнення збитків та пені заперечено повністю, про що 03.08.2016 подано відзив на позовну заяву.

У судовому засіданні 11.08.2016 представником відповідача підтримано поданий зустрічний позов та позицію щодо первісних позовних вимог, викладену у відзиві на позов.

Господарський суд враховує, що в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду спору по суті у даному судовому засіданні, а відтак суд не вбачає підстав для подальшого відкладення розгляду справи.

Окрім того, господарський суд враховує, що визначений статтею 69 Господарського процесуального кодексу України процесуальний строк розгляду спору у даній справі спливає 15.08.2016, жодним із учасників судового процесу не подано до суду клопотання про його продовження.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, господарським судом встановлено таке.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Олександрійські крани обладнання системи" (ТОВ "НВО "ОКРОС", Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Денал Груп" (ТОВ "Денал Груп", Покупець) укладено договір купівлі-продажу від 15 вересня 2015 року № 150901 (надалі за текстом - Договір купівлі-продажу № 150901).

За умовами Договору № 150901 (пункт 1.1) Продавець зобов'язався поставити Покупцеві визначений Договором товар (надалі - ОСОБА_4), а Покупець зобов'язався прийняти цей ОСОБА_4 та своєчасно здійснити його оплату.

Згідно з пунктом 1.2 Договору № 150901 найменування, одиниця виміру, загальна кількість ОСОБА_4, що підлягає поставці за цим Договором,ціна за одиницю ОСОБА_4, його технічні характеристики визначаються специфікаціями, що є додатками до цього Договору.

У відповідності до Розділу 2 Договору № 150901 загальна ціна ОСОБА_4 за цим Договором складається із сум підписаних специфікацій (додатків) до цього Договору (пункт 2.1). Розрахунки за кожну поставлену партію ОСОБА_4 здійснюються на умовах, визначених у відповідній специфікації (пункт 2.4). Оплата здійснюється шляхом переказу Покупцем грошових коштів на поточний рахунок Продавця, що визначений у цьому Договорі згідно рахунку-фактури, що виставляється Продавцем Покупцю, на підставі цього Договору за міжбанківським курсом на фактичний день оплати.

У розділі 3 Договору № 150901 сторонами узгоджено порядок та строки поставки.

Так, ОСОБА_4 повинен бути поставлений Покупцю у строки, визначені у відповідній специфікації (пункт 3.1). Продавець має право на дострокову поставку кожної партії ОСОБА_4 в межах періоду поставки з обов'язковим повідомленням Покупця про це в строк 5 календарних днів до моменту запланованої поставки (пункт 3.2).

Згідно з пунктами 4.1, 4.4 Договору № 150901 відвантаження ОСОБА_4 здійснюється на умовах: склад Продавця. ОСОБА_4 вважається переданим у власність Покупця за кількістю та якістю та таким, що відповідає всім вимогам відповідних ДСТУ або іншій нормативно-технічній документації, що встановлює вимоги до якості ОСОБА_4 після підписання уповноваженими особами Продавця та Покупця видаткових накладних, оформлених належним чином.

У відповідності до пункту 7.1 Договору № 150901 цей Договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.06.2016, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором.

Договір не може бути змінений або розірваний достроково в односторонньому порядку. Внесення змін або дострокове розірвання договору допускається тільки за взаємною згодою обох сторін шляхом укладання письмової угоди та проводиться відповідно до статті 188 ГКУ (пункт 7.3).

Між сторонами підписано Додаток № 1 до Договору № 150901 (а.с. 44) - Специфікацію № 1 від 15.09.2015, згідно з якою Продавець зобов'язався поставити, а Покупець прийняти та оплатити наступний ОСОБА_4: Грейфер двухчелюстний канатний (згідно креслення Додаток № 4 (а.с. 45)), вантажопідіймальність 1,0 т; об'єм 4 м3; цільність матеріалу 250 кг/м3; матеріали: деревна тріска; режим роботи - А7; відкриття щелеп грейфера уздовж осі барабанів. Загалом вартість устаткування з ПДВ - 150000,00 грн.

Пунктом 2 Специфікації № 1 від 15.09.2015 сторонами узгоджено строк поставки - 60 календарних днів з моменту підписання Специфікації.

Базисні умови поставки: м. Олександрія, склад Продавця.

Шляхом укладення Додатку № 2 до Договору № 150901 (а.с. 46) сторонами підписано Специфікацію № 2 від 03.11.2015, якою погоджено, що Продавець зобов'язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити наступний ОСОБА_4: Кабіна кранова стаціонарна в комплекті (згідно креслення Додаток № 5 (а.с. 47)): крісло-пульт (не поворотне); тумби джостікові (без електричного оснащення); вогнегасник; світильник стельовий; вішалка для одягу; кишеня для документації; проблисковий маяк; стояночний ліхтар. Загалом вартість устаткування з ПДВ - 89000,00 грн.

Пунктом 2 Специфікації № 2 від 03.11.2015 сторонами погоджено строк поставки: 30 календарних днів з моменту підписання Специфікації.

Базисні умови поставки: м. Олександрія, склад Продавця.

Шляхом укладення Додатку № 3 до Договору № 150901 (а.с. 48) сторонами підписано Специфікацію № 3 від 15.09.2015, якою погоджено, що Продавець зобов'язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити наступний ОСОБА_4: Кабіна кранова стаціонарна в комплекті (згідно креслення Додаток № 6 (а.с. 49)): крісло-пульт (не поворотне); тумби командоконтролерів (без електричного оснащення); вогнегасник; світильник стельовий; вішалка для одягу; кишеня для документації; проблисковий маяк; стояночний ліхтар. Загалом вартість устаткування з ПДВ - 89000,00 грн.

Пунктом 2 Специфікації № 3 від 15.09.2015 погоджено строк поставки: 60 календарних днів з моменту підписання Специфікації.

Базисні умови поставки: м. Олександрія, склад Продавця.

Шляхом укладення Додатку № 7 до Договору № 150901 (а.с. 50) сторонами підписано Специфікацію № 4 від 03.11.2015, якою погоджено, що Продавець зобов'язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити наступний ОСОБА_4: Грейфер двухчелюстний моторний (згідно креслення Додаток № 8 (а.с. 51)): об'єм 1,0 м3; щільність матеріалу 2,8 т/м3. Загалом вартість устаткування з ПДВ - 120000,00 грн.

Пунктом 2 Специфікації № 4 від 03.11.2015 погоджено строк поставки: 60 календарних днів з моменту підписання Специфікації.

Базисні умови поставки: м. Олександрія, склад Продавця.

Позивач за первісним позовом вказує, що не має претензій до Продавця щодо виконання ним зобов'язань за Специфікаціями №№ 2 та 3 до Договору № 150901, водночас станом на дату подання позовної заяви до суду ОСОБА_4, визначений Специфікаціями №№ 1, 4 до Договору № 150901 Покупцеві так і не поставлений.

Відповідно до Специфікації № 1 від 15.09.2015 поставка ОСОБА_4 мала відбутися до 15 листопада 2015 року, а згідно з Специфікацією № 4 від 03.11.2015 - до 01 січня 2016 року.

Як стверджує позивач за первісним позовом, після настання строку поставки ОСОБА_4 за Специфікацією № 1 від 15.09.2015 Продавець в усній формі сповістив Покупця, що поставка за обома Специфікаціями відбудеться одночасно у строк, визначений у Специфікації № 4.

Разом з цим, 04 грудня 2015 року Відповідач за первісним позовом звернувся до позивача з листом від 04.12.2015 № 143 (а.с. 52), за змістом якого, посилаючись на пункт 7.3 Договору № 150901, повідомив ТОВ "Денал Груп" про неможливість виконати договірні обов'язки по виготовленню продукції у зв'язку з тим, що аналогічні операції на даний час виконує ТОВ "НВПТФ "Кран-Сервіс" за договором № 150902 від 15.09.2015.

Одночасно, вказаним листом відповідач за первісним позовом надав позивачеві на розгляд додаткову угоду про розірвання договірних відносин за договором № 150901 від 15.09.2015.

Позивач за первісним позовом, посилаючись на пункт 6.3 Договору № 150901, просить стягнути з відповідача пеню у сумі 53549,59 грн за непоставку відповідачем обумовленого Специфікаціями №№ 1, 4 ОСОБА_4.

Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача 132607,32 грн понесених збитків.

Зустрічний позов про визнання недійсним Договору № 150901 відповідач обґрунтовує тим, що договір купівлі-продажу від 15.09.2015 № 150901 укладений між сторонами помилково, оскільки директором ТОВ НВО "ОКРОС" (первісний відповідач у справі) та директором ТОВ "НП ПТФ "КРАН-СЕРВІС" є одна і та сама особа - ОСОБА_3. Договір купівлі-продажу був підписаний такою особою не від імені ТОВ "НП ПТФ "КРАН-СЕРВІС", а від імені ТОВ "ОКРОС" помилково.

Вказані обставини позивач за зустрічним позовом пояснює таким.

Напередодні укладення договору № 150901 від 15 вересня 2015 року ТОВ "Денал Груп" мало договірні відносини з ТОВ "НП ПТФ "КРАН-СЕРВІС", за результатами яких у останнього виникла заборгованість перед ТОВ "Денал Груп" за поставлений товар на загальну суму 510596,96 грн, в тому числі 101126,95 грн штрафних санкцій.

З метою виконання своїх зобов'язань директор ТОВ "НП ПТФ "КРАН-СЕРВІС" запропонував директору ТОВ "Денал Груп" вирішити питання шляхом взаємозаліку, а саме виготовити для останнього необхідне обладнання на суму заборгованості. З цією метою було підписано договір від 15.09.2015 № 150901.

Водночас, у зв'язку з помилкою договір було підписано директором ОСОБА_3 не від імені ТОВ "НП ПТФ "КРАН-СЕРВІС", а від імені ТОВ "НВО "ОКРОС".

З огляду на вказане, того ж дня ОСОБА_3 підписав аналогічний договір з ТОВ "Денал Груп" від імені ТОВ "НП ПТФ "КРАН -СЕРВІС". При цьому, як вказує позивач за зустрічним позовом, між керівництвом позивача та відповідача було досягнуто угоди про анулювання (розірвання) договору № 150901, що укладений від імені ТОВ "НВО "ОКРОС".

Господарський суд, з урахуванням предметів як первісного, так і зустрічного позовів у даній справі, дійшов висновку, що розгляд зустрічних позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 15.09.2015 № 150901, на підставі якого позивачем заявлено первісний позов, є пріоритетним.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, господарський суд вважає, що вимоги позивача про визнання недійсними Договору застави та Договору поруки не підлягають задоволенню з таких підстав.

За приписами, встановленими статтею 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом, про що вказано у пункті 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (пункт 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Частина 2 статті 207 Цивільного кодексу України передбачає, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Обов'язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін.

Позивач за зустрічним позовом посилається на фіктивність договору купівлі-продажу від 15 вересня 2015 року № 150901, укладеного між позивачем та відповідачем у даній справі.

У відповідності до частин 1, 2 статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Як визначено у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

"Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" господарським судом надано такі роз'яснення.

Фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Водночас, з огляду на посилання позивача за зустрічним позовом на помилковість укладення договору купівлі-продажу від 15.09.2015 з ТОВ "Денал Груп" від імені ТОВ "НВО "ОКРОС", господарський суд зауважує таке.

Частина 1 статті 229 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

"Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною правочину предмета чи інших істотних умов останнього, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що правочин не було б вчинено. Помилка повинна мати істотне значення, зачіпати природу правочину або такі якості його предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням. При цьому істотною вважається така помилка, наслідки якої неможливо усунути або їх усунення вимагає значних витрат від особи, що помилилася, - з урахуванням її майнового становища, характеру діяльності тощо. Обставини, з приводу яких помилилася особа, мають бути наявними на час вчинення правочину.

Обов'язок доведення відповідних обставин покладається на позивача.

Не вважається помилкою щодо якості продукції (товару, іншого майна) неможливість її використання або утруднення в її використанні, які сталися після виконання хоча б однією з сторін зобов'язань, що виникли з правочину, і не пов'язані з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка у мотивах правочину (тобто в обставинах, у зв'язку з якими особа вчиняє правочин) або незнання стороною правочину норм законодавства.

Відтак, з урахуванням вищевказаного, позивач за зустрічним позовом не довів господарському суду, як того вимагають статті 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, усіх обставин, які б слугували достатніми підставами для визнання недійсним оспорюваного Договору № 150901 як такого, що укладений внаслідок помилки позивача за зустрічним позовом.

Помилкове, як стверджує позивач за зустрічним позовом, підписання директором ТОВ "НВО "ОКРОС" такого договору є суб'єктивною обставиною останнього, викликаною власним недбальством, та не є тією істотною обставиною, з якою закон пов'язує недійсність правочину.

Господарський суд не погоджується також з доводами позивача за зустрічним позовом щодо фіктивності договору купівлі-продажу від 15.09.2015 № 150901 з огляду на таке.

Як свідчать матеріали справи, Специфікації №№ 1 та 3 до Договору № 150901 сторонами датовано15.09.2015 (від імені позивача за зустрічним позовом підписані відповідно 23.10.2015 та 30.09.2015, про що директором ТОВ "НВО "ОКРОС" проставлено дату підпису). Специфікації №№ 2 та 4 сторонами укладено 03.11.2015 (від імені позивача за зустрічним позовом підписані 03.11.2015, про що підписантом проставлено дату підпису).

Господарський суд враховує, що укладення сторонами Договору № 150901 додатків №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6 та 7 до такого договору шляхом підписання відповідних Специфікацій та погодження габаритних креслень (а.с. 44-51), які підписані та скріплені печатками обох сторін, є виконанням сторонами умов пунктів 1.2, 2.1, 2.3 Договору № 150901.

Зазначені обставини спростовують твердження позивача за зустрічним позовом щодо фіктивності такого Договору.

Водночас, суд враховує, що Специфікації №№ 1, 4 до Договору № 150901 підписані значно пізніше, аніж сам Договір, що виключає помилку сторін при його укладенні та свідчить про його виконання сторонами.

У листі від 04.12.2015 № 143 ТОВ "НВО "ОКРОС" повідомив ТОВ "Денал Груп" саме на неможливість виконання Продавцем умов Договору від 15.09.2015 № 150901.

Разом з цим, сама лише неможливість сторони Договору виконати зобов'язання за ним не означає його фіктивності, при цьому належних доказів наявності у обох сторін Договору № 150901 умислу щодо вчинення фіктивного правочину позивачем за зустрічним позовом суду не надано.

Письмової угоди про розірвання Договору № 150901 в порядку пункту 7.3 такого договору та статті 65 Цивільного кодексу України сторонами суду не надано.

Окрім того, спростовується наданими ж самим позивачем за зустрічним позовом доказами його твердження щодо укладення 15.09.2015 між ТОВ "НВ ПТФ "КРАН-СЕРВІС" та ТОВ "Денал Груп" аналогічного за своїми умовами та предметом договору купівлі-продажу № 150902, що на його думку свідчить про фіктивність Договору № 150901, оскільки як убачається з копії договору № 150902 (а.с. 143-153) та додатків №№ 1-8 до нього, останні були підписані від імені продавця - ТОВ "НВ ПТФ "КРАН-СЕРВІС", лише 25.11.2015 шляхом проставлення відповідної дати підписання.

Додаток № 9 до договору від 15.09.2015 № 150902 підписано сторонами 28.12.2015.

Додатковою угодою від 25.11.2015 до договору купівлі-продажу від 15.09.2015 № 150902 (про розірвання договірних відносин) сторонами узгоджено анулювати додатки №№ 1, 4, 7 та 8 до договору купівлі-продажу № 150902. Даними додатками сторони погоджували Специфікації №№ 1, 4 та габаритні креслення до них.

Окрім того, господарський суд зауважує, що саме по собі укладення аналогічного договору з подібними умовами та предметом з іншим контрагентом не є беззаперечним доказом фіктивності оспорюваного позивачем за зустрічним позовом правочину.

Інших доказів в розумінні статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України позивачем за зустрічним позовом суду не надано.

У задоволенні зустрічного позову суд відмовляє.

Розглядаючи по суті первісні позовні вимоги господарський суд виходить з такого.

Зобов'язанням на підставі статті 509 Цивільного України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та правочинів.

Положеннями статей 525, 526, 527 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушенням зобов'язання на підставі статті 610 Цивільного кодексу України є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання).

Відповідно до приписів статей 174, 181 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Господарський договір за загальним правилом викладається в формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальних вимог до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Правочин, для якого законом не встановлено обов'язкової письмової форми, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (частина 2 статті 205 Цивільного кодексу України).

Статтею 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина 2 статті 640 Цивільного кодексу України).

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що між сторонами було укладено договір купівлі-продажу.

Частиною 1 статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Статтями 662, 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 Цивільного кодексу України).

Статтею 527 Цивільного кодексу України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У відповідності до частини 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження виконання Продавцем за Договором № 150901 умов такого договору в частині поставки на користь Покупця ОСОБА_4, обумовленого у Специфікаціях №№ 1 та 4.

Протилежного відповідач за первісним позовом суду не довів.

Позивачем за первісним позовом нараховано відповідачеві пеню у сумі 53549,59 грн за порушення Продавцем строків поставки ОСОБА_4 згідно з вказаними Специфікаціями.

У відповідності до пункту 6.3 Договору № 150901 сторонами погоджено, що у разі затримки поставки у строк ОСОБА_4 Продавець сплачує Покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення від вартості непоставленого у строк ОСОБА_4 за кожен день прострочення поставки ОСОБА_4.

Господарський суд враховує, що згідно із статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до положень Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", який регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відтак, за своєю правовою природою пенею є штрафна санкція, яка може застосовуватись до боржника виключно у разі порушення ним грошового зобов'язання.

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Водночас, зобов'язання Продавця за Договором № 150901 не є грошовим, а визначення сторонами такого Договору відповідальності Продавця за порушення зобов'язання за Договором у вигляді сплати саме пені суперечить чинному законодавству України.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача за первісним позовом пені у сумі 53549,59 грн є безпідставними, при цьому додаткові пояснення позивача щодо підстав нарахування пені зазначених висновків господарського суду не спростовують.

Первісні позовні вимоги в частині стягнення пені у сумі 53549,59 грн задоволенню господарським судом не підлягають.

Окрім того, позивачем за первісним позовом заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків у сумі 132607,32 грн.

Такі позовні вимоги позивач мотивує тим, що Договір № 150901 укладався ним з відповідачем з метою подальшого перепродажу Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтертех-Україна".

Як свідчать матеріали справи (а.с. 56-59), між Товариством з обмеженою відповідальністю "Денал Груп" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтертех-Україна" (Покупець) 09.09.2015 укладено договір поставки № 090901 (надалі за текстом - Договір поставки).

За умовами пункту 1.1 Договору поставки Постачальник зобов'язався виготовити і поставити Покупцеві визначений цим договором товар, а Покупець зобов'язався прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату.

Як убачається з Специфікацій №№ 1, 2 до Договору поставки та габаритних креслень до них від 15.09.2015 сторонами за Договором поставки узгоджено поставку товару, який згідно з Специфікаціями №№ 1, 4 до Договору № 150901 повинен був поставити відповідач у справі позивачеві.

Позивач за первісним позовом наголошує та підтверджує відповідними доказами, що непоставка відповідачем ОСОБА_4 згідно з Специфікаціями №№ 1, 4 до Договору № 150901 у свою чергу спричинила порушення ТОВ "Денал Груп" як Постачальником за Договором поставки виконання своїх зобов'язань за таким договором та, відповідно, непоставку товару на користь ТОВ "Інтертех-Україна".

Шляхом виставлення претензії від 04.04.2016 № 0404-1 (а.с. 64-65) Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтертех-Україна" вимагало від Товариства з обмеженою відповідальністю "Денал Груп" на виконання пункту 13.3.1 Договору поставки сплатити на користь Покупця за таким договором узгоджені сторонами штраф у сумі 110430,00 грн за прострочення поставки товар та пеню у сумі 22177,32 грн.

Платіжним дорученням від 26.04.2016 № 57 Товариством з обмеженою відповідальністю "Денал Груп" сплачено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтертех-Україна" грошові кошти у сумі 132607,32 грн з призначенням платежу "Сплата штрафу та пені згідно претензії від 04.04.2016 по Договору поставки № 090901 від 09.09.2015 р., без ПДВ".

При розгляді даної позовної вимоги господарський суд враховує таке.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Статтею 614 названого Кодексу унормовано, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, умислу або необережності, якщо інше не встановлено договором або законом; особа є невинуватою, якщо доведе, що вжила усіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання; відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до частин 1, 2 статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За приписами статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки.

Під збитками розуміються витрати, зроблені стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які б управнена сторона одержала у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати, штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток, на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Водночас, господарський суд враховує, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками позивача; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Отже, при вирішенні даного спору на позивача покладається обов'язок довести розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, факт порушення відповідачем його обов'язку та причинний зв'язок між цим порушенням і збитками. Відповідач, в свою чергу, для звільнення від відповідальності має довести відсутність своєї вини.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про відшкодування збитків (постанова Верховного Суду України у справі № 42/266-6/492 від 30.05.2006).

Між сторонами у справі виникли зобов'язальні правовідносини на підставі укладеного між ними Договору № 150901 і дії сторін щодо невиконання певних обов'язків не є прямими збитками, а можуть завдавати шкоди, або призводити до неотримання доходів лише в причинно-наслідковому зв'язку з іншими обставинами, як то неотримання позивачем доходу внаслідок таких дій за іншими договорами, укладеними з іншими суб'єктами господарювання.

Господарський суд враховано пояснення позивача за первісним позовом щодо того, що параметри обладнання за Договором № 150901, укладеним з відповідачем, та Договором № 090901, укладеним з ТОВ "Інтертех-Україна", є ідентичними.

Окрім того, індекси габаритних креслень, всі технічні характеристики і габаритні розміри товару у габаритних кресленнях, підписаних позивачем та ТОВ "Інтертех-Україна", а також позивачем та відповідачем у справі, є повністю ідентичними.

Зазначені обставини дають суду підстави для висновку, що непоставлений відповідачем позивачеві товар за Специфікаціями №№ 1, 4 є предметом Договору поставки, який укладено між позивачем та ТОВ "Інтертех-Україна".

Умови і порядок відшкодування збитків врегульовано статтею 226 Господарського кодексу України.

Зокрема, відповідно до частин 2-4 статті 226 Господарського кодексу України сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків. Сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі, якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше. Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною відмовою зобов'язаної сторони від подальшого виконання зобов'язання.

У даному випадку господарський суд враховує, що листом від 04.12.2015 № 143 відповідачем сповіщено позивача про неможливість виконання договірних зобов'язань за Договором від 15.09.2015 № 150901.

Матеріалами справи (а.с. 53-55) підтверджено звернення позивача, з метою уникнення понесення збитків, до інших постачальників задля поставки обладнання, обумовленого Договором поставки, однак згідно відповідей, копії яких наявні в матеріалах справи, для виготовлення обладнання згідно креслень необхідно не менше 60 календарних днів, що унеможливило виконання позивачем свого зобов'язання за Договором поставки, укладеним з ТОВ "Інтертех-Україна", вчасно.

26.04.2016 позивач за первісним позовом звернувся до відповідача з претензією № 1-25/04-16 щодо відшкодування суми збитків у розмірі 132607,32 грн та пені за затримку поставки товару у сумі 45606,58 грн, яка ТОВ НВО "ОКРОС" залишена без відповіді.

Даною ж претензією позивач дію Специфікацій №№ 1 та 4 до договору купівлі-продажу від 15 вересня 2015 року № 150901 вимагав припинити у зв'язку з втратою інтересу до виконання ТОВ НОВ "ОКРОС" свого зобов'язання за Договором № 150901.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку щодо доведеності та підставності позовних вимог про стягнення з відповідача за первісним позовом 132607,32 грн збитків, понесених позивачем у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань щодо поставки товару.

Позовні вимоги в цій частині відповідачем не спростовано, відсутності своєї вини у невиконанні зобов'язання щодо поставки товару суду не доведено.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1989,11 грн покладаються на відповідача за первісним позовом, у іншій частині - на позивача за первісним позовом.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Первісні позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання Олександрійські крани обладнання системи" (28000, Кіровоградська область, м. Олександрія, вул. Паризької Комуни, 64-А, ідентифікаційний код 38524048) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Денал Груп" (01103, м. Київ, вул. Дружби Народів, 10, ідентифікаційний код 35633376) збитки у сумі 132 607,32 грн, а також 1989,11 грн судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти первісних позовних вимог відмовити.

У задоволенні зустрічного позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області.

Повне рішення складено 16.08.2016.

Суддя В.М. Балик