Ухвала

від 19.11.2010 по справі 2а-5475/10/1270

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Ірметова О.В.

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2010 року справа №2а-5475/10/1270 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Радіонової О.О.

суддів: Нікуліна О.А., Жаботинської С.В.

при секретарі судового засідання Іванченко О. В.

за участю представників від:

прокуратури: ОСОБА_2, посвідчення №2970

позивача: ОСОБА_3, представник за дов від

26.05.2010р.

відповідача: ОСОБА_4, представник за дов. від

03.09. 10р. № 1044/10

ОСОБА_5, представник за дов. від

09.1.10р. №59/10

ОСОБА_6, представник за дов. від 09.11.10

№58/10

розглянувши у відкритому судовому Ленінської міжрайонної державної податкової

засіданні апеляційні скарги інспекції в м. Луганську

Прокуратури Луганської області

на постанову Луганського окружного адміністративного суду

від 28 вересня 2010 року

по адміністративній справі № 2а-5475/10/1270

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

«Трейд-Груп-Мар»

до Ленінської міжрайонної Державної

інспекції в м. Луганську

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Трейд-Груп-Мар»звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції в м. Луганську про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень (т. 1, арк. спр. 4-12).

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду області від 14 липня 2010 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (т. 1, арк. спр. 1).

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду області від 09 вересня 2010 року в задоволенні клопотання Ленінської міжрайонної Державної інспекції в м. Луганська про зупинення провадження відмовлено (т. 2, арк. спр. 141)

Заявою від 28 вересня 2010 року з метою захисту інтересів держави до справи вступає прокурор Ленінського району м. Луганська (т. 2, арк. спр. 157).

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду області від 28 вересня 2010 року в задоволенні клопотання Ленінської міжрайонної Державної інспекції в м. Луганська про зупинення провадження відмовлено (т. 2, арк. спр. 178).

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2010 року позовні вимоги задоволені повністю, визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення - рішення від 09 липня 2010 року за формою «Р»№0001212310/0 щодо донарахування податку на додану вартість в сумі 29 546 219 грн. та штрафних санкцій в сумі 14 773 110 грн., та податкове повідомлення - рішення за формою В1 №0000492360/0 щодо зменшення сум бюджетного відшкодування на суму 12 909 424 грн., застосування штрафних санкцій у розмірі 64 547 12 грн. (т. 2, арк. спр. 191-196).

В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції зазначив, що податковий орган, як орган владних повноважень, здійснюючи контроль за обчисленням та сплатою податку на додану вартість, у тому числі за бюджетним відшкодуванням, повинен діяти у спосіб, передбачений законом. Але, під час здійснення перевірки податковий орган порушив порядок проведення планової та позапланової невиїзної документальної перевірки, оформив акт без отримання від платника податку пояснень та документів, достатніх для проведення невиїзної документальної перевірки, без встановлення відповідно до чинного законодавства недійсність угод, та відсутності правових підстав для визнання нікчемними правочинів, тобто акт був складений на припущеннях відповідача.

Також, суд першої інстанції зазначив, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та платник податків не може нести відповідальність за порушення податкового законодавства, допущені іншими платниками податків. Всі податкові накладні, видані позивачу містять всі необхідні реквізити, передбачені законодавством України.

Ленінська міжрайонна державна податкова інспекція у м. Луганську подала апеляційну скаргу та доповнення до апеляційної скарги, в яких просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2010 року та винести нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права (т. 2, арк. спр. 200-206).

В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейд-Груп-Мар»не підтверджено податковими накладними сума податку на додану вартість у розмірі 24 450 004 грн. 98 коп., яка була віднесена до складу податкового кредиту у березні -травні 2008 року, жовтні 2008 -березні 2009 року. Перевіркою позивача встановлено, що платником занижено податок на додану вартість в сумі 29 546 219 грн. з березня 2008 по березень 2009 року та застосовані відповідні штрафні санкції.

Згідно наданих до документальної невиїзної перевірки документами встановлено, що серед основних постачальників ТОВ «Трейд-Груп-Мар»були підприємства, які фактично не здійснювали поставки товарів на адресу позивача у 2008 та 2009 роках.

Податкові накладні, які включені до податкового кредиту Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейд-Груп-Мар», не мають юридичної сили і доказовості первинного документа через відсутність в них обов'язкового реквізиту -справжнього підпису особи, яка дійсно уповноважена діяти від імені Приватного підприємства «Інтерметлуга»та Приватного підприємства «ВКФ «Укрзбутпромтехпостач», та не підтверджують фактичне постачання товару.

Також, апелянт зазначає, що Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Луганську було заявлено клопотання про витребування у позивача копій документів первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують укладення та виконання договорів щодо постачання вугілля, у тому числі щодо транспортування та зберігання. Проте позивачем ці документи не були надані до суду у зв'язку з їх знищенням.

Суд першої інстанції не надав правової оцінки висновку експерта ГУ МВС України в Донецькій області від 18.06.2010р. № 448, відповідно до якого підписи директора ПП «Інтерметлуга»ОСОБА_7 та директора ПП ВКФ «Укрзбутпромтехпостач»ОСОБА_8 на податкових накладних, виписаних на адресу ТОВ «Трейд-Груп-Мар», виконані іншими особами.

Судом першої інстанції не були досліджені документи щодо транспортування вугілля в таких обсягах від позивача, незважаючи на клопотання податкового органу, не були витребувані товаросупроводжувальні документи, які, зокрема підтверджують постачання товару на ТОВ «ТГМ»саме від ПП «Інтерметлуга» та ПП «ВКФ «Укрзбутпромтехпостач».

Прокуратура Луганської області подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2010 року та винести нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права (т. 3, арк. спр. 11-18).

В обгрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на те, що позивачем до складу податкового кредиту були віднесені суми податку на додану вартість, які не підтверджені належними податковими накладними.

Прокурор у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.

Представники податкового органу підтримали доводи апеляційної скарги та просили суд її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти апеляційних скарг та просив залишити без змін постанову суду першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та визнається сторонами по справі:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Трейд-Груп-Мар»зареєстроване як юридична особа 09 червня 2005 року виконавчим комітетом Луганської міської ради код ЄДРПОУ: 33571549, має статут (т. 1, арк. спр. 55-67). 26 жовтня 2009 року на підставі зміни місцезнаходження юридичної особи проведено заміну свідоцтва про державну реєстрацію (т.1, арк. спр. 43-44).

Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією м. Луганська було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Трейд-Груп-Мар»з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з Приватним підприємством «Інтерметлуга»та Приватним підприємством «ВКФ «Укрзбутпостачпром»за період з 01 березня 2008 року по 31 березня 2009 року, за результатами якої складено акт №468/23-616/33571549 від 22 червня 2010 року (т.1, арк. спр. 17-42).

Проведення невиїзної документальної перевірки ТОВ «Трейд-Груп-Мар»з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з Приватним підприємством «Інтерметлуга»та Приватним підприємством «ВКФ «Укрзбутпостачпром»за період з 01 березня 2008 року по 31 березня 2009 року, було призначено наказом Ленінської МДПІ у м. Луганську №724 від 18 червня 2010 року (т.1, арк. спр. 202) на підставі постанови старшого слідчого по ОВС СВ ПМ ДПА в Луганській області від 18 червня 2010 року про призначення позапланової невиїзної перевірки (т.1, арк. спр. 203, зворотній бік).

Відповідно до висновків акту перевірки №468/23-616/33571549 від 22 червня 2010 року Ленінською МДПІ в м. Луганську були встановлені порушення:

підпункту 7.2.4 пункту 7.2. підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», а саме: встановлено завищення податкового кредиту у сумі 43443812грн.;

підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», а саме: ТОВ «Трейд-Груп-Мар»завищено різницю між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за період з 01 березня 2008 року по 31 березня 2009 року на загальну суму 43 443 812 грн., занижено позитивне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту на суму 32 779 206 грн.;

підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», а саме: ТОВ «Трейд-Груп-Мар»завищено суму бюджетного відшкодування за липень 2008 року -вересень 2008 року на суму 12909424грн.;

підпункту 7.2.4 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», а саме: занижено податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет у розмірі 29546219грн.

Вказані висновки зроблені з підстав відсутності реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) від Приватного підприємства «Інтерметлуга»та Приватного підприємства «ВКФ Укрзбутпостачпром»та нікчемності угод, що підтверджується протоколами допиту свідків та податковою звітністю.

Відповідач в акті перевірки зазначив, що постачальниками Приватного підприємства «Інтерметлуга»є Приватне підприємство «Епсілон-2004», стан платника 8 до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням, свідоцтво платника ПДВ №17318135 анульовано 21 березня 2010 року, Приватне підприємство «Укрметаліт», стан платника 21 ліквідаційна процедура за рішенням суду, свідоцтво платника ПДВ №17319291 анульовано 30 липня 2009 року, Приватне підприємство «Проспект-2006», стан платника 10 запит на встановлення місцезнаходження, свідоцтво платника ПДВ №100096761 анульовано 12 серпня 2009 року, Приватне підприємство ТЦ «Вест-Ком», стан платника 21 ліквідаційна процедура за рушенням суду, свідоцтво платника ПДВ №17316929 анульовано 29 вересня 2008 року. Всі ці постачальники по ланцюгу не мають основних фондів та складських приміщень для здійснення господарської діяльності. Чисельність працюючих на цих підприємствах не перевищує одну особу. За таких підстав відповідач дійшов до висновку про відсутність у Приватного підприємства «Інтерметлуга»адміністративно-господарських можливостей для виконання господарських зобов'язань по укладеним договорам та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання зобов'язань (арк. спр. 20).

В акті перевірки також зазначено, що постачальниками Приватного підприємства «ВКФ «Укрзбутпромтехпостач»є Приватне підприємство «Епсілон-2004», стан платника 8 до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням, свідоцтво платника податку на додану вартість №17318135 анульовано 21 березня 2010 року, Приватне підприємство «Укрметаліт», стан платника 21 ліквідаційна процедура за рішенням суду, свідоцтво платника ПДВ №17319291 анульовано 30 липня 2009 року, Приватне підприємство «Проспект-2006», стан платника 10 запит на встановлення місцезнаходження, свідоцтво платника ПДВ №100096761 анульовано 12 серпня 2009 року. Всі ці постачальники по ланцюгу не мають основних фондів та складських приміщень для здійснення господарської діяльності. Чисельність працюючих на цих підприємствах не перевищує одну особу. За таких підстав відповідач дійшов до висновку про відсутність у Приватного підприємства «ВКФ «Укрзбутпромтехпостач»адміністративно-господарських можливостей для виконання господарських зобов'язань по укладеним договорам та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання зобов'язань (зворотній бік арк. спр.20).

Також, в акті перевірки відповідачем зазначено, що за висновком експерта Головного управління МВС України в Донецькій області науково-дослідницького експертно-криміналістичного центру від 18 червня 2010 року №448 підписи директорів Приватного підприємства «Інтерметлуга»ОСОБА_9 та Приватного підприємства «ВКФ «Укрзбутпромтехпостач»ОСОБА_8 на податкових накладних, виписаних на адресу ТОВ «Трейд-Груп-Мар»виконані не ОСОБА_9 та ОСОБА_8, а іншими особами.

Відповідач в акті невиїзної документальної перевірки зазначив, що податкові накладні, які залучені до кримінальної справи №02/10/8021 та включені до податкового кредиту ТОВ «Трейд-Груп-Мар», не мають юридичної сили і доказовості первинного документу через відсутність в них обов'язкового реквізиту - справжнього підпису особи, яка дійсно уповноважена діяти від імені Приватного підприємства «Інтерметлуга»та Приватного підприємства «ВКФ «Укрзбутпромтехпостач», та, на думку відповідача, не підтверджують фактичне постачання товару.

На підставі акту перевірки від 09 липня 2010 року прийняті податкові повідомлення - рішення за формою «Р»№0001212310/0 про донарахування податку на додану вартість в сумі 29546219 грн. та штрафних санкцій в сумі 14773110 грн., та за формою В1 №0000492360/0 по зменшення сум бюджетного відшкодування на суму 12909424 грн., штрафні санкції - 6454712 грн. (т.1, арк. спр. 14-15).

Відповідно до статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Суть спірних правовідносин полягає у правомірності донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість з підстав неврахування податкових накладних, виданих контрагентами, постачальники яких ліквідовані.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, Законом України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі -Закон №168) та Законом України від 04 грудня 1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні»(надалі -Закон №509).

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168 визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168 не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) -актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Отже, законодавець не ставить в залежність формування податкового кредиту покупцем товару від несплати податку продавцем, оскільки за загальним правилом несплата податку на додану вартість продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №166 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 липня 1997 року за №250/2054, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації.

Пунктом 3.4 Порядку передбачено, що дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, оскільки, як визначено пунктом 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовуються грошовий примірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Тобто, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Судова колегія не приймає доводи апелянтів щодо недійсності податкових накладних, виданих Приватним підприємством «Інтерметлуга»та Приватним підприємством «ВКФ «Укрзбутпромтехпостач»з підстав того, що податкові накладні від імені Приватного підприємства «Інтерметлуга»та Приватного підприємства «ВКФ «Укрзбутпромтехпостач»виконані не директорами цих підприємств з огляду на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо порушення кримінальної справи відносно директорів вказаних підприємств в частині підроблення та використання завідомо підроблених документів або докази визнання недійсними податкових накладних в установленому законом порядку з підстав недійсності підпису.

З матеріалів справи вбачається, що податкові накладні, виписані позивачу постачальниками придбаних ним товарів (робіт, послуг) складені у відповідності до вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону №168 та наказу Державної податкової адміністрації України № 165.

Доказів визнання недійсними вказаних податкових накладних суду не надано.

Також, колегія суддів зазначає, що до судів попередніх інстанцій не було надано доказів визнання недійсною угоди, укладеної позивачем та його контрагентами або анулювання виданих цим підприємством Свідоцтв платника податку на додану вартість на час господарських відносин із позивачем.

Отже, правильними є висновки суду першої інстанції, що позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону №168).

Судом першої інстанції встановлено та не спростовується доводами, викладеними в апеляційних скаргах, що податкові накладні (том 1, арк. спр. 261-301), видані позивачу вищезазначеними суб'єктами господарювання містять всі необхідні реквізити, передбачені законодавством України.

Перевіркою встановлено та не заперечується сторонами, що позивачем включено до податкового кредиту фактично сплачений ним в ціні послуг податок на додану вартість на підставі податкових накладних, отриманих від постачальників послуг, які зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Колегія суддів не приймає посилання апелянтів на не знаходження постачальників за місцезнаходженням або на їх ліквідацію, оскільки позивач мав правовідносини з Приватним підприємством «Інтерметлуга»та Приватним підприємством «ВКФ «Укрзбутпромтехпостач», а не з їхніми постачальниками або контрагентами.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Інших обмежень щодо включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) при придбанні товарів (робіт, послуг), законодавче не встановлено, а тому посилання державної податкової служби на факт не підтвердження сплати податкового зобов'язання по податку на додану вартість непрямими контрагентами, судом першої інстанції вірно не оцінені як суттєві.

Згідно з статтею 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Тому, колегія суддів зазначає, що несплата контрагентами постачальників позивача до бюджету сум податку на додану вартість не може впливати на результати діяльності підприємства позивача і не може бути підставою для притягнення позивача до відповідальності у вигляді зменшення належної позивачу суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість або донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (частина 1 статті 19 Конституції України). Чинне законодавство, зокрема, Закон №168, не встановлює обов'язки покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, якщо такий податок не буде сплачено продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця у складі ціни товару.

Колегія суддів зазначає, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних. За таких обставин покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.

Чинне законодавство не зобов'язує і не наділяє юридичних осіб правами перевіряти відповідність законодавству установчих документів своїх контрагентів за угодами.

Невиконання контрагентами зобов'язань зі сплати податку на додану вартість до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них і не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законодавством умови щодо документального підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Отже, відповідальність за порушення податкового законодавства настає за порушення встановлених нормами законодавства вимог і має індивідуальний характер, а відтак платник податків не може нести відповідальність за порушення податкового законодавства, допущені іншими платниками податків.

Відповідно до статті 10 Закону №168 та статей 1, 4 Закону №2181 ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Отже, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання скаржника на нікчемність правочину з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з вимогами статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до пункту 18 постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 вказано на такий порядок: при кваліфікації правочину, зокрема, за статтею 228 Цивільного кодексу України враховується вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією з сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення майна, пошкодження майна, незаконного заволодіння майном, тощо.

Але, колегія суддів зазначає, що відповідачем у акті перевірки позивача не зазначено, яким саме чином вищевказані договори поставки були спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до пункту 11 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують, зокрема, функцію подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Судом першої інстанції встановлено та не оскаржується апелянтом 1, що відповідач не звертався до суду з позовом щодо визнання вищевказаних угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, що також свідчить про недоведеність підстав нікчемності договорів поставки.

Стосовно стверджень апелянтів на правомірність зменшення суми бюджетного відшкодування, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (зі змінами та доповненнями станом на час існування спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 визначеного закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно підпункту 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Згідно підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 визначеного Закону протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування. Відповідно до пункту 9 частини 6 статті 11 1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" № 509-ХІІ від 4 грудня 1990 року в редакції Закону України № 3813-ХІІ від 24 грудня 1993 року (зі змінами та доповненнями) органи державної податкової служби мають право провести позапланову виїзну перевірку, яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби, за наказом керівника, якщо платником подано декларацію з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн.

З приводу визначених податковим органом порушень, колегія суддів зазначає, що в акті перевірки та в матеріалах справи відсутні докази несплати всіма переліченими постачальниками по ланцюгу податку на додану вартість до бюджету, не надані докази визнання недійсними угод укладених між позивачем та його постачальниками, й між постачальниками за ланцюгом, при цьому, незнаходження підприємства за юридичною адресою -не є ознакою несплати податків.

Податковий орган, посилаючись на факт порушення постачальниками по ланцюгу вимог податкового законодавства щодо внесення податку на додану вартість до бюджету в порушення вимог статті 71 КАС України, не надав до справи жодного доказу недотримання визначеними в акті перевірки підприємствами вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

До того ж, Законом України «Про податок на додану вартість»право платника податку на бюджетне відшкодування не поставлене в залежність від неможливості підтвердити правові відносини постачальників по всьому ланцюгу до кінцевого продавця товарів (послуг), тому колегія суддів не приймає доводи апелянтів про правомірність зменшення суми бюджетного відшкодування.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковим органом не доведено, що зазначені господарські операції є фіктивними чи безтоварними, як і не доведено відсутність правових підстав для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту позивача.

Колегії суддів вважає, що наявність у позивача податкових накладних, виданих невстановленими особами, за умови встановлення судом факту здійснення господарських операцій, не є безумовною підставою для не віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування постанови суду не вбачається.

Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську та Прокуратури Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2010 року у адміністративній справі № 2а-5475/10/1270 - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2010 року у адміністративній справі № 2а-5475/10/1270 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд-Груп-Мар»до Ленінської міжрайонної Державної інспекції в м. Луганську про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень -залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини ухвали проголошені у судовому засіданні 19 листопада 2010 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі.

Ухвала у повному обсязі складена та підписана колегією суддів 23 листопада 2010 року.

Головуючий суддя О.О.Радіонова

Судді О.А. Нікулін

ОСОБА_10