Рішення
від 02.08.2016 по справі 911/1642/16
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" серпня 2016 р. Справа № 911/1642/16

Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Мукачівське автотранспортне підприємство 12106»

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення 29 816,73 грн.

Суддя Т.П. Карпечкін

В засіданні приймали участь:

від позивача: ОСОБА_2С (договір б/н від 21.06.2016 року);

від відповідача: ОСОБА_3 (договір б/н від 12.02.2016 року).

обставини справи:

В провадженні Господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Мукачівське автотранспортне підприємство 12106» до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 29816,73 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.05.2016 року порушено провадження у справі № 911/1642/16 та призначено справу до розгляду на 21.06.2016 року.

10.06.2016 року від представника позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи.

21.06.2016 року через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив на позов, яким останній проти позову заперечував, просив суд застосувати наслідки пропуску строку позовної давності та відмовити у задоволені позову в повному обсязі.

В судове засідання, яке відбулось 21.06.2016 року представник позивача не з'явився. У зв'язку з чим розгляд справи відкладався на 05.07.2016 року.

04.07.2016 року від представника позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи.

В судове засідання, яке відбулось 05.07.2016 представник позивача не з'явився. У зв'язку з чим розгляд справи відкладався на 19.07.2016 року. Також, ухвалою від 19.07.2016 року продовжено строк розгляду справи.

19.07.2016 року через канцелярію суду від представника відповідача надійшли додаткові письмові пояснення щодо строків позовної давності.

В судове засідання, яке відбулось 19.07.2016 року представник позивача не з'явився. Розгляд справи відкладався до 02.08.2016 року.

В судовому засіданні 02.08.2016 року позивач позовні вимоги підтримав, відповідач проти позову заперечував.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані сторонами докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з викладених у позові обставин та підтверджується матеріалами прави, відповідно до Заявки №13/10 на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 13.10.2014 року на замовлення Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в період з 14.10.2014 року по 20.10.2014 року позивачем було здійснено перевезення вантажу (хімічні речовини на палетах) по маршруту Lorrach (Німеччина) - м. Київ (Україна) автомобілем НОМЕР_1/АО 1084 ХТ. Вартість послуги з перевезення вантажу згідно Заявки склала 36 148,00 грн. та повинна бути сплаченою протягом 20 банківських днів після отримання акту та рахунку.

Факт отримання товару вантажоодержувачем підтверджується наявністю відповідного відбитку печатки останнього, а саме ТОВ «БУДХІМ» в місті Києві.

20.10.2014 року сторонами було підписано Акт надання послуг №1779, та позивачем виставлено рахунок ФОП ОСОБА_1 №1747 від 20.10.2014 року на суму 36148,00 грн.

Враховуючи обумовлений Заявкою порядок оплати, строк оплати вартості послуг настав 17.11.2014 року (20 банківський день після підписання Акту надання послуг).

У зв'язку з непроведенням оплати вищевказаного рахунку, 13.01.2015 року позивач надсилав відповідачу ОСОБА_4 про стягнення заборгованості в сумі 36 148,00 грн., яка була отримана відповідачем 28.01.2015 року, що стверджується Рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Позивач зазначає, що відповідач своєчасно та в повному обсязі послуги з перевезення не оплатив, в період з 28.01.2015 року відповідачем частково проводились оплати Рахунку №1747 від 20.10.2014 року і станом на 12.04.2016 року відповідачем було сплачено всього 16000 грн., а саме: 28.01.2015 року - 2000,00 грн.; 02.02.2015 року - 1500,00 грн.; 03.02.2015 року - 1500,00 грн.; 12.02.2015 року - 1000,00 грн.; 24.02.2015 року - 2000,00 грн.; 05.03.2015 року - 1000,00 грн.; 17.03.2015 року- 1000,00 грн.; 06.04.2015 року - 1000.00 грн.; 02.06.2015 року - 1000,00 грн.; 20.08.2015 року - 1000,00 грн.; 07.09.2015 року - 1000,00 грн.; 21.09.2015 року - 500,00 грн.; 15.10.2015 року - 500,00 грн.; 11.11.2015 року - 1000,00 грн.

Таким чином, позивач просить стягнути з відповідача решту несплаченої заборгованості, що складає 20 148,00 грн.

Також, у зв'язку з несвоєчасним виконанням грошового зобов'язання з оплати послуг перевезення, позивач з посиланням на Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та ст. 230 Господарського кодексу України просить стягнути 4 280,21 грн. пені та на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить стягнути 604,44 грн. 3% річних та 4 784,08 грн. інфляційних.

Відповідно до вимог ст. 909 Цивільного Кодексу України та ст.307 Господарського Кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, і має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за ввезення вантажу встановлену плату.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановлено транспортними кодексами (статутами).

Як зазначає ст.916 Цивільного Кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідач у відзиві проти позову заперечував, зазначив, що за умовами Заявки розрахунок мав бути проведений протягом 20 банківських днів після отримання документів перевезення у повному обсязі. Однак, відповідач стверджує, що позивач не виконав зазначені умови Заявки у повному обсязі, не надав до матеріалів справи належних доказів отримання відповідачем всіх необхідних для оплати документів, тому строк остаточного виконання зобов'язання по сплаті не настав.

В спростування викладених у відзиві обставин та на виконання вимог суду, позивачем були надані докази про надіслання відповідачу необхідних для оплати документів про перевезення та претензії про оплату.

При цьому, відповідач у відзиві посилається лише на ненадання позивачем доказів надіслання необхідних для оплати документів, однак не зазначає, які саме документи не були надані.

Відповідно до вимог ст. 909 Цивільного Кодексу України та ст.307 Господарського Кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, і має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за ввезення вантажу встановлену плату.

З матеріалів справи вбачається здійснення відповідачем часткової оплати послуг, що свідчить про усвідомлення останнім необхідності оплати наданих послуг. Також, підписання Акту наданих послуг свідчить про визнання факту надання послуг та необхідності їх оплати.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт неоплати відповідачем на користь позивача 20 148,00 грн. за послуги перевезення.

Щодо вимоги про стягнення пені, позивач як на підставу стягнення пені посилався на норми Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та ст. 230 Господарського кодексу України. Однак, відповідні норми лише регулюють питання щодо стягнення пені, але не є законодавчими підставами для стягнення пені. В той же час, в порушення вимог суду позивач не навів необхідних обґрунтувань вимоги про стягнення пені, а саме не навів відповідних спеціальних норм законодавства чи інших двосторонніх домовленостей сторін про стягнення пені.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленум Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено ст. 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», ст. 36 Закону України «Про телекомунікації», ст. 1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій». У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України «Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань», а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини. Передбачений ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України розмір відповідальності за порушення грошових зобов'язань застосовується, якщо інше не узгоджено сторонами в договорі або не передбачено законом.

Беручи до уваги заперечення відповідача та враховуючи те, що між сторонами відсутній правочин яким було б передбачено застосування заходу забезпечення зобов'язання - неустойки у вигляді пені, погоджено розмір та умови її нарахування, вчинений у письмовій формі та відсутня пряма вказівка закону щодо такого виду забезпечення виконання зобов'язання, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

В той же час, відповідно до ч. 4 п. 2.1 постанови Пленум Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 наведене не виключає можливості покладення на боржника також і відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України за невиконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідач у відзиві заперечував проти стягнення 3% річних та інфляційних витрат з посиланням на неможливість встановлення точного строку виконання зобов'язання.

Враховуючи, що Акт наданих послуг було підписано сторонами 20.10.2014 року, двадцятиденний строк для оплати сплинув 17.11.2014 року, тому, проведені позивачем нарахування 3% річних та інфляційних на залишкову суму боргу після останньої часткової сплати здійснені в межах фактичного періоду прострочення, що є обґрунтованим і правомірним.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення 604,44 грн. 3% річних та 4784,08 грн. інфляційних підлягають задоволенню.

Щодо заяви відповідача про застсування строків позовної давності у правовідносинах, які виникають з договору міжнародного перевезення, судом встановлено наступне.

Відповідач зазначає, що згідно з ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною радою України (ч. 6 ст. 315 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 року, до якої Україна приєдналась відповідно до Закону «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» від 01.08.2006 року передбачено, що термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік. Однак, у випадку навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов'язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки. Відлік терміну позовної давності починається:

a) у випадку часткової втрати чи пошкодження вантажу, або прострочення в доставці - з дня доставки;

b) у випадку втрати всього вантажу - з тридцятого дня по закінченню узгодженого терміну доставки, або, за відсутності такого терміну, - з шістдесятого дня після прийняття вантажу перевізником для перевезення;

c) у всіх інших випадках - по закінченню тримісячного терміну з дня укладання договору перевезення.

День початку відліку терміну позовної давності у термін не зараховується (ч. 1 ст. 32).

Пред'явлення претензії в письмовій формі припиняє відлік терміну позовної давності до того дня, коли перевізник у письмовій формі відхилив претензію і повернув додані до неї документи. У випадку часткового визнання претензії відлік терміну позовної давності відновляється лише стосовно тієї частини претензії, яка залишається предметом спору. Тягар доказу факту отримання претензії або відповіді на неї, а також повернення документів, лежить на стороні, яка посилається на ці факти. Відлік терміну позовної давності не призупиняється внаслідок пред'явлення подальших претензій на тій ж підставі (ч. 2 ст. 32).

За умови дотримання положень пункту 2 вище, подовження терміну позовної давності регулюється законодавством суду або трибуналу, що розглядає справу. Це законодавство також регулює нове набуття позовних прав (ч. 3 ст. 32).

Вимоги, термін позовної давності по яким закінчився, не можуть бути пред'явлені у формі зустрічного позову або контрпретензії (ч. 4 ст. 32).

Відповідач зазначає, що оскільки Заявку було подано відповідачем 13.10.2014 року, а прийнято позивачем до виконання 14.10.2014 року, тримісячний строк з дня укладання договору перевезення починається з 15.10.2014 року і закінчується 15.01.2015 року.

Таким чином, річний термін позовної давності починає обліковуватися з 15.01.2015 року і закінчується 15.01.2016 року, однак позивач звернувся з даним позовом лише 12.05.2016 і таким чином пропустив строк позовної давності.

В додаткових поясненнях щодо підстав переривання строку позовної давності відповідач зазначав, що припинення відліку терміну позовної давності у відносинах перевезення вантажу має регулюватись виключно спеціальною нормою ст. 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 року. Також, відповідач заперечував факт отримання ОСОБА_4 позивача про необхідність сплати заборгованості.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Як визначено ст. 258 Цивільного кодексу України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог, які виникли у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу).

Згідно зі ст. 925 Цивільного кодексу України до пред'явлення перевізникові позову, що випливає із договору перевезення вантажу, пошти можливим є пред'явлення йому претензії у порядку, встановленому законом, транспортними кодексами (статутами).

Позов до перевізника може бути пред'явлений відправником вантажу або його одержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді у місячний строк.

До вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Згідно зі ст. 926 Цивільного кодексу України Позовна давність, порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезеннями у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).

Також, ч. 6 ст. 315 Господарського кодексу України передбачено, що до спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною радою України (ч. 6 ст. 315 Господарського кодексу України).

Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Таким чином, норми Цивільного кодексу України визначають загальне поняття та порядок застосування позовної давності і поширюються на всі правовідносини з врахуванням особливостей, передбачених спеціальними законодавчими актами. Стаття 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 року додатково, але не виключно, встановлює особливості застосування строку позовної давності у правовідносинах, які виникають з міжнародного перевезення і передбачає також порядок та підстави припинення відліку позовної давності, продовження якого згідно з ч. 3 ст. 32 Конвенції регулюється законодавством суду або трибуналу, що розглядає справу.

З огляду на викладаене, на правовідносини міжнародного перевезення поширюються норми Цивільного кодексу України про позовну давність з врахуванням особливостей, передбачених спеціальним законодавством (зокрема, щодо строку позовної давності та припинення його відліку за наявності відповідних підстав), які не відміняють загальних підстав переривання строку позовної давності.

Враховуючи, що часткова сплата здійснювалась відповідачем після надіслання позивачем претензії, така часткова сплата є підставою для переривання строку позовної давності. Оскільки, сплата відбувалась частинами, але щодо одного зобов'язання, строк позовної давності вважається перерваним з дати останньої проплати, тобто 11.11.2015 року і на момент зверненя з даним позовом річний строк позовної давності позивачем не пропущено.

Оскільки, судом встановлено наявність підстав для переривання строку позовної давності, питання щодо надіслання та отримання претензії відповідачем не впливають на результат розгляду спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства України, повно та всебічно розглянувши матеріали справи господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення 20 148,00 грн. основного боргу, 604,44 грн. 3% річних та 4784,08 грн. інфляційних. В решті (щодо стягнення пені) позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідач має відшкодувати позивачу витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовних вимогам, що складає 1180,18 грн.

Керуючись ст. ст. 22, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (09600, АДРЕСА_1, код 31460221381) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Мукачівське автотранспортне підприємство 12106» (89600, Закарпатська обл., м. Мукачево, вул. Індустріальна, 1, код 03114023) 20 148,00 грн. основного боргу, 604,44 грн. 3% річних, 4784,08 грн. інфляційних та 1180,18 грн. витрат по сплаті судового збору.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 17.08.2016 р.

Суддя Т.П. Карпечкін

Дата ухвалення рішення02.08.2016
Оприлюднено23.08.2016

Судовий реєстр по справі —911/1642/16

Ухвала від 15.06.2017

Господарське

Господарський суд Київської області

Карпечкін Т.П.

Постанова від 14.11.2016

Господарське

Київський апеляційний господарський суд

Сулім В.В.

Ухвала від 12.09.2016

Господарське

Київський апеляційний господарський суд

Сулім В.В.

Рішення від 02.08.2016

Господарське

Господарський суд Київської області

Карпечкін Т.П.

Ухвала від 11.07.2016

Господарське

Господарський суд Київської області

Карпечкін Т.П.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні