Постанова

від 12.08.2016 по справі 8/5/5022-338/2012(6/55/5022-790/2011)

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" серпня 2016 р. Справа № 8/5/5022-338/2012(6/55/5022-790/2011)

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді: Бойко С.М.

суддів: Кравчук Н.М.

Якімець Г.Г.

при секретарі судового засідання Сосула О.,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 (згідно свідоцтва №511);

від відповідача : не з`явився;

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Ланівці" б/н, б/д

на рішення господарського суду Тернопільської області від 11.04.2016, суддя - Гирила І.М.,у справі № 8/5/5022-338/2012 (6/55/5022-790/2011)

за позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, с. Великі Дедеркали,

до відповідача: відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Ланівці", м. Ланівці,

про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

постановою Вищого господарського суду України від 10 квітня 2012 року рішення господарського суду Тернопільської області від 25.07.2011 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.10.2012 року скасовано, справу №6/55/5022-790/2011 направлено на новий розгляд до господарського суду Тернопільської області. Під час нового розгляду справи Вищий господарський суд вказав, що необхідно з'ясувати обставини щодо якості переданого продавцем покупцеві товару та, відповідно, наявності обов'язку у покупця його оплатити, невиконання позивачем обов'язку передачі сертифікатів якості на товар, наявності кримінальної справи за фактом реалізації ним контрафактного (підборного) товару та обов'язку відповідача оплатити проданий товар на умовах товарного кредиту.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 11.04.2016 року в справі № 8/5/5022-338/2012 (6/55/5022-790/2011) позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Ланівці", на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3: - 27 337 грн 50 коп. - основного боргу;- 80 803 грн 63 коп. - відсотків за користування товарним кредитом;- 13 972 грн 62 коп. - інфляційних нарахувань;- 4 142 грн 64 коп. - 3% річних; - 1 262 грн 96 коп. державного мита;- 235 грн 70 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу - 12 629 грн 64 коп. - витрат на оплату послуг адвоката.

В задоволенні решти частини позову відмовлено.

Суд першої інстанції прийняте рішення мотивував тим, що між сторонами укладено договір №129 від 01.04.2009 р. поставки продукції на умовах товарного кредиту (надалі - Договір), за яким позивач поставив товар, а відповідач зобов'язаний його оплатити, що останнім виконано не було. Окрім того, виправдальним вироком встановлено, що директор позивача не вчиняв по цій господарській угоді протиправних дій, що переслідуються в кримінальному порядку.

В апеляційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Ланівці"(відповідач) просить скасувати рішення господарського суду Тернопільської області від 11.04.2016 р. у справі № 8/5/5022-338/2012 (6/55/5022-790/2011) повністю і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги, скаржник зазначає, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги п. 2 ст. 536 ЦК України, а саме процедуру визначення нарахування та можливого граничного розміру, що визначена в Законі України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

В судових засіданнях представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив скасувати рішення господарського суду Тернопільської області від 11.04.2016 р. у справі № 8/5/5022-338/2012 (6/55/5022-790/2011) та прийняти нове, яким позов задоволити.

Представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити рішення господарського суду Тернопільської області від 11.04.2016 р. у справі № 8/5/5022-338/2012 (6/55/5022-790/2011) без змін, апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Ланівці" без задоволення.

Розглянувши наявні в справі матеріали, давши оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представників сторін в судових засіданнях за їх участі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення рішення господарського суду Тернопільської області від 11.04.2016 р. у справі № 8/5/5022-338/2012 (6/55/5022-790/2011) без змін, апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Ланівці" без задоволення.

Судами встановлено, що між суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_3, (постачальник) з однієї сторони, та ТзОВ "Агро-Ланівці" (покупець) з іншої сторони укладено договір №129 від 01.04.2009 р. поставки продукції на умовах товарного кредиту (надалі - Договір).

Пунктами 1.1, 1.3 Договору Постачальник зобов'язався поставити та передати у власність Покупця матеріально - технічні ресурси (продукцію), а саме: засоби захисту рослин: гранстар на суму 22 477,50 грн та раксіл на суму 4860 грн., а Покупець - прийняти Продукцію та оплатити її вартість на умовах даного Договору. Договір укладено на умовах товарного кредиту.

Вищезазначеним договором встановлено, що приймання- передача продукції здійснюється сторонами супровідними документами (товарні накладні, податкові накладні/сертифікати якості). Всі ризики втрати Продукції переходять від Постачальника до Покупця в момент передачі продукції. Продукція вважається прийнятою по кількості згідно товарних накладних, а по якості - згідно сертифікату якості. (п. п. 5.3, 5.4)

Відповідно до п. 4.2 Договору, кінцевий розрахунок за поставлену на умовах товарного кредиту Продукцію здійснюється до 01.09.2009 року.

Згідно п.7.1 Договору останній набуває чинності з моменту підписання його сторонами і є дійсним до моменту його остаточного виконання.

Зобов'язання покупця у відповідності з п.п. 4.2 та 4.3 даного Договору забезпечується на підставі накладної № 120 (п. 7.1 Договору).

На виконання умов укладеного між сторонами договору, позивач, згідно накладної № 120 від 01.04.2009р., передав, а відповідач, на підставі довіреності №1 від 01.04.2009р., виданої ТОВ "Агро-Ланівці" на ім'я ОСОБА_4, одержав обумовлену в Договорі продукцію на загальну суму 27 337,50 грн, а саме: засоби захисту рослин: гранстар в кількості 18,5 кг на суму 22 477,50 грн та раксіл в кількості 20 л на суму 4 860 грн (а.с. 11-12). Кінцевий розрахунок за поставлену на умовах товарного кредиту Продукцію відповідач повинен був здійснити до 01.09.2009 року.

Відповідач факт отримання продукції на підставі Договору №129 згідно накладної № 120 від 01.04.2009 р. на загальну суму 27 337,50 грн, сплачену згідно платіжних доручень №766 від 10.12.2009 р. 7 337,50 грн, № 36 від 25.02.2010 р. 5 000 грн та №308 від 02.11.2010 р. 15 000 грн. не заперечує.

Пунктом 4.3 договору визначено, що за користування товарним кредитом Покупець виплачує Постачальнику процентну ставку в розмірі 0,5% від вартості неоплаченої продукції за кожен день. Процентна ставка нараховується в кінці кожного місяця користування товарним кредитом з моменту фактичного отримання Покупцем продукції до моменту повного розрахунку за нього з постачальником.

Оплата процентної ставки за товарний кредит провадиться щомісячно. У випадку часткової оплати в першочерговому порядку проводиться розрахунок процентної ставки (п. 4.4 р. 4 Договору).

Судами встановлено, що зобов'язання по оплаті вартості отриманої продукції відповідачем виконані з порушенням встановленого Договором строку. Зокрема, розрахунок за отриманий товар згідно накладної № 120 від 01.04.2009 р. відповідачем здійснено наступним чином: 10.12.2009 р. згідно платіжного доручення №766 сплачено 7 337,50 грн, 25.02.2010 р. згідно платіжного доручення №36 - 5 000 грн та 02.11.2010 р. згідно платіжного доручення №308 - 15 000 грн. Враховуючи, що вказані вище грошові кошти перераховані відповідачем з порушенням строків, визначених п. 4.2 Договору, позивачем, за період з 02.04.2009 р. по 31.05.2011 р. нараховано відсотки за користування товарним кредитом в загальній сумі 108 181,13 грн. При цьому, сплачені відповідачем згідно наведених вище платіжних доручень грошові кошти в загальній сумі 27 337,50 грн, на підставі п. 4.4 Договору, зараховані в рахунок часткового погашення відсотків за користування наданим товарним кредитом.

Відповідно до вимог ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як встановлено ст. 694 ЦК України, договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. Зміна ціни на товар, проданий в кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі невиконання продавцем обов'язку щодо передання товару, проданого в кредит, застосовуються положення статті 665 цього Кодексу. Якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару. Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем. З моменту передання товару, проданого в кредит, і до його оплати продавцю належить право застави на цей товар.

Частинами 1,2 статті 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Право передбачити в договорі обов'язок сплати відсотків за користування товарним кредитом надано сторонам вказаними вище нормами ЦК України, та узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, в силу якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Твердження апелянта щодо процедури визначення нарахувнаня та можливого граничного розміру, що визначена в Законі України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» не відповідає обставинам, які встановлені судами, а також не знайшло підтвердження в матеріалах справи.

Суд першої інстанції розглядаючи дану справу з метою забезпечення всебічного та об'єктивного розгляду справи, виконання зазначених у постанові Вищого господарського суду України від 10.04.2012 р. вказівок, зважаючи на наявність кримінальної справи, порушеної за ч.ч.1, 2 ст. 229 КК України за фактом реалізації позивачем, в т.ч. відповідачу на підставі накладної № 120 від 01.04.2009 р., фальсифікованої продукції, беручи до уваги, що в межах кримінальної справи № 1-52/11 досліджував не лише факт поставки позивачем згідно договору поставки продукції на умовах товарного кредиту № 129 на підставі накладної № 120 від 01.04.2009р. відповідачу товару на суму 27 337,50 грн, а й розглядався цивільний позов ТОВ "Агро - Ланівці" про стягнення з ОСОБА_3 на користь товариства матеріальної шкоди за поставлений фальсифікований товар в сумі 31 387,50 грн, в т.ч.: 27 337,50 грн - сума коштів, сплачена позивачу у даній справі відповідачем за отриманий у нього згідно накладної №120 від 01.04.2009 р. товар, ухвалою суду від 30.05.2012 р. провадження у справі №8/5/5022-338/2012(6/55-790/2011) було зупинено на підставі ч. 1 ст. 79 ГПК України.

Вироком Кременецького районного суду від 06.11.2015 р. ОСОБА_3 визнано не винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1-2 ст. 229 КК України, та постановлено виправдати його у зв'язку із відсутністю в його діянні складу злочину; в задоволенні цивільного позову ТОВ "Агро-Ланівці" на суму 31 387,50 грн відмовлено. Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 10.02.2016 р., яка набрала законної сили 10.02.2016 р., апеляційні скарги державного обвинувача прокурора прокуратури Кременецького району Табачука О.М. та ОСОБА_5 на вирок Кременецького районного суду Тернопільської області від 06.11.2015 р. залишено без задоволення; на підставі ст. 365 КПК України (в редакції 1960 р.) мотивувальну частину вироку змінено, виключивши з неї посилання суду про відмову у задоволенні цивільних позовів ТОВ "Дюпон Україна" на суму 97 666,62 грн, "Байєр АГ" на суму 16 495,80 грн, ТОВ "Агро-Ланівці" на суму 31 387,50 грн; в іншій частині вирок Кременецького районного суду Тернопільської області від 06.11.2015 р. відносно ОСОБА_3 залишено без змін.

Таким чином, в межах кримінальної справи факт поставки позивачем на підставі договору №129 згідно накладної № 120 від 01.04.2009 р. фальсифікованої продукції відповідачу, як і факт завдання останньому матеріальної шкоди за поставлений товар згідно даної накладної фальсифікований, за твердженням відповідача, не встановлено. Висновки експерта №1-127/11 від 08.02.2011 р. та №1-124/11 від 16.02.2011 р. судом першої інстанції підставно не були розцінені як належні докази поставки позивачем згідно накладної №120 від 01.04.2009 р. неякісної продукції, оскільки експертні дослідження проводились у сфері інтелектуальної власності та комп'ютерних технологій та, відповідно, висновків щодо якості поставленого товару не містять.

При вирішенні спору суд першої інстанції підставно виходив з того, що відповідно до ч. 1-2 ст. 673 ЦК України, продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.

За змістом ч. 4 ст. 673 ЦК України якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам. Товар, який продавець передає або зобов'язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 675 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 622 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

В ч. 1 ст. 268 ГК України вказано, що якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів.

Частиною 2 статті 622 ЦК України передбачено, що продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається із матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, пунктом. 3.1 р. 3 Договору сторони передбачили, що якість поставленої продукції повинна відповідати сертифікату якості. У випадку поставки продукції, яка не відповідає сертифікату якості, покупець письмово повідомляє про це постачальника. Якщо протягом 30 днів з дня отримання продукції покупцем не виставлена претензія постачальнику, то така продукція вважається прийнятою. Невідповідність якості продукції повинна бути підтверджена актом експертизи спеціалізованої установи чи організації.

Однак у встановлений договором строк із відповідною претензією щодо якості продукції відповідач не звертався, акт експертизи спеціалізованої установи чи організації, який би містив висновок щодо якості поставленої позивачем продукції на підставі Договору №129 згідно накладної №120 від 01.04.2009 р. відсутній. Доказів відмови від договору, звернення до постачальника з вимогою про повернення сплаченої за товар грошової суми чи заміни товару відповідачем також не надано.

Лист ТОВ "Агро-Ланівці" б/н від 22.07.2009 р. підставно не був розцінений судом першої інстанції як належний доказ, який свідчить про звернення до позивача з претензіями щодо якості товару, оскільки докази надіслання останнього на адресу ФОП ОСОБА_3 в матеріалах справи відсутні. Натомість проведені товариством оплати 10.12.2009 р на суму 7 337,50 грн, 02.11.2010 р. на суму 15 000 грн та 25.02.2010 р. на суму 5 000 грн свідчать про те, що поставлена за Договором №129 згідно накладної №120 від 01.04.2009 р. продукція є прийнятою Покупцем у відповідності до п. 3.1 Договору.

Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо підтвердженого матаріалами даної справи факту отримання відповідачем на підставі Договору №129 згідно накладної №120 від позивача продукції.

У зв'язку із чим суд першої інстанції підставно дійшов висновку про стягнення з відповідача 27 337, 50 грн заборгованості за поставлену продукцію, та 80 803,60 грн відсотків за користування товарним кредитом.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається із матеріалів справи позивачем за період з 01.09.2009 р. по 31.05.2011 р. нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в сумі 4 301,37 грн та інфляційні нарахування в сумі 13 972,62 грн.

Здійснивши перерахунок та беручи до уваги вартість переданого позивачем та отриманого відповідачем на підставі Договору №129 згідно накладної №120 від 01.04.2009 р. товару, передбаченого умовами договору терміну здійснення розрахунку та здійснених відповідачем оплат, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо підставності стягнення з відповідача 3% річних в сумі 4 142 грн 64 коп. В решті суми судом першої інстанції підставно відмовлено.

Згідно проведеного колегією суддів перерахунку інфляційних нарахувань, правомірним до стягнення за визначений позивачем період є нарахування останніх в сумі 14 376,07 грн. Разом з тим, враховуючи диспозитивність судового процесу, а також те, що суд позбавлений права вийти за межі позовних вимог, до стягнення підлягає сума інфляційних нарахувань визначена позивачем в розмірі 13 972 грн 62 коп.

При цьому, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді 3% річних не є санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Доказами надання послуг адвоката судом першої інстанції правомірно взято до уваги договір про надання юридичних (адвокатських) послуг та правове обслуговування №01/01/11 від 01.01.2011 р. (а.с. 19, т. 1), ордер адвоката, виданий адвокатським об'єднанням "Тернопільська обласна колегія адвокатів", з доданням до нього витягу з договору від 01.01.2011 р. (а.с. 21, т.1), свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю № 511 від 20.06.2008 р. (а.с. 24, т. 1), акт виконаних робіт по Договору №01/01/11 від 01.01.2011 р. (а.с. 22, т.1), квитанція до прибуткового касового ордера №02 від 02.06.2011 р. на суму 13 500 грн згідно договору №01/01/11 та акту від 02.06.2011 р. (а.с. 23, т.1).

Суд першої інстанції підставно виходив з того, що при вирішенні питання про розмір суми, яка підлягає відшкодуванню стороні за послуги адвоката, має бути врахована як ціна позову, яку вказав позивач у позовній заяві, так і критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

В п. 6.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України, вказано, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Беручи до уваги вищевикладене, враховуючи зазначені приписи чинного законодавства, враховуючи предмет спору, суму позовних вимог, співрозмірність її з розміром адвокатських витрат, які відповідач зобов'язаний відшкодувати, складність справи, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що правомірним є стягнення останньої в сумі 12 625,64 грн, що становить практично 10% від задоволеної судом суми позовних вимог.

Відповідно до ст. 43 ГПК України , господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Однак, у встановленому законом порядку підстави, передбачені у ст. 104 ГПК України для скасування або зміни судового рішення не були доведені суду належними доказами.

Відтак, беручи до уваги наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Тернопільської області від 11.04.2016 р. у справі № 8/5/5022-338/2012 (6/55/5022-790/2011) прийняте на підставі матеріалів справи, у відповідності до норм матеріального та процесуального права, посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, висновків господарського суду Тернопільської області не спростовують, а відтак, не визнаються такими, що можуть бути підставою для його скасування.

У відповідності до вимог ч.5 ст.49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача при задоволенні позову, в тому числі і витрати за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 99 , 101 , 103 , 105 Львівський апеляційний господарський суд , -

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Тернопільської області від 11.04.2016 р. у справі № 8/5/5022-338/2012 (6/55/5022-790/2011) залишити без змін.

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Ланівці" б/н, б/д - залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Матеріали справи скеровуються до господарського суду Тернопільської області.

Головуючий-суддя: Бойко С.М.

Судді: Кравчук Н.М.

Якімець Г.Г.

Повний текст постанови виготовлено 17.08.2016.