Рішення

від 29.08.2016 по справі 760/14774/15-ц

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

760/14774/15-ц

2-1262/16

СОЛОМ`ЯНСЬКИЙ районний суд м. КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2016 року Солом`янський районний суд м. Києва

в складі судді Кицюк В.С.,

за участю секретаря Піддубняк І.О.,

представника позивача Тарнавського В.Б.,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізинг ІТ - СПВ» до ОСОБА_3 про повернення безпідставно перерахованих коштів, -

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2015 року позивач звернувся в суд із вищезазначеним позовом, в якому просив з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог стягнути з відповідача на свою користь 40 000,00 грн. на підставі ст.1212 ЦК України та на підставі ч.2 ст.625 ЦК України - 33 000,00 грн. інфляційного збільшення боргу та 1 313,42 грн. 3% річних, мотивуючи свої вимоги наступним.

Так, 21.03.2014 позивач перерахував відповідачу на його банківський рахунок 20 000,00 грн., зазначивши в призначенні платежу «За облігації іменні проценті серії «В» ТОВ «Лізинг ІТ - СПВ» згідно з договором №2014-30 від 21.03.2014 (без ПДФО в мом. випл. Ст.168.1.3 ПКУ)», але насправді такий договір між сторонами не укладався.

Крім того, 27.03.2014 позивач здійснив аналогічне перерахування 20 000,00 грн. із ідентичним вищезазначеному призначенню платежу.

Позивач наполягає на тому, що таке перерахування виключає рахункову помилку, в той же час відсутня і підстава такого перерахування - відсутній вищезазначений договір.

Позивач акцентує увагу на тому, що сам відповідач визнає таке безпідставне отримання ним вищезазначених сум, оскільки неодноразово звертався до позивача із листами про зарахування зустрічних однорідних вимог, нібито стверджуючи, що ці суми слід зарахувати як неустойку, яку він вважає нібито позивач повинен йому виплатити за ймовірне невиконання своїх зобов`язань, проте свій борг перед відповідачем позивач вважає спірною вимогою на предмет взагалі існування такого.

В подальшому, мотивуючи тривалим неповернення грошових коштів, позивач нарахував на суму боргу відсотки, наполягаючи на застосуванні одночасно ч.2 ст.1214, ст.536 ЦК України та ч.2 ст.625 ЦК України та просив стягнути інфляційне збільшення боргу та 3% річних, вирішити питання про судові витрати (а.с.4-5, 82-83)

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов з підстав викладених вище. На запитання пояснити якщо позивач категорично заперечує існування договірних відносин між сторонами, і таким чином без достатньої правової підстави перерахування 40 000,00 грн. відповідачу, чому одночасно просить застосувати ч.2 ст.625 ЦК України якою регламентується прострочення виконання грошового зобов`язання, що само по собі передбачає існування таких відносин між сторонами відповіді не надав, зауваживши лише, що слово «проценти» за користування «чужими» грошима прямо міститься в ч.2 ст.1214 та ст.536 ЦК України, зокрема, в останній мова йде про те, що розмір процентів за користування чужими грошима встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства. В даному випадку, позивач вважає, що ч.2 ст.625 ЦК України - це і є той самий закон, який передбачає розмір процентів.

Представник відповідача категорично заперечував проти задоволення позову. Так, він підкреслив, що дійсно на банківський рахунок відповідача було перераховано 40 000,00 грн. як зазначено в призначенні платежу згідно з договором №2014-30 від 21.03.2014, проте такого договору між сторонами не існувало, тому в подальшому, коли позивач пред`явив вимогу про повернення безпідставно отриманих грошових коштів, відповідач дійсно відмовився це зробити, мотивуючи тим, що між сторонами укладений інший договір викупу цінних паперів власної емісії №2014-21/3 від 12.03.2014 і таким чином він (відповідач) здійснив зарахування зустрічних однорідних вимог згідно ст.601 ЦК України (а.с.70)

Заслухавши сторони та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, чи слід задовольнити позов або в позові відмовити (ст.214 ЦПК України)

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України)

Судовим розглядом встановлено, що 21.03.2014 позивач перерахував відповідачу на його банківський рахунок 20 000,00 грн., зазначивши в призначенні платежу «За облігації іменні проценті серії «В» ТОВ «Лізинг ІТ - СПВ» згідно з договором №2014-30 від 21.03.2014 (без ПДФО в мом. випл. Ст.168.1.3 ПКУ)» (а.с.6)

27.03.2014 позивач здійснив аналогічне перерахування 20 000,00 грн. із ідентичним вищезазначеному призначенню платежу, що підтверджується платіжними дорученнями відповідно №175 та №185, також не оспорюється відповідачем (а.с.7)

16.12.2014 позивач направив відповідачу листа із відомостями про те, що позивачем було здійснено вищезазначені перерахування, проте договору, на якій є посилання в платіжному дорученні і на підставі якого таке перерахування повинно було здійснюватися в бухгалтерії підприємства немає. Відтак, позивач просив відповідача в разі наявності оригіналу договору надати такий позивачу та перерахувати позивачу облігації, в разі відсутності - повернути грошові кошти (а.с.8)

20.01.2015 відповідач надіслав відповідачу заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог, де посилався на те, що 12.03.2014 між сторонами було укладено договір викупу емітентом цінних паперів власної емісії №2014-21/3 на загальну вартість цінних паперів - 643 069,64 грн., проте позивач свої зобов`язання не виконав, тому, зазначає в заяві відповідач, враховуючи що договору №2014-30 від 21.03.2014, вказаного в призначенні зазначених платежів не існує, а заборгованість є по іншому договору, відповідач зараховує зустрічні вимоги в рахунок часткового погашення ймовірного боргу позивача перед відповідачем (а.с.9)

20.02.2015 позивач також направив відповідачу лист-відповідь, в якій акцентував увагу відповідача на тому, що позивач не укладав із відповідачем договору викупу емітентом цінних паперів власної емісії №2014-21/3, що свідчить про те, що така заборгованість ним не визнається та є оспорюванню (а.с.10)

В матеріалах справи відповідачем долучено копію договору викупу емітентом цінних паперів власної емісії №2014-21/3, згідно якого відповідач взяв на себе зобов`язання передати у власність відповідача облігації відсоткові в кількості 600 штук на суму 643 069,64 грн. (а.с.39-40)

Між тим, наданим позивачем рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 25.06.2015 у справі за позовом ОСОБА_3 до ТОВ «Лізинг ІТ - СПВ», ПрАТ «Лізинг інформаційних технологій» про солідарне стягнення неустойки за договором викупу емітентом цінних паперів власної емісії №2014-21/3 від 12.03.2014 в задоволенні позовних вимог відмовлено, ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06.10.2015 - залишено без змін. Так, суди встановили, що укладений директором товариств-відповідачів договір викупу емітентом цінних паперів власної емісії та договір поруки від 12.03.2014 - з перевищенням повноважень і не схвалені товариством, а тому не створюють прав і обов`язків для відповідачів (а.с.41-48)

Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Таким чином, за умови визнання відповідачем обставин безпідставного перерахування на його рахунок позивачем 40 000,00 грн. і відсутності як такого договору №2014-30 від 21.03.2014 між сторонами, встановлених вище обставин рішеннями судів щодо договору викупу емітентом цінних паперів власної емісії №2014-21/3 від 12.03.2014, на який відповідач посилався як на підставу зарахування зустрічних однорідних вимог, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 40 000,00 грн., які були ним отримані без достатньої правової підстави, підлягають задоволенню.

Така позиція узгоджується із висновком ВСУ, висловленому в постанові від 24.09.2014 у справі №6-122цс14.

Щодо застосування до спірних правовідносин ч.2 ст.625 ЦК України, то воно за переконанням суду є помилковим з боку позивача.

Так, відповідно до ч.2 ст.1214 ЦК України в разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст.536 ЦК України)

Згідно ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. При цьому, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства .

Зважаючи на те, що в даному випадку мова йде в законі про домовленості між фізичними особами, а у нас один із контрагентів - юридична особа, і взагалі враховуючи те, що договором апріорі (за його відсутності) розмір процентів встановлений бути не може, то слід керуватися законом та іншими актами цивільного законодавства, але аж ніяк ні ч.2 ст.625 ЦК України, якою встановлюється відповідальність за порушення боржником виконання грошового зобов`язання перед кредитором. Аналіз існуючих між сторонами правовідносин, які встановлені судом і за наслідком такого встановлення судом прийнято рішення про стягнення згідно ст.121 ЦК України 40 000,00 грн., виключає наявність між сторонами грошових зобов`язань з цих самих підстав в минулому, тобто існуючий в минулому обов`язок однієї сторони щось зробити, а другій за це перерахувати в строк грошові кошти.

На підставі викладеного, з урахуванням визначених самим позивачем меж розгляду справу і конкретних підстав для задоволення позовних вимог, керуючись ст.ст.6, 10-11, ст.57-60, ст.60, ст.208, ч.1-3 ст.209, ст.ст.212-215, ст.218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізинг ІТ - СПВ» до ОСОБА_3 про повернення безпідставно перерахованих коштів, - задовольнити частково .

Стягнути з ОСОБА_3, ІПН НОМЕР_1, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізинг ІТ - СПВ» 40 000 (сорок тисяч) грн. 00 коп., які були ним безпідставно отримані.

Стягнути з ОСОБА_3, ІПН НОМЕР_1, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізинг ІТ - СПВ» 400 (чотириста) грн. 00 коп. судового збору.

В іншій частині позову - відмовити.

На рішення може бути подана апеляція до Апеляційного суду м. Києва через Солом`янський районний суд м. Києва протягом 10 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя - В.С. Кицюк

Повний текст рішення виготовлено 29 серпня 2016 року