Рішення

від 16.08.2016 по справі 522/15423/14-ц

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/15423/14-ц

Провадження№2/522/6633/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2016 року Приморський районний суд м. Одеси

у складі: головуючого судді - Бойчука А. Ю.

при секретарі - Скибінській Є. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Плюс» Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Приват-плюс» про захист прав споживачів, відшкодування майнової та моральної шкоди , -

В С Т А Н О В И В:

18.08.2014р. ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Дочірнього підприємства «Плюс» Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Приват-плюс», в якому просила визнати договори недійсними та стягнути матеріальну та моральну шкоду.

Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 27 липня 2015 року позов було задоволено частково, договір №003552 та угоду «Програма діяльності «Приват-Плюс», які укладені 14 липня 2010 року між ОСОБА_1 та ДП «Плюс» ТОВ «Компанія «Приват-Плюс» визнано недійсними; стягнуто з ДП «Плюс» ТОВ «Компанія «Приват-Плюс» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 81 228 гривень 28 копійок, моральну шкоду - у розмірі 5 000 гривень; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2015 року Приморського районного суду м.Одеси від 25.07.2015р. скасовано та ухвалено нове рішення; стягнуто з ДП «Плюс» ТОВ «Компанія «Приват-Плюс» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 76 728 грн. 28 коп.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15.06.2016р. рішення Приморського районного суду м.Одеси від 27 липня 2015 та рішення апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2015р. скасовані, справу направлено на новий розгляд до Приморського районного суду міста ОСОБА_2. При цьому, в ухвалі колегія суддів зазначила, що судами першої і апеляційної інстанції недостатньо досліджені правовідносини між позивачем та відповідачем, та судові рішення не мотивовані належним чином. Так, судами не враховано та не надано оцінку акту приймання-передачі наданих послуг від 24 липня 2010 року. Також, висновок судів першої та другої інстанції про неправомірність діяльності відповідача без ліцензії на надання фінансових послуг є помилковим, так як ліцензування такого роду діяльності віднесено до фінансової лише 09.10.2012 р. на підставі Ліцензійних умов провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах (Розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 09.10.2012 року №1676 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів в групах»), тобто після укладення Договору про надання послуг, спрямованих на придбання товару.)

В ході розгляду справи 15.08.2016 року позивач подала заяву про зміну предмету позовних вимог та їх збільшення, в якій просила визнати недійсним з моменту підписання Договір №003552 від 14 липня 2010 року, укладений між нею та ДП «Плюс» ТОВ «Компанія «Приват-плюс» про надання послуг, спрямованих на придбання товару; визнати недійсним з моменту підписання Договір №003552 від 14 липня 2010 року, укладений між нею та ДП «Гарант» ТОВ «Компанія «Приват-плюс» про надання консультаційних послуг; стягнути з ДП «Плюс» ТОВ «Компанія «Приват-Плюс» на її користь отримані кошти за Договором про надання послуг, спрямованих на придбання товару №003552 від 14 липня 2010 року, укладеним між нею та ДП «Плюс» ТОВ «Компанія «Приват-плюс» у розмірі 76 728, 28 грн.; стягнути з ДП «Гарант» ТОВ «Компанія «Приват-Плюс»на її користь отримані кошти за Договором про надання консультаційних послуг №003552 від 14 липня 2010 року, укладеним між нею та ДП «Гарант» ТОВ «Компанія «Приват-плюс» - у розмірі 4 500, 00 грн.; стягнути з ДП «Плюс» ТОВ «Компанія «Приват-Плюс» на її користь інфляційні збитки за період з 14.07.2010 року по 11.08.2016 року у розмірі 82 846,48 грн.; стягнути з ДП «Гарант» ТОВ «Компанія «Приват-Плюс» на її користь інфляційні збитки за період з 14.07.2010 року по 11.08.2016 року - у розмірі 4 858,82 грн.; стягнути з ДП «Плюс» ТОВ «Компанія «Приват-Плюс» на її користь відсотки за користування грошовими коштами за період з 14.07.2010 року по 11.08.2016 рік - у розмірі 27 937, 50 грн.; стягнути з ДП «Гарант» ТОВ «Компанія «Приват-Плюс» на її користь відсотки за користування грошовими коштами за період з 14.07.2010 року по 11.08.2016 року - у розмірі 821,47 грн.; стягнути солідарно з ДП «Плюс» ТОВ «Компанія «Приват-Плюс» та з ДП «Гарант» ТОВ «Компанія «Приват-Плюс» (код ЄДРПОУ 35926757) на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу - у розмірі 3 000, 00 грн.

При цьому посилалась на те, що у липні 2010 року із оголошення, розміщеного у газеті «Маклер» дізналась про можливість отримання позики на вигідних умовах за Програмою діяльності «Приват Плюс» у регіональному офісі №214-а на площі Грецька, 1 в м.Одесі, яку гарантувало ДП «Плюс» ТОВ «Компанія «Приват-плюс».14.07.2010 року, коли вона звернулась за отриманням позики, представник Відповідача, продавець-консультант ОСОБА_3 (надалі продавець-консультант), розповіла про вигідну позику на умовах сплати 35% від повної суми товару, після чого вона зможе отримати будівельні матеріали на суму 100 000 грн. Продавець-консультант зазначила, що дана позика надається на підставі двох договорів. Будучи введеною в оману, вона підписала з Відповідачем договір, який називався не «договором позики», а «договором про надання послуг, спрямованих на придбання товару» №003552 від 14 липня 2010 року. На її питання, чому договір має іншу назву, продавець-консультант відповіла їй, що по суті - це одне і те ж, і що їхнє керівництво вимагає саме такої назви договору. Одночасно продавець консультант надала ще документи і вона підписала, як виявилось, з іншим суб'єктом (ДП "Гарант" ТОВ "компанія «Приват-плюс", Код 35926757) «Договір про надання консультаційних послуг» №003552 від 14 липня 2010 року. У результаті вона, будучи введеною продавцем-консультантом в оману, підписала два договори із різними суб'єктами, оскільки продавець-консультант запевняла, що дані два договори і додатки до них у сукупності спрямовані на отримання позики для придбання товару. Перший договір - із Відповідачем: Договір №003552 від 14 липня 2010 року «Про надання послуг, спрямованих на придбання товару» (надалі - Договір №1) (а.с.9); Додаток №1 до Договору №1 - «Програма діяльності Приват-плюс» (а.с.5); Додаток №2 до Договору №1 - «Анкетні дані партнера» (а.с12). Другий договір - із іншим суб'єктом - ДП "Гарант" ТОВ "Компанія"Приват-плюс", Код ЄДРПОУ: 35926757: «Про надання консультаційних послуг» №003552 від 14 липня 2010 року (надалі - Договір №2) (а.с.10) та акт прийому-передачі наданих консультаційних послуг від 24.07.2010 р. (а.с.11).Вона добросовісно виконувала свої зобов'язання, сплачуючи платежі за Договором №1 та Договором №2 (а.с.18-26), і з'являючись до офісу Відповідача, проте представники Відповідача постійно не надавали їй належної і необхідної інформації і, продовжуючи вводити її в оману, зазначали, що в Товаристві поки що недостатньо коштів для надання їй Товару, і що їй потрібно сплатити ще один черговий щомісячний платіж, і знову з'явитися через місяць. Подібні відмови у отриманні Товару та вимоги про сплату чергових платежів вона отримувала кожного разу, коли зверталась із вимогою до Відповідача. 18.02.2013 року, сплативши більш 80% суми вартості Товару, вона зрозуміла, що при підписанні Договору №1, Договору №2 і додатків до них - була введена в оману, і стала жертвою нечесної підприємницької діяльності Відповідача. Зазначає, що дані договори повинні бути визнані судом недійсними, посилаючись на те, що: оферта (пропозиція) Відповідача полягала у наданні позики, а акцепт (прийняття пропозиції) з її боку полягав у отриманні позики. Дані особи визнали себе зобов'язаними саме щодо позики; Відповідач ввів її в оману, застосовуючи нечесну підприємницьку практику; при укладенні договорів представник Відповідача під виглядом інформації, необхідної для здійснення свідомого вибору, надавав інформацію у нечіткий і двозначний спосіб, що призвело до дачі нею згоди на укладення правочинів, на які в іншому випадку вона нізащо не погодилася би на виконання Договору №1 нею було сплачено 76 728, 28 грн.; на виконання Договору №2 - 4 500 грн. Вважає, що відповідач протиправно заволодів її коштами, та повинен повернути їх, додатково сплативши інфляційні збитки та відсотки за користування грошовими коштами.

Одночасно із заявою від 15.08.2016 року ОСОБА_1 було подано клопотання, у якому вона просила залучити ДП «Гарант» ТОВ «Компанія «Приват-плюс» у якості співвідповідача. При цьому посилалась на те, що на отримання позики ОСОБА_1 було підписано одночасно два договори: із Договором №003552 від 14 липня 2010 року, укладеним між ОСОБА_1 та Відповідачем, нею був також підписаний Договір №003552 від 14 липня 2010 року з ДП «Гарант» ТОВ «Компанія «Приват-плюс» про надання консультаційних послуг (а.с.10). Судом у задоволенні клопотання про залучення у якості спввідповідача - ДП «Гарант» ТОВ «Компанія «Приват-плюс» відмовлено, у зв'язку з тим, що такі позовні вимоги є предметом розгляду цивільної справи №522/4157/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ДП «Гарант» ТВ «Компанія «Приват-плюс» про стягнення коштів, яка знаходиться в провадженні судді Приморського районного суду міста Одеси Тарасова А.В.

В судовому засіданні представник позивачки за ордером адвокат ОСОБА_2 підтримав позов, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Представник відповідача за довіреністю, ОСОБА_4 заперечував у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В ході всього розгляду справи надавав письмові заперечення на позов, в яких посилався на те, що умови Договорів не порушують вимог Закону та в жодному разі не є такими, що здійснені з використанням нечесної підприємницької діяльності, що вводить споживача в оману. Посилався на п.9 Договору як на свідчення того, що сторони Договору повністю і однаково зрозуміли усі визначення і умови Договору та зміст своїх зобов'язань за ним. Зазначав, відповідно до п.15 Програми діяльності «Приват-плюс» позивач підтвердив, що зрозумів умови Програми, а також що п.10.1 ст.10 Програми діяльності «Приват-плюс», яка є невід'ємною частиною Договорів, передбачено, що «Партнер має право розірвати Договір протягом 9 (дев'яти) календарних днів з моменту його підписання в односторонньому порядку. Партнер зобов'язаний повідомити про розірвання Договору шляхом надіслання поштою письмової заяви на адресу центрального офісу Адміністратора у зазначені 9 (дев'ять) календарних днів. У заяві має бути чітко зазначене рішення Партнера щодо розірвання підписаного Договору. Разом із зазначеною заявою Партнер надсилає примірник підписаного Договору та Додатки до нього». Цей термін надається для того, щоб Партнер мав можливість підтвердити дійсність намірів, звернутися за додатковими консультаціями. Протягом даного терміну заяву про розірвання Договору на адресу Відповідача надіслано не було. Відповідач зазначає, що це є свідченням прийняття позивачем умов Договору. Зазначав, що вимоги Закону, щодо чинності правочину, встановлені ст.203 ЦК України, були дотримані, тому підстави для визнання Договору відсутні. Додавав, що порушення прав споживачів, на які посилається позивач, належним чином не встановлені та не доведені, а є лише надуманою позицією позивача без відповідних підстав.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, які були надані в ході судового розгляду справи, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що ДП «Плюс» ТОВ «Компанія «Приват-плюс» (код ЄДРПОУ 37061561) було розміщено оголошення (а.с.28) у газеті «Маклер» про надання позики з висвітленням її умов. Відповідно до ч.1 ст.641 ЦК України «Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття». Згідно з цим, Відповідач, розмістивши пропозицію «позика» та її умови в оголошенні у газеті «Маклер», стає зобов'язаною особою в укладенні договору позики з кожною із осіб, які приймуть дану пропозицію».

Дізнавшись із цього оголошення про можливість отримання позики на вигідних умовах, ОСОБА_1фактично прийняла дану пропозицію Відповідача, і 14 липня 2010 року з'явилась до офісу Відповідача, маючи намір укласти вищевказаний договір позики. Продавець-консультант відповідача зазначила, що позика надається на підставі двох договорів, розповідаючи про вигідні умови позики і надаючи ОСОБА_1 для підпису наступні договори: Договір №003552 від 14 липня 2010 року про надання послуг, спрямованих на придбання товару з відповідачем, ДП «Плюс» ТОВ «Компанія «Приват-плюс» (далі - Договір №1) (а.с.9), та Договір №003552 від 14 липня 2010 року з ДП «Гарант» ТОВ «Компанія «Приват-плюс» про надання консультаційних послуг (далі - Договір №2) (а.с.10). Продавець-консультант відповідачів запевняла, що дані два договори і додатки до них у сукупності спрямовані на отримання позики. Відповідно до матеріалів справи (а.с.9, а.с.10) зі змісту ст.1 Договору №1 вбачається, що його предметом є надання послуг, спрямованих на придбання товару; зі змісту п.1.1 Договору №2 вбачається, що його предметом є надання консультаційних послуг щодо можливості придбання товарів широкого асортименту на умовах Договору №1 та його додатків. А, відповідно, дані договори ніяким чином не можуть у сукупності бути аналогом договору позики.

В процесі сплати чергових платежів за Договором №1, ОСОБА_1 систематично звертаючись до Відповідача за отриманням позики, постійно отримувала від представників Відповідача відмови у наданні позики, оскільки для цього в Товаристві поки що недостатньо коштів, і що їй потрібно сплатити ще один черговий щомісячний платіж, і знову з'явитися через місяць. Таким чином, ОСОБА_1 було сплачено більш, ніж 80% вартості товару. Відповідно до матеріалів справи останній платіж, здійснений ОСОБА_1 було здійснено 18 лютого 2013 року (а.с.25), після чого вона зрозуміла, що була введена в оману Відповідачем і стала жертвою нечесної підприємницької діяльності Відповідача.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 23 жовтня 2014 року по справі №554/15033/14-к, яка набрала законної сили ( ухвала слідчого судді під час досудового розслідування в рамках клопотання слідчого СУ УМВС України в Полтавській області за матеріалами № 0516/2013 Державної служби фінансового моніторингу України відносно суб'єкта господарювання: ТОВ «Компанія «Приват-плюс» (ЄДРПОУ 34612067),) встановлено, що після сплати клієнтом коштів, консультантом оформлялись договори, відповідно до першого вказаний сплачений платіж був сплатою за консультаційні та юридичні послуги, відповідно до другого з особою укладено договір адміністрування придбання товарів у групі, з графіком щомісячних платежів. При цьому, обіцяна позика клієнту не видавалась, через певний проміжок часу (тиждень, місяць) роз'яснювалось, що для отримання позики щомісяця клієнт повинен вносити платежі, і через певний не визначений проміжок часу позику буде видано». (Витяг з Єдиного державного реєстру судових рішень ухвали Октябрського районного суду м. Полтави від 23 жовтня 2014 року по справі № 554/15033/14-к, провадження № 1кс/554/5750/2014 додається).

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач використовує нечесну підприємницьку діяльність, що виразилась в тому, що співробітник відповідача під виглядом інформації, необхідної для здійснення свідомого вибору, надає клієнтам інформацію у нечіткий і двозначний спосіб, що призводить до дачі клієнтами згоди на укладення правочинів, на які в іншому випадку вони нізащо не погодилася б. Таким самим чином Відповідач ввів і позивача в оману, застосовуючи нечесну підприємницьку практику. А частина 6 ст.19 ЗУ «Про захист прав споживачів» встановлює, що «правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними».

Відповідно до наданих витягів судових рішень із Єдиного державного реєстру судових рішень, які набрали законної сили, (Рішення Київського районного суду м. Полтави від 12.03.2013р. по справі №552/570/13-ц, провадження №2/552/683/13; Рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 09.01.2013р. по справі №2/1109/1025/12, провадження №22-ц/781/65/13; Рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 25.03.2013р. по справі №530/368/13-ц, провадження №2/530/183/13) судами України було розглянуто ряд аналогічних справ по аналогічним правовідносинам, у яких відповідачем виступає Відповідач по даній справі - ДП «Плюс» ТОВ «Компанія «Приват-плюс», якими позови задоволено: визнано аналогічні договори недійсними та стягнено з ДП «Плюс» ТОВ «Компанія «Приват-плюс» кошти.

При цьому, суд критично відноситься до доводів представника ДП «Плюс» ТОВ «Компанія «Приват-плюс», ОСОБА_4, викладених у запереченнях на позов, а саме, в частині відповідності Договору №1 вимогам, необхідним для чинності правочину, встановленим ст.203 ЦК України та відсутністю нечесної підприємницької діяльності з боку відповідача у зв'язку з тим, що підписання позивачем п.9 та п. 12 Договору не свідчить про тотожність волі та волевиявлення, враховуючи системний аналіз положень Договору №1, згідно з яким у ньому відсутній перелік, кількість та якість будівельних матеріалів, право на придбання яких пропонував відповідач позивачу.

Дане заперечення спростовується заявленими обґрунтованими позовними вимогами, обставинами справи, змістом виниклих між позивачем і відповідачем правовідносин, дослідженими матеріалами справи, якими, зокрема, встановлено, що Договір №1 вчинено з порушенням ч.1 ст.203 ЦК України; відсутності при укладені Договору №1 використання нечесної підприємницької діяльності, що вводить споживача в оману, оскільки це заперечення спростовується матеріалами справи (а.с.28), поясненнями сторони позивача щодо введення в оману, розбіжністю між змістом оферти (пропозиції) Відповідача щодо позики та укладеним Договором №1 між позивачем і відповідачем про надання послуг, спрямованих на отримання товару;

Посилання представника відповідача на п.10.1 ст.10 Програми діяльності «Приват-плюс», який встановлює право Партнера (позивача) розірвати Договір №1 протягом 9 календарних днів з моменту його підписання в односторонньому порядку та повідомлення про таке розірвання; посилання на цей термін у якості підтвердження дійсності намірів партнера (позивача); посилання на відсутність звернення партнера (позивача) протягом даного терміну з заявою про розірвання Договору на адресу Відповідача, що розглядається як свідчення прийняття позивачем умов Договору - не стосується предмету позовних вимог та не може бути свідченням погодженням з умовами договору у зв'язку з тим, що позичав дізнався про порушене право після того, як відповідач отримав її вимоги про повернення коштів 29.08.2013р. (а.с.36). Дане заперечення, по-перше, нічим не підтверджується і ґрунтується на припущеннях, тому в силу ч.1, 4 ст.60 ЦПК України не може виступати доказом по даній справі; по-друге, спростовується заявленими обґрунтованими позовними вимогами.

Що стосується заперечень представника відповідача відносно пропуску позивачем строку позовної давності, суд вважає їх неспроможними у зв'язку з наступним. Згідно до ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно до ст.257 ЦПК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Як вбачається з матеріалів справи, останній платіж позивач зробила 18.02.2013р., згідно до платіжного доручення №17801 від 18.02.2013р., (а.с.25) що виключає можливість її обізнаності станом на цей момент порушень з боку відповідача. Враховуючи викладене а також те, що позивач звернулась до суду в серпні 2013 року, суд приходить до висновку, що позивачем звернувся до суду в межах строку, встановленого ст.ст.257,261 ЦК України.

Посилання представника відповідача на ч.1 ст.627 ЦК України щодо того, що позивач при укладенні договору була вільна у виборі контрагента є хибним, оскільки свобода договору передбачає врахування вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимогам розумності та справедливості.

Що стосується посилань представника відповідача на відсутність пірамідальної схеми у правовідносинах у розумінні п.7 ч.3 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» а також необґрунтованість вимог щодо завдання моральної шкоди, суд приходить до висновку, що такі посилання не є предметом позовних вимог у зв'язку зміною предмету позову 15.08.2016р.

На підставі встановлених судом обставин справи, позовна вимога щодо визнання недійсним з моменту підписання Договору №003552 від 14 липня 2010 року, укладеного між ОСОБА_1 та ДП «Плюс» ТОВ «Компанія «Приват-плюс» про надання послуг, спрямованих на придбання товару підлягає задоволенню.

Згідно із ст.3 Договору №1, ОСОБА_1 зобов'язалась щомісячно сплачувати: а) щомісячний чистий платіж (визначений у Додатку №2 до Договору у розмірі 555, 56 грн.); б) щомісячні адміністративні витрати (визначені у Додатку №2 до Договору у розмірі 450, 00 грн.), сплатити Асигнаційний платіж в розмірі, визначеному Додатком №2 до цього Договору. Відповідно до Додатку №2 до Договору №1, щомісячний загальний платіж складає 1005, 56 грн. та виступає сумою щомісячного чистого платежу (555, 56 грн.) і щомісячних адміністративних витрат (450, 00 грн.).

Із матеріалів справи (а.с.18-26) вбачається, що ОСОБА_1 добросовісно виконувала свої зобов'язання, сплачуючи платежі за Договором №1 та Договором №2 (а.с.18-26). Відповідно до матеріалів справи (а.с.18-26) та Таблиці сплачених платежів вбачається, що загальна сума сплачених позивачкою платежів на виконання Договору №1 складає 76 728, 28 грн. Відповідно до квитанції №23 від 14.07.2010 року (а.с.18) позивачкою було сплачено за Договором №2 загальну суму у розмірі 4 500 грн.

Ч.1 ст.216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, у зв'язку з чим позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення з ДП «Плюс» ТОВ «Компанія «Приват-Плюс» коштів за Договором про надання послуг, спрямованих на придбання товару №003552 від 14 липня 2010 року, укладеним між ОСОБА_1 та ДП «Плюс» ТОВ «Компанія «Приват-плюс» - у розмірі 76 728, 28 грн. підлягає задоволенню.

Оскільки з часу сплати ОСОБА_1 грошових коштів Відповідачу за Договором №1 до часу ухвалення рішення про їх стягнення грошові кошти знецінились унаслідок інфляційних процесів, - то стягнення інфляційних витрат є способом захисту майнового права відповідно до ст.16 ЦК України. До того ж, відповідач, протиправно отримавши від ОСОБА_1 сплачені платежі за Договором №1 користувався грошовими коштами, - то стягнення відсотків за користування грошовими коштами також є способом захисту майнового права відповідно до ст.16 ЦК України. Оскільки недійсним договір визнається з моменту укладання, тобто з 14 липня 2010 року, а Відповідач досі не повернув ОСОБА_1 отримані за Договором №1 грошові кошти, то наявний факт користування чужими грошовими коштами. Згідно із ст. 536 ЦК України «за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором». Договором інше не встановлено, а, отже, правовідносини регулює дана норма.

Відповідно до наданого позивачкою розрахунку, збитки від інфляції становлять 82 846,48 грн. (вісімдесят дві тисячі вісімсот сорок шість гривень, сорок вісім копійок); відсотки за користування чужими грошовими коштами складають 27 937, 50 грн. (двадцять сім тисяч дев'ятсот тридцять сім гривень, п'ятдесят копійок).

Оскільки ОСОБА_1 заявлено ряд позовних вимог стосовно суб'єкта ДП «Гарант» ТОВ «Компанія «Приват-плюс», який не є стороною у справі, то не підлягають задоволенню наступні позовні вимоги: щодо визнання недійсним з моменту підписання Договір №003552 від 14 липня 2010 року, укладеного між ОСОБА_1 та ДП «Гарант» ТОВ «Компанія «Приват-плюс» про надання консультаційних послуг; щодо стягнення з ДП «Гарант» ТОВ «Компанія «Приват-Плюс» (код ЄДРПОУ 35926757) на користь ОСОБА_1 отримані кошти за Договором про надання консультаційних послуг №003552 від 14 липня 2010 року, укладеним між ОСОБА_1 та ДП «Гарант» ТОВ «Компанія «Приват-плюс» - у розмірі 4 500, 00 грн. (чотири тисячі п'ятсот гривень); щодо стягнення з ДП «Гарант» ТОВ «Компанія «Приват-Плюс» (код ЄДРПОУ 35926757) на користь ОСОБА_1 інфляційних збитків за період з 14.07.2010 року по 11.08.2016 року - у розмірі 4 858,82 грн. (чотири тисячі вісімсот п'ятдесят вісім гривень, вісімдесят дві копійки); щодо стягнення з ДП «Гарант» ТОВ «Компанія «Приват-Плюс» (код ЄДРПОУ 35926757) на користь ОСОБА_1 відсотків за користування грошовими коштами за період з 14.07.2010 року по 11.08.2016 року - у розмірі 821,47 грн. (вісімсот двадцять одна гривня, сорок сім копійок).

Згідно із цим, а також із наданою копією витягу з договору про надання правової допомоги позивачці, ОСОБА_1, від 21.12.2015р.; копією квитанції до прибуткового касового ордеру про отримання коштів за надання правової допомоги у розмірі 3 000 грн. від 21.12.2015р; копією відправлення вимоги про повернення коштів; засвідченої копії ордеру на представництво інтересів ОСОБА_1, серія ОД №000191 від 21.12.2015 року, позивачці, ОСОБА_1 було надано правову допомогу у зв'язку із даною справою адвокатом ОСОБА_2, вартість якої становить 3 000 грн., у зв'язку з чим вказана позовна вимога підлягає частковому задоволенню, а саме, стягненню витрат на правову допомогу з відповідача ДП «Плюс» ТОВ «Компанія «Приват-Плюс».

Ч.2 ст.4 ЦК України встановлює, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закониУкраїни, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.

П.2, 8 ч.2 ст.16 ЦК України встановлює, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання правочину недійсним; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди .

Відповідно до положень ч.1,2,3 ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. 2. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) ; 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). 3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі».

Ч.1 ст.203 ЦК України встановлює: «Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам».

Ч.1 ст.215 ЦК України встановлює, що: «Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами)вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6статті 203 цього Кодексу».

Ч.1 ст.216 ЦК України встановлює, що: «Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину».

Ч.2 ст.216 ЦК України встановлює: «Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною».

Відповідно до ч.1 ст.236 ЦК України, «нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення».

Ст.536 ЦК України встановлює, що «за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором».

Ч.1 ст.641 ЦК України, «Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття».

П.1 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року N9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлює, що «Цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України, … Законом України "Про захист прав споживачів"».

Ч.1 ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлює, що «Споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги)».

П.2 ч.1 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлює: «Нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

П.1,3 ч.2 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлює: «Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно: 1) основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару; 3) ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг.». Ч.2 цієї ж статті встановлює, що «Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору».

Ч.6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлює, що «правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними».

П.5 ч.1 ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що «Крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію».

Стаття 57 ЦПК України встановлює, що «доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів».

Ч.1 ст.58 ЦПК України встановлює, що «Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування».

Ч.1 ст.60 ЦПК України встановлює, що «кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихстаттею 61 цього Кодексу».

Ст.213 ЦПК України встановлено, що: «Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні». Ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В той же час, рішенням від 09.01.2013р. Апеляційного суду Кіровоградської області, провадження № 22-ц/781/65/13, встановлено що ДП «Плюс» Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Приват-плюс» систематичне здійснює нечесну підприємницьку практику відносно інших контрагентів.

Судом врахована практика Європейського суду з прав людини, яка викладена в рішеннях від 8 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» та від 01.06.2006р. у справі «Федоренко проти України», в яких зазначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності (cf., PressosCompaniaNavieraS.A. v. Belgium, рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, N 332, с. 21, п. 31).

До того ж, поняття "власності", яке міститься в першій частині статті 1 Протокол уN1 ,має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права", і, таким чином, як "власність" в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу N 1 (див. Broniowski v. Poland, N 31443/96, пар. 98).

Відповідно до роз'яснень п.11 Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 Постанови від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» у мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права, на підставі яких визначено права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, на статті 10, 11, 60, 212 та 214 ЦПК (статті 224 - 226 ЦПК - при ухваленні заочного рішення) й інші норми процесуального права, керуючись якими суд установив обставини справи, права та обов'язки сторін. У разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду з прав людини, які згідно із Законом України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права та підлягають застосуванню в даній справі.

На підставі викладеного, керуючись. ст.60, ч.3 ст.61, ст.ст.79, 84, 88, 209, ст.212, 213, 214, 215,218 ЦПК України, суд-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 Іванівни - задовольнити частково.

Визнати недійсним з моменту підписання договір №003552 від 14 липня 2010 року, укладеного між ОСОБА_1 та ДП «Плюс» ТОВ «Компанія «Приват-плюс» про надання послуг, спрямованих на придбання товару.

Стягнути з ДП «Плюс» ТОВ «Компанія «Приват-плюс» (код ЄДРПОУ 37061561) на користь ОСОБА_1 (і/н НОМЕР_1) отримані кошти за Договором про надання послуг, спрямованих на придбання товару №003552 від 14 липня 2010 року, укладеним між ОСОБА_1 та ДП «Плюс» ТОВ «Компанія «Приват-плюс» - у розмірі 76 728 (сімдесят шість тисяч сімсот двадцять вісім) гривень, 28 копійок.

Стягнути з ДП «Плюс» ТОВ «Компанія «Приват-плюс» (код ЄДРПОУ 37061561) на користь ОСОБА_1 (і/н НОМЕР_1) інфляційні збитки за період з 14.07.2010 року по 11.08.2016 року - у розмірі 82 846 (вісімдесят дві тисячі вісімсот сорок шість) гривень 48 копійок.

Стягнути з ДП «Плюс» ТОВ «Компанія «Приват-плюс» (код ЄДРПОУ 37061561) на користь ОСОБА_1 (і/н НОМЕР_1) відсотки за користування грошовими коштами за період 14.07.2010 року по 11.08.2016 рік - у розмірі 27 937 (двадцять сім тисяч дев'ятсот тридцять сім) гривень 50 копійок.

Стягнути з ДП «Плюс» ТОВ «Компанія «Приват-плюс» (код ЄДРПОУ 37061561) на користь ОСОБА_1 (і/н НОМЕР_1) витрати на правову допомогу - у розмірі 3 000 (три тисячі) гривень.

Стягнути з ДП «Плюс» ТОВ «Компанія «Приват-плюс» (код ЄДРПОУ 37061561) на користь держави судовий збір - у розмірі 6 890 (шість тисяч вісімсот дев'яносто) гривень, 00 копійок.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, яки брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя А. Ю. Бойчук