Ухвала

від 15.03.2017 по справі 522/15423/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/7/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1 Доповідач Комлева О. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.03.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

Головуючого-судді Комлевої О.С.

суддів Журавльова О.Г., Кравця Ю.І.

при секретарі Ліснік Н.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Дочірного підприємства Плюс Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Приват-плюс на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 серпня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Дочірного підприємства Плюс Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Приват-плюс про захист прав споживачів, відшкодування майнової та моральної шкоди,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, який згодом був уточнений та остаточно поданий до ДП Плюс ТОВ Компанія Приват-плюс про захист прав споживачів, відшкодування майнової та моральної шкоди, посилаючись на те, що у липні 2010 року із оголошення, розміщеного у газеті Маклер вона дізналась про можливість отримання позики на вигідних умовах за Програмою діяльності Приват Плюс у регіональному офісі №214-а на площі Грецька, 1 в м. Одесі, яку гарантувало ДП Плюс ТОВ Компанія Приват-плюс .14.07.2010 року, коли вона звернулась за отриманням позики, представник відповідача, продавець-консультант, розповіла про вигідну позику на умовах сплати 35% від повної суми товару, після чого вона зможе отримати будівельні матеріали на суму 100 000 грн. Продавець-консультант зазначила, що дана позика надається на підставі двох договорів. Будучи введеною в оману, вона підписала з відповідачем договір, який називався не договором позики , а договором про надання послуг, спрямованих на придбання товару №003552 від 14 липня 2010 року. На її питання, чому договір має іншу назву, продавець-консультант відповіла їй, що по суті - це одне і те ж, і що їхнє керівництво вимагає саме такої назви договору. Одночасно продавець консультант надала ще документи і вона підписала, як виявилось, з іншим суб'єктом (ДП Гарант ТОВ Компанія Приват-плюс ), Договір про надання консультаційних послуг №003552 від 14 липня 2010 року. В результаті вона, будучи введеною продавцем-консультантом в оману, підписала два договори із різними суб'єктами, оскільки продавець-консультант запевняла, що дані два договори і додатки до них у сукупності спрямовані на отримання позики для придбання товару. Перший договір з відповідачем: Договір №003552 від 14 липня 2010 року Про надання послуг, спрямованих на придбання товару - Договір №1; Додаток №1 до Договору №1 - Програма діяльності Приват-плюс ; Додаток №2 до Договору №1 - Анкетні дані партнера . Другий договір - із іншим суб'єктом - ДП Гарант ТОВ Компанія Приват-плюс : Про надання консультаційних послуг №003552 від 14 липня 2010 року - Договір №2) та акт прийому-передачі наданих консультаційних послуг від 24.07.2010 р. Вона добросовісно виконувала свої зобов'язання, сплачуючи платежі за Договором №1 та Договором №2, і з'являючись до офісу відповідача, проте представники відповідача постійно не надавали їй належної і необхідної інформації і, продовжуючи вводити її в оману, зазначали, що в товаристві поки що недостатньо коштів для надання їй Товару, і що їй потрібно сплатити ще один черговий щомісячний платіж, і знову з'явитися через місяць. Подібні відмови у отриманні товару та вимоги про сплату чергових платежів вона отримувала кожного разу, коли зверталась із вимогою до відповідача. 18.02.2013 року, сплативши більш 80% суми вартості Товару, вона зрозуміла, що при підписанні Договору №1, Договору №2 і додатків до них - була введена в оману, і стала жертвою нечесної підприємницької діяльності відповідача.

Позивачка вважає, що дані договори повинні бути визнані судом недійсними, посилаючись на те, що: оферта (пропозиція) відповідача полягала у наданні позики, а акцепт (прийняття пропозиції) з її боку полягав у отриманні позики. Дані особи визнали себе зобов'язаними саме щодо позики; відповідач ввів її в оману, застосовуючи нечесну підприємницьку практику; при укладенні договорів представник відповідача під виглядом інформації, необхідної для здійснення свідомого вибору, надавав інформацію у нечіткий і двозначний спосіб, що призвело до дачі нею згоди на укладення правочинів, на які в іншому випадку вона нізащо не погодилася би на виконання Договору №1 нею було сплачено 76 728, 28 грн.; на виконання Договору №2 - 4 500 грн. Тобто відповідач протиправно заволодів її коштами, та повинен повернути їх, додатково сплативши інфляційні збитки та відсотки за користування грошовими коштами.

Справа розглядалася судами неодноразово.

В судовому засіданні представник позивачки позов підтримав.

Представник відповідача заперечував у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 серпня 2016 року позов ОСОБА_2 до ДП Плюс ТОВ Компанія Приват-плюс про захист прав споживачів, відшкодування майнової та моральної шкоди задоволений частково . Визнати недійсним з моменту підписання договір №003552 від 14 липня 2010 року, укладеного між ОСОБА_2 та ДП Плюс ТОВ Компанія Приват-плюс про надання послуг, спрямованих на придбання товару. Стягнуто з ДП Плюс ТОВ Компанія Приват-плюс на користь ОСОБА_2 отримані кошти за Договором про надання послуг, спрямованих на придбання товару №003552 від 14 липня 2010 року, укладеним між ОСОБА_2 та ДП Плюс ТОВ Компанія Приват-плюс у розмірі 76 728 гривень 28 копійок. Стягнуто з ДП Плюс ТОВ Компанія Приват-плюс на користь ОСОБА_2 інфляційні збитки за період з 14.07.2010 року по 11.08.2016 року у розмірі 82 846 гривень 48 копійок. Стягнуто з ДП Плюс ТОВ Компанія Приват-плюс на користь ОСОБА_2 відсотки за користування грошовими коштами за період 14.07.2010 року по 11.08.2016 рік у розмірі 27 937 гривень 50 копійок. Також стягнуто з ДП Плюс ТОВ Компанія Приват-плюс на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу, а також судовий збір.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ДП Плюс ТОВ Компанія Приват-плюс подало апеляційну скаргу, в якої просить рішення суду скасувати, постановити нове, яким відмовити в задоволені позову в повному обсязі, посилаючись на те, що судом не доведені обставини, що мають значення для справи, а також, що судом порушені норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

Згідно п. 3 ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст.11 ЦПК України, розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив матеріали справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом встановлено, що ДП Плюс ТОВ Компанія Приват-плюс було розміщено оголошення у газеті Маклер про надання позики з висвітленням її умов. Відповідно до ч.1 ст.641 ЦК України Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття . Згідно з цим, відповідач, розмістивши пропозицію позика та її умови в оголошенні у газеті Маклер , стає зобов'язаною особою в укладенні договору позики з кожною із осіб, які приймуть дану пропозицію .

Дізнавшись із цього оголошення про можливість отримання позики на вигідних умовах, ОСОБА_2 фактично прийняла дану пропозицію відповідача, і 14 липня 2010 року з'явилась до офісу відповідача, маючи намір укласти вищевказаний договір позики. Продавець-консультант відповідача зазначила, що позика надається на підставі двох договорів, розповідаючи про вигідні умови позики і надаючи ОСОБА_2 для підпису наступні договори: Договір №003552 від 14 липня 2010 року про надання послуг, спрямованих на придбання товару з відповідачем (Договір №1), ДП Плюс ТОВ Компанія Приват-плюс , та Договір №003552 від 14 липня 2010 року з ДП Гарант ТОВ Компанія Приват-плюс про надання консультаційних послуг (Договір №2). Продавець-консультант відповідачів запевняла, що дані два договори і додатки до них у сукупності спрямовані на отримання позики.

Відповідно до ст.1 Договору №1 вбачається, що предметом цього договору є надання послуг, спрямованих на придбання товару; зі змісту п.1.1 Договору №2 вбачається, що його предметом є надання консультаційних послуг щодо можливості придбання товарів широкого асортименту на умовах Договору №1 та його додатків. А, відповідно, дані договори ніяким чином не можуть у сукупності бути аналогом договору позики.

В процесі сплати чергових платежів за Договором №1, ОСОБА_2 систематично звертаючись до відповідача за отриманням позики, постійно отримувала від представників відповідача відмови у наданні позики, оскільки для цього в Товаристві поки що недостатньо коштів, і що їй потрібно сплатити ще один черговий щомісячний платіж, і знову з'явитися через місяць. Таким чином, ОСОБА_2 було сплачено більш, ніж 80% вартості товару. Відповідно до матеріалів справи останній платіж, здійснений ОСОБА_2 18 лютого 2013 року, після чого вона зрозуміла, що була введена в оману відповідачем і стала жертвою нечесної підприємницької діяльності відповідача.

Згідно зі ст.3 Договору №1, ОСОБА_2 зобов'язалась щомісячно сплачувати: а) щомісячний чистий платіж (визначений у Додатку №2 до Договору у розмірі 555, 56 грн.); б) щомісячні адміністративні витрати (визначені у Додатку №2 до Договору у розмірі 450, 00 грн.), сплатити Асигнаційний платіж в розмірі, визначеному Додатком №2 до цього Договору. Відповідно до Додатку №2 до Договору №1, щомісячний загальний платіж складає 1005, 56 грн. та виступає сумою щомісячного чистого платежу (555, 56 грн.) і щомісячних адміністративних витрат (450, 00 грн.).

Також судом встановлено, що ОСОБА_2 добросовісно виконувала свої зобов'язання, сплачуючи платежі за Договором №1 та Договором №2. Відповідно до матеріалів справи та Таблиці сплачених платежів вбачається, що загальна сума сплачених позивачкою платежів на виконання Договору №1 складає 76 728, 28 грн. Відповідно до квитанції №23 від 14.07.2010 року позивачкою було сплачено за Договором №2 загальну суму у розмірі 4 500 грн.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_2 про захист прав споживачів, відшкодування майнової та моральної шкоди , суд першої інстанції виходив з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Згідно до ч.2 ст.216 ЦК України, якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Відповідно до ч.1 ст.236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ст.536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором.

Згідно до ч.1 ст.641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року N9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними встановлено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України, … Законом України Про захист прав споживачів .

Згідно ч.1 ст.15 Закону України Про захист прав споживачів , споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Згідно до п.2 ч.1 ст.19 Закону України Про захист прав споживачів , нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Відповідно до п.п.1,3 ч.2 ст.19 Закону України Про захист прав споживачів , якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно: 1) основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару; 3) ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг. Ч.2 цієї ж статті встановлює, що Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору .

Відповідно до ч.6 ст.19 Закону України Про захист прав споживачів , правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Згідно до п.5 ч.1 ст.21 Закону України Про захист прав споживачів , крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.

Суд прийшов до обґрунтованого висновку, що позовна вимога ОСОБА_2 про стягнення з ДП Плюс ТОВ Компанія Приват-Плюс коштів за Договором про надання послуг, спрямованих на придбання товару №003552 від 14 липня 2010 року, укладеним між ОСОБА_2 та ДП Плюс ТОВ Компанія Приват-плюс - у розмірі 76 728, 28 грн. підлягає задоволенню, оскільки з часу сплати ОСОБА_2 грошових коштів відповідачу за Договором №1 до часу ухвалення рішення про їх стягнення грошові кошти знецінились унаслідок інфляційних процесів, - то стягнення інфляційних витрат є способом захисту майнового права відповідно до ст.16 ЦК України. До того ж, відповідач, протиправно отримавши від ОСОБА_2 сплачені платежі за Договором №1 користувався грошовими коштами, - то стягнення відсотків за користування грошовими коштами також є способом захисту майнового права відповідно до ст.16 ЦК України. Оскільки недійсним договір визнається з моменту укладання, тобто з 14 липня 2010 року, а відповідач не повернув ОСОБА_2 отримані за Договором №1 грошові кошти, то наявний факт користування чужими грошовими коштами.

Згідно зі ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором.

Також суд прийшов до вірного висновку, що відповідач використовує нечесну підприємницьку діяльність, яка виразилась в тому, що співробітник відповідача під виглядом інформації, необхідної для здійснення свідомого вибору, надає клієнтам інформацію у нечіткий і двозначний спосіб, що призводить до дачі клієнтами згоди на укладення правочинів, на які в іншому випадку вони нізащо не погодилися б. Тобто, відповідач ввів позивача в оману, застосовуючи нечесну підприємницьку практику, що суперечить ч. 6 ст.19 Закону України Про захист прав споживачів .

На підставі вищевикладеного, суд обґрунтовано визнав недійсним з моменту підписання договір №003552 від 14 липня 2010 року, укладений між ОСОБА_2 та ДП Плюс ТОВ Компанія Приват-плюс про надання послуг, спрямованих на придбання товару, стягнув отримані кошти за Договором про надання послуг, спрямованих на придбання товару у розмірі 76 728 гривень 28 копійок, стягнув інфляційні збитки за період з 14.07.2010 року по 11.08.2016 року у розмірі 82 846 гривень 48 копійок, стягнув відсотки за користування грошовими коштами за період 14.07.2010 року по 11.08.2016 рік у розмірі 27 937 гривень 50 копійок, а також витрати на правову допомогу .

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги ДП Плюс ТОВ Компанія Приват-плюс про те, що Договір, укладений між позивачем та відповідачем в жодному разі не є таким, що здійснений з використанням нечесної підприємницької діяльності, оскільки перед підписанням Договору про придбання товарів, позивачу було роз'яснено всі його умови, не приймаються судом до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи, а саме тим, що, Договір №1, як встановлено судом було вчинено з порушенням ч.1 ст.203 ЦК України.

Також доводи апелянта стосовно п.10.1 ст.10 Програми діяльності Приват-плюс , який встановлює право Партнера (позивача) розірвати Договір №1 протягом 9 календарних днів з моменту його підписання в односторонньому порядку та повідомлення про таке розірвання, що позивачем зроблено не було, не приймаються судом до уваги, оскільки, нічим не підтверджується і ґрунтується на припущеннях.

Що стосується доводів апеляційної скарги стосовно пропуску позивачем строку позовної давності, вони також не приймаються судом до уваги, виходячи з того, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, так як ОСОБА_2 останній платіж зробила 18.02.2013р., згідно до платіжного доручення №17801 від 18.02.2013р., що виключає можливість її обізнаності станом на цей момент порушень з боку відповідача, а також те, що позивачка звернулася до суду з позовом в серпні 2013 року, тобто ОСОБА_2 звернулася до суду в межах строку, встановленого ст.ст.257,261 ЦК України.

Інші доводи апеляційної скарги також не приймаються до уваги, оскільки вони також спростовуються матеріалами справи, а письмових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду надано не було.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення рішення суду, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційної скарги доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги на увагу не заслуговують, та задоволенню не підлягають, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Дочірного підприємства Плюс Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Приват-плюс - відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 серпня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий

Судді